Міжнародне право прав людини

Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання

I. Вступ 🔗

Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (КПК) була прийнята Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй (ООН) 10 грудня 1984 року. Вона набула чинності 26 червня 1987 року.^¹ Комітет проти катувань стежить за дотриманням Конвенції державами. ^²

Примітка для читачів(-ок)

Для більш детального огляду повноважень Комітету проти катувань та інших міжнародно-правових механізмів забезпечення виконання зобов'язань державою за КПК, будь ласка, зверніться до глави "Ратифікація та виконання міжнародних договорів" розділу "Міжнародне право у галузі прав людини".

I.1 Визначення поняття “катування” та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання відповідно до КПК🔗

Відповідно до статті 1, “катування” означає будь-яку дію, якою особі навмисне заподіюються сильний біль або страждання, фізичне чи моральне, задля:

отримання від неї або від третьої особи певні відомості чи зізнання;
покарання її за дії, які вчинила вона або третя особа чи у вчиненні яких вона підозрюється;
залякування чи примушування її або третьої особи;
з будь-якої причини, “що ґрунтується на дискримінації будь-якого виду”.

Інші цілі повинні мати щось спільне з щойно переліченими.

Такий біль або страждання має бути заподіяний “державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають як офіційні, чи з їх підбурювання, чи з їх відома, чи за їх мовчазної згоди”. Катуванням не вважається біль або страждання, що виникають “лише внаслідок законних засобів впливу чи покарання, невіддільні від цих засобів чи спричиняються ними випадково.”^³ Таким чином, катування складається з чотирьох елементів:

Значний біль і страждання, чи то фізичний, чи психологічний, завданий потерпілому/-ій;
Умисел завдання болю або страждань;
Намір або мета завдати болю або страждань;
Завдання болю або страждань державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають як офіційні, чи з їх підбурювання, чи з їх відома, чи за їх мовчазної згоди.

Значний біль або страждання не завжди можна оцінити об’єктивно. Все залежить від негативних фізичних та/або психологічних наслідків, які насильство чи жорстоке поводження може мати для кожної людини, “беручи до уваги відповідні обставини кожної справи, включаючи характер поводження, стать, вік і стан здоров’я та вразливість потерпілої особи, а також будь-який інший її статус чи обставини”.^⁴ Спеціальний доповідач ООН з питань катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження чи покарання також запропонував державам взяти до уваги соціальне становище постраждалих, дискримінаційні чинники, що сприяють закріпленню гендерних стереотипів і поглиблюють страждання, а також довгостроковий вплив на фізичне і психологічне благополуччя потерпілих, інші права людини та їхню здатність реалізовувати свої особисті прагнення.^⁵

На думку Спеціального доповідача, елемент наміру завжди присутній у випадках насильства щодо жінок, якщо може бути доведено, що такі дії є гендерно орієнтованими (“оскільки таке насильство за своєю суттю є проявом дискримінації”). Більше того, якщо можна об’єктивно встановити, що те чи інше діяння мало певну мету, “можна припускати наявність умислу”. ^⁶

Хоча більшість потерпілих від сексуального насильства є жінками, ця норма поширюється на осіб будь-якої статі. Гендерно зумовлене насильство “може бути скоєне проти будь-якої особи через її стать та соціально сформовані гендерні ролі”, включаючи жінок, дівчат, лесбійок, геїв, бісексуалів і трансгендерів, представників сексуальних меншин, небінарних людей, а також чоловіків і хлопців.^⁷ Як зазначає Спеціальний доповідач, “елементи наміру та умислу у розумінні поняття катування завжди мають місце, якщо діяння є гендерно орієнтованим або вчиняється проти осіб на підставі їхньої статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, яка відповідає дійності, або є припущеною, невідповідність соціальним нормам, що стосуються статі чи сексуальності”.^⁸ Комітет підкреслив, що елементи умислу та наміру статті 1 “не передбачають проведення суб’єктивного вивчення мотивів злочинців, а скоріше повинні бути об’єктивним оцінюванням за конкретних обставин”.^⁹

У той час як деякі форми сексуального насильства можуть стосуватися “жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання” (“жорстоке поводження”), а не катування, ґендерно чутливий підхід пропонує оптику розгляду “порушень, що стосуються жінок, дівчат, лесбійок, геїв, бісексуалів і трансгендерів” як катувань, якщо вони містять усі елементи цього злочину, замість того, щоб зводити їх тільки до жорстокого поводження.^¹⁰ Порушенням КПК також вважається кваліфікація діяння виключно як “жорстокого поводження” за наявності складових “катування”. ^¹¹

Жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження не визначені в КПК, яка лише стверджує, що таке поводження не є катуванням і “вчиняється державною посадовою особою чии іншими особами, які виступають як офіційні, або з їх підбурювання, або з їх відома чи мовчазної згоди”. Тим не менш, Комітет доклав чимало зусиль, аби підкреслити важливість викорінення державами жорстокого поводження (див. зобов’язання III.1 і III.4).

Примітка для читачів(-ок)

Усі зобов'язання, викладені в цьому розділі, застосовуються до сексуального насильства, пов'язаного з конфліктом, яке є формою катування або жорстокого поводження.

Що стосується вимоги щодо вчинення катування та жорстокого поводження державною посадовою особою, то дії поза межами прямого державного контролю не обов’язково виходять за межі сфери захисту, передбаченої КПК.

Як зауважив Спеціальний доповідач, формулювання “з підбурювання, з відома чи мовчазної згоди державної посадової особи чи іншими особами, які виступають як офіційні, явно розширює зобов’язання держави і на приватну сферу та має тлумачитися як таке, що стосується нездатності держави захистити осіб, які перебувають під її юрисдикцією, від катувань та жорстокого поводження, вчинених приватними особами”. ^¹² Аналогічно, Комітет встановив, що держави повинні розслідувати та переслідувати всі випадки сексуального та гендерно зумовленого насильства, зокрема тих, до яких причетні державні органи або інші суб’єкти, за дії або бездіяльність яких держави несуть відповідальність відповідно до Конвенції.^¹³

I.2 До яких форм сексуального насильства застосовується КПК?🔗

Усі форми сексуального насильства, згадані у Вступі до цього Посібника, можуть прирівнюватися до катувань чи жорстокого поводження.^¹⁴ Зокрема, Комітет часто посилається на свій практичний принцип, згідно з яким зґвалтування – це “заподіяння сильного болю і страждань, вчинене з низкою неприпустимих намірів, включаючи проведення допиту, залякування, покарання, здійснення розправи, приниження і дискримінацію за ознакою статі”.^¹⁵

Комітет також встановив, що сексуальне насильство у місцях позбавлення волі (включаючи дотики, перевірку цноти, примусове оголення, інвазивні огляди, словесні образи та приниження сексуального характеру),^¹⁶ як правило, є порушенням КПК. Місця примусового утримання створюють атмосферу безправ’я, де одна людина має повну владу над іншою, як, наприклад, у місцях позбавлення волі, і поняття згоди там не може бути застосованим.^¹⁷ Те саме можна віднести до “побиття та ураження електричним струмом статевих органів”, “погрози зґвалтуванням” та сексуальних домагань.^¹⁸ Важливо зазначити, що сексуальне насильство з боку поліції є катуванням, “навіть якщо воно здійснюється за межами спеціальних місць позбавлення волі”, доки потерпіла особа перебуває під фізичним контролем представників влади.^¹⁹

I.3 Коли сексуальне насильство вважається пов’язаним з конфліктом?🔗

Те, чи пов’язане сексуальне насильство з конфліктом, не впливає на застосування КПК. Деякі держави наполягали на тому, що КПК не може застосовуватися під час збройного конфлікту оскільки право збройного конфлікту є lex specialis (тобто, єдиний закон, що регулює конкретну правову ситуацію).^²⁰

Комітет роз’яснив, що КПК застосовується “в будь-який час, як у мирний, так і під час воєнного чи збройного конфлікту”, на будь-якій території, що перебуває під юрисдикцією держави, і за умови, що застосування положень КПК не суперечить жодному іншому міжнародному зобов’язанню.^²¹ Це важливо з огляду на той факт, що випадки сексуального насильства часто не обмежуються районами збройного конфлікту, а можуть відбуватися по всій країні.^²²

II. Нормативно-правова база 🔗

Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання^²³
Факультативний протокол до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання
Комітет ООН проти катувань
- Загальні положення
- Заключні висновки
- Прийняті рішення за процедурою розгляду індивідуальних скарг
- Доповіді за результатами розслідувань
Спеціальний доповідач ООН з питань катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження чи покарання
- Звіти

Примітка для читачів(-ок)

Для більш детальної інформації щодо повноважень та питань обов'язковості роботи Комітету див. розділ "Міжнародне право прав людини", підрозділ "Вступ", а також розділ "Вступ", підрозділу "Методологія".

III. Зобов’язання 🔗

Попередження🔗

III.1 Держави повинні криміналізувати СНПК🔗

Відповідно до статті 2(1), держави-учасниці повинні запобігати катуванням за допомогою ефективних законодавчих або інших методів.^²⁴ Держави повинні забезпечити криміналізацію злочину катування відповідно до статті 1 Конвенції, а також статті 4, яка охоплює замах на вчинення катувань, а також будь-які дії, що свідчать про співучасть або безпосередню участь у вчиненні катування.^²⁵

Зобов’язання щодо запобігання катуванню за статтею 2 та жорстокому поводженню за статтею 16(1) “є невід’ємними, взаємозалежними та взаємопов’язаними”. Зобов’язання щодо запобігання жорстокому поводженню на практиці перетинається із зобов’язанням щодо запобігання катуванню. Стаття 16, визначаючи шляхи запобігання жорстокому поводженню, наголошує на вжитті заходів, викладених у статтях 10-13 про освіту, допити, розслідування та скарги, але “не обмежує ефективне запобігання виключно зазначеними статтями”. Умови, що призводять до жорстокого поводження, “часто є передумовою катування, і тому заходи, необхідні для запобігання катуванню, повинні застосовуватися і для запобігання жорстокому поводженню”.^²⁶

Обмежуючі визначення. Законодавство, що криміналізує СНПК, не може обмежувати визначення поняття сексуального насильства: натомість таке визначення має відповідати “міжнародним стандартам і судовій практиці, пов’язаній з переслідуванням воєнних злочинів, пов’язаних із сексуальним насильством”.^²⁷ Держави не повинні тлумачити поняття зґвалтування як таке, що стосується лише “статевого акту з використанням чоловічих і жіночих статевих органів, виключаючи інші форми сексуального насильства та зґвалтування постраждалих чоловіків”,^²⁸ або визначати поняття сексуального насильства як таке, що передбачає лише “застосування сили або погрозу нападу”.^²⁹

Надзвичайні ситуації. Заборона катування є абсолютною і непорушною, тобто за жодних обставин не допускається можливість її скасування або перегляду.^³⁰ Держава-учасниця не може виправдовувати застосуваня катування на будь-якій території, що знаходиться під її юрисдикцією, посилаючись на виняткові обставини, включаючи погрозу або ведення війни, внутрішню політичну нестабільність або будь-яку іншу надзвичайну ситуацію в державі. Комітет відкидає будь-які спроби держав виправдати катування чи жорстоке поводження “як необхідний засіб захисту громадської безпеки або запобігання надзвичайним ситуаціям”.^³¹ Аналогічно, заборона жорстокого поводження є непорушною.^³²

Застереження. Комітет вважає неприпустимими застереження, які суперечать об’єкту та меті КПК. Прикладом можуть бути застереження до статті 14, що стосуються прав постраждалих від катування або жорстокого поводження, на отримання відшкодування. ^³³

Імплементація КПК у національне законодавство. У процесі криміналізації катування і жорстокого поводження держава повинна “включити всі положення Конвенції у своє законодавство”. Держави не повинні виправдовувати відтермінування цього процесу наявністю дуалістичної правової системи, політикою чи законодавством, прийнятим для виконання КПК, або тим, що суди посилаються на міжнародні конвенції лише “у разі виникнення суперечностей у національному законодавстві”.^³⁴

III.2 Держави повинні забезпечити застосування КПК на своїй території та на територіях, що підпадають під їхню юрисдикцію🔗

Держави-учасниці повинні вживати ефективних заходів для запобігання катуванню і жорстокому поводженню не тільки на своїй суверенній території, але й на будь-якій території під їхньою юрисдикцією.^³⁵ Йдеться про території, на яких держава-учасниця здійснює, “прямо чи опосередковано, повністю або частково”, ефективний контроль фактично або юридично, відповідно до міжнародного права.^³⁶ Сюди відносяться і заборонені діяння, вчинені “не тільки на борту морського або повітряного судна, зареєстрованого державою-учасницею, але й під час військової окупації або миротворчих операцій, а також у таких місцях, як посольства, військові бази, місця утримання під вартою або інші об’єкти, над якими держава здійснює фактичний або ефективний контроль”.^³⁷

КПК також має застосовуватися для захисту “будь-якої особи, громадянина або особи без громадянства, без жодної дискримінації”, що перебуває під контролем держави-учасниці. Зобов’язання держави запобігати катуванню і жорстокому поводженню також поширюється на всіх осіб, які діють фактично або в силу закону від імені держави-учасниці, спільно з нею або за її дорученням. Кожна держава-учасниця повинна здійснювати ретельний нагляд за своїми посадовими особами та особами, які діють від її імені, а також виявляти і повідомляти Комітет про будь-які випадки катування або жорстокого поводження.^³⁸

Комітет зазначив, що Конвенція не є “суто національною”, вона має “екстериторіальну дію”.^³⁹

III.3 Держави повинні протидіяти СНПК, вчиненому приватними особами🔗

Відповідно до статей 2 і 16, держави повинні вживати ефективних заходів для запобігання катуванням і жорстокому поводженню. Хоча КПК накладає зобов’язання на держав-учасниць, а не на окремих осіб, держави також можуть нести міжнародну відповідальність за дії або бездіяльність своїх посадових та інших осіб, “включаючи представників, приватних підрядників та інших осіб, які здійснюють свої службові повноваження або діють від імені держави, спільно з державою, під її керівництвом або контролем, або іншим чином на підставі закону”.^⁴⁰

Якщо державні посадові чи інші особи, які діють від імені держави або на підставі закону, “знають або мають достатні підстави вважати, що випадки катування або жорстокого поводження були скоєні неурядовими посадовими чи приватними особами”, вони повинні вжити належних заходів для запобігання, розслідування, переслідування та покарання таких осіб. Якщо ж вони не виконують цих зобов’язань, держава несе повну відповідальність за такі злочини, а її посадові особи повинні розглядатися “як виконавці, співучасники або інші особи, які несуть відповідальність” за мовчазну згоду або потурання цим правопорушенням: байдужість або бездіяльність держави є формою заохочення та/або дозволу. Комітет застосовує цей принцип до недотримання державами-учасницями зобов’язань “запобігати та захищати потерпілих від гендерно зумовленого насильства, такого як зґвалтування, домашнє насильство, каліцтво жіночих статевих органів та торгівля людьми”.^⁴¹

Держави-учасниці мають забороняти, запобігати катуванням і жорстокому поводженню й компенсувати завдану шкоду в усіх умовах утримання або здійснення нагляду, наприклад, у в’язницях, лікарнях, школах, установах, що здійснюють догляд за дітьми, людьми похилого віку, особами з психосоціальними або інтелектуальними порушеннями, на військовій службі та в інших установах, а також у ситуаціях, коли бездіяльність держави заохочує і підвищує ризик нанесення шкоди приватними особами.^⁴² Наприклад, якщо місця позбавлення волі перебувають у приватній власності або під приватним управлінням, “співробітники/-ці виконують свої службові обов’язки в силу їхньої відповідальності за виконання державної функції”. Вони не повинні відступати від свого обов’язку як державні службов(и)ці “здійснювати моніторинг і вживати всіх ефективних заходів для запобігання катуванню і жорстокому поводженню”.^⁴³

КПК не обмежує міжнародну відповідальність, яку може нести держава або окремі особи за вчинення катування чи жорстокого поводження згідно з міжнародним звичаєвим правом та іншими договорами. ^⁴⁴

III.4 Держави не повинні висилати, повертати (“refouler”) чи видавати будь-яку особу іншій державі, якщо існують серйозні підстави вважати, що такій особі може загрожувати небезпека постраждати відСНПК🔗

Закріплений у статті 3 принцип “недопущення примусового вислання” є абсолютним: особи не можуть бути депортовані в іншу державу, якщо існують “вагомі підстави” вважати, що їм загрожує небезпека бути підданими катуванням “як індивідуально, так і в складі групи, яка може опинитися під загрозою”.^⁴⁵ Ризик катування повинен оцінюватися на підставах, “які виходять за рамки звичайної теорії або підозри”. Хоча такий ризик не обов’язково має бути високо ймовірним, “але він має бути особистим і реальним”.^⁴⁶ Суттєві підстави існують тоді, коли ризик катувань є “передбачуваним, особистим, наявним і реальним”.^⁴⁷

Будь-яка особа, якій у випадку депортації може загрожувати небезпека застосування проти неї катування, повинна мати можливість залишитися в країні перебування “доти, доки така небезпека існує”. Зокрема, це стосується постраждалих/потерпілих осіб, які зазнали фізичної та психологічної шкоди, і яким необхідні спеціалізовані реабілітаційні послуги та доступ до них.” Як тільки такий стан здоров’я і необхідність лікування будуть підтверджені медично, ці особи не можуть бути вислані до держави, де медичні послуги, необхідні для їхньої реабілітації, є недоступними або незабезпеченими”.^⁴⁸

Більше того, особа, яка знаходиться під ризиком, не може бути вислана до держави, де вона може бути згодом передана третій державі, якщо “існують серйозні підстави вважати, що цій особі може загрожувати там застосування катувань”.^⁴⁹

Компетентні адміністративні та/або судові органи повинні розглядати кожну справу “індивідуально, неупереджено і незалежно”, з дотриманням основних процесуальних гарантій, “зокрема, це стосується гарантії швидкого і прозорого процесу, перегляду рішення про депортацію і призупинення дії апеляції”. Відповідна особа повинна бути своєчасно поінформована про заплановану процедуру депортації. Колективна депортація, “без об’єктивного розгляду індивідуальних справ з точки зору особистого ризику”, повинна розглядатися як порушення принципу заборони примусового вислання (non-refoulement). ^⁵⁰

При визначенні “вагомих підстав” слід враховувати два чинники:

Поширення у відповідній державі практики систематичних грубих, кричущих або масових порушень прав людини;
Ризик застосування катування є особистим.

Наявність систематичних грубих порушень прав людини в приймаючій державі. Щоб визначити, чи є підстави вважати, що особі загрожує небезпека застосування катування в разі депортації, компетентні органи повинні взяти до уваги всі важливі обставини, включаючи, де це можливо, “існування у відповідній державі систематичної практики грубих, кричущих або масових порушень прав людини”.^⁵¹ До таких порушень відносяться, зокрема, такі:

Повсюдне використання катувань та безкарність осіб, які їх застосовують;
Переслідування та застосування насильства щодо представників меншин;
Обставини, що сприяють геноциду;
Широко розповсюджене гендерно зумовлене насильство;
Широка практика засудження та ув’язнення осіб, що відстоюють дотримання основоположних свобод; та
Ситуації міжнародних та неміжнародних збройних конфліктів”.^⁵²

Приймаюча держава повинна продемонструвати вжиття низки заходів, спрямованих на запобігання та заборону катування на всій території, що перебуває під її юрисдикцією, контролем або владою, зокрема:

Чіткі положення у законі щодо абсолютної заборони катування та встановлення адекватного покарання за вчинення такого злочину, на яке не поширюються строки давності, амністія або помилування;
Заходи, спрямовані на недопущення випадків безкарності за катування, насильство та інші незаконні дії, вчинені посадовими особами органів державної влади. Притягнення до відповідальності та покарання посадових осіб, винних у катуваннях та інших видах жорстокого поводження.^⁵³

При визначенні “вагомих підстав” держави повинні брати до уваги становище прав людини в приймаючій державі “в цілому, а не в окремій її частині”. Поняття “локальної небезпеки” не має вимірюваних критеріїв і не враховує повною мірою особисту небезпеку застосування катування. Так звана “альтернатива внутрішнього переміщення” (тобто “депортація особи, зокрема постраждалої від катувань особи, в іншу частину держави, де вона не буде піддаватися катуванням”)^⁵⁴ не є надійною або ефективною, особливо в тих випадках, коли відсутність захисту є поширеною проблемою.^⁵⁵ Часто наявність збройного конфлікту унеможливлює “визначення конкретних регіонів країни, які можна було б вважати безпечними для заявників/-ниць”.^⁵⁶

Існування систематичної практики грубих, кричущих або масових порушень прав людини в країні саме по собі не означає, що “після повернення в цю країну особі може загрожувати застосування катувань”. Повинні існувати конкретні підстави, які вказують на те, що особа буде перебувати під загрозою особисто. Втім, відсутність таких підстав не означає, що особа “не може вважатися такою, якій загрожує небезпека застосування катування за її обставинами”.^⁵⁷

Особистий ризик. Для наявності вагомих підстав ризик має бути особистим для особи, якій загрожує застосування катування у разі депортації. Ознаки особистого ризику можуть включати:

Етнічне походження;
Політична приналежність або політична діяльність особи та/або членів її сім’ї;
Арешт та/або тримання під вартою без забезпечення справедливого ставлення та судового розгляду;
Винесення вироку in absentia (тобто винесення вироку особі, яка фізично не була присутня на відповідному судовому засіданні);
Сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність;
Дезертирство з лав національних збройних сил або озброєних груп;
Попереднє застосування катувань;
Тримання під вартою без зв’язку з зовнішнім світом або інші форми свавільного та незаконного тримання під вартою в країні походження;
Таємна втеча з країни походження після погроз катування;
Релігійна приналежність;
Порушення права на свободу думки, совісті та релігії;
Ризик бути висланим до третьої країни, де особі може загрожувати застосування катувань; та
Насильство щодо жінок, у тому числі зґвалтування.^⁵⁸

Засоби запобігання примусовому висланню. Держави-учасниці повинні вживати превентивних заходів проти можливих порушень принципу недопущення примусового вислання,^⁵⁹ зокрема, таких:

Забезпечення права кожної особи на індивідуальний розгляд її справи, повну інформацію про підстави депортації, а також права на оскарження такого рішення в установленому законом порядку;
Надання всім іноземним громадянам, які перебувають під загрозою депортації, в тому числі з “безпечних” країн походження, доступу до справедливих процедур, включаючи детальну і ретельну співбесіду для оцінки ризику того, чи можуть вони бути піддані катуванням і жорстокому поводженню в країні походження з огляду на їхні особисті обставини;^⁶⁰
Швидка та належна ідентифікація осіб, які належать до груп ризику, у тому числі постраждалих від катувань і жорстокого поводження, сексуального та гендерно зумовленого насильства, та надання їм медичної та психологічної допомоги;
Утримання від застосування репресивних заходів або політик, “таких як утримання під вартою в поганих умовах протягом невизначеного періоду часу, відмова в розгляді заяв про надання притулку або їх невиправдане затягування, або скорочення фінансування програм допомоги шукачам притулку”.
Надання відповідній особі доступу до адвоката/-ки, послуг безоплатної правової допомоги, а також можливості звернутися до представників/-ниць міжнародних організацій, що працюють у сфері захисту прав людини;
Визначення відповідних процедур “мовою, яку особа розуміє, або за допомогою усних і письмових перекладачів”;
Направлення особи, що заявляє про застосування до неї катувань, на безкоштовне незалежне медичне обстеження відповідно до Керівництва з ефективного розслідування та документування катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (Стамбульський протокол, переглянутий);
Забезпечення права особи на оскарження рішення про депортацію до незалежного адміністративного та/або судового органу протягом розумного строку з моменту отримання повідомлення про таке рішення та з можливістю відстрочки виконання рішення про депортацію за результатами такого оскарження;
Забезпечення ефективної підготовки всіх посадових осіб, які взаємодіють з особами, що можуть підлягати процедурі депортації, щодо дотримання принципу недопущення примусового вислання;
Забезпечення ефективного навчання медичного та іншого персоналу, що працює із затриманими, мігрант(к)ами та шукачами притулку, щодо виявлення та документування ознак катувань з урахуванням положень Стамбульського протоколу;^⁶¹
Швидка та належна ідентифікація осіб, які належать до груп ризику, у тому числі постраждалих від катувань і жорстокого поводження, сексуального та гендерно зумовленого насильства, та надання їм медичної та психологічної допомоги;^⁶²
Утримання від застосування репресивних заходів або політик, “таких як утримання під вартою в поганих умовах протягом невизначеного періоду часу, відмова в розгляді заяв про надання притулку або їх невиправдане затягування, або скорочення фінансування програм допомоги шукачам притулку”.^⁶³

Жорстоке поводження. Хоча стаття 3 забезпечує захист від вислання особи, якій загрожує катування (а не жорстоке поводження), в державі до якої ця особа буде депортована, ця стаття не суперечить статті 16(2). Це стосується, зокрема, випадків, коли особа, яка підлягає висиланню, користується додатковим захистом відповідно до інших міжнародних документів або національного законодавства, щоб не бути депортованою в державу, де вона може зіткнутися з ризиком жорстокого поводження. ^⁶⁴

Крім того, згідно зі статтею 16, держави все ще зобов’язані запобігати жорстокому поводженню. Перш ніж проводити оцінку, пов’язану з принципом недопущення примусового повернення, держави повинні розглянути, “чи може змінюватися сутність інших форм жорстокого поводження, яких може зазнати депортована особа, настільки, що вони перетворються на катування”.^⁶⁵

Договір про екстрадицію. Може виникнути певна колізія між зобов’язаннями, які держави-учасниці взяли на себе за статтею 3, і зобов’язаннями, які вони взяли на себе за багатосторонніми або двосторонніми договорами про екстрадицію, особливо якщо такий договір був укладений до ратифікації КПК з державою, яка не є учасницею КПК і, отже, не пов’язана положеннями статті 3. У цьому випадку “відповідний договір про екстрадицію повинен застосовуватися відповідно до принципу заборони примусового вислання”.^⁶⁶

Держави-учасниці КПК, які надалі укладають договори про екстрадицію, повинні уникати колізій між КПК і таким договором, а у разі їх виявлення – включати положення про те, що “у разі наявності колізії переважну силу матиме Конвенція”.^⁶⁷

Дипломатичні гарантії. Термін “дипломатичні гарантії” означає офіційне зобов’язання приймаючої держави, що з особою будуть поводитися згідно умов, встановлених державою, що вислала таку особу, та міжнародних стандартів у галузі прав людини. Дипломатичні гарантії від держави-учасниці КПК, на територію якої планується депортація, не повинні використовуватися як спосіб обходу принципу заборони примусового висилання, “якщо існують серйозні підстави вважати, що в цій державі особі загрожує небезпека застосування катувань”.^⁶⁸

Недержавні суб’єкти. Держави-учасниці повинні утримуватися від депортації осіб до іншої держави, “якщо є вагомі підстави вважати, що їм може загрожувати катування або інше жорстоке поводження з боку недержавних суб’єктів”,^⁶⁹ включаючи групи, які протиправно вчиняють дії, що завдають сильного болю або страждань у цілях, заборонених КПК, і над якими приймаюча держава фактично не має контролю або має лише частковий контроль, “або дії яких вона не в змозі запобігти, або безкарності якій вона не в змозі протистояти”.^⁷⁰

III.5 Особливого захисту від СНПК потребують особи та групи, які є вразливими внаслідок дискримінації або маргіналізації🔗

Принцип недискримінації є основоположним для тлумачення і застосування КПК.^⁷¹ Принцип недискримінації включений у визначення катування у статті 1(1), яка прямо забороняє визначені дії, якщо вони здійснюються з “будь-якої причини, що ґрунтується на дискримінації будь-якого виду”. Відповідно, захист певних груп меншин або маргіналізованих осіб чи груп населення, які перебувають під особливою загрозою застосування катувань, “є частиною зобов’язання щодо запобігання катуванням або жорстокому поводженню”.^⁷²

У процесі імплементації КПК держави повинні переконатися, що їхні закони не є дискримінаційними і фактично застосовуються в чутливий, інклюзивний спосіб до всіх осіб, “незалежно від раси, кольору шкіри, етнічного походження, віку, релігійних переконань чи релігійної приналежності, політичних чи інших поглядів, національного чи соціального походження, статі, сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності, психічних чи інших порушень, стану здоров’я, економічного статусу або приналежності до корінних народів, причини, через яку особу було затримано, в тому числі до осіб, обвинувачених у скоєнні політичних злочинів і терористичних актів, шукачів притулку, біженців та інших осіб, які перебувають під міжнародним захистом, або за будь-яких інших ознак чи дискримінаційного розрізнення”.^⁷³

Жінки. Криміналізація абортів, “моральних злочинів”, таких як подружня зрада чи позашлюбні стосунки, чаклунства і відьомства, а також інших діянь – правопорушень, які спрямовані на жінок і дівчат або непропорційно впливають на них, – це сприяє переповненню місць позбавлення волі, що негативно впливає на всі аспекти життя ув’язнених і призводить до жорстокого поводження або катування.^⁷⁴ Покарання за ці злочини, а також інше неналежне ставлення в результаті, наприклад, криміналізації абортів, також може бути прирівняне до катувань або жорстокого поводження.^⁷⁵ Держави повинні переглянути та/або скасувати такі закони і норми.

Представники ЛГБТКІ+ спільноти. Закони, що встановлюють кримінальну відповідальність проти лесбійок, геїв, бісексуалів, трансгендерів, квірів та інтерсексуалів, сприяють створенню умов, в яких насильство проти представників ЛГБТКІ+ спільноти “як з боку державних, так і недержавних суб’єктів є прийнятним і безкарним”.^⁷⁶ Вони переживають застосування так званих “практик виправлення сексуальної орієнтації” ( як-от “конверсійну терапію”,^⁷⁷ проведення анального обстеження,^⁷⁸ “виправне зґвалтування” та інші форми сексуального насильства), які прирівнюються до катування та жорстокого поводження через невідповідність соціально сконструйованим гендерним очікуванням. Лесбійки та трансгендерні жінки перебувають під особливою загрозою жорстокого поводження через гендерну нерівність та розподіл владних ролей у сім’ях і громадах. Дискримінація та насильство щодо ЛГБТКІ+ осіб також поширюється на сімейну сферу і може включати направлення до психіатричних закладів, примусові шлюби та насильство на підставі захисту честі. Держави повинні переглянути та/або скасувати такі закони і практики.^⁷⁹

Люди з інвалідністю. Люди з інвалідністю стикаються з численними інтерсекціональними бар’єрами, які можуть перешкоджати їхній повноцінній та активній участі в житті суспільства нарівні з іншими. Багато людей з інвалідністю позбавлені піклування або утримуються в психіатричних і соціальних установах, психіатричних відділеннях, інтернатах, медичних або інших установах, де вони зазнають насильства, прирівняного до катувань або жорстокого поводження, в тому числі психологічного, фізичного та сексуального насильства.^⁸⁰ Що стосується дітей з інвалідністю, які перебувають у закладах охорони здоров’я, то фактична інвалідність, або така, що сприймається як інвалідність, може нівелювати значення думки дитини при визначенні її найкращих інтересів, або спонукати опікунів чи державні органи приймати рішення замість неї. У закладах охорони здоров’я жінки та дівчата з інвалідністю сприймаються як “”неспроможні” народжувати дітей” через дискримінаційні уявлення і піддаються ризику примусової стерилізації.^⁸¹

Держави повинні переглянути та скасувати такі закони чи практики:

У контексті охорони здоров’я – недопускати ухвалення рішень щодо людей з інвалідністю без їхньої згоди, грунтуючись на їхні нібито “найкращі інтереси”, а також розкривати серйозні порушення та дискримінацію щодо осіб з інвалідністю під виглядом “добрих намірів” медичних працівників;^⁸²
Як тривале ізолювання, так і обмеження свободи можуть вважатися катуванням і жорстоким поводженням. Ізоляція та обмеження волі можуть також призвести до інших видів примусового лікування, наприклад, примусове медикаментозне лікування чи проведення електрошокової терапії;^⁸³
Примусове медичне втручання, включаючи примусову стерилізацію, примусове медикаментозне лікування та інші психіатричні втручання в закладах охорони здоров’я, які є формами катувань і жорстокого поводження. Не допускаються примусові медичні втручання, що безпідставно виправдовуються недієздатністю особи чи клінічною необхідністю, які нібито відповідають “найкращим інтересам” такої особи;^⁸⁴
Примусова госпіталізація до психіатричних закладів. Держави повинні розслідувати випадки катування та жорстокого поводження з людьми з інвалідністю в медичних закладах, а також ініціювати соціальні реформи та створення альтернативних систем підтримки на рівні громади паралельно з процесом деінституціоналізації людей з інвалідністю;^⁸⁵

Етнічні меншини. Етнічні меншини наражаються на особливий ризик катування та жорстокого поводження. Держави повинні посилити свої зусилля у боротьбі з дискримінацією проти них. Комітет рекомендує державам:

Боротися з расовою дискримінацією, ксенофобією та пов’язаним з ними насильством, забезпечувати швидке, неупереджене та всебічне розслідування всіх випадків насилля з таких мотивів, а також переслідувати та карати винних належним чином;
Публічно засуджувати расову дискримінацію, ксенофобію та пов’язане з ними насильство, і надсилати чіткий і однозначний меседж, що расистські або дискримінаційні прояви в органах державної влади, “особливо по відношенню до співробітників правоохоронних органів”, є неприйнятними.^⁸⁶

Мігранти/-ки. Одним із найбільших ризиків для мігрантів/-ок, особливо для дітей без супроводу дорослих та інших осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, є торгівля людьми.^⁸⁷ Відповідно до статей 2 і 16, держави повинні вживати конкретних заходів для запобігання торгівлі людьми:

Прийняття кримінального законодавства, яке містить правове визначення торгівлі людьми, що належним чином охоплює всі форми і види експлуатації, включаючи рабство, подібні до рабства практики та поневолення;^⁸⁸
Зосередитися “на формуванні сталих шляхів для безпечної, організованої та легальної міграції, що грунтуються на захисті, дотриманні прав людини та недискримінації”;^⁸⁹
Обмежити практику оформлення розважальних віз, аби не допустити їх використання для організації торгівлі людьми, виділити на ці цілі необхідні ресурси та забезпечити дотримання кримінального законодавства у цій сфері;^⁹⁰
Розробити та застосовувати критерії оцінки вразливості постраждалих від торгівлі людьми осіб;
Забезпечити спеціалізоване навчання працівників правоохоронних органів, прикордонників, міграційних служб, прокурорів, трудових інспекторів, медичних працівників та інших суб’єктів щодо виявлення та ідентифікації постраждалих від торгівлі людьми, з особливим урахуванням осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах;
Розслідувати випадки торгівлі людьми в усіх їхніх проявах, притягувати винних до відповідальності та, у разі доведення вини, призначати їм необхідне покарання;^⁹¹
Активізувати зусилля на усунення “першопричин торгівлі людьми”;
Посилити міжнародне співробітництво, зокрема з країнами походження, торгівлі людьми та транзиту, для забезпечення ефективного судового переслідування;^⁹²
Забезпечити постраждалим ефективний захист і відшкодування, включаючи компенсацію, а також реабілітацію;^⁹³
Надавати допомогу постраждалим шляхом консультування та реінтеграції;
Забезпечити фінансування політик і програм у цій сфері, а також долучити необхідний людський капітал;
Забезпечити надання необхідних послуг підтримки постраждалим, у тому числі тим, хто не бажає співпрацювати з органами влади;
Розглянути можливість надання постраждалим від торгівлі людьми особами “тимчасової посвідки на проживання”.^⁹⁴

III.6 Спеціальний захист затриманих осіб від СНПК🔗

Якщо не контролювати умови тримання під вартою (наприклад, у в’язницях і центрах тимчасового утримання), вони можуть посилювати застосування катувань і жорстокого поводження. Держави повинні не тільки запобігати катуванням і жорстокому поводженню,^⁹⁵ але й “систематично переглядати правила, інструкції, методи і практику проведення допитів, а також умови утримання під вартою і поводження з особами, які зазнають будь-якої форми арешту, затримання або ув’язнення”.^⁹⁶

Держави мають:

Не допускати військовослужбовців до арешту чи затримання цивільних осіб;^⁹⁷
Запобігати “утриманню в таємних місцях позбавлення волі” та викорінити “практику утримання під вартою без зв’язку із зовнішнім світом”;^⁹⁸
Вести офіційний реєстр (бажано в електронному вигляді)^⁹⁹ затриманих осіб “на будь-якій території, що перебуває під юрисдикцією держави”.^¹⁰⁰ Такий реєстр повинен оновлюватися на всіх етапах перебування осіб у місцях позбавлення волі, у тому числі під час переведення до інших місць несвободи.^¹⁰¹ Реєстр також повинен відповідати Зведенню принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню чи ув’язненню будь-яким чином;^¹⁰²
Надавати інформацію затриманим “зрозумілою для них мовою”, зокрема щодо:
- Причин арешту та висунуті обвинувачення;^¹⁰³
- Їхнє право бути ознайомленими про свої права;^¹⁰⁴
- Права на негайне отримання незалежної, кваліфікованої правової допомоги за власним вибором або, у разі необхідності, адекватної та безоплатної правової допомоги від моменту затримання, а також на конфіденційне консультування з адвокатом; ^¹⁰⁵
- Право на доступ до незалежної медичної допомоги одразу після прибуття до місця тримання під вартою та на постійній основі,^¹⁰⁶ незалежно від наявності дозволу чи запиту від представників влади.^¹⁰⁷ Медичні огляди повинні проводитися в недоступному для сторонніх осіб місці, де співробітники поліції чи тюремний персонал не чують і не бачать затриманих, за винятком випадків, коли лікар прямо просить про зворотне;^¹⁰⁸
- Право невідкладний телефонний дзвінок до члена сім’ї або будь-якої іншої особи на вибір затриманого/-ої.^¹⁰⁹
- Право негайно постати перед незалежним судовим органом.^¹¹⁰

Держави зобов’язані запобігати створенню таких умов тримання під вартою, які прирівнюються до жорстокого поводження із затриманими:^¹¹¹

Застосовувати підходи, що відповідають Мінімальним стандартним правилам ООН щодо поводження з в’язнями (Правила Нельсона Мандели);^¹¹²
Вести медичні картки та реєстраційні журнали. Медичні звіти про тілесні ушкодження, що свідчать про жорстоке поводження, повинні невідкладно направлятися до незалежної інституції, відповідальної за проведення розслідування.^¹¹³
Вжити невідкладних заходів для зменшення переповненості в’язниць;
Забезпечити “відокремлення від дорослих і чоловіків” неповнолітніх та жінок, а попередньо ув’язнених осіб – “відокремити від засуджених ув’язнених”;^¹¹⁴
Залучати охоронців тієї ж статі, “коли справа стосується конфіденційності”. ^¹¹⁵ Держави повинні враховувати “особливі потреби жінок, позбавлених волі” відповідно до Правил Нельсона Мандели та Правил Організації Об’єднаних Націй стосовно поводження з ув‘язненими жінками і засобів покарання для жінок-правопорушниць без позбавлення їх свободи (Бангкокські правила)^¹¹⁶ і, зокрема, забезпечити “охорону ув’язнених жінок виключно наглядачками”;^¹¹⁷
Покращити умови утримання в’язнів, “особливо щодо професійних та фізичних активностей”, а також сприяти їхній реінтеграції в суспільство;^¹¹⁸
“Встановити відеоспостереження в усіх приміщеннях місць позбавлення волі, де можуть перебувати затримані”, за винятком місць, де може бути порушено право затриманих на приватність або на конфіденційне спілкування з адвокатом чи лікарем;^¹¹⁹
Здійснювати відеозапис усіх допитів, використовуючи відповідні слідчі процедури, зокрема, Стамбульський протокол.^¹²⁰

Судовий контроль. Держави повинні взяти всі місця позбавлення волі “під судовий контроль”,^¹²¹ координувати “судовий нагляд за умовами тримання під вартою на рівні компетентних органів” і ретельно розслідувати всі повідомлення про насильство або жорстоке поводження в місцях позбавлення волі. Зокрема, держави повинні розробити “комплексний план щодо вирішення проблеми насильства між в’язнями та сексуального насильства в усіх місцях позбавлення волі”, а також забезпечити ефективне розслідування таких злочинів. ^¹²²

Задля цього держави мають забезпечити судову систему додатковими фінансовими та людськими ресурсами, щоб скоротити час, необхідний для передачі справ до суду.^¹²³

Держави повинні забезпечити доступ затриманих та осіб, яким загрожує катування чи жорстоке поводження, до “судових та інших механізмів правового захисту, які забезпечать швидкий та неупереджений розгляд їхніх скарг, захистять їхні права та дозволять їм оскаржити правомірність їхнього затримання чи неналежного ставлення до них”.^¹²⁴ Держави мусять:

Забезпечити право затриманного/-ої негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, та оскаржити законність свого затримання на будь-якій стадії судового провадження;
Надати суддям можливість проводити оцінку законності тримання під вартою під час судового засідання за процедурою habeas corpus та “застосовувати більш м’яких альтернатив триманню під вартою”;
Забезпечити обов’язкову присутність захисника/-ниці, яку чи якого обрав затриманий/-на на судовому засіданні за процедурою habeas corpus. Судові засідання мають бути публічними та доступними для незалежних спостерігачів.^¹²⁵

Незалежний контроль за місцями позбавлення волі. Держави повинні запровадити механізм неупередженого моніторингу та відвідування місць тримання під вартою та позбавлення волі (не плутати з національними превентивними механізмами,^¹²⁶ про які йдеться в рамках зобов’язання III.12). Регулярні відвідування всіх в’язниць та місць тримання під вартою повинні здійснюватися суб’єктом, незалежним від органів, що відповідають за місця затримання або ув’язнення. Цей суб’єкт повинен мати повноваження збирати та розслідувати скарги ув’язнених, а також мати можливість відвідувати установи з метою моніторингу всіх форм насильства в місцях позбавлення волі, “включаючи сексуальне насильство щодо чоловіків і жінок, а також всі форми насильства серед ув’язнених, у тому числі насильство за посередництвом, що часто здійснюється за мовчазної згоди службових осіб”.^¹²⁷

Суб’єкт, що здійснює перевірку, має забезпечити вжиття належних заходів за результатами моніторингу та оприлюднити отримані дані, за винятком будь-яких персональних даних, якщо тільки ув’язнені не надали на це свою чітку згоду.^¹²⁸ Держави також повинні під час таких візитів забезпечити участь судово-медичних експертів і, за необхідності, жінок-інспекторок, навчених виявляти ознаки застосування катувань та інших видів жорстокого поводження, у тому числі сексуального насильства. ^¹²⁹

Держави повинні допускати Міжнародний комітет Червоного Хреста та інші неурядові організації^¹³⁰ до місць тримання під вартою в межах території країни-учасниці. Держави, які ратифікували Факультативний протокол, повинні також допустити Підкомітет з недопущення катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання на свою територію, та надавати йому повну і необмежену інформацію про ситуації, пов’язані з триманням під вартою, а також запровадити спеціальні превентивні механізми у національне законодавство.^¹³¹

Особисті огляди. Особисті огляди, зокрема, обшуки з роздяганням та інвазивні обшуки, є поширеною практикою і можуть становити жорстоке поводження, “якщо вони проводяться у неспівмірний, принизливий або дискримінаційний спосіб”. Недоречні доторки та рухи під час обшуків є поширеним явищем, “так само як і звичні процедури вагінального огляду жінок, яких звинувачують у вживанні наркотиків”. Ці практики несуть згубний вплив на жінок, “особливо, коли їх проводять охоронці-чоловіки”. Якщо обшуки проводяться із незаконною метою або з будь-якої причини, що грунтується на дискримінації та спричиняє сильний біль чи страждання, “роздягання та інвазивні особисті обшуки прирівнюються до катувань”. ^¹³²

Комітет рекомендує державам:

Забезпечити, аби особисті обшуки були чітко зарегульовані, обмежені та проводилися наодинці, у ненав’язливий спосіб, кваліфікованим персоналом тієї ж статі, з повною повагою до гідності та гендерної ідентичності відповідної особи та згідно правил 50-53 і 60 Правил Нельсона Мандели;^¹³³
За можливості використовувати альтернативи особистому огляду, “наприклад, за допомогою електронних методів сканування”.^¹³⁴

Попереднє ув’язнення. Держави повинні скоротити тривалість попереднього ув’язнення і обмежити його застосування лише випадками, “крайньої необхідності”. Натомість держави повинні “застосовувати альтернативні заходи, не пов’язані з позбавленням волі”.^¹³⁵ Строки попереднього ув’язнення повинні “відповідати стандартам справедливого судового розгляду”.^¹³⁶

Досудове ув’язнення. Держави повинні привести практику досудового ув’язнення у відповідність до міжнародних стандартів справедливого судового розгляду. Досудове ув’язнення має застосовуватися як винятковий інструмент протягом обмеженого періоду часу, а судовий розгляд справи має відбуватися “протягом розумного строку”. ^¹³⁷

Держави повинні виокремлювати осіб, які перебувають під вартою до суду, від засуджених ув’язнених, у тому числі в жіночих в’язницях, а також неповнолітніх від дорослих у всіх місцях позбавлення волі.^¹³⁸

Мігранти/-ки. Держави мають забезпечити усім шукачам притулку “доступ до справедливої та швидкої процедури надання притулку” на індивідуальній основі, а також ухвалити комплексне регулювання процедури надання політичного притулку.^¹³⁹ Задля гарантування дотримання прав осіб без громадянства, яким було відмовлено у наданні притулку, а також шукач(к)ам притулку, нелегальним мігрант(к)ам та біженцям/-кам, держави повинні визначити законом строки тримання під вартою та забезпечити доступ до ефективних засобів правового захисту для перегляду доцільності утримання під вартою.^¹⁴⁰

Діти. Комітет висловив занепокоєння щодо повідомлень про нерозділене утримання під вартою дітей разом з дорослими, а також щодо належних умов їхнього утримання під вартою. Державам-учасницям рекомендується:

Підвищити мінімальний вік кримінальної відповідальності до міжнародно прийнятного рівня (не менше, але бажано більше ніж 12 років);^¹⁴¹
Застосовувати до всіх малолітніх правопорушників/-ць, наскільки це можливо, заходи, що не передбачають позбавлення волі, як-от альтернативні види покарань, пробація, медіація, психологічне консультування або громадські роботи.^¹⁴² Дітей-правопорушників/-ць слід позбавляти волі лише в крайньому випадку і на найкоротший з можливих термін. Необхідність їхнього утримання під вартою повинна час від часу переглядатися з метою якнайшвидшого звільнення такої дитини з під варти.^¹⁴³ Якщо утримання під вартою є неминучим, держави повинні вжити всіх необхідних заходів “для створення окремих місць утримання під вартою осіб, що не досягли 18-річного віку”;^¹⁴⁴
Не застосовувати до неповнолітніх правопорушників/-ць попереднє ув’язнення, за винятком особливих і надзвичайних випадків згідно з чіткими і послідовними критеріями, визначеними законом, відповідно до Мінімальних стандартних правил ООН, що стосуються відправлення правосуддя стосовно неповнолітніх (Пекінські правила), Керівних принципів Організації Об’єднаних Націй для попередження злочинності серед неповнолітніх (Ер-Ріядські керівні принципи) та Правил Організації Об’єднаних Націй, що стосуються захисту неповнолітніх, позбавлених волі;^¹⁴⁵
Провести навчання персоналу в’язниць “щодо прав та особливих потреб дітей” та залучити до роботи кваліфікованих співробітників, які пройшли спеціальну підготовку для роботи з неповнолітніми;^¹⁴⁶
Створити ефективну, високоспеціалізовану та ефективно функціонуючу систему ювенальної юстиції відповідно до міжнародних стандартів, включаючи Пекінські правила, Ер-Ріядські керівні принципи та Правила Організації Об’єднаних Націй, що стосуються захисту неповнолітніх, позбавлених волі;^¹⁴⁷
Гарантувати дітям, позбавленим волі в рамках системи ювенальної юстиції, “регулярне підтримання зв’язку зі своїми сім’ями і, зокрема, інформувати батьків про місце утримання їхніх дітей”;^¹⁴⁸
Забезпечити розгляд справ дітей, які перебувають у конфлікті з законом, в судах для неповнолітніх спеціалізованими суддями;^¹⁴⁹
Розробити нові освітні та навчально-реабілітаційні програми, спрямовані на зменшення кількості неповнолітніх правопорушників/-ць та заохочення до просоціальної поведінки, а також забезпечити належні умови проведення дозвілля, аби прискорити процес реінтеграції в суспільство;^¹⁵⁰
Що стосується дітей без супроводу дорослих та юних шукачів/-ок притулку, необхідно забезпечити перевірку віку такої дитини до її відправлення під варту. Державі-учасниці слід приділяти особливу увагу юним шукач(к)ам притулку і застосовувати позбавлення волі лише як крайню міру. Державі-учасниці слід також надавати неповнолітнім без супроводу дорослих необхідну допомогу, поселення та подальший супровід і, зокрема, “забезпечити належні умови проживання та отримання освіти для неповнолітніх осіб, які очікують на вислання”;^¹⁵¹
Вжити заходів для забезпечення умов тримання під вартою у відповідності до Пекінських правил, Ер-Ріядських керівних принципів та Правил ООН, що стосуються захисту неповнолітніх, позбавлених волі;^¹⁵²
Захистити неповнолітніх від будь-якого насильства, у тому числі сексуального, у місцях позбавлення волі, неупереджено розслідувати такі випадки за допомогою уповноваженого органу, притягнути до відповідальності та покарати винних, а також надати постраждалим адекватні засоби правового захисту.^¹⁵³

III.7 Держави повинні інформувати своє населення про СНПК 🔗

Зобов’язання вживати ефективних превентивних заходів не обмежується заходами, переліченими в КПК. ^¹⁵⁴ Приміром, Комітет підкреслив, що широкі верстви населення повинні бути обізнані з історією, сферою застосування та необхідністю “заборони катування та жорстокого поводження”. Держави повинні:

Проводити масштабні інформаційні кампанії, спрямовані на підвищення обізнаності населення (в тому числі і сторін конфлікту) про те, що акти сексуального насильства є злочинами, що переслідуються згідно з кримінальним законодавством, руйнувати табу щодо злочинів сексуального насильства, долати стигматизацію та ізоляцію постраждалих осіб;^¹⁵⁵
Підвищити обізнаність щодо насильства стосовно жінок та дітей. Держави повинні забезпечити просвіту дітей щодо насильства над жінками та дітьми за допомогою “підготовки вчителів, використання нових освітніх технологій та розробки навчальних курсів, навчальних планів та змісту підручників”;^¹⁵⁶
Широко розповсюджувати доповіді, подані державами до Комітету, та заключні висновки Комітету^¹⁵⁷ відповідними мовами (включаючи мови корінних народів),^¹⁵⁸а також через офіційні веб-сайти, засоби масової інформації та неурядові організації.^¹⁵⁹

Професійна підготовка працівників/-ниць правоохоронних органів та інших осіб. Згідно зі статтею 10, держави повинні включити питання заборони катувань у програму підготовки працівників/-ниць правоохоронних органів, як цивільних, так і військових, медиків, державних службовців/-иць (у тому числі прикордонників/-иць і працівників/-иць міграційних служб) та інших осіб, які можуть бути причетні до здійснення утримання під вартою, проведення допитів або здійснення нагляду за будь-якою особою, яка була заарештована, затримана або ув’язнена. Держави повинні:

Проводити регулярні тренінги для сімейних лікарів/-ок, адвокатів/-ок, прокурорів/-ок, співробітників/-ць органів національної безпеки, військовослужбовців/-иць, прикордонників/-иць, суддів та інших співробітників/-иць правоохоронних органів, у тому числі поліцейських та працівників/-иць в’язниць, задля набуття ними знань щодо положень КПК, а також розуміння того, що будь-які порушення є неприпустимими, будуть розслідуватися, а винні особи будуть притягнуті до відповідальності. Крім того, весь відповідний персонал, у тому числі працівники/-ці судової медичної екпертизи та правоохоронних органів, повинні пройти спеціальну підготовку щодо виявлення ознак катувань;^¹⁶⁰
Розробити та впровадити навчальні програми з ненасильницьких методів розслідування відповідно до Принципів Мендеса;^¹⁶¹
Підготувати посібник з описом методів ведення допиту відповідно до “Правил Нельсона Мандели” та заборонити методи, що порушують ці Правила;
Підвищити поінформованість співробітників/-иць правоохоронних органів про положення законодавства, що забороняє сексуальне насильство, “зокрема щодо жінок і дітей”;^¹⁶²
Створити відділи з прав людини в складі поліції, а також підрозділи співробітників, спеціально підготовлених для роботи з випадками гендерно зумовленого та сексуального насильства;^¹⁶³
Забезпечити проходження посадовими особами та персоналом, які надають допомогу постраждалим особам, методичної підготовки з метою запобігання ретравматизації постраждалих від катувань або жорстокого поводження. Для медичного персоналу навчання також має включати положення про “необхідність інформування постраждалих від гендерно-обумовленого та сексуального насильства, а також усіх інших форм дискримінації про доступність невідкладної медичної допомоги, як фізичної, так і психологічної”;^¹⁶⁴
Заохочувати участь неурядових та правозахисних організацій у навчанні співробітників/-иць правоохоронних органів .^¹⁶⁵

Меншини. Усунення дискримінації при працевлаштуванні та проведення регулярних роз’яснювальних тренінгів щодо ситуацій, в яких існує ймовірність застосування катувань або жорстокого поводження, є ключовими для запобігання таким порушенням. ^¹⁶⁶ Держави повинні сприяти найму осіб, які належать до груп меншин, і є жінками, “особливо в медичній, освітній, пенітенціарній, правоохоронній, судовій та юридичній сферах, в державних установах, а також у приватному секторі”.^¹⁶⁷ Диверсифікація кадрового складу поліції допомагає запобігати катуванням, жорстокому поводженню та смертності під час утримання під вартою.^¹⁶⁸

III.8 Держави повинні здійснювати моніторинг заходів, вжитих для подолання СНПК, та звітувати про них Комітету🔗

Згідно зі статтею 19, держави зобов’язані подавати Комітету доповіді про заходи, яких вони вжили для виконання положень КПК, протягом одного року після набуття нею чинності. Після цього держави повинні надавати додаткові доповіді кожні чотири роки “про будь-які нові вжиті заходи, а також інші звіти, які може вимагати Комітет”.

У своїх доповідях держави повинні надавати детальну інформацію про превентивні заходи, “з розподілом за відповідним критерієм”,^¹⁶⁹ а також про всі інші заходи, вжиті на виконання КПК або рекомендацій Комітету, включаючи інституційні зміни, плани або програми.^¹⁷⁰ Окрім того, держави повинні:

Зазначити обсяги ресурсів, виділені на виконання планів імплементації КПК;^¹⁷¹
Надати інформацію, у тому числі статистичні дані, “про кількість скарг, поданих проти державних посадових осіб щодо катувань і жорстокого поводження, а також інформацію про результати проваджень як на кримінальному, так і на дисциплінарному рівнях”. Ця інформація повинна бути розбита за статтю, віком та етнічною приналежністю скаржника/-ниці, а також містити інформацію про орган, який проводив розслідування;^¹⁷²
Надати статистичні дані “про відшкодування шкоди, включаючи компенсацію та реабілітацію” для постраждалих від катувань та жорстокого поводження осіб;^¹⁷³
За можливості включити статистичні дані “про нерозкриті справи, пов’язані зі зґвалтуваннями та іншим сексуальним насильством у воєнний час”;^¹⁷⁴
Надавати Комітету інформацію про будь-які справи, в яких національні суди посилалися на положення КПК;^¹⁷⁵
Збирати та оприлюднювати дані про дислокацію, місткість та наповненість, а також кількість засуджених та осіб, взятих під варту, в усіх місцях позбавлення волі на території держави-учасниці, включаючи дані про чисельність та причини смертей під час тримання під вартою;^¹⁷⁶
“Збирати дані з розподілом за віком та етнічною приналежністю про всі форми насильства щодо жінок”, задля “сприяння визначенню ефективних заходів запобігання катуванням, жорстокому поводженню та всім іншим формам насильства щодо дівчат і жінок і ефективної боротьби з цими явищами”;^¹⁷⁷
Збирати статистичні дані з урахуванням віку, статі та етнічної приналежності потерпілих “щодо скарг, розслідувань, судових переслідувань і вироків у справах про злочини на грунті ненависті проти лесбійок, геїв, бісексуалів, трансгендерів та інтерсексуалів” з метою “підвищення обізнаності у сфері протидії упередженням і стереотипам, а також задля прийняття відповідної політики щодо боротьби зі злочинами на грунті ненависті та їхнього попередження”;^¹⁷⁸
Надати Комітету статистичні дані “щодо випадків жорстокого поводження з дітьми, проведення розслідувань, судових переслідувань, винесених вироків та компенсації або реабілітації, запропонованих потерпілим”,^¹⁷⁹ і особливо щодо заходів, вжитих державою-учасницею “для боротьби з такими практиками, як торгівля, проституція та торгівля неповнолітніми”;^¹⁸⁰
Включати відомості про прогрес у сприянні працевлаштуванню осіб, які належать до груп меншин та жінок, “з розбивкою за статтю, расою, національним походженням та іншим відповідним статусом”.^¹⁸¹

III.9 Держави повинні контролювати торгівлю зброєю🔗

III.10 Держави повинні визнати повноваження Комітету на розгляд індивідуальних скарг та зобов’язані ратифікувати інші інструменти міжнародного права🔗

Комітет наполегливо закликав держави-учасниці визнати його повноваження розглядати індивідуальні скарги за статтею 22.^¹⁸⁵

Він також закликав держави-учасниці забезпечити, щоб законодавство держави (зокрема, федеральне)^¹⁸⁶ криміналізувало катування і жорстоке поводження відповідно до міжнародних і регіональних стандартів, ратифікувавши, серед іншого, відповідні міжнародні договори:

Факультативний протокол до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання;^¹⁸⁷
Інші ключові договори Організації Об’єднаних Націй з прав людини, сторонами яких вони не є;^¹⁸⁸
Конвенцію про статус біженців 1951 року та Протокол до неї 1967 року,^¹⁸⁹ а також КонвенціюКонвенція щодо конкретних аспектів проблем біженців в Африці;^¹⁹⁰
Конвенцію Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності, Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї^¹⁹¹ та Протокол проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю;^¹⁹²
Конвенцію про статус апатридів 1954 року та Конвенці. про скорочення безгромадянства 1961 року;^¹⁹³
Римський статут Міжнародного кримінального суду;^¹⁹⁴
Конвенцію Ради Європи, включаючи Конвенцію про заходи щодо протидії торгівлі людьми;^¹⁹⁵
Міжамериканську конвенцію про запобігання катуванням і покарання за них.^¹⁹⁶

III.11 Держави повинні співпрацювати з міжнародними організаціями для викорінення СНПК🔗

Для ефективної боротьби з катуваннями та жорстоким поводженням держави повинні співпрацювати з міжнародними організаціями. Зокрема, держави повинні:

Посилити взаємодію з правозахисними механізмами Організації Об’єднаних Націй. Держави повинні дозволити візити Спеціального доповідача з питань катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, Спеціального доповідача з питань заохочення та захисту прав людини і основоположних свобод в умовах боротьби з тероризмом, Спеціального доповідача з питань позасудових страт, страт без належного судового розгляду або свавільних страт, Робочої групи з питань безпідставних затримань та Спеціального доповідача з питань про становище правозахисників;^¹⁹⁷
Звернутися до Управління Верховного комісара ООН з прав людини з проханням про надання допомоги в рамках технічного співробітництва з метою підвищення спроможності збору статистичних даних щодо імплементації КПК на національному рівні;^¹⁹⁸
У співпраці з Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців ідентифікувати біженців/-ок і шукачів/-ок притулку та забезпечити їхній захист, зокрема, шляхом дотримання “принципу недопущення примусового повернення”;^¹⁹⁹
Посилити міжнародне співробітництво у боротьбі з торгівлею людьми, в тому числі шляхом укладення двосторонніх угод, та забезпечення моніторингу їхнього впливу; ^²⁰⁰
Звертатися по міжнародну допомогу та технічну підтримку для забезпечення належного навчання медичного персоналу щодо їхніх зобов’язань згідно Конвенції та відповідно до Стамбульського протоколу.^²⁰¹

III.12 Держави повинні створити національні превентивні механізми (НПМ) для подолання СНПК🔗

Держави, які ратифікували Факультативний протокол, повинні створити, призначити та підтримувати на національному рівні один або декілька моніторингових органів (іншими словами, НПМ) для здійснення моніторингу місць позбавлення волі з метою запобігання катуванням та іншим жорстоким, нелюдським або таким, що принижують гідність, видам поводження та покарання.^²⁰² Зокрема, держави повинні: ^²⁰³

Забезпечити, щоб НПМ були “повністю незалежними суб’єктами з плюралістичним складом” та мали фінансові і кадрові ресурси, необхідні для проведення регулярних та спеціальних візитів до всіх місць несвободи^²⁰⁴(тобто, місць, де держава здійснює ефективний контроль або де “особи не мають права вільно покинути місце утримання”);^²⁰⁵
Посилити незалежність НПМ відповідно до Принципів, що стосуються статусу національних установ, які займаються просуванням і захистом прав людини (Паризькі принципи);^²⁰⁶
Забезпечити дотримання державними органами зобов’язань діяти відповідно до рекомендацій НПМ, а також забезпечення покарання за будь-які спроби перешкоджання роботі НПМ; ;^²⁰⁷
Оприлюднення та широке розповсюдження щорічних доповідей НПМ.^²⁰⁸

Правосуддя та підзвітність🔗

III.13 Держави повинні створити неупереджені та ефективні механізми розгляду скарг, що стосуються СНПК🔗

Згідно зі статтею 13, держави повинні створити неупереджені та ефективні механізми розгляду скарг щодо катувань і жорстокого поводження, які повинні бути відомі та доступні для громадськості, в тому числі для…:

осіб, позбавлених волі, чи то в місцях утримання під вартою, психіатричних закладах,^²⁰⁹ чи в інших місцях, наприклад, через “телефонні “гарячі лінії” або конфіденційні скриньки для скарг у місцях утримання під вартою”;
осіб, що належать до груп ризику або маргіналізованих груп, “у тому числі тих, хто може мати обмежені комунікативні здібності”.^²¹⁰

Держави повинні:

Забезпечити наявність незалежних, ефективних, конфіденційних і доступних механізмів розгляду скарг у всіх місцях позбавлення волі, включаючи поліцейські ізолятори та в’язниці;^²¹¹
Забезпечити встановлення у в’язницях “закритих скриньок для скарг”;^²¹²
Забезпечити, щоб кожна особа, яка запевняє, що вона зазнала катувань або жорстокого поводження, мала право подати скаргу до відповідного механізму розгляду скарг “без будь-яких перешкод”;^²¹³
Забезпечити, щоб цей механізм міг неупереджено реагувати на всі скарги щодо катувань і жорстокого поводження, включаючи сексуальне насильство, і щоб слідчі механізму були незалежними від підозрюваних у скоєнні злочинів і не перебували під їхнім впливом;^²¹⁴
Забезпечити, щоб розслідування заяв про катування та жорстоке поводження, “вчинене працівниками правоохоронних органів, служби безпеки, військовослужбовцями та працівниками пенітенціарної системи”, здійснювалося не поліцією чи військовими, а через механізм розгляду скарг;^²¹⁵
Забезпечити захист заявників/-ць про катування та жорстоке поводження від переслідувань та залякувань.^²¹⁶

III.14 Держави повинні розслідувати випадки СНПК🔗

Відповідно до статті 12, держави-учасниці зобов’язані проводити оперативне, ефективне та неупереджене розслідування, якщо є достатні підстави вважати, що на будь-якій території під їхньою юрисдикцією були застосовані катування або жорстоке поводження. Органи влади повинні проводити таке розслідування навіть за відсутності офіційної скарги. Згідно зі статтею 13, розслідування повинно забезпечити потерпілим можливість оперативного та неупередженого розгляду їхніх справ. Держави повинні забезпечити, щоб розслідування включало в якості стандартного заходу проведення незалежної фізичної та психологічної судово-медичної експертизи потерпілих осіб, як це передбачено Стамбульським протоколом.^²¹⁷

У випадку виявлення ознак сексуального насильства, в тому числі підозри в сексуальному насильстві щодо дітей, Комітет закликає держави автоматично розпочинати ефективне та неупереджене розслідування та судовий розгляд.^²¹⁸ Якщо сексуальне насильство, як стверджується, було скоєно співробітниками служби безпеки держави, розслідування має вести незалежний орган.^²¹⁹

Катування, вчинене державними посадовими особами. Держави повинні уважно стежити за своїми посадовими особами та тими, хто діє від імені держави, карати винних, особливо “вищих військових і цивільних посадових осіб, які схвалюють, допускають або дають згоду в будь-який спосіб на акти катувань, вчинені їхніми підлеглими”^²²⁰ , “приділяючи особливу увагу юридичній відповідальності як безпосередніх виконавців, так і посадових осіб, що перебувають у підпорядкуванні”.^²²¹

Держави повинні:

Гарантувати, що всі посадові особи, які підозрюються у катуваннях або жорстокому поводженні, будуть відсторонені від виконання службових обов’язків до завершення розслідування висунутих проти них звинувачень;
Забезпечити, щоб усі посадові особи, визнані винними у застосуванні катувань або жорстокого поводження, були негайно звільнені зі служби;
Забезпечити, щоб усі винні посадові особи підлягали кримінальному переслідуванню на додаток до будь-яких дисциплінарних покарань;
Надати Комітету інформацію про покарання, застосовані до всіх посадових осіб, винних у застосуванні катувань або жорстокого поводження.^²²²

СНПК у збройних силах. Комітет висловив занепокоєння діями, що прирівнюються до катувань або жорстокого поводження в армії, такими як дідівщина,^²²³ зґвалтування та іншими формами сексуального насильства^²²⁴ Наголошуючи на створенні спеціальних гарячих ліній та мобільних моніторингових груп для вирішення таких проблем, Комітет також запропонував державам:

Оперативно, неупереджено та ефективно розслідувати всі заяви про сексуальне насильство та “встановити відповідальність безпосередніх виконавців і тих, хто перебуває у зв’язках підпорядкування”;^²²⁵
Захищати заявників/-иць і свідків від переслідувань і розправи, у тому числі залякувань, після подання ними скарг чи надання свідчень;
Надати учасникам/-цям бойових дій, які пережили сексуальне насильство з боку військових, рівний доступ до отримання компенсації за втрату працездатності.^²²⁶

Миротворці. Після звинувачень у сексуальному насильстві з боку миротворців Організації Об’єднаних Націй, держави їхнього громадянства повинні:

Розслідувати ці звинувачення та доповідати Комітету про свої висновки та заходи, вжиті у відповідь, включаючи кількість обвинувальних актів, судових процесів та вироків, а також про вжиті заходи для запобігання повторенню подібних випадків у майбутньому;
Співпрацювати з відповідними департаментами Організації Об’єднаних Націй.^²²⁷

III.15 Держави повинні забезпечити кримінальне переслідування злочину СНПК🔗

Згідно зі статтею 5(1), держава повинна вживати заходів для притягнення до відповідальності за катування або жорстоке поводження:

якщо злочин катування чи жорстокого поводження був вчинені на будь-якій території, що перебуває під юрисдикцією такої держави;
коли ймовірниий-а підозрюваний/-а є громадянином/-кою цієї держави; та/або
коли постраждала особа є громадянином чи громадянкою цієї держави. ^²²⁸

Під час судового процесу держави повинні:

Усунути почуття безкарності, яким користуються особи, що вчиняють СНПК, незалежно від того, чи є вони державними службовцями або представниками недержавного сектору,^²²⁹ а також швидко та ефективно притягати їх до відповідальності;^²³⁰
Стежити за тим, щоб судді не відкидали заяви про катування або жорстоке поводження.^²³¹ Судді зобов’язані, зокрема, якщо вони мають підстави вважати, що особа, яка постала перед ними, зазнала катувань або примусу, активно розпитувати затриманих про те, як з ними поводилися, та вимагати проведення судово-медичної експертизи;^²³²
Збільшити кількість суддів, які спеціалізуються “на сексуальному насильстві в тих регіонах, де ця проблема є актуальною, та зміцнювати їхні компетенції”;^²³³
Забезпечити, щоб кримінальні покарання були пропорційними тяжкості скоєних діянь і щоб їх ефективно застосовували.^²³⁴

Видача іншим державам. Відповідно до статті 8, катування і жорстоке поводження повинні бути включені як злочини, що тягнуть за собою екстрадицію, згідно будь-якого договору про екстрадицію між державами-учасницями. Для здійснення екстрадиції між державами-учасницями катування і жорстоке поводження повинні розглядатися як такі, що були вчинені не тільки в місці, де вони були скоєні, але й на території держав, які зобов’язані здійснювати кримінальне переслідування за такі злочини. ^²³⁵

Однак, якщо одна держава відмовляє іншій державі у видачі осіб, які вчинили катування і жорстоке поводження,^²³⁶ така держава зобов’язана вжити заходів для притягнення до відповідальності підозрюваного у вчиненні таких злочинів, якщо він перебуватиме на будь-якій території, що знаходиться під її юрисдикцією.^²³⁷

Екстрадиція до Міжнародного кримінального суду. Комітет із занепокоєнням відзначає двосторонні угоди між державами, які захищають громадян одна одної на своїй території і відмовляються передавати їх до Міжнародного кримінального суду у справах, що стосуються воєнних злочинів або злочинів проти людяності, що становлять жорстоке поводження або катування. Держави повинні переглянути умови таких договорів.^²³⁸

Незалежність судової влади. Відсутність незалежності суддів є суттєвою перешкодою, у випадку, коли є підстави вважати, що були вчинені катування або жорстоке поводження. Держави повинні вжити заходів для гарантування незалежності, неупередженості та ефективності судової влади згідно з відповідними міжнародними нормами,^²³⁹ в тому числі Основними принципами незалежності судових органів.^²⁴⁰ Наприклад, держави повинні:

Забезпечити всім прокурор(к)ам і суддям, у тому числі іноземним суддям,^²⁴¹ адекватну оплату праці та гарантоване перебування на посаді до виходу на пенсію або закінчення терміну їхніх повноважень;^²⁴²
За необхідності збільшити представництво жінок у судовій системі;^²⁴³
Гарантувати безпеку працівників/-ниць органів правосуддя та протидіяти нападам і переслідуванням, спрямованих проти них;^²⁴⁴
Підвищити спроможність системи правосуддя розслідувати та переслідувати корупцію;
Створити програму захисту свідків та викривачів/-ок корупції з достатнім фінансуванням;
Впровадити програми навчання та розбудови потенціалу для працівників/-ниць поліції та інших правоохоронних органів, прокурорів/-ок і суддів щодо антикорупційного законодавства та дотримання ними професійних етичних кодексів;
Забезпечити відкритість діяльності державних службовців/-иць;
Звітувати перед Комітетом про досягнутий прогрес та труднощі у боротьбі з корупцією;^²⁴⁵
Забезпечити “повну незалежність суддів від виконавчої та законодавчої гілок влади”;^²⁴⁶
Переглянути порядок призначення, підвищення та звільнення суддів згідно з відповідними міжнародними стандартами, включаючи Основні принципи незалежності судової влади.^²⁴⁷

Незалежність адвокатів/-ок. Комітет з глибокою стурбованістю відзначає, що наявні факти переслідування адвокатів/-ок, які пропонували свої послуги заявникам/-цям, правозахисникам/-цям та іншим дисидентам, з боку осіб, нібито найнятих державними органами влади. У таких випадках держави повинні:

Забезпечити повагу до права на свободу об’єднання та незалежну юридичну практику відповідно до Основних принципів стосовно ролі юристів;^²⁴⁸
Скасувати будь-які законодавчі положення, що підривають незалежність адвокатів/-ок, та розслідувати всі напади на адвокатів/-ок та заявників/-ниць;
Розслідувати факти залякування та перешкоджання незалежній роботі адвокатів/-ок.^²⁴⁹

Раніше скоєні порушення прав людини. Держави повинні ефективно і неупереджено розслідувати “всі нерозкриті справи” щодо ймовірних катувань і жорстокого поводження;^²⁵⁰ переслідувати і, за необхідності, карати винних; а також надавати компенсацію потерпілим або їхнім сім’ям.^²⁵¹ Крім того, держави повинні:

Створити механізм, зокрема судовий, для неупередженого, публічного та прозорого розгляду заяв про катування та інші серйозні порушення прав людини, включаючи сексуальне насильство.^{²⁵²,²⁵³}Цей механізм має включати незалежні судові та прокурорські установи, очолювані особами, відомими своєю доброчесністю та неупередженістю на національному та міжнародному рівнях;^²⁵⁴
Скласти перелік усіх незавершених кримінальних проваджень щодо серйозних порушень прав людини, скоєних під час і після конфлікту, а також результати досліджень відповідних органів, які документували подібні випадки,^²⁵⁵ оприлюднити ці результати публічно ^²⁵⁶ та збирати дані про прогрес, досягнутий у встановленні істини щодо катувань та інших серйозних порушень прав людини, скоєних у минулому;^²⁵⁷
За необхідності, надати спеціалізованим судово-медичним експерт(к)ам повноваження для ексгумації та аналізу людських останків, а також прискорити їх ідентифікацію та передачу родичам;^²⁵⁸
Забезпечити, щоб інформація, яка нібито свідчить про причетність представників держави до дій, заборонених КПК, не приховувалася від громадськості безпідставно. Журналіст(к)и та правозахисники/-ці не повинні зазнавати залякувань або переслідувань за розкриття такої інформації;
Вжити інших заходів, зокрема розширити компетенцію підрозділів з історичних розслідувань, для розгляду заяв про катування та жорстоке поводження;
Забезпечити потерпілих від катувань та жорстокого поводження захистом, відшкодуванням, включаючи справедливу та адекватну компенсацію, а також максимальну реабілітацію.^²⁵⁹

Релігійні та інші традиційні структури. Використання релігійних та/або інших традиційних органів, як-от “поліція моралі”, для забезпечення дотримання закону може зашкодити ефективній імплементації КПК.^²⁶⁰ Держави повинні:

Здійснювати нагляд за діяльністю цих органів та забезпечувати застосування основних правових гарантій до всіх осіб, які вступають з ними в контакт. Держави повинні створити механізм правової допомоги, який гарантуватиме, що будь-яка особа має право на адвоката, а також матиме доступ до інших належних процесуальних гарантій, і що всі підозрювані можуть, захищаючи себе, подавати скарги на жорстоке поводження, що порушує національне законодавство та КПК;
Забезпечити, щоб такі органи здійснювали визначені повноваження, були належним чином підготовлені та діяли відповідно до КПК, “а їхні дії підлягали контролю з боку державних судових органів”;^²⁶¹
Забезпечити, щоб випадки зґвалтування не “вирішувалися мирним шляхом, через виплату грошової компенсації, під керівництвом племінних або сільських вождів”. Випадки зґвалтування повинні розглядатися як кримінальні злочини;^²⁶²
Забезпечити, щоб звичаєві закони та практики не використовувалися для виправдання порушення абсолютної заборони катувань;^²⁶³
Забезпечити, щоб державні посадові особи не визнавали і не виконували рішення судових інстанцій, які виправдовують злочинців “за злочини, скоєні в ім’я так званої “честі”, які закликають піддавати жінок тілесним покаранням” або іншим чином несумісні з положеннями КПК.^²⁶⁴

Військові суди. Комітет зі стурбованістю відзначає поширеність справ катування та жорстокого поводження, вчинених військовослужбовцями під час виконання ними своїх службових обов’язків щодо цивільних осіб, та які розглядаються у військових судах. Держави повинні:

Забезпечити, “щоб початкове розслідування, збір доказів і вилучення трупів належали до компетенції цивільної влади”;^²⁶⁵
Забезпечити розгляд справ, пов’язаних із катуваннями чи жорстоким поводженням, вчиненими військовослужбовцями щодо цивільних осіб, в цивільних судах, навіть якщо військовослужовці пов’язані з виконанням службових обов’язків;^²⁶⁶
Вжити всіх можливих заходів, щоб заборонити військовим судам здійснювати судочинство над цивільними особами.^²⁶⁷

III.16 Держави повинні забезпечити потерпілим та постраждалим від СНПК доступ до правосуддя🔗

Держави повинні забезпечити потерпілим та постраждалим від СНПК особам доступ до правосуддя.^²⁶⁸ До конкретних перешкод, які заважають у доступі до правосуддя належать, зокрема:

Недосконале національне законодавство. Держави повинні переглянути і вдосконалити своє національне законодавство “”відповідно до остаточних висновків та позицій Комітету, прийнятих за результатами розгляду індивідуальних звернень”.^²⁶⁹ Прикладами неадекватного національного законодавства є національні закони та політика, яка дозволяє звільнити ґвалтівника від покарання, “якщо він одружиться з потерпілою”,^²⁷⁰ законодавство, яке дозволяє ув’язнення жінок за злочини, пов’язані з домашнім насильством та полігамією,^²⁷¹ а також обмежувальне і дискримінаційне законодавство щодо відшкодування шкоди цивільним постраждалим від війни, в тому числі потерпілим від сексуального насильства у воєнний час;^²⁷²
Неадекватні заходи “для забезпечення утримання під вартою ймовірних злочинців”;^²⁷³
Закони про державну таємницю, які серйозно підривають “доступність інформації про катування, кримінальне правосуддя та пов’язані з ними питання”. Їх широке застосування перешкоджає розкриттю важливої інформації, яка дозволила б Комітету виявити можливі схеми зловживань, що потребують уваги;^²⁷⁴
Затримки в обробці заяв на виплату компенсацій за шкоду, заподіяну внаслідок сексуального насильства,пов’язаного з конфліктом;^²⁷⁵
Тягар доказування та процесуальні вимоги, які перешкоджають реалізації права на відшкодування.^²⁷⁶ Держави повинні:
- Надавати потерпілим особам доступ до усіх доступних доказів катувань або жорстокого поводження на їхній запит;^²⁷⁷
- Забезпечити застосування гендерно чутливих підходів на усіх стадіях розгляду провадження, які дозволяють уникнути повторної травматизації та стигматизації постраждалих від катувань або жорстокого поводження. Правила доказування та процедури щодо гендерно зумовленого насильства повинні надавати рівну вагу свідченням жінок та дівчат, а також запобігати використанню дискримінаційних доказів та переслідуванню потерпілих осіб чи свідків;^²⁷⁸
- Переконатися, що національні суди не вимагають від постраждалих доказів фізичного опору сексуальному насильству для доведення відсутності згоди;^²⁷⁹
Незабезпечення постраждалих та свідків достатнім рівнем правової допомоги та заходів захисту. Провадження не повинно накладати на постраждалих фінансовий тягар, який би перешкоджав або відштовхував їх від прагнення домогтися правосуддя. Необхідно вжити спеціальних заходів для забезпечення доступу осіб, які належать до груп, що зазнали маргіналізації або стали “вразливими”.^²⁸⁰ Держави повинні:
- Запобігати втручанню в особисте життя постраждалих, а також захищати потерпілих, їхні сім’ї, свідків та інших осіб, які виступають від їхнього імені, від залякування та помсти в будь-який час “до, під час і після судових, адміністративних або інших процедур, які стосуються інтересів потерпілих”;^²⁸¹
- Надавати свідкам, які перебувають під значним ризиком, довгострокові або постійні заходи захисту, включаючи зміну їхніх особистих даних або переселення в межах держави або за її межі;
- Приділяти більше уваги психологічним потребам свідків, щоб мінімізувати можливу повторну травматизацію потерпілих у судовому процесі;
- Забезпечити свідків “належними можливостями для прибуття до суду та повернення назад”. За необхідності, держави повинні надавати їм супровід під час поїздок;^²⁸²
Пов’язану з цим стигматизацію, а також фізичні, психологічні та інші наслідки катувань і жорстокого поводження. Зокрема, Комітет занепокоєний культурою замовчування та стигматизації сексуального насильства та постраждалих від нього;^²⁸³
Неспроможність держави-учасниці виконати рішення національних, міжнародних або регіональних судів, що передбачають заходи з відшкодування шкоди потерпілим від катування чи жорстокого поводження особам^²⁸⁴
Наявність будь-якого релігійного або ж традиційного виправдання, що порушує абсолютну заборону катувань та жорстокого поводження.^²⁸⁵

Амністії та інші перешкоди. Амністії або інші перешкоди, що заважають швидкому та справедливому притягненню до відповідальності осіб, винних у катуваннях або жорстокому поводженні, як-от систематичне скорочення термінів покарання та заміна ув’язнення штрафами,.^²⁸⁶ “створюють неприпустимі перешкоди для потерпілих” щодо віднайдення правосуддя та отримання відшкодування. Амністії повинні бути відхилені. ^²⁸⁷

Строки давності. Строки давності не повинні застосовуватися до злочину катування і жорстокого поводження. З огляду на “триваючий характер” наслідків катувань, плин часу не зменшує шкоду, а в деяких випадках “шкода може збільшуватися в результаті посттравматичного стресу”. Держави-учасниці повинні забезпечити усім постраждалим від катувань або жорстокого поводження особам, незалежно від того, коли таке порушення сталося і чи пов’язане воно з колишнім режимом, можливість звернутися до суду та отримати відшкодування.^²⁸⁸

Імунітети. Надання імунітету “будь-якій державі або її представникам, недержавним суб’єктам за катування або жорстоке поводження” прямо суперечить зобов’язанням держав забезпечувати доступ до правосуддя та відшкодування збитків потерпілим. За жодних обставин аргументи щодо захисту національної безпеки не повинні використовуватися для відмови постраждалим у відшкодуванні шкоди.^²⁸⁹

Захист наказу вищого керівництва. Наказ вищого керівника або державного органу ніколи не може бути використаний для виправдання катувань.^²⁹⁰ Підлеглі не можуть прикриватися вищим керівництвом і повинні бути притягнуті до відповідальності.

У той же час, особи, які здійснюють владні повноваження, в тому числі державні службовці, не можуть уникнути відповідальності за катування або жорстоке поводження, вчинені підлеглими, “якщо вони знали або повинні були знати, що така неприпустима поведінка має місце або може мати місце, і не вжили розумних і необхідних превентивних заходів”. Компетентні, незалежні та неупереджені органи прокуратури та судової влади повинні повністю розслідувати відповідальність будь-яких вищих посадових осіб.

Особи, які чинять опір незаконним, на їхню думку, наказам або співпрацюють у розслідуванні катувань чи жорстокого поводження, у тому числі з боку вищих посадових осіб, повинні бути захищені від переслідування.^²⁹¹

Процедури, дружні до дітей. Держави повинні встановити процедури для задоволення потреб дітей, “беручи до уваги найкращі інтереси дитини” та право дитини вільно висловлювати свої погляди з усіх питань, що її стосуються. Думкам дитини слід приділяти належну увагу “відповідно до віку та зрілості дитини”.^²⁹²

III.17 Держави, чиє рішення про повернення осіб було поставлено під сумнів відповідно до статті 22, повинні надати таким особам гарантії безпеки🔗

У всіх індивідуальних повідомленнях, поданих до Комітету особами або від імені осіб, які стверджують, що вони є постраждалими від порушення заборони примусового повернення, тягар доведення лежить на заявнику/-ці. Заявник/-ця повинен/-на надати обгрунтовані аргументи, які свідчать про те, що небезпека бути підданим/-ною катуванням “є передбачуваною, наявною, особистою і реальною”.

Однак, коли заявники/-ці перебувають у ситуації, коли вони не можуть обгрунтовано викласти свою справу, “наприклад, коли вони продемонстрували, що не мають можливості отримати документи, що стосуються їхніх тверджень про катування, або були позбавлені волі”, тягар доказування перекладається на державу. Після цього держава повинна розслідувати звинувачення і перевірити інформацію, на якій ґрунтується повідомлення.^²⁹³ У своїй процедурі оцінки держава повинна:

Надавати особі основні гарантії та засоби захисту, особливо якщо вона була позбавлена волі або перебуває в особливо вразливому становищі, “наприклад, як шукач/-ка притулку, неповнолітня особа без супроводу дорослих, жінка, яка зазнала насильства, або особа з інвалідністю”;^²⁹⁴
Гарантувати мовну, правову, медичну, соціальну та, за необхідності, фінансову допомогу, а також обговорити право на оскарження рішення про депортацію в розумні строки. Зокрема, держави повинні завжди забезпечувати огляд кваліфікованим лікарем для доведення катувань, яких зазнав заявник, незалежно від думки представників влади щодо достовірності цих тверджень. Органи влади повинні також мати можливість оцінити ризик застосування катувань на основі медичної та психологічної експертиз;^²⁹⁵
Утриматися від застосування стандартизованого процесу оцінки достовірності для визначення обґрунтованості заяви про невислання. Постраждалі від катувань часто страждають від посттравматичного стресового розладу, який може призводити до широкого спектру симптомів, включаючи мимовільне уникнення та дисоціацію. Ці симптоми можуть вплинути на здатність особи розкрити важливі деталі або передати послідовну історію. У випадку фактичних суперечностей і невідповідностей, держави-учасниці повинні розуміти, що “повної точності рідко можна очікувати від постраждалих від катувань”,^²⁹⁶ особливо якщо невідповідності не викликають сумнівів у загальній правдивості тверджень, не стосуються основних елементів розповіді або підкріплені “задовільним поясненням”. ^²⁹⁷

Гуманітарне реагування🔗

III.18 Держави повинні надавати постраждалим від СНПК належну допомогу🔗

Згідно зі статтею 14, держави повинні гарантувати постраждалим від катувань або жорстокого поводження негайну, необхідну допомогу, а також:

Забезпечити посилений захист, включаючи доступ до безпечних місць, фінансованих державою послуг соціальної реабілітації, притулків і кризових центрів, документів, що посвідчують особу, зокрема, без попереднього дозволу члена сім’ї чоловічої статі, до медичної допомоги та психологічної підтримки.^²⁹⁸ Держави повинні “забезпечити, щоб усі жінки, які зазнали сексуального насильства, мали доступ до відповідних служб, що пропонують фізичну та психологічну реабілітацію та соціальну реінтеграцію”;^²⁹⁹
Забезпечити доступ до незалежного/-ої лікаря/-ки, якщо може виникнути потреба в оцінці та документуванні тілесних ушкоджень або інших наслідків для здоров’я, пов’язаних з катуваннями або жорстоким поводженням, “включаючи форми сексуального насильства та жорстокого поводження”. Кваліфікований медичний персонал, який пройшов підготовку з використання Стамбульського протоколу, та повинен бути доступним у місцях, де утримуються особи, позбавлені волі;^³⁰⁰
Забезпечити ефективне функціонування безкоштовної цілодобової державної “гарячої лінії” для жінок, які зазнали насильства;^³⁰¹
Створити базу даних про кількість постраждалих від катувань та жорстокого поводження, які скористалися медичними послугами.^³⁰²

Надання послуг у сфері репродуктивного здоров’я. Комітет визначив прийняття рішень щодо репродуктивного здоров’я як контекст, в якому постраждалі від сексуального насильства, особливо жінки та дівчата, наражаються на ризик порушень прав людини.^³⁰³ Держави повинні:

Забезпечити негайне та безумовне надання медичними працівниками/-ницями допомоги особам, які звертаються за невідкладною медичною допомогою, відповідно до керівних принципів Всесвітньої організації охорони здоров’я; ^³⁰⁴
Гарантувати постраждалим від сексуального насильства повний спектр медичних послуг, що спрямовані на планування сім’ї, профілактику та діагностику інфекцій, що передаються статевим шляхом;^³⁰⁵
Забезпечити безкоштовне медичне обслуговування у випадках зґвалтування;^³⁰⁶
Забезпечити вільний доступ до абортів у випадках, коли відсутність такого доступу може призвести до сильного болю та страждань, наприклад, коли вагітність є наслідком зґвалтування або інцесту, коли життя або здоров’я вагітної особи перебуває під загрозою, а також у випадках фатальних порушень розвитку плоду. ^³⁰⁷ Держави також повинні проводити широку інформаційну кампанію для підвищення обізнаності про те, в яких випадках медичні аборти є законними і як отримати до них доступ;^³⁰⁸
Забезпечити, щоб ні пацієнтки, які вдаються до аборту, ні медичні працівники, які його проводять, не піддавалися кримінальному переслідуванню, і щоб жінки та дівчата мали ефективний доступ до післяабортної допомоги, незалежно від того, зробили вони аборт легально чи нелегально;^³⁰⁹
Виправдати та звільнити з місць позбавлення волі жінок, засуджених у зв’язку з необхідністю переривання вагітності у невідкладних станах;^³¹⁰
Узаконити розповсюдження оральної екстреної контрацепції серед постраждалих від зґвалтування;^³¹¹
Відповідно до Джокьякартських принципів застосування міжнародного права прав людини щодо сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності,^³¹² боротися з дискримінаційними гендерними стереотипами, що сприяють дискримінації та зловживанням при наданні медичних послуг жінкам, дівчатам, лесбійкам, геям, бісексуалам, трансгендерним та інтерсексуальним особам.^³¹³

Реабілітація. Згідно зі статтею 14, держави повинні забезпечити потерпілим від катувань і жорстокого поводження право на ефективну і реабілітацію. Така реабілітація “повинна бути комплексною” і включати, окрім правових і соціальних послуг, медичну та психологічну допомогу.

Реабілітація – це відновлення функцій або набуття нових навичок, необхідних у зв’язку зі зміною обставин, в яких опинилася постраждала особа після катувань або жорстокого поводження. Вона спрямована на забезпечення максимально можливої спроможності особи до відновлення функціонування, і може включати в себе коригування фізичного та соціального оточення особи. Реабілітація постраждалих має бути спрямована на відновлення, наскільки це можливо, “їхньої незалежності, фізичних, психічних, соціальних і професійних здібностей, а також повної соціальної інтеграції та долученості у життя суспільства”.

“Якомога ширша реабілітація” означає необхідність відновлення та усунення шкоди, завданої постраждалій особі, чия життєва ситуація, включаючи гідність, здоров’я та самодостатність, “може ніколи не бути повністю відновлена внаслідок всеохоплюючого впливу катувань”. Реабілітація не залежить від ресурсів, які держави можуть мати у своєму розпорядженні, “і не може бути відкладена”.^³¹⁴ Держави повинні:

Прийняти довгостроковий, комплексний підхід і забезпечити, щоб спеціалізовані послуги для постраждалих від катувань або жорстокого поводження осіб були “наявними, прийнятними і легкодоступними”. Реабілітація повинна включати:
- Процедуру оцінки та аналізу терапевтичних та інших потреб осіб, засновану на Стамбульському протоколі;
- Міждисциплінарні заходи, такі як медичні, фізичні та психологічні реабілітаційні послуги;
- Реінтеграційні та соціальні послуги;
- Допомога та послуги, орієнтовані на громаду та сім’ю;
- Професійне навчання; і
- Освіта;^³¹⁵
Цілісно враховувати силу та стійкість постраждалої особи. Держави повинні надавати пріоритет створенню “контексту впевненості та довіри, в якому може бути надана допомога”. Конфіденційні послуги повинні надаватися за необхідності;^³¹⁶
Забезпечити одночасне надання медичних та психосоціальних послуг постраждалим одразу після випадку катування та жорстокого поводження;^³¹⁷
Забезпечити, щоб реабілітаційні послуги та програми враховували культурні та індивідуальні особливості постраждалої особи, її історію та походження. Послуги та програми повинні бути доступними для всіх постраждалих “без дискримінації”;
Забезпечити якнайшвидший доступ до реабілітаційних програм після випадку катування або жорстокого поводження, одразу після проведення оцінки кваліфікованими незалежними медичними фахівцями. Доступ до реабілітаційних програм “не повинен залежати від того, чи звертається постраждала особа до суду”;
Забезпечити участь постраждалої особи у виборі постачальника послуг;
Надавати послуги відповідними мовами;
Створити системи оцінки ефективності впровадження реабілітаційних програм та послуг, у тому числі з використанням індикаторів та контрольних показників;
Забезпечити виконання статті 14 або шляхом безпосереднього надання реабілітаційних послуг державою, або шляхом фінансування приватних медичних, юридичних та інших установ, у тому числі тих, що перебувають у віданні неурядових організацій, і в цьому випадку держава повинна гарантувати, “відсутність переслідування або залякування”;^³¹⁸
Зібрати дані з розподілом за віком, статтю та етнічною приналежністю про кількість постраждалих від СНПК, щоб оцінити їхні потреби та розробити найкращі реабілітаційні послуги.^³¹⁹

Відшкодування🔗

III.19 Держави зобов’язані забезпечити відшкодування постраждалим та потерпілим від СНПК🔗

Відповідно до статті 14, держави повинні забезпечити постраждалим від катувань і жорстокого поводження відшкодування та право на справедливу і адекватну компенсацію, “включаючи засоби для якомога ширшої реабілітації”, яка може бути забезпечене в судовому порядку.^³²⁰ Крім того, відповідно до Основних принципів і керівних положень, що стосуються забезпечення права на правовий захист і відшкодування шкоди для постраждалих від грубих порушень міжнародних норм у галузі прав людини і серйозних порушень міжнародного гуманітарного права. (Основні принципи і керівні положення), (Основні принципи і керівні положення), відшкодування “має бути адекватним, ефективним і всеосяжним”. Як правило, держави мають:

Негайно надавати постраждалим особам відшкодування, навіть за відсутності скарги, якщо є обґрунтовані підстави вважати, що мали місце випадки катування або жорстоке поводження;^³²¹
Враховувати “специфіку та обставини кожної справи”. Відшкодування має бути пристосоване “до конкретних потреб постраждалої особи” та пропорційне “до тяжкості вчинених проти неї порушень”.^³²² Дисциплінарне стягнення не повинно розглядатися “як ефективний засіб правового захисту”;^³²³
Забезпечити, щоб цивільне провадження та вимога потерпілої особи про відшкодування не залежали від завершення кримінального провадження. Цивільна відповідальність має наставати незалежно від кримінального провадження, і для цього має існувати необхідне законодавство та інституції;^³²⁴
Там, де існуючі цивільні процедури не можуть забезпечити адекватне відшкодування постраждалим, варто запровадити механізми, які є легкодоступними для них, включаючи “національний фонд для відшкодування постраждалим від катувань”;^³²⁵
Забезпечити, щоб постраждалим завжди були доступні засоби судового захисту, незалежно від того, які інші засоби захисту можуть бути доступними;
Передбачити можливість участі постраждалих у наданні відшкодування, наприклад, шляхом консультацій або залучення до роботи в якості персоналу, ^³²⁶ відповідно до Найробійської декларації про право жінок і дівчат на засоби правового захисту та відшкодування шкоди;^³²⁷
Забезпечити прозорість процедур звернення за відшкодуванням;^³²⁸
Утримуватися від здійснення заходів з розвитку або надання гуманітарної допомоги замість відшкодування шкоди. Неспроможність держави-учасниці надати постраждалій особі особисте відшкодування не може бути виправдане рівнем розвитку держави. Наступні уряди, а також держави-правонаступниці все ще зобов’язані гарантувати доступ до права на відшкодування;^³²⁹
Створити на національному рівні адекватну^³³⁰ та ефективну схему відшкодування збитків постраждалим від воєнних злочинів, “включаючи сексуальне насильство”, та чітко визначити критерії “отримання статусу потерпілих від воєнних злочинів”, а також визначити конкретні права та обов’язки, що гарантуються постраждалим на всій території держави-учасниці.^³³¹ Державам слід забезпечити, щоб усі форми сексуального насильства були охоплені законом про відшкодування шкоди;^³³²
Забезпечити, щоб співробітники/-ці, які взаємодіють та консультують із постраждалими від СНПК особами, регулярно підвищували свою кваліфікацію, в тому числі з питань етичної та травмонебезпечної взаємодії з постраждалими від СНПК;^³³³
Забезпечити наявність культурно-чутливих колективних механізмів відшкодування для груп зі спільною ідентичністю, зокрема меншин та корінні народи. Однак, “колективні заходи не виключають індивідуального права на відшкодування”;^³³⁴
Забезпечити наявність “чутливих до дітей заходів відшкодування, які сприяють зміцненню здоров’я та гідності дитини”;^³³⁵
Повністю розробити та впровадити державну політику щодо повного та всебічного відшкодування шкоди, “незалежно від географічного розташування, соціально-економічного становища постраждалих, статі, а також реальної чи уявної приналежності до нинішніх або колишніх опозиційних груп”;^³³⁶
Створити систему “нагляду, моніторингу, оцінки та звітування щодо надання заходів відшкодування та необхідних реабілітаційних послуг постраждалих від катувань або жорстокого поводження”.^³³⁷

Термін “відшкодування” у статті 14 охоплює “поняття “ефективний засіб правового захисту” та “відшкодування””. Видами відшкодування є реституція, компенсація, реабілітація (як визначено в зобов’язанні III.18), сатисфакція та гарантія неповторення.^³³⁸

Реституція. Реституція – це форма відшкодування, спрямована на відновлення становища постраждалої особи, яке існувало до вчинення порушення КПК, з урахуванням особливостей кожної справи. Превентивні зобов’язання за КПК вимагають від держав забезпечити, “щоб постраждала особа, яка отримує таку реституцію, не була поставлена в становище, в якому їй загрожує ризик повторення катування або жорстокого поводження”. Хоча реституція може бути неможливою через характер порушення, держава повинна надати постраждалим повний доступ до відшкодування. Для того, щоб реституція була ефективною, держави повинні усунути будь-які структурні причини порушення, включаючи дискримінацію, пов’язану, наприклад, зі “статтю, сексуальною орієнтацією, інвалідністю, політичними або іншими переконаннями, етнічною приналежністю, віком та релігією, а також з усіма іншими ознаками дискримінації”.^³³⁹

Компенсація. Право на швидку, справедливу та адекватну компенсацію за катування або жорстоке поводження є багаторівневим: компенсація “має бути достатньою для відшкодування будь-якої економічно оцінюваної шкоди, завданої катуванням або жорстоким поводженням, як матеріальної, так і нематеріальної”.

Це може включати:

Відшкодування сплачених медичних витрат та надання коштів на покриття майбутніх медичних або реабілітаційних послуг, необхідних постраждалій особі для більш широкої реабілітації;
Матеріальну та моральну шкоду, завдану внаслідок заподіяної фізичної та психологічної травми;
Втрата заробітку та потенціалу доходу через інвалідність, спричинену катуваннями або жорстоким поводженням; та
Втрачені можливості, такі як працевлаштування чи освіта.

Адекватна компенсація, що присуджується державами-учасницями постраждалій від катувань або жорстокого поводження особі, повинна покривати витрати на юридичну або спеціальну допомогу, а також інші витрати, пов’язані з поданням позову про відшкодування шкоди.^³⁴⁰

Сама лише грошова компенсація може бути недостатнім відшкодуванням для постраждалої від катувань і жорстокого поводження особи.^³⁴¹ У таких випадках держави повинні забезпечити постраждалим від катувань і жорстокого поводження особам негайне і безоплатне надання медичної та психологічної допомоги, а також принести їм публічні офіційні вибачення.^³⁴²

Сатисфакція та право на правду. Сатисфакція повинна включати наступні засоби правового захисту:

Розслідування та кримінальне переслідування катувань і жорстокого поводження;
Ефективні заходи для припинення триваючих порушень;
Перевірка фактів та повне і публічне розкриття правди. Розкриття інформації не повинно завдавати подальшої шкоди або загрожувати безпеці та інтересам “постраждалої особи, її родичів, свідків або осіб, які втрутилися, щоб допомогти постраждалій або запобігти подальшим порушенням”;
Пошук місцезнаходження зниклих безвісти, встановлення особи викрадених дітей і тіл убитих, а також допомога у пошуку, ідентифікації та перепохованні тіл постраждалих “відповідно до висловленого або передбачуваного бажання потерпілих або постраждалих сімей”;
Офіційна заява або судове рішення, що “відновлює гідність, репутацію та права потерпілого та осіб, тісно пов’язаних з потерпілим”;
Судові та адміністративне покарання “щодо осіб, відповідальних за порушення”;
Публічні вибачення, “включаючи визнання фактів і прийняття відповідальності”;
Вшанування пам’яті постраждалих.^³⁴³

Гарантії неповторення. Для гарантування неповторення катувань або жорстокого поводження держави повинні вжити заходів для боротьби з безкарністю за порушення КПК, що також може дозволити державам виконати свої зобов’язання щодо запобігання катуванням за статтею 2.

Гарантії неповторення пропонують важливий потенціал для трансформації суспільних відносин, які можуть бути першопричиною насильства. Ефективні гарантії включають заходи, які держави повинні вжити для виконання всіх зобов’язань, перелічених у цій главі.^³⁴⁴

Попереднє4. Конвенціяпро ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (далі – Конвенція (eng.CEDAW)Наступне6. Конвенція про права дитини (КПД)

Примітки

Х. Данеліус, "Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання: Вступна записка" (Аудіовізуальна бібліотека міжнародного права ООН, червень 2008 року) https://legal.un.org/avl/ha/catcidtp/catcidtp.html, доступ 2 березня 2023 року.
Створений відповідно до статті 17 КПК.
КПК, стаття 1.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 4 (2017) щодо виконання статті 3 Конвенції в контексті статті 22" (4 вересня 2018 року), UN Doc CAT/C/GC/4, п. 17.
UNHRC , "Доповідь Спеціального доповідача з питань катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання" (5 січня 2016 р.) UN Doc A/HRC/31/57, п. 68.
РПЛ ООН, "Доповідь Спеціального доповідача з питань катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання Манфреда Новака: Заохочення та захист усіх прав людини, громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав, включаючи право на розвиток" (15 січня 2008 р.), UN Doc A/HRC/7/3, п. 68.
РПЛ, "Доповідь Спеціального доповідача з питань катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання" (5 січня 2016 р.), UN Doc A/HRC/31/57, п. 7.
РПЛ, "Доповідь Спеціального доповідача з питань катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання" (5 січня 2016 р.), UN Doc A/HRC/31/57, п. 8.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 2 щодо виконання статті 2 державами-учасницями" (24 січня 2008 року), UN Doc CAT/C/GC/2, п. 9.
РПЛ, "Доповідь Спеціального доповідача з питань катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання" (5 січня 2016 р.), UN Doc A/HRC/31/57, п. 8.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 2 щодо виконання статті 2 державами-учасницями" (24 січня 2008 року), UN Doc CAT/C/GC/2, п. 10.
РПЛ ООН, "Доповідь Спеціального доповідача з питань катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання Манфреда Новака: Заохочення та захист усіх прав людини, громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав, включаючи право на розвиток" (15 січня 2008 р.), UN Doc A/HRC/7/3, п. 31.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо четвертої періодичної доповіді Ісландії" (9 червня 2022 року), UN Doc CAT/C/ISL/CO/4, пункт 20(a); Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо третьої періодичної доповіді Куби" (9 червня 2022 року), UN Doc CAT/C/CUB/CO/3, пункт 45.
РПЛ ООН, "Доповідь Спеціального доповідача з питань катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання Манфреда Новака: Заохочення та захист усіх прав людини, громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав, включаючи право на розвиток" (15 січня 2008 р.) UN Doc A/HRC/7/3, п. 38; Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Заключні зауваження Комітету проти катувань: Ефіопія" (20 січня 2011 р.), UN Doc CAT/C/ETH/CO/1, п. 32; Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Японія" (3 серпня 2007 р.) UN Doc CAT/C/JPN/CO/1, п. 25; Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Сербія" (19 січня 2009 р.), UN Doc CAT/C/SRB/CO/1, п. 21; Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо третьої періодичної доповіді Сенегалу, ухвалені Комітетом на його сорок дев'ятій сесії (29 жовтня - 23 листопада 2012 р.)" (17 січня 2013 р.), UN Doc CAT/C/SEN/CO/3, п. 15.
Рішення Комітету проти катувань відповідно до статті 22 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (21 червня 2018 року), UN Doc CAT/C/63/D/717/2015, п. 9.7; Повідомлення № 262/2005 V.L. проти Швейцарії, Рішення Комітету проти катувань відповідно до статті 22 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (22 січня 2007 року), UN Doc CAT/C/37/D/262/2005, п. 8.10.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Мексика" (6 лютого 2007 р.) UN Doc CAT/C/MEX/CO/4, CAT/C/GUY/CO/1, CAT/C/TGO/CO/1 і CAT/C/BDI/CO/1.
РПЛ ООН, "Доповідь Спеціального доповідача з питань катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання Манфреда Новака: Заохочення та захист усіх прав людини, громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав, включаючи право на розвиток" (15 січня 2008 р.), UN Doc A/HRC/7/3, п. 28.
РПЛ ООН, "Доповідь Спеціального доповідача з питань катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання Манфреда Новака: Заохочення та захист усіх прав людини, громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав, включаючи право на розвиток" (15 січня 2008 р.), UN Doc A/HRC/7/3, п. 44.
Повідомлення № 717/2015 А. Ш. та інші проти Швейцарії , Рішення Комітету проти катувань відповідно до статті 22 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (21 червня 2018 року) UN Doc CAT/C/63/D/717/2015, п. 9.7; Повідомлення № 262/2005 V.L. проти Швейцарії, Рішення Комітету проти катувань відповідно до статті 22 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (22 січня 2007 року), UN Doc CAT/C/37/D/262/2005, п. 8.10.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Сполучені Штати Америки" (25 липня 2006 року), UN Doc CAT/C/USA/CO/2, п. 14.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Сполучені Штати Америки" (25 липня 2006 року), UN Doc CAT/C/USA/CO/2, п. 14.
Повідомлення № 322/2007 Евеліна Нджамба та Кеті Балікоза проти Швеції, Рішення Комітету проти катувань відповідно до статті 22 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (3 червня 2010 року) UN Doc CAT/C/44/D/322/2007, п. 9.5
Див. також Загальну декларацію прав людини, ст. 5; Генеральну Асамблею ООН, "Декларація про захист усіх осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання" (9 грудня 1975 р.), UN Doc A/RES/3452(XXX); Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, ст. 7; Конвенцію про права дитини, ст. 37(a) і 39; Женевські конвенції, особливо Загальну статтю 3.
КПК, стаття 2.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 2 щодо виконання статті 2 державами-учасницями" (24 січня 2008 року), UN Doc CAT/C/GC/2, п. 9.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 2 щодо виконання статті 2 державами-учасницями" (24 січня 2008 року), UN Doc CAT/C/GC/2, п. 3.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Заключні зауваження Комітету проти катувань: Боснія і Герцеговина" (20 січня 2011 р.), UN Doc CAT/C/BIH/CO/2-5, п. 9.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Японія" (3 серпня 2007 р.), UN Doc CAT/C/JPN/CO/1, п. 25.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Заключні зауваження Комітету проти катувань: Боснія і Герцеговина" (20 січня 2011 р.), UN Doc CAT/C/BIH/CO/2-5, п. 9.
КПК, стаття 2(2).
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 2 щодо виконання статті 2 державами-учасницями" (24 січня 2008 року), UN Doc CAT/C/GC/2, п. 5.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 2 щодо виконання статті 2 державами-учасницями" (24 січня 2008 року), UN Doc CAT/C/GC/2, п. 3.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 3 (2012) щодо виконання статті 14 державами-учасницями" (13 грудня 2012 року), UN Doc CAT/C/GC/3, п. 43.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо шостої періодичної доповіді Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії" (7 червня 2019 року), UN Doc CAT/C/GBR/CO/6, пп. 8-9.
КПК, стаття 2(1).
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 2 щодо виконання статті 2 державами-учасницями" (24 січня 2008 року), UN Doc CAT/C/GC/2, п. 16.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 2 щодо виконання статті 2 державами-учасницями" (24 січня 2008 року), UN Doc CAT/C/GC/2, п. 16.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 2 щодо виконання статті 2 державами-учасницями" (24 січня 2008 року), UN Doc CAT/C/GC/2, п. 7.
Комітет КПК, "Заключні зауваження до шостої періодичної доповіді Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії" (7 червня 2019 року), UN Doc CAT/C/GBR/CO/6, п. 30. Див. також КПК, статті 5-9 про переслідування катувань та екстрадицію осіб, які їх вчинили, до інших держав.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 2 щодо виконання статті 2 державами-учасницями" (24 січня 2008 року), UN Doc CAT/C/GC/2, п. 15.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 2 щодо виконання статті 2 державами-учасницями" (24 січня 2008 року), UN Doc CAT/C/GC/2, пп. 15 і 18.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 2 щодо виконання статті 2 державами-учасницями" (24 січня 2008 року), UN Doc CAT/C/GC/2, п. 15.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 2 щодо виконання статті 2 державами-учасницями" (24 січня 2008 року), UN Doc CAT/C/GC/2, п. 17.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 2 щодо виконання статті 2 державами-учасницями" (24 січня 2008 року), UN Doc CAT/C/GC/2, п. 15.
КПК, стаття 3.
Повідомлення № 279/2005 C.T. і K.M. проти Швеції, Рішення Комітету проти катувань відповідно до статті 22 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (7 грудня 2006 року), UN Doc CAT/C/37/D/279/2005, п. 7.3; Загальний коментар 1, п. 6.
Повідомлення № 717/2015 А. Ш. та інші проти Швейцарії, Рішення Комітету проти катувань відповідно до статті 22 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (21 червня 2018 року), UN Doc CAT/C/63/D/717/2015, п. 9.4.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 4 (2017) щодо виконання статті 3 Конвенції в контексті статті 22" (4 вересня 2018 р.) UN Doc CAT/C/GC/4, пп. 12 і 22.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 4 (2017) щодо виконання статті 3 Конвенції в контексті статті 22" (4 вересня 2018 р.) UN Doc CAT/C/GC/4, пп. 12 і 22.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 4 (2017) щодо виконання статті 3 Конвенції в контексті статті 22" (4 вересня 2018 року), UN Doc CAT/C/GC/4, п. 13.
КПК, стаття 3(2).
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 4 (2017) щодо виконання статті 3 Конвенції в контексті статті 22" (4 вересня 2018 року), UN Doc CAT/C/GC/4, п. 43, а також див. п. 29.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 4 (2017) щодо виконання статті 3 Конвенції в контексті статті 22" (4 вересня 2018 року), UN Doc CAT/C/GC/4, п. 48.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 4 (2017) щодо виконання статті 3 Конвенції в контексті статті 22" (4 вересня 2018 року), UN Doc CAT/C/GC/4, пп. 46-47.
Повідомлення № 717/2015 А.Ш. та інші проти Швейцарії, Рішення Комітету проти катувань відповідно до статті 22 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (21 червня 2018 року), UN Doc CAT/C/63/D/717/2015, п. 9.8.
Повідомлення № 322/2007 Евелін Нджамба та Кеті Балікоза проти Швеції, Рішення Комітету проти катувань відповідно до статті 22 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (3 червня 2010 року), UN Doc CAT/C/44/D/322/2007, п. 9.5.
Повідомлення № 41/1996 Поліна Музонзо Паку Кісокі проти Швеції, Висновки Комітету проти катувань відповідно до пункту 7 статті 22 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження (13 травня 1996 року), UN Doc CAT/C/16/D/41/1996, п. 9.2.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 4 (2017) щодо виконання статті 3 Конвенції в контексті статті 22" (4 вересня 2018 року), UN Doc CAT/C/GC/4, п. 45.
КПК, стаття 3.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо восьмої періодичної доповіді Швеції" (20 грудня 2021 року), UN Doc CAT/C/SWE/CO/8, п. 22(a); Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо четвертої періодичної доповіді Ісландії" (9 червня 2022 року), UN Doc CAT/C/ISL/CO/4, п. 32(b).
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 4 (2017) щодо виконання статті 3 Конвенції в контексті статті 22" (4 вересня 2018 року), UN Doc CAT/C/GC/4, пп. 18(a)-(g).
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо четвертої періодичної доповіді Ісландії" (9 червня 2022 року), UN Doc CAT/C/ISL/CO/4, п. 32(d).
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 4 (2017) щодо виконання статті 3 Конвенції в контексті статті 22" (4 вересня 2018 року), UN Doc CAT/C/GC/4, п. 14.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 4 (2017) щодо виконання статті 3 Конвенції в контексті статті 22" (4 вересня 2018 року), UN Doc CAT/C/GC/4, п. 26.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 4 (2017) щодо виконання статті 3 Конвенції в контексті статті 22" (4 вересня 2018 року), UN Doc CAT/C/GC/4, п. 16.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 4 (2017) щодо виконання статті 3 Конвенції в контексті статті 22" (4 вересня 2018 року), UN Doc CAT/C/GC/4, п. 23.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 4 (2017) щодо виконання статті 3 Конвенції в контексті статті 22" (4 вересня 2018 року), UN Doc CAT/C/GC/4, п. 24.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 4 (2017) щодо виконання статті 3 Конвенції в контексті статті 22" (4 вересня 2018 року), UN Doc CAT/C/GC/4, пп. 19-20.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 4 (2017) щодо виконання статті 3 Конвенції в контексті статті 22" (4 вересня 2018 року), UN Doc CAT/C/GC/4, п. 30.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 4 (2017) щодо виконання статті 3 Конвенції в контексті статті 22" (4 вересня 2018 року), UN Doc CAT/C/GC/4, п. 30.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 3 (2012) щодо виконання статті 14 державами-учасницями" (13 грудня 2012 року), UN Doc CAT/C/GC/3, п. 32.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 2 щодо виконання статті 2 державами-учасницями" (24 січня 2008 року), UN Doc CAT/C/GC/2, п. 21; КПК, статті 2 і 16.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 3 (2012) щодо виконання статті 14 державами-учасницями" (13 грудня 2012 р.) UN Doc CAT/C/GC/3, п. 32; див. також Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Сербія" (19 січня 2009 р.), UN Doc CAT/C/SRB/CO/1, п. 16 та Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Заключні зауваження Комітету проти катувань: Шрі-Ланка" (8 грудня 2011 р.), UN Doc CAT/C/LKA/CO/3-4, п. 20.
РПЛ, "Доповідь Спеціального доповідача з питань катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання" (5 січня 2016 р.), UN Doc A/HRC/31/57, п. 14.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо другої періодичної доповіді Ірландії" (31 серпня 2017 року), UN Doc CAT/C/IRL/CO/2, параграф 31.
РПЛ, "Доповідь Спеціального доповідача з питань катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання" (5 січня 2016 р.), UN Doc A/HRC/31/57, п. 15.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо п'ятої періодичної доповіді Китаю" (3 лютого 2016 року), UN Doc CAT/C/CHN/CO/5, пп. 55-56.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо первинної доповіді Лівану" (30 травня 2017 року), UN Doc CAT/C/LBN/CO/1, п. 15(c).
РПЛ, "Доповідь Спеціального доповідача з питань катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання" (5 січня 2016 р.), UN Doc A/HRC/31/57, п. 57.
РПЛ, "Доповідь Спеціального доповідача з питань катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання Хуана Е. Мендеса" (1 лютого 2013 р.), UN Doc A/HRC/22/53, пп. 57-59.
РПЛ, "Доповідь Спеціального доповідача з питань катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність,видів поводження і покарання Хуана Е. Мендеса" (1 лютого 2013 р.), UN Doc A/HRC/22/53, пп. 48 і 80.
РПЛ, "Доповідь Спеціального доповідача з питань катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність,видів поводження і покарання Хуана Е. Мендеса" (1 лютого 2013 р.), UN Doc A/HRC/22/53, параграф 61.
РПЛ, "Доповідь Спеціального доповідача з питань катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність,видів поводження і покарання Хуана Е. Мендеса" (1 лютого 2013 р.) UN Doc A/HRC/22/53, п. 63; Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Заключні зауваження Комітету проти катувань: Канада" (25 червня 2012 р.), UN Doc CAT/C/CAN/CO/6, п. 19(d).
РПЛ, "Доповідь Спеціального доповідача з питань катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність,видів поводження і покарання Хуана Е. Мендеса" (1 лютого 2013 р.), UN Doc A/HRC/22/53, параграф 64.
РПЛ, "Доповідь Спеціального доповідача з питань катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність,видів поводження і покарання Хуана Е. Мендеса" (1 лютого 2013 р.) UN Doc A/HRC/22/53, п. 68; Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Заключні зауваження Комітету проти катувань: Сербія" (19 січня 2009 р.), UN Doc CAT/C/SRB/CO/1, п. 16.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Італія" (16 липня 2007 р.), UN Doc CAT/C/ITA/CO/4, пп. 21(a)-(b).
РПЛ, "Доповідь Спеціального доповідача з питань катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання" (23 листопада 2018 р.), UN Doc A/HRC/37/50, п. 31.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо четвертої періодичної доповіді Ісландії" (9 червня 2022 року), UN Doc CAT/C/ISL/CO/4, п. 22(b).
РПЛ, "Доповідь Спеціального доповідача з питань катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання" (23 листопада 2018 р.), UN Doc A/HRC/37/50, п. 71.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Японія" (3 серпня 2007 р.), UN Doc CAT/C/JPN/CO/1, п. 25.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо четвертої періодичної доповіді Ісландії" (9 червня 2022 року), UN Doc CAT/C/ISL/CO/4, пункт 20(a); Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо третьої періодичної доповіді Куби" (9 червня 2022 року), UN Doc CAT/C/CUB/CO/3, пункт 22.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Бельгія" (19 січня 2009 р.), UN Doc CAT/C/BEL/CO/2, пп. 25(a)-(g).
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо четвертої періодичної доповіді Ісландії" (9 червня 2022 року), UN Doc CAT/C/ISL/CO/4, пункт 20(a); Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо третьої періодичної доповіді Куби" (9 червня 2022 року), UN Doc CAT/C/CUB/CO/3, пункт 22.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Бельгія" (19 січня 2009 р.), UN Doc CAT/C/BEL/CO/2, пп. 25(a)-(g).
КПК, статті 2 та 16.
КПК, стаття 11.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Бурунді" (15 лютого 2007 року), UN Doc CAT/C/BDI/CO/1, п. 10.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо первинної доповіді Об'єднаних Арабських Еміратів" (22 серпня 2022 р.), UN Doc CAT/C/ARE/CO/1, п. 18; УВКПЛ, "Доповідь Спеціального доповідача з питань катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання Манфреда Новака, Додаток: Дослідження явища катувань, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження і покарання у світі, включаючи оцінку умов тримання під вартою" (5 лютого 2010 р.) UN Doc A/HRC/13/39/Add.5 пункт 259(f); УВКПЛ, "Доповідь Спеціального доповідача з питань катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання про його місію до Шрі-Ланки" (22 грудня 2016 р.), UN Doc A/HRC/34/54/Add.2, пункт 118(e).
УВКПЛ, "Доповідь Спеціального доповідача з питань катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання про його місію до Шрі-Ланки" (22 грудня 2016 р.), UN Doc A/HRC/34/54/Add.2, п. 118(c).
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Сполучені Штати Америки" (25 липня 2006 року), UN Doc CAT/C/USA/CO/2, п. 16.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо первинної доповіді Держави Палестина" (23 серпня 2022 року), UN Doc CAT/C/PSE/CO/1, п. 21(b).
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо Третьої періодичної доповіді Чорногорії" (2 червня 2022 року), UN Doc CAT/C/MNE/CO/3, п. 9(e).
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо другої періодичної доповіді Намібії" (1 лютого 2017 року), UN Doc CAT/C/NAM/CO/2, п. 11(a).
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 2 щодо виконання статті 2 державами-учасницями" (24 січня 2008 року), UN Doc CAT/C/GC/2, п. 13.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку №. 2 щодо виконання статті 2 державами-учасницями" (24 січня 2008 року), UN Doc CAT/C/GC/2, п. 13; Комітет КПК, "Заключні зауваження до другої періодичної доповіді Намібії" (1 лютого 2017 року), UN Doc CAT/C/NAM/CO/2, п. 11(c); Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо другої періодичної доповіді Таджикистану, ухвалені Комітетом на його сорок дев'ятій сесії (29 жовтня - 23 листопада 2012 року)" (21 січня 2013 року), UN Doc CAT/C/TJK/CO/2, п. 8(d); Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо початкової доповіді Держави Палестина" (23 серпня 2022 року), UN Doc CAT/C/PSE/CO/1, п. 21(a)(ii).
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо другої періодичної доповіді Таджикистану, прийняті Комітетом на його сорок дев'ятій сесії (29 жовтня - 23 листопада 2012 року)" (21 січня 2013 року), UN Doc CAT/C/TJK/CO/2, п. 8 (e).
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 2 щодо виконання статті 2 державами-учасницями" (24 січня 2008 року), UN Doc CAT/C/GC/2, п. 13.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо третьої періодичної доповіді Чорногорії" (2 червня 2022 року), UN Doc CAT/C/MNE/CO/3, п. 9(d); Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо шостої періодичної доповіді Австралії" (5 грудня 2022 року), UN Doc CAT/C/AUS/CO/6, п. 13(c).
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо п'ятої періодичної доповіді Узбекистану" (14 січня 2020 року), UN Doc CAT/C/UZB/CO/5, п. 30(a)(iv).
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо п'ятої періодичної доповіді Узбекистану" (14 січня 2020 року), UN Doc CAT/C/UZB/CO/5, пункт 28(a); Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо первинної доповіді Держави Палестина" (23 серпня 2022 року), UN Doc CAT/C/PSE/CO/1, пункт 21(a)(vi).
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Бурунді" (15 лютого 2007 року), UN Doc CAT/C/BDI/CO/1, п. 17.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Бурунді" (15 лютого 2007 року), UN Doc CAT/C/BDI/CO/1, п. 17.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо третьої періодичної доповіді Сербії" (20 грудня 2021 року), UN Doc CAT/C/SRB/CO/3, параграф 18; Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо третьої періодичної доповіді Чорногорії" (2 червня 2022 року), UN Doc CAT/C/MNE/CO/3, параграф 9(d).
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Бурунді" (15 лютого 2007 року), UN Doc CAT/C/BDI/CO/1, п. 17.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 2 щодо виконання статті 2 державами-учасницями" (24 січня 2008 року), UN Doc CAT/C/GC/2, п. 14.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо сьомої періодичної доповіді Перу" (18 грудня 2018 року), UN Doc CAT/C/PER/CO/7, п. 25(f).
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Того" (28 липня 2006 року), UN Doc CAT/C/TGO/CO/1, п. 20.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Заключні зауваження Комітету проти катувань: Боснія і Герцеговина" (20 січня 2011 р.), UN Doc CAT/C/BIH/CO/2-5, п. 19(e).
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо другої періодичної доповіді Таджикистану, прийняті Комітетом на його сорок дев'ятій сесії (29 жовтня - 23 листопада 2012 року)" (21 січня 2013 року), UN Doc CAT/C/TJK/CO/2, п. 9(c).
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 2 щодо виконання статті 2 державами-учасницями" (24 січня 2008 року), UN Doc CAT/C/GC/2, п. 14.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Бурунді" (15 лютого 2007 року), UN Doc CAT/C/BDI/CO/1, п. 10.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Заключні зауваження Комітету проти катувань: Боснія і Герцеговина" (20 січня 2011 р.), UN Doc CAT/C/BIH/CO/2-5, пункти 19(a)-(b).
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо третьої періодичної доповіді Сенегалу, ухвалені Комітетом на його сорок дев'ятій сесії (29 жовтня - 23 листопада 2012 року)" (17 січня 2013 року), UN Doc CAT/C/SEN/CO/3, пункт 10(b).
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 2 щодо виконання статті 2 державами-учасницями" (24 січня 2008 року), UN Doc CAT/C/GC/2, п. 13.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо п'ятої періодичної доповіді Узбекистану" (14 січня 2020 року), UN Doc CAT/C/UZB/CO/5, пп. 32(a)-(c).
Див. також Факультативний протокол, стаття 4.
Комітет КПК, "Зауваження Комітету проти катувань щодо перегляду Мінімальних стандартних правил поводження з в'язнями" (28 березня 2014 року), UN Doc CAT/C/51/4, п. 57.
Комітет КПК, "Зауваження Комітету проти катувань щодо перегляду Мінімальних стандартних правил поводження з в'язнями" (28 березня 2014 року), UN Doc CAT/C/51/4, п. 57.
Комітет КПК, "Зауваження Комітету проти катувань щодо перегляду Мінімальних стандартних правил поводження з в'язнями" (28 березня 2014 року), UN Doc CAT/C/51/4, п. 58.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Бурунді" (15 лютого 2007 р.), UN Doc CAT/C/BDI/CO/1, п. 19.
Факультативний протокол, частина IV.
РПЛ, "Доповідь Спеціального доповідача з питань катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання" (5 січня 2016 р.), UN Doc A/HRC/31/57, п. 23.
Комітет КПК, "Зауваження Комітету проти катувань щодо перегляду Мінімальних стандартних правил поводження з в'язнями" (28 березня 2014 року), UN Doc CAT/C/51/4, п. 31; Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо сьомої періодичної доповіді Гватемали" (26 грудня 2018 року), UN Doc CAT/C/GTM/CO/7, п. 41(d). Див. також Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо сьомої періодичної доповіді Греції" (3 вересня 2019 року), UN Doc CAT/C/GRC/CO/7, п. 37 та Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо четвертої періодичної доповіді Бельгії" (25 серпня 2021 року), UN Doc CAT/C/BEL/CO/4, п. 22.
Комітет КПК, "Зауваження Комітету проти катувань щодо перегляду Мінімальних стандартних правил поводження з в'язнями" (28 березня 2014 року), UN Doc CAT/C/51/4, п. 31.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Італія" (16 липня 2007 р.), UN Doc CAT/C/ITA/CO/4, п. 6.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Нікарагуа" (10 червня 2009 р.), UN Doc CAT/C/NIC/CO/1, п. 14.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Гайана" (7 грудня 2006 р.) UN Doc CAT/C/GUY/CO/1, п. 11; Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Нікарагуа" (10 червня 2009 р.), UN Doc CAT/C/NIC/CO/1, п. 14.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо первинної доповіді Сомалі" (2 грудня 2022 року), UN Doc CAT/C/SOM/CO/1, п. 24(c).
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Італія" (16 липня 2007 р.), UN Doc CAT/C/ITA/CO/4, п. 10.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо третьої періодичної доповіді колишньої югославської Республіки Македонія" (5 червня 2015 року), UN Doc CAT/C/MKD/CO/3, п. 19(b).
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Гайана" (7 грудня 2006 р.), UN Doc CAT/C/GUY/CO/1, п. 18; UNHRC, "Доповідь Спеціального доповідача з питань катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання Хуана Е. Мендеса" (5 березня 2015 р.), UN Doc A/HRC/28/68, п. 85(g). Порівняйте з Комітетом з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 10 (2007): Права дітей у системі правосуддя щодо неповнолітніх" (25 квітня 2007 р.), UN Doc CRC/C/GC/10, пп. 32 і 33.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо первинної доповіді Малаві" (9 грудня 2022 року), UN Doc CAT/C/MWI/CO/1, п. 26.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо четвертої періодичної доповіді Уругваю" (4 жовтня 2022 року), UN Doc CAT/C/URY/CO/4, п. 23(a).
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Нікарагуа" (10 червня 2009 р.), UN Doc CAT/C/NIC/CO/1, п. 24(b).
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо об'єднаних шостої та сьомої періодичних доповідей Норвегії, ухвалені Комітетом на його сорок дев'ятій сесії (29 жовтня - 23 листопада 2012 року)" (13 грудня 2012 року), UN Doc CAT/C/NOR/CO/6-7, пункт 9.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Нікарагуа" (10 червня 2009 р.), UN Doc CAT/C/NIC/CO/1, п. 24(f); Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо третьої періодичної доповіді Сербії" (20 грудня 2021 р.), UN Doc CAT/C/SRB/CO/3, п. 24(c).
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо п'ятої періодичної доповіді Білорусі" (7 червня 2018 року), UN Doc CAT/C/BLR/CO/5, п. 28(b).
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Нікарагуа" (10 червня 2009 р.), UN Doc CAT/C/NIC/CO/1, п. 24(e).
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо четвертої періодичної доповіді Маврикія" (22 грудня 2017 року), UN Doc CAT/C/MUS/CO/4, п. 26(b).
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо Третьої періодичної доповіді Сербії" (20 грудня 2021 року), UN Doc CAT/C/SRB/CO/3, п. 24(c).
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Нідерланди" (3 серпня 2007 р.), UN Doc CAT/C/NET/CO/4, п. 9.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Гайана" (7 грудня 2006 року), UN Doc CAT/C/GUY/CO/1, п. 14.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо п'ятої періодичної доповіді Білорусі" (7 червня 2018 року), UN Doc CAT/C/BLR/CO/5, п. 28(c).
КПК, статті 3-15; Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 2 щодо виконання статті 2 державами-учасницями" (24 січня 2008 року), UN Doc CAT/C/GC/2, п. 25.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Чад" (4 червня 2009 р.), UN Doc CAT/C/TCD/CO/1, п. 20(a).
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо другої періодичної доповіді Намібії" (1 лютого 2017 року), UN Doc CAT/C/NAM/CO/2, п. 29.
КПК, стаття 19.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо об'єднаних п'ятої та шостої періодичних доповідей Перу, ухвалені Комітетом на його сорок дев'ятій сесії (29 жовтня - 23 листопада 2012 року)" (21 січня 2013 року), UN Doc CAT/C/PER/CO/5-6, пункт 25.
Комітет КПК, "Заключні зауваження до другої періодичної доповіді Демократичної Республіки Конго" (3 червня 2019 року), UN Doc CAT/C/COD/CO/2, параграф 45.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Бурунді" (15 лютого 2007 р.), UN Doc CAT/C/BDI/CO/1, п. 16(a).
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо первинної доповіді Малаві" (9 грудня 2022 року), UN Doc CAT/C/MWI/CO/1, п. 16(b).
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Того" (28 липня 2006 р.), UN Doc CAT/C/TGO/CO/1, пп. 18(b)-(c).
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 3 (2012) щодо виконання статті 14 державами-учасницями" (13 грудня 2012 року), UN Doc CAT/C/GC/3, п. 35.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 3 (2012) щодо виконання статті 14 державами-учасницями" (13 грудня 2012 року), UN Doc CAT/C/GC/3, п. 35.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Бурунді" (15 лютого 2007 р.), UN Doc CAT/C/BDI/CO/1, п. 16(d).
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 2 щодо виконання статті 2 державами-учасницями" (24 січня 2008 року), UN Doc CAT/C/GC/2, п. 24.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 2 щодо виконання статті 2 державами-учасницями" (24 січня 2008 року), UN Doc CAT/C/GC/2, п. 24.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Гайана" (7 грудня 2006 року), UN Doc CAT/C/GUY/CO/1, п. 9.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 2 щодо виконання статті 2 державами-учасницями" (24 січня 2008 року), UN Doc CAT/C/GC/2, п. 25.
Комітет КПК, "Перелік питань до подання п'ятої періодичної доповіді Камеруну" (11 червня 2015 року), UN Doc CAT/C/CMR/QPR/5, п. 34.
Комітет КПК, "Перелік питань до подання п'ятої періодичної доповіді Камеруну" (11 червня 2015 року), UN Doc CAT/C/CMR/QPR/5, п. 34.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Заключні зауваження Комітету проти катувань: Ефіопія" (20 січня 2011 р.), UN Doc CAT/C/ETH/CO/1, п. 18.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо третьої періодичної доповіді Сенегалу, прийняті Комітетом на його сорок дев'ятій сесії (29 жовтня - 23 листопада 2012 року)" (17 січня 2013 року), UN Doc CAT/C/SEN/CO/3, пункт 26.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Заключні зауваження Комітету проти катувань: Боснія і Герцеговина" (20 січня 2011 р.), UN Doc CAT/C/BIH/CO/2-5, п. 9.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо шостої періодичної доповіді Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії" (7 червня 2019 року), UN Doc CAT/C/GBR/CO/6, п. 9.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо п'ятої періодичної доповіді Узбекистану" (14 січня 2020 року), UN Doc CAT/C/UZB/CO/5, п. 40(g).
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо третьої періодичної доповіді Сенегалу, прийняті Комітетом на його сорок дев'ятій сесії (29 жовтня - 23 листопада 2012 року)" (17 січня 2013 року), UN Doc CAT/C/SEN/CO/3, пункт 26.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо шостої періодичної доповіді Боснії і Герцеговини" (22 грудня 2017 року), UN Doc CAT/C/BIH/CO/6, п. 37(c).
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Заключні зауваження Комітету проти катувань: Маврикій" (15 червня 2011 р.), UN Doc CAT/C/MUS/CO/3, п. 17.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо третьої періодичної доповіді Сенегалу, прийняті Комітетом на його сорок дев'ятій сесії (29 жовтня - 23 листопада 2012 року)" (17 січня 2013 року), UN Doc CAT/C/SEN/CO/3, параграф 15.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 2 щодо виконання статті 2 державами-учасницями" (24 січня 2008 року), UN Doc CAT/C/GC/2, п. 24.
КПК, статті 2 та 16.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Гайана" (7 грудня 2006 року), UN Doc CAT/C/GUY/CO/1, п. 7.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Гайана" (7 грудня 2006 року), UN Doc CAT/C/GUY/CO/1, п. 15.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 3 (2012) щодо виконання статті 14 державами-учасницями" (13 грудня 2012 року), UN Doc CAT/C/GC/3, п. 28.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Мексика" (6 лютого 2007 р.), UN Doc CAT/C/MEX/CO/4, п. 11.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 3 (2012) щодо виконання статті 14 державами-учасницями" (13 грудня 2012 року), UN Doc CAT/C/GC/3, п. 28.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Заключні зауваження Комітету проти катувань: Ефіопія" (20 січня 2011 р.), UN Doc CAT/C/ETH/CO/1, п. 39.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо п'ятої періодичної доповіді Шрі-Ланки" (27 січня 2017 року), UN Doc CAT/C/LKA/CO/5, п. 44.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо другої періодичної доповіді Намібії" (1 лютого 2017 року), UN Doc CAT/C/NAM/CO/2, п. 27.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Коста-Ріка" (7 липня 2008 р.), UN Doc CAT/C/CRI/CO/2, п. 22.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Заключні зауваження Комітету проти катувань: Шрі-Ланка" (8 грудня 2011 р.), UN Doc CAT/C/LKA/CO/3-4, п. 24.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо первинної доповіді Іраку" (7 вересня 2015 року), UN Doc CAT/C/IRQ/CO/1, п. 26.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Заключні зауваження Комітету проти катувань: Ефіопія" (20 січня 2011 р.), UN Doc CAT/C/ETH/CO/1, п. 40.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Бельгія" (19 січня 2009 р.), UN Doc CAT/C/BEL/CO/2, п. 25.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Мексика" (6 лютого 2007 р.), UN Doc CAT/C/MEX/CO/4, п. 11.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Заключні зауваження Комітету проти катувань: Ефіопія" (20 січня 2011 р.), UN Doc CAT/C/ETH/CO/1, п. 36.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо первинної доповіді Конго" (28 травня 2015 року), UN Doc CAT/C/COG/CO/1, п. 22(b).
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо первинної доповіді Конго" (28 травня 2015 року), UN Doc CAT/C/COG/CO/1, п. 18(b).
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо третьої періодичної доповіді колишньої югославської Республіки Македонія" (5 червня 2015 року), UN Doc CAT/C/MKD/CO/3, п. 18(b).
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Гайана" (7 грудня 2006 року), UN Doc CAT/C/GUY/CO/1, п. 10.
Факультативний протокол, стаття 3; Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Алжир" (26 травня 2008 р.), UN Doc CAT/C/DZA/CO/3, п. 8.
Факультативний протокол, статті 17-22.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Заключні зауваження Комітету проти катувань: Боснія і Герцеговина" (20 січня 2011 р.), UN Doc CAT/C/BIH/CO/2-5, п. 25. Див. також Комітет КПК, "Керівні принципи щодо національних превентивних механізмів" (9 грудня 2010 р.), UN Doc CAT/OP/12/5.
РПЛ, "Доповідь Спеціального доповідача з питань катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання Манфреда Новака, Додаток: Дослідження явища катувань, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження і покарання у світі, включаючи оцінку умов тримання під вартою" (5 лютого 2010 р.), UN Doc A/HRC/13/39/Add.5, п. 259(b).
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Алжир" (26 травня 2008 р.), UN Doc CAT/C/DZA/CO/3, п. 8.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо п'ятої періодичної доповіді Узбекистану" (14 січня 2020 року), UN Doc CAT/C/UZB/CO/5, п. 46(f).
Факультативний протокол, стаття 23.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо п'ятої періодичної доповіді Естонії, ухвалені Комітетом на його п'ятдесятій сесії (6-31 травня 2013 року)" (17 червня 2013 року), UN Doc CAT/C/EST/CO/5, п. 20(e).
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 3 (2012) щодо виконання статті 14 державами-учасницями" (13 грудня 2012 року), UN Doc CAT/C/GC/3, п. 23.
Комітет КПК, "Заключні зауваження до другої періодичної доповіді Демократичної Республіки Конго" (3 червня 2019 року), UN Doc CAT/C/COD/CO/2, п. 23(b).
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Заключні зауваження Комітету проти катувань: Боснія і Герцеговина" (20 січня 2011 р.), UN Doc CAT/C/BIH/CO/2-5, п. 21.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Заключні зауваження Комітету проти катувань: Боснія і Герцеговина" (20 січня 2011 р.), UN Doc CAT/C/BIH/CO/2-5, п. 21.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо четвертої періодичної доповіді Уругваю" (4 жовтня 2022 року), UN Doc CAT/C/URY/CO/4, п. 21(a).
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Заключні зауваження Комітету проти катувань: Ефіопія" (20 січня 2011 р.), UN Doc CAT/C/ETH/CO/1, п. 18.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Того" (28 липня 2006 р.), UN Doc CAT/C/TGO/CO/1, п. 20; див. також Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо п'ятої періодичної доповіді Шрі-Ланки" (27 січня 2017 р.), UN Doc CAT/C/LKA/CO/5, п. 18.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 3 (2012) щодо виконання статті 14 державами-учасницями" (13 грудня 2012 року), UN Doc CAT/C/GC/3, п. 25.
Комітет КПК, "Заключні зауваження до Другої періодичної доповіді Демократичної Республіки Конго" (3 червня 2019 р.), UN Doc CAT/C/COD/CO/2, пп. 33(a) та 35(a). Див. також Комітет КПК, "Заключні зауваження до Другої періодичної доповіді Сербії" (3 червня 2015 р.), UN Doc CAT/C/SRB/CO/2, п. 10.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо п'ятої періодичної доповіді Шрі-Ланки" (27 січня 2017 року), UN Doc CAT/C/LKA/CO/5, п. 12.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Сполучені Штати Америки" (25 липня 2006 року), UN Doc CAT/C/USA/CO/2, п. 19.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 2 щодо виконання статті 2 державами-учасницями" (24 січня 2008 року), UN Doc CAT/C/GC/2, п. 7.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо п'ятої періодичної доповіді Узбекистану" (14 січня 2020 року), UN Doc CAT/C/UZB/CO/5, пункт 13(b); див. також Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо сьомої періодичної доповіді Гватемали" (26 грудня 2018 року), UN Doc CAT/C/GTM/CO/7, пункт 27(a) та Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо п'ятої періодичної доповіді Шрі-Ланки" (27 січня 2017 року), UN Doc CAT/C/LKA/CO/5, пункт 14.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо другої періодичної доповіді Таджикистану, прийняті Комітетом на його сорок дев'ятій сесії (29 жовтня - 23 листопада 2012 року)" (21 січня 2013 року), UN Doc CAT/C/TJK/CO/2, пункт 12.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо об'єднаних третьої-п'ятої періодичних доповідей Сполучених Штатів Америки" (19 грудня 2014 року), UN Doc CAT/C/USA/CO/3-5, параграф 30.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо другої періодичної доповіді Таджикистану, прийняті Комітетом на його сорок дев'ятій сесії (29 жовтня - 23 листопада 2012 року)" (21 січня 2013 року), UN Doc CAT/C/TJK/CO/2, пункт 12.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо об'єднаних третьої-п'ятої періодичних доповідей Сполучених Штатів Америки" (19 грудня 2014 року), UN Doc CAT/C/USA/CO/3-5, п. 30 (b)-(c).
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Заключні зауваження Комітету проти катувань: Шрі-Ланка" (8 грудня 2011 р.), UN Doc CAT/C/LKA/CO/3-4, п. 23.
Якщо держава вважає це доцільним. КПК, стаття 5(c).
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо первинної доповіді Іраку" (7 вересня 2015 року), UN Doc CAT/C/IRQ/CO/1, п. 13.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо шостої періодичної доповіді Боснії і Герцеговини" (22 грудня 2017 року), UN Doc CAT/C/BIH/CO/6, п. 17(a).
КПК, стаття 12.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо п'ятої періодичної доповіді Шрі-Ланки" (27 січня 2017 року), UN Doc CAT/C/LKA/CO/5, п. 10(e).
Комітет КПК, "Заключні зауваження до другої періодичної доповіді Демократичної Республіки Конго" (3 червня 2019 року), UN Doc CAT/C/COD/CO/2, п. 33(c).
КПК, стаття 4(2); Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Бурунді" (15 лютого 2007 року), UN Doc CAT/C/BDI/CO/1, п. 8; Комітет КПК, "Заключні зауваження до сьомої періодичної доповіді Перу" (18 грудня 2018 року), UN Doc CAT/C/PER/CO/7, п. 33(a).
КПК, стаття 5(2).
КПК, стаття 8.
Див. також Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо первинної доповіді Тимору-Лешти" (15 грудня 2017 року), UN Doc CAT/C/TLS/CO/1, п. 9(c).
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Бенін" (19 лютого 2008 р.), UN Doc CAT/C/BEN/CO/2, п. 16.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Бурунді" (15 лютого 2007 року), UN Doc CAT/C/BDI/CO/1, п. 12.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо первинної доповіді Об'єднаних Арабських Еміратів" (22 серпня 2022 року), UN Doc CAT/C/ARE/CO/1, п. 24.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо первинної доповіді Об'єднаних Арабських Еміратів" (22 серпня 2022 року), UN Doc CAT/C/ARE/CO/1, п. 24.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо первинної доповіді Бангладеш" (26 серпня 2019 року), UN Doc CAT/C/BGD/CO/1, п. 28(c).
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо первинної доповіді Об'єднаних Арабських Еміратів" (22 серпня 2022 року), UN Doc CAT/C/ARE/CO/1, п. 24.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо сьомої періодичної доповіді Гватемали" (26 грудня 2018 року), UN Doc CAT/C/GTM/CO/7, п. 27(c).
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Заключні зауваження Комітету проти катувань: Камбоджа" (20 січня 2011 р.), UN Doc CAT/C/KHM/CO/2, п. 12.
РПЛ, "Доповідь Спеціального доповідача з питань катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання Манфреда Новака, Додаток: Дослідження явища катувань, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження і покарання у світі, включаючи оцінку умов тримання під вартою" (5 лютого 2010 р.), UN Doc A/HRC/13/39/Add.5, п. 259(c).
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо другої періодичної доповіді Таджикистану, прийняті Комітетом на його сорок дев'ятій сесії (29 жовтня - 23 листопада 2012 року)" (21 січня 2013 року), UN Doc CAT/C/TJK/CO/2, пункт 17.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо третьої періодичної доповіді Куби" (9 червня 2022 року), UN Doc CAT/C/CUB/CO/3, параграф 15.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Китай" (12 грудня 2008 р.), UN Doc CAT/C/CHN/CO/4, п. 18.
Див. також Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо сьомої періодичної доповіді Гватемали" (26 грудня 2018 року), UN Doc CAT/C/GTM/CO/7, п. 27(a).
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо сьомої періодичної доповіді Еквадору" (11 січня 2017 року), UN Doc CAT/C/ECU/CO/7, параграф 24.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо п'ятої періодичної доповіді Шрі-Ланки" (27 січня 2017 року), UN Doc CAT/C/LKA/CO/5, пп. 15-16.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо об'єднаних п'ятої та шостої періодичних доповідей Перу, ухвалені Комітетом на його сорок дев'ятій сесії (29 жовтня - 23 листопада 2012 року)" (21 січня 2013 року), UN Doc CAT/C/PER/CO/5-6, пункт 16.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо п'ятої періодичної доповіді Шрі-Ланки" (27 січня 2017 року), UN Doc CAT/C/LKA/CO/5, пп. 15-16.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо п'ятої періодичної доповіді Шрі-Ланки" (27 січня 2017 року), UN Doc CAT/C/LKA/CO/5, пп. 15-16.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо первинної доповіді Тимору-Лешти" (15 грудня 2017 року), UN Doc CAT/C/TLS/CO/1, п. 9(a).
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо сьомої періодичної доповіді Перу" (18 грудня 2018 року), UN Doc CAT/C/PER/CO/7, пункт 33(b).
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо об'єднаних п'ятої та шостої періодичних доповідей Перу, ухвалені Комітетом на його сорок дев'ятій сесії (29 жовтня - 23 листопада 2012 року)" (21 січня 2013 року), UN Doc CAT/C/PER/CO/5-6, пункт 16.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо шостої періодичної доповіді Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії" (7 червня 2019 року), UN Doc CAT/C/GBR/CO/6, пункти 41(c) та (e).
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Індонезія" (2 липня 2008 року), UN Doc CAT/C/IDN/CO/2, п. 15.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Індонезія" (2 липня 2008 року), UN Doc CAT/C/IDN/CO/2, п. 15.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Чад" (4 червня 2009 р.), UN Doc CAT/C/TCD/CO/1, п. 20.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Чад" (4 червня 2009 р.), UN Doc CAT/C/TCD/CO/1, п. 20(e).
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо другої періодичної доповіді Афганістану" (12 червня 2017 року), UN Doc CAT/C/AFG/CO/2, параграф 40.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Заключні зауваження Комітету проти катувань: Колумбія" (4 травня 2010 р.), UN Doc CAT/C/COL/CO/4, п. 16.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Мексика" (6 лютого 2007 р.), UN Doc CAT/C/MEX/CO/4, п. 14.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо первинної доповіді Держави Палестина" (23 серпня 2022 року), UN Doc CAT/C/PSE/CO/1, п. 49.
КПК, статті 12-14.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 2 щодо виконання статті 2 державами-учасницями" (24 січня 2008 року), UN Doc CAT/C/GC/2, п. 4.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Гватемала" (25 липня 2006 р.), UN Doc CAT/C/GTM/CO/4, п. 19.
РПЛ, "Доповідь Спеціального доповідача з питань катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, Додаток: Місія в Папуа-Новій Гвінеї" (7 лютого 2011 р.), UN Doc A/HRC/16/52/Add.5, параграф 69.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо шостої періодичної доповіді Боснії і Герцеговини" (22 грудня 2017 року), UN Doc CAT/C/BIH/CO/6, п. 19(c).
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 3 (2012) щодо виконання статті 14 державами-учасницями" (13 грудня 2012 року), UN Doc CAT/C/GC/3, п. 38.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Китай" (12 грудня 2008 р.), UN Doc CAT/C/CHN/CO/4, п. 16.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо другої періодичної доповіді Іраку" (15 червня 2022 року), UN Doc CAT/C/IRQ/CO/2, п. 21(b).
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 3 (2012) щодо виконання статті 14 державами-учасницями" (13 грудня 2012 року), UN Doc CAT/C/GC/3, п. 38.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 3 (2012) щодо виконання статті 14 державами-учасницями" (13 грудня 2012 року), UN Doc CAT/C/GC/3, п. 30.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 3 (2012) щодо виконання статті 14 державами-учасницями" (13 грудня 2012 р.), UN Doc CAT/C/GC/3, п. 33. Див. також Комітет КПК, "Заключні зауваження до другої періодичної доповіді Іраку" (15 червня 2022 р.), UN Doc CAT/C/IRQ/CO/2, п. 21.
Повідомлення № 698/2015 Z.K. та A.K. проти Швейцарії, Рішення, ухвалене Комітетом відповідно до статті 22 Конвенції (30 липня 2020 року), UN Doc CAT/C/63/D/698/2015, п. 9.5.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 3 (2012) щодо виконання статті 14 державами-учасницями" (13 грудня 2012 року), UN Doc CAT/C/GC/3, п. 29.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 3 (2012) щодо виконання статті 14 державами-учасницями" (13 грудня 2012 року), UN Doc CAT/C/GC/3, п. 31.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Заключні зауваження Комітету проти катувань: Боснія і Герцеговина" (20 січня 2011 р.), UN Doc CAT/C/BIH/CO/2-5, пункти 17(a)-(c).
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо п'ятої періодичної доповіді Колумбії" (29 травня 2015 року), UN Doc CAT/C/COL/CO/5, п. 14.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 3 (2012) щодо виконання статті 14 державами-учасницями" (13 грудня 2012 року), UN Doc CAT/C/GC/3, п. 38.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 2 щодо виконання статті 2 державами-учасницями" (24 січня 2008 року), UN Doc CAT/C/GC/2, п. 5.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо шостої періодичної доповіді Боснії і Герцеговини" (22 грудня 2017 року), UN Doc CAT/C/BIH/CO/6, п. 17(c).
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 3 (2012) щодо виконання статті 14 державами-учасницями" (13 грудня 2012 року), UN Doc CAT/C/GC/3, п. 41; Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 2 щодо виконання статті 2 державами-учасницями" (24 січня 2008 року), UN Doc CAT/C/GC/2, п. 5.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 3 (2012) щодо виконання статті 14 державами-учасницями" (13 грудня 2012 року), UN Doc CAT/C/GC/3, п. 40.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 3 (2012) щодо виконання статті 14 державами-учасницями" (13 грудня 2012 року), UN Doc CAT/C/GC/3, п. 42.
КПК, стаття 2(3).
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 2 щодо виконання статті 2 державами-учасницями" (24 січня 2008 року), UN Doc CAT/C/GC/2, п. 26.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 3 (2012) щодо виконання статті 14 державами-учасницями" (13 грудня 2012 року), UN Doc CAT/C/GC/3, п. 36.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 4 (2017) щодо виконання статті 3 Конвенції в контексті статті 22" (4 вересня 2018 року), UN Doc CAT/C/GC/4, п. 38.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 4 (2017) щодо виконання статті 3 Конвенції в контексті статті 22" (4 вересня 2018 року), UN Doc CAT/C/GC/4, п. 40.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 4 (2017) щодо виконання статті 3 Конвенції в контексті статті 22" (4 вересня 2018 року), UN Doc CAT/C/GC/4, п. 41.
Повідомлення № 41/1996 Поліна Музонзо Паку Кісокі проти Швеції, Висновки Комітету проти катувань відповідно до пункту 7 статті 22 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження (13 травня 1996 року), UN Doc CAT/C/16/D/41/1996, п. 9.3.
Повідомлення № 863/2018 X. проти Нідерландів , Рішення, ухвалене Комітетом відповідно до статті 22 Конвенції (3 січня 2020 року), UN Doc CAT/C/68/D/863/2018, п. 8.8.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо Первинної доповіді Іраку" (7 вересня 2015 року), UN Doc CAT/C/IRQ/CO/1, п. 24(b); Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо Шостої періодичної доповіді Латвії" (24 грудня 2019 року), UN Doc CAT/C/LVA/CO/6, п. 27(b).
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Мексика" (6 лютого 2007 р.) UN Doc CAT/C/MEX/CO/4, п. 19.
Комітет КПК, "Зауваження Комітету проти катувань щодо перегляду Мінімальних стандартних правил поводження з в'язнями" (28 березня 2014 року), UN Doc CAT/C/51/4, п. 17.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо третьої періодичної доповіді Словаччини" (8 вересня 2015 року), UN Doc CAT/C/SVK/CO/3, п. 14(c).
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо об'єднаних п'ятої та шостої періодичних доповідей Перу, ухвалені Комітетом на його сорок дев'ятій сесії (29 жовтня - 23 листопада 2012 року)" (21 січня 2013 року), UN Doc CAT/C/PER/CO/5-6, пункт 18(d).
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 2 щодо виконання статті 2 державами-учасницями" (24 січня 2008 року), UN Doc CAT/C/GC/2, п. 22.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Висновки та рекомендації Комітету проти катувань: Нікарагуа" (10 червня 2009 р.), UN Doc CAT/C/NIC/CO/1, п. 16.
Комітет КПК, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 19 Конвенції. Заключні зауваження Комітету проти катувань: Еквадор" (7 грудня 2010 р.), UN Doc CAT/C/ECU/CO/4-6, п. 18(f).
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо об'єднаних п'ятої та шостої періодичних доповідей Перу, ухвалені Комітетом на його сорок дев'ятій сесії (29 жовтня - 23 листопада 2012 року)" (21 січня 2013 року), UN Doc CAT/C/PER/CO/5-6, п. 15 (a).
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо третьої періодичної доповіді Сальвадору" (19 грудня 2022 року), UN Doc CAT/C/SLV/CO/3, параграф 31.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо об'єднаних п'ятої та шостої періодичних доповідей Перу, ухвалені Комітетом на його сорок дев'ятій сесії (29 жовтня - 23 листопада 2012 року)" (21 січня 2013 року), UN Doc CAT/C/PER/CO/5-6, пункт 15(e).
Комітет КПК, "Заключні зауваження до третьої періодичної доповіді Сальвадору" (19 грудня 2022 року), UN Doc CAT/C/SLV/CO/3, п. 31. Див. також Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо об'єднаних п'ятої та шостої періодичних доповідей Перу, ухвалені Комітетом на його сорок дев'ятій сесії (29 жовтня - 23 листопада 2012 року)" (21 січня 2013 року), UN Doc CAT/C/PER/CO/5-6, пункт 15(d).
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо третьої періодичної доповіді Сальвадору" (19 грудня 2022 року), UN Doc CAT/C/SLV/CO/3, параграф 31.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо об'єднаних п'ятої та шостої періодичних доповідей Перу, ухвалені Комітетом на його сорок дев'ятій сесії (29 жовтня - 23 листопада 2012 року)" (21 січня 2013 року), UN Doc CAT/C/PER/CO/5-6, пункт 15(b).
РПЛ, "Доповідь Спеціального доповідача з питань катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання" (5 січня 2016 р.), UN Doc A/HRC/31/57, п. 48.
УВКПЛ, "Доповідь Спеціального доповідача з питань катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання" (5 січня 2016 р.), UN Doc A/HRC/31/57, пп. 72(g)-(j).
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 3 (2012) щодо виконання статті 14 державами-учасницями" (13 грудня 2012 року), UN Doc CAT/C/GC/3, пп. 11-12.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 3 (2012) щодо виконання статті 14 державами-учасницями" (13 грудня 2012 року), UN Doc CAT/C/GC/3, п. 13.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 3 (2012) щодо виконання статті 14 державами-учасницями" (13 грудня 2012 року), UN Doc CAT/C/GC/3, п. 13.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 3 (2012) щодо виконання статті 14 державами-учасницями" (13 грудня 2012 р.) UN Doc CAT/C/GC/3, п. 14.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 3 (2012) щодо виконання статті 14 державами-учасницями" (13 грудня 2012 року), UN Doc CAT/C/GC/3, п. 15.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо шостої періодичної доповіді Боснії і Герцеговини" (22 грудня 2017 року), UN Doc CAT/C/BIH/CO/6, п. 19(d).
Див. також Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 3 (2012) щодо виконання статті 14 державами-учасницями" (13 грудня 2012 р.), UN Doc CAT/C/GC/3, п. 1.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 3 (2012) щодо виконання статті 14 державами-учасницями" (13 грудня 2012 року), UN Doc CAT/C/GC/3, п. 27.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 3 (2012) щодо виконання статті 14 державами-учасницями" (13 грудня 2012 року), UN Doc CAT/C/GC/3, п. 6.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 3 (2012) щодо виконання статті 14 державами-учасницями" (13 грудня 2012 року), UN Doc CAT/C/GC/3, п. 26.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 3 (2012) щодо виконання статті 14 державами-учасницями" (13 грудня 2012 року), UN Doc CAT/C/GC/3, п. 26.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 3 (2012) щодо виконання статті 14 державами-учасницями" (13 грудня 2012 року), UN Doc CAT/C/GC/3, п. 29.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 3 (2012) щодо виконання статті 14 державами-учасницями" (13 грудня 2012 р.), UN Doc CAT/C/GC/3, п. 30. Див. також Комітет КПК, "Заключні зауваження до другої періодичної доповіді Іраку" (15 червня 2022 р.), UN Doc CAT/C/IRQ/CO/2, п. 21(c).
РПЛ ООН, "Доповідь Спеціального доповідача з питань катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання Манфреда Новака: Заохочення та захист усіх прав людини, громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав, включаючи право на розвиток" (15 січня 2008 р.), UN Doc A/HRC/7/3, п. 75.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 3 (2012) щодо виконання статті 14 державами-учасницями" (13 грудня 2012 року), UN Doc CAT/C/GC/3, п. 29.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 3 (2012) щодо виконання статті 14 державами-учасницями" (13 грудня 2012 року), UN Doc CAT/C/GC/3, п. 37.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо другої періодичної доповіді Іраку" (15 червня 2022 року), UN Doc CAT/C/IRQ/CO/2, п. 21(a).
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо шостої періодичної доповіді Боснії і Герцеговини" (22 грудня 2017 року), UN Doc CAT/C/BIH/CO/6, пункти 19(a)-(b).
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо об'єднаних п'ятої та шостої періодичних доповідей Перу, ухвалені Комітетом на його сорок дев'ятій сесії (29 жовтня - 23 листопада 2012 року)" (21 січня 2013 року), UN Doc CAT/C/PER/CO/5-6, пункт 16.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо другої періодичної доповіді Іраку" (15 червня 2022 року), UN Doc CAT/C/IRQ/CO/2, п. 21(d).
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 3 (2012) щодо виконання статті 14 державами-учасницями" (13 грудня 2012 року), UN Doc CAT/C/GC/3, п. 32.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 3 (2012) щодо виконання статті 14 державами-учасницями" (13 грудня 2012 року), UN Doc CAT/C/GC/3, п. 36.
Комітет КПК, "Заключні зауваження щодо об'єднаних п'ятої та шостої періодичних доповідей Перу, ухвалені Комітетом на його сорок дев'ятій сесії (29 жовтня - 23 листопада 2012 року)" (21 січня 2013 року), UN Doc CAT/C/PER/CO/5-6, п. 18 (a).
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 3 (2012) щодо виконання статті 14 державами-учасницями" (13 грудня 2012 року), UN Doc CAT/C/GC/3, пп. 45-46.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 3 (2012) щодо виконання статті 14 державами-учасницями" (13 грудня 2012 р.) UN Doc CAT/C/GC/3, п. 2.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 3 (2012) щодо виконання статті 14 державами-учасницями" (13 грудня 2012 р.), UN Doc CAT/C/GC/3, п. 8.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 3 (2012) щодо виконання статті 14 державами-учасницями" (13 грудня 2012 року), UN Doc CAT/C/GC/3, п. 10.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 3 (2012) щодо виконання статті 14 державами-учасницями" (13 грудня 2012 року), UN Doc CAT/C/GC/3, п. 9. Див. також Повідомлення № 854/2017 А. проти Боснії та Герцеговини, Рішення, ухвалене Комітетом відповідно до статті 22 Конвенції (11 вересня 2019 року), UN Doc CAT/C/67/D/854/2017, п. 7.6.
Повідомлення № 854/2017 А. проти Боснії та Герцеговини, Рішення, ухвалене Комітетом відповідно до статті 22 Конвенції (11 вересня 2019 року), UN Doc CAT/C/67/D/854/2017, п. 9.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 3 (2012) щодо виконання статті 14 державами-учасницями" (13 грудня 2012 р.), UN Doc CAT/C/GC/3, п. 16.
Комітет КПК, "Зауваження загального порядку № 3 (2012) щодо виконання статті 14 державами-учасницями" (13 грудня 2012 року), UN Doc CAT/C/GC/3, п. 18.

Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання

I. Вступ 🔗

I.2 До яких форм сексуального насильства застосовується КПК?🔗

I.3 Коли сексуальне насильство вважається пов’язаним з конфліктом?🔗

II. Нормативно-правова база 🔗

III. Зобов’язання 🔗

Попередження🔗

III.1 Держави повинні криміналізувати СНПК🔗

III.2 Держави повинні забезпечити застосування КПК на своїй території та на територіях, що підпадають під їхню юрисдикцію🔗

III.3 Держави повинні протидіяти СНПК, вчиненому приватними особами🔗

III.5 Особливого захисту від СНПК потребують особи та групи, які є вразливими внаслідок дискримінації або маргіналізації🔗

III.6 Спеціальний захист затриманих осіб від СНПК🔗

III.7 Держави повинні інформувати своє населення про СНПК 🔗

III.8 Держави повинні здійснювати моніторинг заходів, вжитих для подолання СНПК, та звітувати про них Комітету🔗

III.9 Держави повинні контролювати торгівлю зброєю🔗

III.10 Держави повинні визнати повноваження Комітету на розгляд індивідуальних скарг та зобов’язані ратифікувати інші інструменти міжнародного права🔗

III.11 Держави повинні співпрацювати з міжнародними організаціями для викорінення СНПК🔗

III.12 Держави повинні створити національні превентивні механізми (НПМ) для подолання СНПК🔗

Правосуддя та підзвітність🔗

III.13 Держави повинні створити неупереджені та ефективні механізми розгляду скарг, що стосуються СНПК🔗

III.14 Держави повинні розслідувати випадки СНПК🔗

III.15 Держави повинні забезпечити кримінальне переслідування злочину СНПК🔗

III.16 Держави повинні забезпечити потерпілим та постраждалим від СНПК доступ до правосуддя🔗

III.17 Держави, чиє рішення про повернення осіб було поставлено під сумнів відповідно до статті 22, повинні надати таким особам гарантії безпеки🔗

Гуманітарне реагування🔗

III.18 Держави повинні надавати постраждалим від СНПК належну допомогу🔗

Відшкодування🔗

III.19 Держави зобов’язані забезпечити відшкодування постраждалим та потерпілим від СНПК🔗

Примітки

Партнери

У співпраці з