Вступ🔗

Регіональні правозахисні організації відіграють важливу роль у просуванні, відстоюванні та захисті прав людини у певних географічних регіонах. Їхнє існування сприяє зміцненню гарантій дотримання та реалізації прав людини, підкреслюючи при цьому місцеві особливості, як-от спільну регіональну культуру, цінності, звичаї та практику.

Наразі існують три консолідовані регіональні системи захисту прав людини в Європі, Америці та Африці. Всі вони були створені під егідою багатосторонньої організації, до складу якої входять держави-учасниці з цих континентів, а саме: Ради Європи, Організації американських держав та Африканського союзу.

Залежно від кількості ратифікацій, регіональні системи захисту прав людини можуть мати юрисдикцію щодо порушень одного або декількох договорів або конвенцій. Основними договорами в регіональних системах є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (Європейська конвенція з прав людини), прийнята в 1950 році, Американська конвенція з прав людини (Американська конвенція), прийнята в 1969 році, та Африканська хартія прав людини і народів (Африканська хартія), прийнята в 1981 році.

Три регіональні системи також включають конкретні договори, за допомогою яких держави-члени можуть взяти на себе ряд зобов’язань щодо насильства проти жінок, а саме: Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульська конвенція), Міжамериканську конвенцію про запобігання, покарання та викорінення насильства щодо жінок (Конвенція Белен-ду-Пара) та Протокол до Африканської хартії прав людини і народів про права жінок в Африці (Протокол Мапуту).

Здебільшого регіональні правозахисні інституції поважають національну юрисдикцію держав: держави несуть основну відповідальність за розслідування, переслідування та відшкодування за порушення прав людини. Функції таких інституцій обмежуються розглядом порушень договорів, скоєних державами-учасницями як суб’єктами міжнародного права.

Кожна система складається з позасудового механізму моніторингу дотримання державами-учасницями відповідних інструментів та судового органу, уповноваженого тлумачити законодавство, надавати комплексну компенсацію постраждалим, і зобов’язувати держави-учасниці виконувати висновки та рекомендації в обов’язковому порядку. Судові та позасудові механізми мають взаємодоповнюючі мандати.