Регіональні системи захисту прав людини

Система Ради Європи

I. Вступ🔗

Свобода від згвалтування, яка базується на згоді, є основним правом людини, яке заслуговує на абсолютну правову ясність для належного захисту та підтримки потерпілих. Держави повинні взяти на себе повну відповідальність і змінити своє законодавство відповідно до Стамбульської конвенції. Час діяти вже настав.

Марія Пейчинович Бурич, Генеральний секретар Ради Європи1

Заснована після Другої світової війни, Рада Європи (РЄ) є міжнародною організацією зі штаб-квартирою у Страсбурзі, до складу якої входять 46 європейських країн, завданням якої є просування демократії, захист прав людини та верховенства права в Європі. Всі держави-члени Ради Європи є учасниками Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ).

Крім того, Рада розробила понад 200 багатосторонніх договорів, деякі з яких відкриті для підписання державами, що не є її членами.2 Одним з таких договорів є Конвенція про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульська конвенція), яка спрямована на створення правової бази на “загальноєвропейському рівні для захисту жінок від усіх форм насильства, а також запобігання, притягнення до відповідальності та ліквідації насильства стосовно жінок і домашнього насильства”.3

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) є чи не найвідомішою установою Ради.4 Завданням ЄСПЛ є моніторинг виконання державами ЄКПЛ та протоколів до неї.5 Стамбульська конвенція також встановлює спеціальний механізм моніторингу — Групу експертів із боротьби з насильством щодо жінок і домашнім насильством (далі – Група експертів).6

Примітка для читачів(-ок)
Щодо авторитетності та обов’язкового характеру Групи експертів та роботи Суду, а також для пояснення заходів щодо роботи Суду та для пояснення заходів, які Суд і Група експертів можуть застосовувати для виконання зобов’язань держав у сфері прав людини, будь ласка, зверніться до розділу «Ратифікація та виконання договорів», підрозділ «Рада Європи».

I.1 СНПК відповідно до Ради Європи🔗

Хоча ЄСПЛ прямо не забороняє СНПК, ЄСПЛ встановив, що сексуальне насильство підпадає під сферу дії статті 3 (див. зобов’язання III.1),7 яка забороняє катування та нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання («жорстоке поводження»).

Примітка для читачів(-ок)
ЄСПЛ в основному розглядав сексуальне насильство крізь призму статті 3. Таким чином, усі посилання на катування та жорстоке поводження в цьому підрозділі охоплюють СНПК.

Відповідно до положень Женевських конвенцій,8 ЄСПЛ визначив збройний конфлікт як міжнародний конфлікт або неміжнародний збройний конфлікт між державою та недержавним суб’єктом, інтенсивність якого підлягає застосуванню міжнародного гуманітарного права.9 У той час як держави можуть відступати (тобто призупиняти) певні аспекти виконання ними ЄКПЛ під час війни10, відступи, несумісні зі статтею 3, є недопустимими.11 Відповідно, у випадках, коли застосовується Конвенція, СНПК, яке є катуванням або жорстоким поводженням, заборонено.12

Стамбульська конвенція застосовується як у мирний час, так і під час збройного конфлікту.13 Вона визнає підвищену вразливість жінок і дівчат до гендерно зумовленого насильства і забороняє як насильство щодо жінок, так і домашнє насильство, яке включає в себе масові або систематичні згвалтування і сексуальне насильство.14 Стамбульська конвенція також визнає можливість зростання гендерно зумовленого насильства як під час, так і після конфліктів,15 як у суспільному, так і в приватному житті.16

II. Правова база🔗

III. Зобов’язання за Європейською конвенцією з прав людини🔗

Запобігання🔗

III.1 Держави повинні гарантувати, що ніхто в межах їхньої юрисдикції не піддається СНПК🔗

III.2 Держави повинні криміналізувати СНПК🔗

III.3 Держави не повинні давати обмежене визначення сексуального насильства, зокрема згвалтування🔗

III.4 Особливий захист від СНПК мають особи, вразливі до дискримінації🔗

III.5 Особливий захист від СНПК мають особи, позбавлені волі🔗

III.6 Держави не можуть депортувати особу, якщо існують вагомі підстави вважати, що ця особа, у разі її депортації, зіткнеться з реальним ризиком стати потерпілою від СНПК🔗

Правосуддя та підзвітність 🔗

III.7 Держави повинні розслідувати та притягувати до відповідальності за СНПК🔗

III.8 Держави повинні захищати постраждалих/потерпілих від СНПК під час кримінального провадження🔗

III.9 Держави не повинні застосовувати амністію або помилування до осіб, які вчинили СНПК🔗

Репарації🔗

III.10 Держави повинні забезпечити постраждалим/потерпілим від СНПК ефективний засіб правового захисту🔗

IV. Зобов’язання за Конвенцією про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульська конвенція)🔗

Попередження🔗

IV.1 Держави повинні вживати законодавчих та інших заходів, необхідних для викорінення СНПК🔗

IV.2 Особливий захист від СНПК мають особи, які піддаються ризику дискримінації🔗

IV.3 Особливий захист від СНПК належить мігрантам🔗

IV.4 Держави повинні інформувати своє населення про СНПК🔗

IV.5 Держави повинні співпрацювати одна з одною для викорінення СНПК🔗

IV.6 Держави повинні збирати дані про СНПК та звітувати перед Групою експертів про заходи, які вони вжили для викорінення СНПК🔗

IV.7 Держави повинні створити координаційний орган для допомоги у викоріненні СНПК🔗

Правосуддя та підзвітність🔗

IV.8 Держави повинні розслідувати та притягувати до відповідальності за СНПК🔗

IV.9 Держави повинні захищати постраждалих/потерпілих від СНПК на всіх етапах розслідування та судового провадження🔗

IV.10 Держави повинні забезпечити постраждалим/потерпілим від СНПК доступ до правосуддя🔗

Гуманітарне реагування🔗

IV.11 Держави повинні надавати постраждалим/потерпілим від СНПК належну допомогу🔗

Репарації🔗

IV.12 Держави повинні надавати постраждалим/потерпілим від СНПК репарації🔗

вмісту сторінки

Партнери

Postcode Loterij logo UKaid logo FIGO logo ICSC logo

У співпраці з