Наявність ратифікації договорів визначає, чи мають держави зобов’язання за різними міжнародно-правовими інструментами і як ці зобов’язання можуть бути виконані. Ратифікація – це міжнародний акт, за допомогою якого держава виражає в міжнародному плані свою згоду на обов’язковість для неї договору.¹ У випадку багатосторонніх договорів згода встановлюється з моменту:

1. обміну ратифікаційними грамотами між договірними державами;
2. депонування в депозитарії; або
3. повідомлення про ратифікаційні грамоти договірних держав або депозитарію, якщо так домовилися².

Кожна частина цього розділу надає читач(к)ам:

• Посилання на відповідні бази даних, де вони можуть перевірити, чи ратифікували конкретні держави міжнародні документи, які їх цікавлять, і чи зробили вони це з певними застереженнями;
• Широкий, невичерпний огляд основних інструментів, які можуть бути доступні в рамках цих документів для забезпечення виконання зобов’язань держав на міжнародному рівні.

Читачі/-ки повинні мати на увазі, що держави, ратифікуючи договір, можуть обмежити застосування деяких його статей. Наприклад, держави можуть видавати:

• Заяви: заяви, також відомі як тлумачення, використовуються державами для уточнення або роз’яснення значення або сфери застосування положень договору до цієї держави;³
• Застереження: застереження використовуються державами для виключення або зміни юридичного впливу деяких положень договорів у застосуванні до цієї держави. Іншими словами, застереження дозволяють державі прийняти багатосторонній договір, не застосовуючи положення, яким вона не бажає відповідати.⁴ Однак застереження не повинні бути несумісними з об’єктом і метою цього договору.⁵

У надзвичайних ситуаціях, у тому числі під час конфлікту, деякі договори також дозволяють державам відступати від деяких своїх положень.⁶ Як правило, термін “відступ” використовується для позначення “призупинення або припинення дії закону за певних обставин”.⁷ Держави не можуть відступати від прав, які вважаються абсолютними, таких як свобода від катувань.⁸

I. Міжнародне гуманітарне право🔗

Стан ратифікації чотирьох Женевських конвенцій 1949 року та двох Додаткових протоколів до них 1977 року можна знайти за наступними посиланнями:

• Конвенція (І) про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях (ДПК)
• Конвенція (II) про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, зі складу збройних сил на морі (GCII)
• Конвенція (III) про поводження з військовополоненими (GCIII)
• Конвенція (IV) про захист цивільного населення під час війни (GCIV)
• Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (API)
• Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру (APII)

Міжнародне гуманітарне право (МГП) може застосовуватися у різний спосіб. У наступних підрозділах пояснюються різні механізми правозастосування. Однак перед цим ми розглянемо унікальну роль Міжнародного Комітету Червоного Хреста (МКЧХ) у міжнародних збройних конфліктах (МЗК) і неміжнародних збройних конфліктах (НЗК).

МКЧХ має право здійснювати гуманітарні ініціативи як на непідконтрольних уряду територіях, так на в контрольованих територіях,⁹ “і в будь-якій іншій ситуації, що вимагає гуманітарних дій”.¹⁰ За умови згоди сторін конфлікту МКЧХ має право пропонувати гуманітарні послуги, спрямовані на захист і надання допомоги особам, які постраждали від збройного конфлікту і не беруть активної участі в бойових діях.¹¹

У цьому контексті “захист” охоплює всі види діяльності, які МКЧХ може запропонувати здійснити для забезпечення виконання владою та іншими відповідними суб’єктами своїх зобов’язань щодо дотримання прав осіб відповідно до МГП та інших правових норм, у тому числі міжнародного права прав людини (МППЛ) і права, що застосовується до біженців/-ок. Така діяльність може включати відвідування осіб, позбавлених волі, і ведення поінформованого, конфіденційного та освітнього діалогу з органами влади щодо їхніх міжнародних зобов’язань.¹²

У поєднанні з терміном “допомога”, що використовується в Додатковому протоколі I,¹³ “допомога” охоплює всі види діяльності, спрямовані на задоволення гуманітарних потреб, у тому числі довгострокових, а також періодичних і постійних потреб, що виникають у результаті надзвичайних ситуацій. Така діяльність може включати всі заходи, послуги та постачання товарів у сфері охорони здоров’я, водопостачання, середовища проживання та економічної безпеки, спрямовані на забезпечення того, щоб особи, які постраждали від збройного конфлікту, “могли виживати і жити гідно”.¹⁴

I.1 Захисні повноваження 🔗

Держава-покровителька – це нейтральна держава (тобто держава, яка вирішила дотримуватися нейтралітету постійно або в конкретному міжнародному збройному конфлікті, і яка не може відкрито брати участь у бойових діях, про які йдеться)¹⁵ або інша держава, яка не є учасницею міжнародного збройного конфлікту, але за згодою обох сторін конфлікту співпрацює зі сторонами і стежить за дотриманням ними норм МГП. ¹⁶

Відповідно до МГП, держави-учасниці міжнародного збройного конфлікту повинні призначати держави-покровительки.¹⁷ Насправді держави призначили держави-покровительки “лише в п’яти з численних збройних конфліктів, що спалахнули після Другої світової війни”.¹⁸

За відсутності угоди про державу-покровительку, держави повинні призначити неупереджену організацію для її заміни.¹⁹ На практиці, оскільки функції держав-покровительок значною мірою збігаються з функціями МКЧХ,²⁰ МКЧХ може виконувати більшість функцій держав-покровительок самостійно. Що стосується рідкісних функцій, які МГП покладає лише на держави-покровительки, а не на МКЧХ,²¹ МКЧХ визнаний “фактичним замінником за відсутності держави-покровительки”.²²

Серед інших функцій,²³держави-покровительки:

• Діють як посередники між сторонами конфлікту і можуть надавати свої “добрі послуги” у разі виникнення суперечок щодо тлумачення або імплементації норм МГП;²⁴
• Мають право знати про стан військовополонених і цивільних осіб, які перебувають під владою сторони, громадянства якої вони не мають. У всіх місцях інтернування, утримання під вартою та роботи держави-покровительки повинні мати доступ до всіх таких осіб, щоб оцінити, чи поводяться з ними відповідно до норм МГП;²⁵
• Можуть приймати прохання та скарги, адресовані їм військовополоненими та цивільними особами, які перебувають під владою сторони, громадянства якої вони не мають;²⁶
• Повинні бути поінформовані про будь-які юридичні дії, вжиті проти військовополоненого,²⁷ або цивільної особи, яка перебуває під владою сторони, громадянства якої вони не мають.²⁸ Представники/-ці держав-покровительок мають право бути присутніми на цих процесах;²⁹
• Наглядати за розподілом гуманітарних вантажів;³⁰
• Надавати допомогу в ідентифікації поранених, хворих та військовослужбовців/-иць, які зазнали корабельної аварії;³¹
• Сприяти створенню та розпізнаванню лікарняних зон і населених пунктів;³²
• Передавати офіційні переклади Женевських конвенцій, а також законів і підзаконних актів, прийнятих для забезпечення їх застосування.³³

I.2 Процедура запиту🔗

Сторони конфлікту можуть домовитися про проведення розслідування щодо будь-яких передбачуваних порушень Женевських конвенцій. Якщо сторони не можуть домовитися про процедуру розслідування, вони повинні призначити третю сторону, яка прийме рішення замість них.³⁴

Ця процедура ніколи не використовувалася:

На практиці виявляється нереалістичним очікувати, що сторони, між якими вже розірвані відносини і які перебувають у стані збройного конфлікту, зможуть досягти згоди щодо проведення розслідування, особливо з метою вирішення такого чутливого питання, як порушення міжнародного гуманітарного права.³⁵

I.3 Міжнародна гуманітарна комісія зі встановлення фактів🔗

Створена відповідно до Додаткового протоколу I,³⁶ Міжнародна гуманітарна комісія зі встановлення фактів (МГКФ) є постійно діючим органом, “основною метою якого є розслідування тверджень про серйозні порушення та інші порушення міжнародного гуманітарного права”.³⁷ МГКФ складається з 15 осіб, які діють в особисто та обираються державами, що визнали компетенцію Комісії. 76 держав визнають повноваження МГКФ проводити розслідування.³⁸

МГКФ може:

• Розслідувати передбачувані серйозні порушення або інші порушення Женевських конвенцій та Додаткового протоколу I на прохання і стосовно держав, які раніше подали декларацію про визнання повноважень МГКФ;³⁹
• Сприяти дотриманню Женевських конвенцій і Додаткового протоколу I, в тому числі шляхом “повідомлення висновків по суті справи, коментарів щодо можливостей дружнього врегулювання, письмових і усних зауважень зацікавлених держав”;⁴⁰
• Проводити розслідування передбачуваних серйозних порушень або інших порушень Женевських конвенцій та Додаткового протоколу I на прохання і щодо держав, які раніше не подали декларацію про визнання повноважень МГКФ, але надали згоду на проведення такого розслідування.⁴¹

Після завершення розслідування МГКФ подає відповідним державам звіт про свої фактичні висновки, включаючи рекомендації, у конфіденційній формі, якщо тільки такі держави не звернулися до МГКФ з проханням зробити це публічно.⁴²

Хоча Женевські конвенції (за винятком загальної статті 3) і Додатковий протокол I застосовуються лише до міжнародного збройного конфлікту, МГКФ висловила готовність розслідувати ймовірні порушення МГП, пов’язані з діяльністю неміжнародного збройного конфлікту, “за умови, що залучені сторони дадуть на це згоду”.⁴³

У 2017 році МГКФ провів перше і єдине розслідування з моменту свого створення в 1991 році.⁴⁴

I.4 Міжнародний суд ООН🔗

Статут Міжнародного Суду ООН (МС ООН) наділяє МС ООН двома видами юрисдикції:

• Консультативна. МС ООН може надати консультативний (тобто необов’язковий) висновок з будь-якого правового питання на запит будь-якого органу, уповноваженого Статутом ООН робити такі запити.⁴⁵ Консультативні висновки МС ООН допомагають уточнити тлумачення міжнародного права або сформулювати міжнародно-правові зобов’язання держав;⁴⁶
• Спірна. МС ООН може розглядати всі справи, які держави передають йому за спеціальною угодою, а також питання, спеціально передбачені Статутом Організації Об’єднаних Націй (ООН) або чинними договорами та конвенціями.⁴⁷ Держави також можуть у будь-який час заявити, що вони визнають обов’язковою юрисдикцію Міжнародного суду ООН у всіх правових спорах, що стосуються тлумачення договору, будь-якого питання міжнародного права, передбачуваних порушень міжнародних зобов’язань, а також відшкодування збитків, які мають бути завдані за порушення, існування яких було встановлено.⁴⁸ Рішення є обов’язковими для виконання сторонами у спірній справі.⁴⁹

Всі члени ООН є учасниками Статуту Міжнародного Суду ООН;⁵⁰ однак, юрисдикція Міжнародного Суду ООН щодо вирішення спорів за спеціальною угодою вимагає згоди обох сторін у справі. Крім того, держави, які визнали юрисдикцію Міжнародного Суду обов’язковою (тобто їхня згода не вимагається для передачі справи до Міжнародного Суду), могли зробити це із застереженнями, а це означає, що деякі справи все ще можуть бути поза межами компетенції Міжнародного Суду. Щоб уникнути відсутності юрисдикції за таких обставин, деякі двосторонні або багатосторонні договори передбачають, що МС ООН матиме юрисдикцію щодо спорів, які стосуються їх тлумачення або застосування.⁵¹

Міжнародний Суд рідко мав можливість виносити рішення у справах, пов’язаних з МГП, на підставі спеціальних угод або декларацій, що визнають його юрисдикцію обов’язковою.⁵² Крім того, Женевські конвенції не передбачають передачу спору на розгляд МС ООН. Інші багатосторонні договори, які містять положення, пов’язані з МГП, надають МС ООН можливість розглядати і розширювати деякі зобов’язання, передбачені конвенціями; однак, оскільки юрисдикція МС ООН не ґрунтується на конвенціях, МС ООН не може виносити рішення про те, чи були вони порушені. ⁵³

Тим не менш, своїми рішеннями та висновками МС ООН відіграв значну роль у розвитку та роз’ясненні МГП, а також показав, “як його можна застосовувати в сучасному контексті”.⁵⁴

I.5. Механізми захисту прав людини🔗

Деякі з механізмів, про які йшлося в розділі II цієї глави, розглядали МГП при розслідуванні порушень прав людини, скоєних у контексті збройного конфлікту. Багато з них, однак, утрималися від прямого застосування МГП до порушень прав людини, про які йдеться;⁵⁵ загалом, правозахисні механізми можуть застосовувати МГП лише тоді, коли це входить до їхнього юридичного мандату.

Приклад: Незалежна міжнародна комісія з розслідування щодо України.⁵⁶ Після актів агресії проти України з боку Російської Федерації Рада ООН з прав людини 4 березня 2022 року створила Незалежну міжнародну комісію з розслідування щодо України.⁵⁷ Відповідно до своєї мети сприяти загальній повазі до всіх прав людини та основних свобод для всіх, Рада ООН з прав людини уповноважила Комісію, серед іншого, на виконання наступних завдань:

• Розслідувати всі ймовірні порушення прав людини та порушення МГП, а також пов’язані з ними злочини в контексті агресії проти України з боку Російської Федерації;
• Встановлення фактів, обставин та першопричин таких порушень і зловживань;
• Ідентифікувати порушників, щоб забезпечити притягнення їх до відповідальності;
• Надавати рекомендації щодо припинення безкарності та забезпечення підзвітності, включаючи індивідуальну кримінальну відповідальність, а також доступу до правосуддя для потерпілих/постраждалих.⁵⁸

II. Міжнародне право в галузі прав людини🔗

Стан ратифікації всіх договорів ООН з прав людини можна знайти в розділі IV розділу “Депозитарій” веб-сайту “Збірник договорів ООН”, який є офіційним репозитарієм ООН. Читачі також можуть звернутися до веб-сайту Управління Верховного комісара ООН з прав людини, щоб дізнатися, які договори були ратифіковані кожною державою.

Міжнародне право в галузі прав людини може бути забезпечено різними способами. Нижче читачі та читачки знайдуть огляд чотирьох основних механізмів правозастосування, а саме: договірні органи з прав людини, Рада з прав людини, Управління Верховного комісара ООН з прав людини та регіональні системи захисту прав людини, а також їхні процедури.

II.1 Договірні органи з прав людини🔗

II.1.1 Державні звіти та загальні коментарі/рекомендації🔗

Договірні органи періодично розглядають звіти, які подають держави про виконання ними договорів з прав людини, учасниками яких вони є. Цей процес складається з кількох етапів, після чого договірні органи надають відповідним державам Заключні зауваження щодо заходів, яких вони повинні вжити для найкращого виконання своїх міжнародно-правових зобов’язань.⁵⁹

Договірні органи також можуть видавати загальні коментарі/рекомендації, які є авторитетним тлумаченням обов’язкового міжнародного права.⁶⁰

II.1.2 Індивідуальні скарги🔗

За процедурою індивідуальних скарг особи можуть скаржитися до договірного органу на порушення державою їхніх прав, передбачених відповідним договором, якщо національні засоби правового захисту виявилися неефективними або недоступними. Договірні органи можуть розглядати індивідуальні скарги тільки в тому випадку, якщо відповідна держава окремо визнала, що вони мають на це повноваження. ⁶¹

Для того, щоб бути прийнятою, скарга повинна відповідати необхідним критеріям прийнятності, які дещо відрізняються для кожного договірного органу.⁶² Процес завершується прийняттям “Висновків”, в яких договірний орган робить висновок про те, чи порушила держава-учасниця свої міжнародні зобов’язання. Якщо так, то договірний орган рекомендує державі надати заявникам ефективний засіб правового захисту та вжити заходів, які слугуватимуть гарантією неповторення. Після цього починається процес подальших дій, під час якого договірні органи оцінюють рівень виконання своїх рекомендацій.

II.1.3 Конфіденційні запити🔗

Коли договірний орган отримує достовірну інформацію про те, що на території⁶³ або державою-учасницею⁶⁴ вчиняються серйозні або систематичні порушення відповідного договору, цей договірний орган може запросити державу-учасницю до співпраці у вивченні цієї інформації. У разі необхідності, договірний орган може призначити одного або декількох своїх членів для проведення конфіденційного розслідування. За згодою держави-учасниці розслідування може включати візити в країну. Після завершення розслідування договірні органи готують детальні висновки та рекомендації щодо ключових проблемних питань, які вони виявили. Такі висновки та рекомендації залишаються конфіденційними, якщо тільки відповідна держава не погодиться на їх оприлюднення. Для того, щоб бути об’єктом розслідування, держави-учасниці повинні дати згоду на проведення розслідування.⁶⁵

II.1.4 Процедури вирішення міждержавних спорів🔗

Деякі договори з міжнародного права в галузі прав людини передбачають процедури міждержавного вирішення спорів. Згідно з цими процедурами, договірні органи можуть розглядати повідомлення однієї держави-учасниці про те, що інша держава-учасниця не виконує відповідний договір. Винятком є Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, згідно з якою ця процедура є обов’язковою і “не потребує окремої ратифікації державою-відповідачем”.⁶⁶ Держави повинні визнати компетенцію (тобто повноваження) договірного органу щодо вирішення міждержавних спорів. Багато держав-учасниць не зробили цього.⁶⁷

II.1.5 Звернення до Міжнародного суду ООН🔗

Держави-учасниці спору щодо тлумачення або застосування договору, який не розв’язано шляхом переговорів або процедур, спеціально передбачених договором, повинні передати спір на розгляд Міжнародного суду ООН, якщо тільки зацікавлені держави не домовляться про інший спосіб врегулювання спору. Багато держав не вважають себе зв’язаними положеннями, що стосуються передачі спорів до Міжнародного Суду ООН, і/або, можливо, зробили застереження з цього приводу.⁶⁸

Відповідно до статті IX Конвенції про геноцид, звернення до Міжнародного суду ООН є обов’язковим, коли держави-учасниці мають спір, пов’язаний з тлумаченням, застосуванням або виконанням Конвенції. Однак, оскільки держави-учасниці можуть подавати застереження щодо статті IX, а договірного органу, який би контролював дотримання Конвенції, не існує, це може призвести до неможливості виконання Конвенції.

II.2 Рада з прав людини🔗

Генеральна Асамблея ООН (ГА ООН), головний дорадчий орган ООН, що складається з усіх держав-членів ООН,⁶⁹ ініціює дослідження та надає рекомендації для сприяння реалізації прав людини та основних свобод для всіх.⁷⁰ У 2006 році вона створила Раду ООН з прав людини (РПЛ) на заміну Комісії з прав людини.⁷¹ РПЛ ООН складається з 47 держав-членів, які періодично обираються Генеральною Асамблеєю ООН шляхом таємного голосування.⁷² РПЛ ООН має повноваження, серед іншого:⁷³

• Сприяти загальній повазі до захисту всіх прав людини та основних свобод для всіх;
• Сприяти та забезпечувати освіту і навчання в галузі прав людини, консультативні послуги, технічну допомогу та розбудову потенціалу для держав-членів ООН та в консультаціях з ними, за їхньою згодою;
• Слугувати форумом для діалогу з тематичних питань щодо всіх прав людини;
• Співпрацювати з урядами, регіональними організаціями, національними правозахисними установами та громадянським суспільством у сфері прав людини;
• Надавати рекомендації щодо просування та захисту прав людини;
• Сприяти повному виконанню зобов’язань у сфері прав людини, взятих на себе державами;
• Сприяти через діалог і співпрацю запобіганню порушенням прав людини та оперативно реагувати на надзвичайні ситуації у сфері прав людини;
• Провести універсальний періодичний огляд, заснований на об’єктивній і достовірній інформації, виконання кожною державою своїх обов’язків і зобов’язань у сфері прав людини;
• Підтримувати систему спеціальних процедур, експертних консультацій, розслідувань та процедуру розгляду скарг.

II.2.1 Універсальний періодичний огляд🔗

Універсальний періодичний огляд відстежує виконання державами своїх зобов’язань у сфері прав людини відповідно до Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, договорів з прав людини, які держави ратифікували, добровільних зобов’язань, взятих на себе державами, та застосовних норм МГП. Огляд допомагає визначити сфери, в яких може знадобитися допомога. Огляд є спільним та інтерактивним механізмом, який повністю залучає відповідну державу і враховує її потреби у розбудові потенціалу. Він доповнює, а не дублює роботу договірних органів.⁷⁴

Кожна держава-член ООН проходить огляд кожні чотири з половиною роки.⁷⁵ Оцінювання ґрунтується на трьох документах: національній доповіді, збірці інформації ООН та узагальненні інформації зацікавлених сторін.⁷⁶

Результатом огляду є “доповідь, що складається з короткого викладу процесу огляду, висновків та/або рекомендацій, а також добровільних зобов’язань відповідної держави”.⁷⁷ Держава може прокоментувати звіт, а також “підтримати” або “взяти до відома” надані рекомендації.⁷⁸ При виконанні доповіді держава може звернутися до міжнародного співтовариства з проханням надати підтримку у вигляді розбудови потенціалу та технічної допомоги.⁷⁹

РПЛ ООН може також розглядати, за необхідності, випадки відмови від співпраці з результатами огляду.⁸⁰

II.2.2 Міжнародні слідчі комісії, комісії з прав людини, місії зі встановлення фактів та інші розслідування🔗

Для реагування на ситуації серйозних порушень МГП і міжнародного права в галузі прав людини, “незалежно від того, чи є вони тривалими, чи виникли в результаті раптових подій”, а також для сприяння притягненню до відповідальності і протидії безкарності все частіше використовуються слідчі органи, створені ООН. Ці механізми розслідування були створені Радою Безпеки ООН, Генеральною Асамблеєю ООН, Генеральним секретарем ООН, Верховним комісаром ООН з прав людини та РПЛ ООН.⁸¹

Слідчі органи, уповноважені РПЛ ООН, з моменту її створення у 2006 році набули різних форм, включаючи місії зі встановлення фактів та слідчі комісії. Більшість з них були створені для розслідування ймовірних порушень прав людини та/або злочинів за міжнародним правом у конкретних країнах,⁸² для збору інформації та доказів, а також для збереження цих доказів для підтримки будь-яких майбутніх додаткових процесів притягнення до відповідальності,⁸³ чи то на міжнародному (наприклад, у кримінальній справі на основі універсальної юрисдикції на іноземній території), чи то на національному (наприклад, у національній програмі відшкодування збитків після зміни політичного режиму) рівнях.

Ці слідчі органи відіграють вирішальну роль у сприянні притягненню до відповідальності за СНПК. Деякі з них, такі як Комісія з прав людини в Південному Судані, також опублікували докладні звіти, що містять рекомендації щодо запобігання та реагування на випадки СНПК.⁸⁴

II.2.3 Спеціальні процедури🔗

Спеціальні процедури – це “незалежні експерт(к)и з прав людини, уповноважені складати доповіді та надавати консультації з прав людини з тематичної або специфічної для кожної країни точки зору”.⁸⁵ Спеціальні процедури виконують кілька завдань.

По-перше, експерт(к)и здійснюють візити до країн, які мають бути узгоджені з відповідною державою.⁸⁶ Під час візитів держави повинні надати процедурам наступні гарантії:

• Свобода пересування в будь-якій частині країни, включаючи спрощення перевезень;
• Свобода розслідування, включаючи доступ до всіх місць утримання під вартою, контактів з органами влади, контактів з неурядовими організаціями та іншими відповідними зацікавленими сторонами, конфіденційних та неконтрольованих контактів зі свідками та іншими приватними особами, а також повний доступ до всіх документальних матеріалів, що мають відношення до мандату;
• Запевнення уряду, що жодна особа, яка співпрацювала або прагне співпрацювати з процедурами, не зазнає репресій до, під час або після візитів;
• Відповідні заходи безпеки;
• Поширення однакових гарантій на весь персонал ООН, який працює зі спеціальними процедурами.⁸⁷

По-друге, процедури розглядають скарги від осіб, які стверджують, що постраждали від порушень, що підпадають під мандат процедур, або від осіб, у тому числі неурядових організацій, які стверджують, що мають пряму або достовірну інформацію про ці порушення.⁸⁸ За необхідності, процедури можуть надсилати повідомлення урядам та іншим особам, у тому числі міжурядовим організаціям, підприємствам, військовим та охоронним компаніям, з проханням надати роз’яснення щодо заявлених порушень:

• Порушення прав людини в минулому;
• Поточні або потенційні порушення прав людини, які, з огляду на їхню терміновість, можуть стати предметом термінового звернення;
• Занепокоєння “щодо законопроєктів, законодавства, політики або практики, які не відповідають міжнародному праву та стандартам у галузі прав людини”.⁸⁹

Для того, щоб надіслати повідомлення, передбачуваний/-а постраждалий/-а не обов’язково повинен/-на вичерпати всі національні засоби правового захисту, а відповідна держава не обов’язково повинна ратифікувати договір про права людини. За необхідності, процедури можуть звернутися до органів влади з проханням запобігти, зупинити або відреагувати на порушення, розслідувати їх, покарати винних і надати постраждалим або їхнім сім’ям засоби правового захисту. Однак “Спеціальні процедури не мають повноважень або повноважень для забезпечення виконання своїх поглядів або рекомендацій”.⁹⁰

По-третє, процедури сприяють розвитку міжнародного права в галузі прав людини шляхом вироблення авторитетних думок і стандартів.⁹¹

Врешті, процедури займаються адвокацією, “підвищують обізнаність громадськості та надають поради щодо технічного співробітництва”.⁹²

II.2.4 Консультативний комітет🔗

Консультативний комітет Ради ООН з прав людини, що складається з 18 експертів/-ок, функціонує як аналітичний центр для РПЛ ООН.⁹³ Хоча Комітет не може приймати власні резолюції чи рішення,⁹⁴ він надає РПЛ поради, що ґрунтуються на дослідженнях та аналізі. Такі поради обмежуються тематичними питаннями, що мають відношення до мандату РПЛ: Комітет не може розглядати ситуації в конкретних країнах.⁹⁵

При здійсненні свого мандату Комітет взаємодіє з державами, національними інституціями з прав людини, неурядовими організаціями та іншими суб’єктами громадянського суспільства. Держави-члени та спостерігачі РПЛ, спеціалізовані установи ООН, інші міжурядові організації, національнимі інституції з прав людини, неурядові організації мають право брати участь у роботі Комітету.⁹⁶

II.2.5 Процедура подання скарг🔗

У Резолюції 5/1 РПЛ ООН встановила процедуру подання скарг для розгляду систематичних, а не окремих випадків “грубих і достовірно підтверджених порушень усіх прав людини і всіх основних свобод, що відбуваються в будь-якій частині світу і за будь-яких обставин”. Це означає, що скарги можуть стосуватися будь-якої держави, незалежно від того, чи дала вона згоду чи ратифікувала певний інструмент з прав людини.⁹⁷

Робоча група з питань комунікації та Робоча група з питань ситуацій попередньо перевіряють скарги, щоб визначити, чи є вони прийнятними.⁹⁸ Щоб бути прийнятними, скарги повинні відповідати декільком критеріям.⁹⁹

Якщо скарга є прийнятною, вона передається відповідній державі, щоб вона могла своєчасно відповісти і надати свої зауваження.¹⁰⁰ Розгляд справи є конфіденційним і проводиться за відсутності відповідної держави або скаржника.¹⁰¹ Після завершення провадження РПЛ ООН може:

• Звернутися до відповідної держави з проханням своєчасно надати додаткову інформацію;
• Призначити незалежного експерта для моніторингу ситуації та звітування перед РПЛ ООН;
• Розглянути скаргу публічно;
• Рекомендувати УВКПЛ забезпечити “технічне співробітництво, допомогу в розбудові потенціалу або консультативні послуги відповідній державі”.¹⁰²

II.3 Управління Верховного комісара ООН з прав людини🔗

Резолюцією 48/141 Генеральна Асамблея ООН заснувала посаду Верховного комісара з прав людини і наділила його, серед іншого, повноваженнями:

• Сприяти та захищати ефективну реалізацію всіх прав людини для всіх;
• Працювати з ООН та надавати рекомендації у сфері прав людини;
• Надавати консультативні послуги та технічну і фінансову допомогу державам і регіональним правозахисним організаціям, які звернулися з відповідним проханням, з метою сприяння дотриманню прав людини;
• Відігравати активну роль в усуненні перешкод для повної реалізації всіх прав людини та запобіганні порушенням прав людини у світі, як це відображено у Віденській декларації та Програмі дій;
• Спілкуватися з державами, щоб забезпечити дотримання всіх прав людини;
• Посилити міжнародне співробітництво для просування та захисту всіх прав людини.¹⁰³

Широкий мандат Верховного комісара виконується через Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ), яке:

• Надає оперативну підтримку урядам, допомагаючи їм впроваджувати міжнародні стандарти в галузі прав людини, яких вони дотримуються;
• Допомагає забезпечити реалізацію міжнародних стандартів прав людини через свою роботу на місцях. УВКПЛ проводить технічні тренінги та надає підтримку “у сферах здійснення правосуддя, законодавчої реформи, ратифікації договорів з прав людини та освіти в галузі прав людини, розроблених у співпраці з державами-членами”;
• Підтримує створення та зміцнення національних інституцій з прав людини та співпрацює з ними, а також тісно співпрацює з суб’єктами громадянського суспільства з метою сприяння їхній участі у процесах прийняття рішень в ООН;
• Пропонує експертизу та підтримку різним органам ООН з прав людини, “коли вони виконують свої обов’язки з встановлення стандартів та моніторингу”;
• Впроваджує перспективу прав людини в усі програми ООН.¹⁰⁴

II.4 Регіональні системи захисту прав людини🔗

Нижче читачі можуть знайти посилання на веб-сторінки, що містять інформацію про стан ратифікації регіональних договорів, розглянутих у Посібнику.

II.4.1 Система Африканського Союзу🔗

55 держав наразі є членами Африканського Союзу (АС). Читачі можуть знайти окремі країни тут. Щоб перевірити статус ратифікації відповідних договорів, перейдіть за наступними посиланнями:

• Африканська хартія прав людини і народів
• Протокол до Африканської хартії прав людини і народів про права жінок в Африці (Протокол Мапуту)
• Протокол до Африканської хартії прав людини і народів про створення Африканського суду з прав людини і народів (“Протокол про Африканський суд”)
• Африканська хартія прав і добробуту дитини

Африканська комісія з прав людини і народів стежить за виконанням державами своїх зобов’язань у сфері прав людини в рамках системи АС. Комісія була створена відповідно до Африканської хартії прав людини і народів,¹⁰⁵ завданнями якої є:

• Просування прав людини і народів та забезпечення їх захисту в Африці;
• Збір документів, проведення досліджень та вивчення африканських проблем у сфері прав людини, а також поширення результатів;¹⁰⁶
• Формулювання принципів і правил, спрямованих на вирішення правових проблем, пов’язаних з правами людини і основоположними свободами, “на яких уряди африканських країн можуть базувати своє законодавство”;¹⁰⁷
• Тлумачення положень Хартії на запит держави-учасниці, інституції Африканського Союзу або визнаної ним африканської організації;¹⁰⁸
• Розгляд повідомлень держави-учасниці про порушення положень Хартії іншою державою-учасницею. Комісія може підготувати “доповідь з викладенням фактів і своїх висновків” та надати рекомендації;¹⁰⁹
• Розгляд повідомлень, не поданих державою-учасницею, в яких стверджується про порушення Хартії державою-учасницею. Якщо одне або кілька повідомлень свідчать про існування серії серйозних або масових порушень прав людини, Комісія може, на прохання Асамблеї глав держав і урядів (“вищого органу Африканського Союзу, що формує політику і приймає рішення”),¹¹⁰ провести поглиблене дослідження цих порушень і скласти доповідь з викладенням своїх висновків і рекомендацій;¹¹¹
• Розгляд поданих державами-учасницями звітів “про вжиті законодавчі або інші заходи” для виконання Хартії.¹¹²

Мандат Африканського суду з прав людини і народів, створеного відповідно до Протоколу Африканського суду, доповнює мандат Комісії. Перед ним стоять завдання:

• Вирішення справ і спорів, що стосуються тлумачення і застосування Хартії, Протоколу Африканського суду “і будь-якого іншого відповідного документа з прав людини, ратифікованого зацікавленими державами”, в тому числі Протоколу Мапуту.¹¹³ Суд може розглядати справи, подані неурядовими організаціями та приватними особами проти держави-учасниці, тільки якщо ця держава визнала юрисдикцію Суду.¹¹⁴ В іншому випадку, тільки перераховані нижче суб’єкти мають право подавати справи до Суду:
  1. Комісія;
  2. Держава-учасниця, яка подала скаргу до Комісії;
  3. Держава-учасниця, “проти якої подано скаргу”;
  4. Держава-учасниця, “громадянин/-ка якої постраждав від порушення прав людини”;
  5. Африканські міжурядові організації;¹¹⁵
• Надання консультативного (необов’язкового) висновку з правових питань, що стосуються “Хартії або будь-яких інших відповідних документів з прав людини” на запит держави-члена Африканського Союзу, Африканського Союзу, будь-якого з його органів або будь-якої африканської організації, визнаної Африканським Союзом;¹¹⁶
• Наказує державам виправити порушення прав людини, “включаючи виплату справедливої компенсації або репарації”. У випадках надзвичайної серйозності та терміновості, а також з метою уникнення непоправної шкоди особам, Суд може вживати тимчасових заходів.¹¹⁷ Висновки Суду, на відміну від висновків Комісії, є обов’язковими для виконання сторонами у справі.¹¹⁸

II.4.2 Система Ради Європи🔗

46 держав наразі є членами Ради Європи. Читачі та читачки можуть знайти окремі країни тут. Щоб перевірити статус ратифікації відповідних договорів, перейдіть за наступними посиланнями:

• Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (Європейська конвенція з прав людини)
• Конвенція про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульська конвенція)

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ), як орган, відповідальний за моніторинг виконання державами Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ) та Протоколів до неї,¹¹⁹ має завданням здійснювати контроль за дотриманням державами Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ):

• Винесення рішень у справах, поданих державами-учасницями щодо ймовірних порушень ЄКПЛ та протоколів до неї іншою державою.¹²⁰ Рішення є обов’язковими для виконання державами “у будь-якій справі, в якій вони є сторонами”;¹²¹
• Прийом заяв, поданих “будь-якою особою, неурядовою організацією або групою осіб”, які стверджують, що вони є постраждалими від порушення ЄКПЛ та протоколів до неї державою-учасницею.¹²² Рішення є обов’язковими для виконання державами “у будь-якій справі, в якій вони є сторонами”;¹²³
• На прохання Комітету міністрів (керівного органу Ради Європи, який здійснює нагляд за виконанням рішень ЄСПЛ),¹²⁴ надає консультативні висновки з правових питань, що стосуються тлумачення ЄКПЛ та протоколів до неї.¹²⁵

Створена Стамбульською конвенцією, Група експертів з протидії насильству щодо жінок та домашньому насильству (ГРЕВІО) здійснює моніторинг виконання державами Стамбульської конвенції.¹²⁶ Завдання ГРЕВІО полягає в тому, щоб:

• Розглядати та коментувати звіти, подані державами-учасницями про виконання ними Стамбульської конвенції; ¹²⁷
• У випадках серйозних порушень Стамбульської конвенції просити держави подати звіт про заходи, вжиті для запобігання “серйозним, масовим або постійним випадкам насильства щодо жінок”. ГРЕВІО може провести розслідування, включаючи візит на територію держави за її згодою, і підготувати звіт, що містить її висновки та рекомендації;¹²⁸
• Ухвалювати загальні рекомендації щодо імплементації Стамбульської конвенції.¹²⁹

Держави можуть вирішувати міждержавні спори щодо застосування або тлумачення Стамбульської конвенції за допомогою процедур, встановлених Комітетом міністрів.¹³⁰

II.4.3 Міжамериканська система захисту прав людини🔗

35 держав наразі є членами Організації американських держав (ОАД). Читачі можуть знайти окремі країни тут. Щоб перевірити статус ратифікації відповідних договорів, перейдіть за наступними посиланнями:

• Американська конвенція з прав людини (АКПЛ)
• Міжамериканська конвенція про запобігання катуванням і покарання за них (IACPPT)
• Міжамериканська конвенція про запобігання, покарання та викорінення насильства щодо жінок (Конвенція Белен-ду-Пара)

Міжамериканська комісія з прав людини (МКПЛ)¹³¹ стежить за виконанням державами Американської конвенції. Її основна функція – “сприяти повазі та захисту прав людини”.¹³² Перед нею стоїть завдання:

• Надання рекомендацій державам-членам щодо найкращого виконання їхніх зобов’язань у сфері прав людини;¹³³
• Підготовка досліджень або звітів;¹³⁴
• Прохання держав-членів подавати звіти про заходи, які вони вжили для просування прав людини;¹³⁵
• Надання державам консультативних висновків з питань прав людини;¹³⁶
• Розгляд скарг на порушення державою-учасницею Американської конвенції або Конвенції Белен-ду-Пара, поданих будь-якою особою або групою осіб, або будь-якою неурядовою організацією, юридично визнаною в одній або декількох державах-членах ОАД.¹³⁷ Комісія може провести розслідування, якщо це необхідно,¹³⁸ і повинна скласти звіт, що містить пропозиції та рекомендації;¹³⁹
• Розгляд повідомлень від держави-учасниці про порушення Американської конвенції іншою державою-учасницею.¹⁴⁰ Для того, щоб Комісія могла розглядати такі повідомлення, відповідні держави повинні визнати її повноваження робити це. У разі необхідності Комісія може провести розслідування.¹⁴¹ Якщо дружнього врегулювання не досягнуто,¹⁴² Комісія повинна скласти звіт, що містить пропозиції та рекомендації.¹⁴³

Міжамериканський суд з прав людини (МАСПЛ)¹⁴⁴ також здійснює обов’язковий моніторинг виконання державами Американської конвенції. На нього покладено завдання:

• Розгляд справ, поданих Комісією або державами-учасницями, які визнали юрисдикцію Суду.¹⁴⁵ Суд може розглядати лише справи, які стосуються тлумачення та застосування Американської конвенції;¹⁴⁶
• Зобов’язання держав забезпечити постраждалим засоби правового захисту, якщо Суд встановить, що мало місце порушення Американської конвенції. У випадках надзвичайної тяжкості або терміновості, а також з метою уникнення непоправної шкоди особам, Суд може вживати тимчасових заходів.¹⁴⁷ Держави повинні виконувати рішення Суду “у будь-якій справі, в якій вони є сторонами”;¹⁴⁸
• Надання консультативних висновків щодо тлумачення Американської конвенції або “інших договорів, що стосуються захисту прав людини в американських штатах”.¹⁴⁹