Міжнародне право прав людини

Конвенція про права дитини (КПД)

Діти, які тим чи іншим чином зазнали сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, є носіями прав; таким чином, вони мають право на захист, правосуддя, фізичне і психологічне відновлення та соціальну реінтеграцію, як зазначено в Конвенції про права дитини.
Луїс Ернесто Педернера Рейна, Голова Комітету КПД (2017-2021)^¹

I. Вступ 🔗

Конвенція про права дитини (КПД) набула чинності 2 вересня 1990 року. Держави-учасниці взяли на себе зобов’язання поважати і забезпечувати “громадянські, політичні, економічні, соціальні та культурні права дітей”. Конвенція передбачає реалізацію цих прав шляхом встановлення мінімальних стандартів у сфері охорони здоров’я, освіти, правової, громадянської і соціальної допомоги дітям”.^² Комітет з прав дитини здійснює нагляд за виконанням державами КПД. ^³

Примітка для читачів(-ок)

Для отримання роз'яснень щодо повноважень Комітету та інших міжнародних правових механізмів, які можуть бути використані для забезпечення виконання зобов'язань держави за КПД, будь ласка, зверніться до глави "Ратифікація та виконання міжнародних договорів", розділу "Міжнародне право прав людини".

I.1 Діти, які підпадають під дію КПД🔗

Положення КПД застосовуються щодо всіх дітей. Згідно зі статтею 1, “дитиною є кожна людська істота до досягнення вісімнадцятирічного віку, якщо за законом, застосовним до неї, вона не досягає повноліття раніше”. Хоча КПД визнає права всіх осіб, які не досягли 18 років, держави повинні враховувати розвиток дітей та їхні здібності, що змінюються, при реалізації їхніх прав.^⁴

“Розвиток здібностей” означає “процес дозрівання та навчання, в ході якого діти поступово набувають навички, краще розуміють різні аспекти життя, беруть дедалі більшу відповідальність та користуються своїми правами”.^⁵

Часто підходи, прийняті для забезпечення реалізації прав підлітків, суттєво відрізняються від тих, що прийняті для дітей молодшого віку. Хоча Комітет визнає, що “важко дати визначення підлітковому віку, адже діти досягають зрілості в різний час”, він описує підлітковий вік як період дитинства від 10 років до 18ого дня народження.^⁶

I.2 СНПК відповідно до КПД🔗

Згідно зі статтею 19(1), насильство щодо дітей охоплює “усі форми фізичного або психічного насильства, образи чи зловживання, відсутність піклування чи недбале і брутальне поводження та експлуатацію, включаючи сексуальні зловживання”.

Комітет визначив сексуальне зловживання над дітьми як “будь-які дії сексуального характеру, вчинених дорослим по відношенню до дитини, від яких остання має право на захист згідно з кримінальним законодавством”. Сексуальні дії також вважаються зловживанням, коли вони вчиняються проти дитини іншою дитиною, якщо дитина-порушник значно старша за постраждалу дитину або застосовує владу, погрози чи інші засоби тиску”. Однак сексуальні дії між дітьми не вважаються сексуальним зловживанням, якщо діти вже досягли встановленого державою вікового порогу, коли “сексуальні дії дозволяються за наявності згоди”.^⁷

Окрім перелічених у вступі до цього Посібника форм сексуального насильство, сексуальне зловживання над дітьми також включає в себе:

Спонукання або примус дитини “до будь-якої незаконної або психологічно шкідливої сексуальної активності”;
Використання дітей “у комерційній сексуальній експлуатації”;
Використання дітей “в аудіо- або візуальних зображеннях сексуального насильства над дітьми”, в тому числі в Інтернеті; ^⁸
Дитячу проституцію, сексуальне рабство, сексуальну експлуатацію у сферах відпочинку і туризму;^⁹
Торгівлю людьми,^¹⁰ як всередині однієї держави, так і міжнародну, включаючи випадки незаконного усиновлення;^¹¹ та
Продаж дітей для сексуальних цілей та примусовий шлюб.^¹² Продаж дітей “передбачає певну форму комерційної операції, чого не вимагає торгівля дітьми”. Більше того, в той час як торгівля дітьми завжди передбачає експлуатацію дитини, “ця мета не є обов’язковим складовим елементом у продажі дітей, хоча дитину, яку було продано, можуть експлуатувати”.^¹³

КПД застосовується до випадків сексуального насильства, незаважаючи на те, чи вони пов’язані з конфліктом. Комітет, визнаючи особливо тяжкі наслідки “збройного конфлікту, політичної нестабільності та наявності збройних угрупувань”, наголосив на тому, що КПД та її факультативні протоколи застосовуються “в будь-який час”. Жодне з положень не дозволяє призупиняти права дітей під час надзвичайних ситуацій;^¹⁴ держава-учасниця “несе основну відповідальність за захист дітей і тому повинна вжити негайних заходів для запобігання подальшому насильству щодо них”.^¹⁵

II. Нормативно-правова база 🔗

Конвенція про права дитини
Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах (ФПЗК)
Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції та дитячої порнографії (ФПТД)
Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо процедури повідомлень (ФПКПП)
Комітет з прав дитини
- Загальні зауваження
- Заключні зауваження
- Рішення

Примітка для читачів(-ок)

Щодо авторитетності та обов'язковості роботи Комітету див. розділ "Міжнародне право прав людини", "Вступ", а також розділ "Вступ", "Методологія".

III. Зобов’язання🔗

Попередження🔗

III.1 Держави повинні криміналізувати СНПК🔗

Відповідно до статті 6, держави визнають, що кожна дитина “має невід’ємне право на життя” і повинні забезпечити її “виживання і розвиток” в максимально можливій мірі. Поняття “розвитку” є широким і цілісним, воно “охоплює фізичний, розумовий, духовний, моральний, психологічний і соціальний розвиток дитини”. ^¹⁶

За своєю природою СНПК перешкоджає розвитку; відповідно до статті 19(1), держави повинні вживати заходів для забезпечення права дитини на свободу від усіх форм фізичного або психічного насильства, “включаючи сексуальне зловживання”, коли вона перебуває під опікою батьків, законних опікунів/-ок “або будь-якої іншої особи, яка опікується дитиною”. Згідно зі статтею 34, держави також “зобов’язуються захищати дитину від усіх форм сексуальної експлуатації та секcуальних розбещень”.

Відповідно до статті 4, держави повинні вживати всіх необхідних законодавчих, адміністративних та інших заходів для здійснення прав, закріплених у КПД. Криміналізація сексуального насильства щодо дітей у всіх його формах є важливим кроком у викоріненні СНПК. ^¹⁷

На додачу до цього, держави повинні:

Визнати, що стаття 19 не залишає державам-учасницям права діяти на власний розсуд.^¹⁸ Обмеженість ресурсів не може слугувати виправданням неспроможності держави “вжити будь-яких або достатніх заходів, необхідних для захисту дітей”.^¹⁹ Держави повинні “виділяти достатньо бюджетних коштів” для здійснення всіх заходів, вжитих з метою припинення насильства щодо дітей;^²⁰
Брати відповідальність за дітей, які не мають опікуна/-ку, який/-а відповідає за їхній захист і благополуччя.^²¹ Кожна людина віком до 18 років повинна перебувати під чиєюсь опікою.^²² У медичних, реабілітаційних закладах та закладах догляду, на робочому місці та в установах системи правосуддя діти перебувають під опікою фахівців/-чинь або державних суб’єктів, які повинні дотримуватися найкращих інтересів дитини та забезпечувати її права на захист, благополуччя та розвиток.^²³

Імплементація КПД на національному рівні. Держави повинні забезпечити, “повну відповідність національного законодавства Конвенції та пряме і належне застосування принципів і положень Конвенції”. ^²⁴

У випадку виникнення колізії в законодавстві держави повинні надавати пріоритет КПД “у світлі статті 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів”,^²⁵ , згідно з якою держави “не можуть посилатися на положення свого внутрішнього законодавства як на виправдання для невиконання ними договору”. Включення розділів КПД в національні конституції вітається, але в той же час “можуть знадобитися додаткові законодавчі та інші заходи”.^²⁶ Такі заходи включають:

Збільшення мінімального шлюбного віку як для дівчат, так і для хлопців до 18 років, незалежно від надання батьками згоди.^²⁷ За жодних обставин не можна одружувати чи видавати заміж дитину, яка не досягла 16 років: держави повинні чітко визначити в законі підстави для отримання винятку з 16-річного віку, “тільки з дозволу компетентного суду і за повної, вільної та проінформованої згоди дитини”;^²⁸
Перегляд та зняття застережень до КПД, які є несумісними з її об’єктом та метою.^²⁹ Якщо після перегляду держава вирішує залишити застереження, вона повинна обґрунтувати своє рішення в наступній періодичній доповіді.^³⁰

III.2 Зобов’язання держав за КПД повинні виконуватися як на їхній території, так і за її межами🔗

III.3 Держави повинні протидіяти СНПК, вчиненому недержавними суб’єктами🔗

Держави мають зобов’язання щодо впливу діяльності та операцій недержавних суб’єктів, у тому числі миротворців Організації Об’єднаних Націй (ООН),^³⁵ на права дітей.^³⁶ Надання приватному сектору можливості надавати послуги або керувати установами не зменшує зобов’язань держави за КПД. ^³⁷

Бізнес-компанії є впливовими приватними суб’єктами. Бізнес-сектор охоплює всі комерційні підприємства, включно з постачальниками цифрових послуг.^³⁸ У світлі Керівних принципів підприємницької діяльності в аспекті прав людини,^³⁹ держави повинні забезпечити виконання бізнесом своїх обов’язків щодо дотримання прав дитини.^⁴⁰ Положення КПД також застосовуються до “неприбуткових організацій, які відіграють певну роль у наданні послуг, вкрай важливих для реалізації прав дітей”. ^⁴¹

Згідно зі статтею 3(1), найкраще забезпечення інтересів дитини (визначене в зобов’язанні III.5) має бути першочерговим міркуванням у всіх діях щодо дітей, “незалежно від того, чи здійснюються вони державними чи приватними установами”.^⁴² Держави мають три зобов’язання по відношенню до недержавних суб’єктів:

Зобов’язання поважати. Держави не повинні прямо чи опосередковано сприяти, допомагати та підбурювати до будь-яких порушень прав дитини. Крім того, держава не повинна брати участь, підтримувати або потурати порушенням прав дітей, коли вона сама є підприємцем “або веде бізнес з приватними підприємствами”;
Зобов’язання захищати. Держави повинні вживати всіх необхідних заходів для запобігання порушенням прав дітей з боку приватних суб’єктів або сприяння таким порушенням. Вони повинні розслідувати, розглядати в судовому порядку та відшкодовувати збитки за порушення прав дітей, спричинені підприємством або за його сприяння;
Зобов’язання виконувати. Згідно зі статтею 4, держави повинні вживати позитивних заходів для реалізації прав дітей, у тому числі у зв’язку з підприємницькою діяльністю, яка має на них вплив.^⁴³

Підприємства. Вплив підприємств на права дитини часто пов’язаний із зв’язком або участю філій підприємств, розташованих у різних юрисдикціях.^⁴⁴ За умови, що існує “розумний зв’язок між державою та відповідною поведінкою”,^⁴⁵ держави базування (тобто держави, в яких підприємство має центр діяльності, реєстрацію та/або доміцилій) повинні:

Вимагати від підприємств здійснювати сувору перевірку дотримання прав дитини з урахуванням їхнього розміру та діяльності,^⁴⁶ та “публічно оприлюднювати свої звіти про їхній вплив на права дитини, включаючи регулярну звітність”;^⁴⁷
Врахувати в законодавстві конкретні передбачувані ризики для прав дітей, пов’язані з транснаціональною діяльністю підприємств; ^⁴⁸
Заборонити приватним охоронним компаніям наймати дітей або задіювати їх у бойових діях та зобов’язати подібні компанії захищати дітей від насильства, а також встановити механізми для притягнення персоналу до відповідальності за порушення прав дітей.^⁴⁹ Ці механізми повинні не “перешкоджати доступу дітей до державних засобів правового захисту”;^⁵⁰
Надавати компаніям, які працюють або планують працювати на територіях, що постраждали від конфлікту, інформацію про місцеву ситуацію, що стосується прав дітей.^⁵¹

З іншого боку, приймаючі держави (тобто держави, в яких працюють підприємства) повинні забезпечити, щоб усі підприємства, включаючи транснаціональні корпорації, що діють у межах їхніх кордонів, були належним чином врегульовані та не мали негативного впливу на права дітей та/або не сприяли порушенню прав дітей в іноземних юрисдикціях.^⁵²

Засоби масової інформації (у тому числі цифрові). Держави повинні регулювати діяльність ЗМІ, щоб захистити дітей від шкідливої інформації, “особливо порнографічних матеріалів та матеріалів, які зображують або пропагують насильство, дискримінацію та сексуалізовані образи дітей”.

Держави повинні заохочувати засоби масової інформації розробляти керівні принципи для забезпечення повної поваги до прав дітей, “включаючи їхній захист від насильства та від зображень, що спричиняють дискримінацію, у всіх матеріалах ЗМІ”.^⁵³

Цифрові медіа викликають особливе занепокоєння, оскільки багато дітей можуть стати потерпілими від насильства, “наприклад, кібер-булінгу, кібер-грумінгу, торгівлі людьми або сексуального насильства та експлуатації через інтернет”. Ризик заподіяння шкоди в інтернеті зростає тоді, коли діти переживають ті чи інші кризові періоди,^⁵⁴ “адже за таких обставин діти проводять більше часу на віртуальних платформах”.^⁵⁵ Держави мають ознайомити дітей з правилами безпечної поведінки в інтернеті, при цьому беручи до уваги, як краще подати інформацію певній віковій категорії дітей. Держави також повинні координувати свої дії з індустрією інформаційно-комунікаційних технологій, “щоб вона розробляла і впроваджувала належні заходи для захисту дітей від насильницьких і неприйнятних матеріалів”.^⁵⁶

III.4 Децентралізація влади не скасовує і не зменшує обсяг зобов’язань держав за КПД🔗

III.5 Держави повинні забезпечувати найкращі інтереси дитини при викоріненні СНПК🔗

Згідно зі статтею 3(1), держави повинні забезпечити, щоб найкращі інтереси дитини були першочерговим міркуванням у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, чи здійснюються вони державними чи приватними суб’єктами.

Цей принцип “вимагає активних дій з боку уряду, парламенту та судової системи”:^⁵⁹ Держави повинні виділити належні ресурси “для забезпечення застосування цього принципу на практиці”.^⁶⁰ Дії, що стосуються дітей, також охоплюють ті, “які безпосередньо не стосуються дітей, але опосередковано впливають на них”,^⁶¹ включаючи всі “рішення, пов’язані з міграцією та інші рішення, які впливають на дітей-мігрантів”.^⁶² Найкращі інтереси дитини повинні бути оцінені та визначені при прийнятті рішення.

Оцінка “найкращого забезпечення інтересів” передбачає оцінку та збалансування всіх елементів, необхідних для прийняття рішення в конкретній ситуації щодо конкретної дитини або групи дітей”.^⁶³ Обставини, які слід враховувати, включають індивідуальні характеристики дитини, такі як “вік, стать, рівень зрілості, досвід, приналежність до групи меншин, наявність фізичної, сенсорної або інтелектуальної інвалідності”, а також соціальний і культурний контексти, такі як наявність або відсутність батьків, проживання дитини з ними, якість стосунків між дитиною та її сім’єю або особами, які здійснюють догляд за нею. ^⁶⁴

Держави повинні зважити та збалансувати:

Погляди та ідентичність дитини;
Збереження сімейного оточення і необхідність підтримувати стосунки;
Турботу, захист і безпеку дитини;
Вразливість дитини; та
Права дитини на охорону здоров’я та освіту.^⁶⁵

Визначення “найкращих інтересів” є формальним процесом із суворими процесуальними гарантіями, “призначений для визначення найкращих інтересів дитини на основі оцінки найкращих інтересів”. Гарантії включають наступне:^⁶⁶

Право дитини на висловлення власних поглядів;
Встановлення фактів та інформації, що стосуються конкретної справи, отриманих кваліфікованими фахівцями/-чинями;
Часові обмеження. Затримки або тривале прийняття рішень особливо негативно впливають на дітей;
Кваліфіковані фахівці/-чині. Процеси повинні здійснюватися в дружній і безпечній атмосфері фахівцями/-чинями, які пройшли підготовку в галузі “дитячої психології, дитячого розвитку та інших відповідних галузях людського і соціального розвитку”, “мають досвід роботи з дітьми і будуть об’єктивно розглядати отриману інформацію”;
Юридичне представництво;
Правове обґрунтування. Будь-яке рішення, що стосується дитини чи дітей, має бути “вмотивованим, обґрунтованим і поясненим”;
Механізми перевірки або перегляду рішень, які викликають підозру щодо невідповідності належній процедурі оцінки та визначення найкращих інтересів дитини;
Оцінка впливу на права дитини (ОВПД). ОВПД може передбачити вплив рішень на дітей та їхні права. ОВВД повинна бути вбудована в урядові процеси на всіх рівнях.^⁶⁷

III.6 Держави повинні забезпечити право дітей на вираження поглядів та враховувати їх у процесі викорінення СНПК🔗

Згідно зі статтею 12(1), держави повинні забезпечити дітям, здатним сформувати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди, а також враховувати ці погляди відповідно до віку та зрілості дитини. Держави повинні враховувати наступне:

Стаття 12(1) не надає державам свободу діяти на власний розсуд. Держави повинні повністю реалізувати це право для всіх дітей”;^⁶⁸
Держави повинні виходити з того, що дитина здатна формувати власні погляди, та визнавати, що вона має право їх висловлювати; дитина не повинна нести тягар доведення цієї здатності. Держави не повинні встановлювати вікові обмеження, які б негативно впливали на право дитини бути вислуханою з усіх питань, що її стосуються;^⁶⁹
Дитина повинна мати можливість висловлювати свої погляди “без тиску” і вибирати, чи хоче вона скористатися своїм правом бути почутою;^⁷⁰
Держави повинні широко тлумачити поняття “всі питання, що стосуються дитини”;^⁷¹
Один лише вік не може визначати значущість поглядів дитини: зрілість стосується здатності розуміти та оцінювати наслідки певної ситуації, і її слід враховувати при визначенні індивідуальної спроможності дитини. Зрілість – це здатність дитини висловлювати свої погляди на питання “розумно і незалежно”.^⁷²

Згідно зі статтею 12(2), держави повинні забезпечити дитині можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового або адміністративного розгляду, що стосується її інтересів, “безпосередньо або через представника чи відповідний орган”. Держави повинні враховувати наступне:

Усі провадження мають бути доступними та відповідати інтересам дітей, зокрема “дітей, які постраждали від фізичного або психологічного насильства, сексуальних зловживань або інших злочинів”;^⁷³
Держави повинні надавати дітям можливість бути безпосередньо вислуханими під час будь-якого судового розгляду, бажано незалежно від батьків. В іншому випадку, представником/-цею повинен/-на бути батько/матір (батьки), адвокат/-ка або інша особа, в тому числі соціальний/-а працівник/-ця. Представник/-ця повинен/-на представляти “виключно інтереси дитини, а не інтереси інших осіб”. Держави повинні розробити кодекси поведінки для представників дітей;^⁷⁴

Залучення дітей та консультації з ними повинні “не бути символічно-показовими та мати на меті оцінити представлені погляди”.^⁷⁵ Змістовний діалог з дітьми вимагає спеціальних матеріалів та процесів, що враховують інтереси дітей; “мова йде не просто про надання дітям доступу до процесів, що відбуваються у дорослих”. Держави повинні приділяти особливу увагу виявленню та наданню пріоритету тим дітям, які зазнають маргіналізацію або в інший спосіб перебувають у невигідному становищі.^⁷⁶

Випадки насильства. Випадки насильства, включаючи збройні конфлікти та гуманітарні катастрофи, “призводять до руйнування соціальних норм і структур підтримки сім’ї та громади”. Вони змушують багатьох дітей, особливо підлітків, брати на себе обов’язки дорослих і наражають їх на ризики “сексуального та гендерного насильства, дитячих і примусових шлюбів та торгівлі людьми”.^⁷⁷ Держави повинні:

Надавати підліткам “систематичні можливості відігравати активну роль у розробці та проектуванні систем захисту, а також у процесах примирення та розбудови миру”;^⁷⁸
Забезпечити, щоб програми готовності до надзвичайних ситуацій включали підлітків, визнаючи “як їхню вразливість і право на захист, так і їхню потенційну роль у підтримці громад і допомозі у подоланні ризиків”;^⁷⁹
Впроваджувати висновки дослідження Генерального секретаря ООН “Насильство щодо дітей“, зокрема рекомендацію забезпечити дітям простір для вільного висловлення своїх поглядів і надавати цим поглядам належну вагу “в усіх аспектах запобігання, звітності та моніторингу насильства щодо них”.^⁸⁰

III.7 Особливого захисту від СНПК потребують діти, які стикаються з множинними, перехресними формами дискримінації🔗

Відповідно до статті 2(1), держави повинні поважати і забезпечувати права дітей, які перебувають під їхньою юрисдикцією, “без будь-якої дискримінації, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров’я, народження або інших обставин”.

Держави повинні активно виявляти окремих дітей та групи дітей, які можуть потребувати спеціальних заходів.^⁸¹ Держави повинні враховувати та задовольняти потреби тих дітей, які стикаються з множинними,^⁸² перехресними формами дискримінації. ^⁸³

Наприклад, КПД звертає увагу держав “на той факт, що дискримінація за ознаками статі та гендеру перетинаються з іншими факторами, які впливають на жінок і дівчат, зокрема тих, які належать або сприймаються як такі, що належать до груп, що перебувають у несприятливому становищі”. ^⁸⁴

Діти, народжені внаслідок зґвалтування, та їхні матері. Держави мають конкретні зобов’язання щодо дітей, народжених внаслідок зґвалтування, та їхніх матерів (незалежно від того, жінки це чи дівчата). Держави повинні:

Надавати пріоритет “вагітним жінкам, породіллям і матерям-годувальницям в умовах конфлікту” при розподілі гуманітарної допомоги;
Скасувати смертну кару для вагітних жінок або матерів, які мають на утриманні малолітніх дітей;
Інтегрувати програми захисту дітей у систему правосуддя для підтримки матерів за допомогою субсидій на виховання дитини;
Надавати безкоштовну правову допомогу матерям і дітям, народженим внаслідок зґвалтування, “які бажають отримати відшкодування завдяки механізмам правосуддя”;
Визнати дітей, народжених внаслідок зґвалтування, “потерпілими від конфлікту” і ставитися до них як до “потерпілих від конфлікту”, а також враховувати їх “у всіх міркуваннях щодо гуманітарної допомоги, ініціатив у сфері правосуддя та дипломатичних відносин з усіма зацікавленими державами”;
Забезпечити, щоб “діти, народжені внаслідок зґвалтування, були зареєстровані, і забезпечити їхнє право на громадянство”. Держави повинні забезпечити покинутим дітям доступ до послуг з догляду, свідоцтва про народження та право на отримання громадянства, якщо вони є особами без громадянства;
Інформувати дітей, народжених від зґвалтувань, пов’язаних з конфліктом, та їхніх матерів і консультуватися з ними щодо будь-яких рішень, які їх стосуються. Держави повинні залучати їх до запобігання конфліктам, розбудови миру та постконфліктної відбудови;
Боротися зі стигматизацією та соціальною ізоляцією дітей, народжених внаслідок зґвалтування, шляхом проведення інформаційно-просвітницьких кампаній, спрямованих на державні установи, неурядові організації, громади, традиційних та релігійних лідерів. Державам слід створити групи та платформи із взаємопідтримки, “щоб дати можливість жінкам і дітям ділитися своїм досвідом і навчити матерів батьківським навичкам”.^⁸⁵

III.8 Особливого захисту від СНПК потребують діти-мігранти🔗

Відповідно до статті 2(1), держави повинні поважати і забезпечувати права всіх дітей, включаючи “мігрантів, які перебувають на законних або незаконних підставах, шукачів/-ок притулку, біженців/-ок, осіб без громадянства та/або потерпілих від торгівлі людьми, включаючи тих, хто опиняється в ситуаціях повернення або депортації”. ^⁸⁶

Обмежувальна політика щодо міграції або надання притулку, включаючи криміналізацію неврегульованої міграції, відсутність достатніх безпечних, упорядкованих, доступних і недорогих каналів легальної міграції або відсутність належних систем захисту дітей, може зробити дітей-мігрантів і дітей, які шукають притулку, в тому числі дітей без супроводу дорослих або розлучених з батьками, вразливими до насильства і жорстокого поводження “під час їхньої міграції і в країнах призначення”. Як наслідок, держави повинні переглянути такі заходи. ^⁸⁷

Як тільки імміграційні служби виявляють дитину-мігранта, держави повинні повідомити про це посадових осіб, відповідальних за захист дітей або соціальне забезпечення.^⁸⁸ Згідно зі статтею 35, щодо дітей-мігрантів, які можуть перебувати в зоні ризику або щодо яких є ознаки торгівлі людьми, продажу, інших форм сексуальної експлуатації або дитячих шлюбів, держави повинні:

Створити механізми раннього виявлення та перенаправлення;
Надавати найбільш захищений міграційний статус (тобто притулок або дозвіл на проживання на гуманітарних підставах) там, де доступні різні статуси;
Утриматися від того, аби надання статусу перебування або допомоги дітям-мігрантам, які стали потерпілими від торгівлі людьми, “залежало від порушення кримінальної справи або їхньої співпраці з правоохоронними органами”.^⁸⁹

Держави повинні надавати дітям, які шукають притулку, в тому числі тим, які не супроводжуються або розлучені з батьками, доступ до процедур надання притулку та інших додаткових механізмів, незалежно від їхнього віку.^⁹⁰ Держави повинні:

Забезпечити дітям “належний доступ до чистої води, належних санітарно-гігієнічних умов, включно з базовими наборами для гігієни для дівчат і жінок, їжі та житла, включаючи доступ до систем опалення, ковдр і зимового одягу, а також до медичного страхування та щеплення”. Держави повинні “захищати дітей від вербування, насильства та сексуальної експлуатації” в таборах для біженців;^⁹¹
Забезпечити, щоб дітей представляв/-ла дорослий/-а, який/-а знайомий/-а з життєписом дитини та здатний/-а представляти її найкращі інтереси. Держави також повинні безкоштовно надавати дітям без супроводу дорослих або розлученим дітям кваліфікованого юридичного представника;^⁹²
Швидко та справедливо розглядати заяви дітей про надання статусу біженця/-ки;
Надати дітям мінімальні процедурні гарантії, зокрема, що заява “буде розглядатися компетентною установою, повністю кваліфікованою в питаннях, які стосуються притулку та біженців/-ок”, а також що опікуни/-ки та законні представники/-ці дітей будуть присутні протягом усього процесу;^⁹³
Навчити весь персонал, який бере участь у визначенні статусу дітей, застосовувати міжнародне та національне законодавство про біженців/-ок, “яке враховує інтереси дітей, культурні особливості та гендерні питання”;^⁹⁴
Надавати дітям всю необхідну інформацію “їхньою рідною мовою про їхні права, доступні послуги, включаючи засоби зв’язку, а також про процес імміграції та надання притулку, щоб їхній голос був почутий і належним чином врахований у процесі розгляду”.^⁹⁵

Процес визначення віку. Визначення віку мігранта/-ки, який/-а стверджує, що він/вона є неповнолітнім/-ьою, є вкрай важливим, адже від нього залежить прийняття рішення щодо того, чи матиме така особа право на механізми національного захисту, що надаються дітям відповідно до КПД. Держави повинні встановити процедуру визначення віку особи, а також можливість оскаржити її результати.^⁹⁶

Держави повинні призначити кваліфікованого/-у юридичного/-у представника/-цю і, за необхідності, перекладача/-ку “для всіх молодих людей, які стверджують, що вони є неповнолітніми, якомога швидше після їхнього прибуття і безоплатно”. Невиконання цієї вимоги є порушенням КПД.^⁹⁷ Держави повинні якомога швидше надавати молодим шукач(к)ам притулку, які подорожують без супроводу дорослих і стверджують, що їм не виповнилося 18 років, компетентного/-у опікуна/-ку, “щоб вони могли подати заяву про надання притулку як неповнолітні, навіть якщо процес визначення їхнього віку триває”.^⁹⁸

Поки триває процес оцінки, особу слід “вважати неповнолітньою і поводитися з нею як з неповнолітньою”. Найкращі інтереси дитини “повинні бути першочерговим міркуванням протягом усього процесу визначення віку”. Держави повинні розглядати будь-які наявні документи як непідробні, “якщо немає доказів протилежного”. Лише за відсутності документів, що посвідчують особу, або інших відповідних доказів держави можуть проводити оцінку фізичного та психологічного розвитку дитини. Держави повинні заборонити тести, “які передбачають оголення або огляд геніталій чи інших інтимних частин тіла”. ^⁹⁹

Держави повинні проводити оцінку у “швидкий, адаптований для дитини, гендерно чутливий та культурно прийнятний спосіб”. У разі невизначеності, що залишається, держави повинні прийняти рішення на користь особи: “якщо існує ймовірність того, що особа є дитиною”, держави повинні ставитися до неї як до дитини.^¹⁰⁰

Невислання. Дітей не слід повертати в країну, “де є вагомі підстави вважати, що існує реальний ризик заподіяння дитині непоправної шкоди”.^¹⁰¹ Держави повинні оцінювати ризик серйозних порушень з урахуванням віку та статі, беручи до уваги переслідування, яких зазнають діти, що може бути підставою для надання статусу біженця/-ки відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року. ^¹⁰²

Держави повинні:

Провести визначення найкращих інтересів для оцінки впливу депортації на права та розвиток дітей, у тому числі на їхнє психічне здоров’я;^¹⁰³
Базувати будь-яке рішення про повернення дитини на доказових міркуваннях з дотриманням належних процесуальних гарантій, включаючи індивідуальну оцінку та визначення найкращих інтересів дитини; ^¹⁰⁴
Підготувати, якщо повернення відповідає найкращим інтересам дитини, індивідуальний план, за можливості разом з дитиною, для її успішної реінтеграції. “Країни походження, транзиту, призначення та повернення повинні розробити комплексні механізми з виділеними ресурсами” для забезпечення ефективної реінтеграції дітей на основі прав людини, включаючи негайні заходи захисту та довгострокові рішення. Держави повинні забезпечити якісний контроль за дотриманням прав людини з боку всіх залучених органів влади;^¹⁰⁵
Утримуватися від повернення дітей, які перебувають під загрозою повторного потрапляння в країну походження, якщо це не відповідає їхнім найкращим інтересам.^¹⁰⁶

Відповідно до статті 38 та статей 3 і 4 Факультативного протоколу до КПД щодо участі дітей у збройних конфліктах, держави не повинні повертати дитину до кордонів держави, де існує реальний ризик вербування неповнолітніх, включаючи вербування як комбатанта або для надання сексуальних послуг військовим, або де існує реальний ризик прямої чи опосередкованої участі у воєнних діях, “як комбатанта або шляхом виконання інших військових обов’язків”.^¹⁰⁷

III.9 Держави повинні не затримувати дітей🔗

Тримання під вартою наражає дітей на насильство в усіх його формах. Відповідно до статті 37(b), держави повинні забезпечити, щоб жодна дитина не була позбавлена свободи незаконним або свавільним чином. Арешт, затримання або ув’язнення дитини має використовуватися лише як крайній захід і протягом якомога коротшого відповідного періоду часу.^¹⁰⁸

Держави “повинні надавати на регулярній основі можливості для дострокового звільнення з-під варти” та надавати пріоритет механізмам швидкого звільнення батькам або відповідним дорослим.^¹⁰⁹ Держави не повинні вимагати сплати грошової застави, “оскільки більшість дітей не можуть її сплатити, а також тому, що це дискримінує бідні та маргіналізовані сім’ї”. ^¹¹⁰

Згідно зі статтею 37(d), держави повинні забезпечити дітям, позбавленим волі, право на негайний доступ до правової та іншої необхідної допомоги, а також право негайно оскаржити законність позбавлення їх волі.

Держави повинні заборонити затримання дітей віком до 16 років.^¹¹¹ Згідно зі статтею 37(c), держави повинні поводитися з дітьми з урахуванням їхнього віку. Тримання під вартою “в транспорті або в поліцейських камерах”,^¹¹² та “в камерах для затриманих або закритих центрах” “ніколи не є формою захисту”. ^¹¹³

Держави повинні відокремлювати кожну дитину, позбавлену волі, від дорослих, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.^¹¹⁴ Держави-учасниці повинні створити окремі установи для дітей, позбавлених волі, “які укомплектовані належним чином підготовленим персоналом і які працюють відповідно до політики та практики, дружніх до дітей”. Після досягнення дитиною 18-річного віку держави не повинні негайно переводити її до установи для дорослих. ^¹¹⁵

Під час утримання під вартою держави мають надати дітям засоби для підтримки контакту з їхніми сім’ями через листування та побачення, “за винятком особливих обставин”, які чітко описані в законі, а не залишені “на розсуд владних органів та осіб”.^¹¹⁶

Відповідно до статті 37(c), держави повинні:

Заборонити тримання дітей під вартою в одиночній камері та без зв’язку із зовнішнім світом;
Забезпечити, щоб кожна дитина по її прибуттю була оглянута лікарем/-кою або медичним/-ою працівником/-цею та отримувала належну медичну допомогу протягом усього перебування в закладі;
Забезпечити повну конфіденційність розмови з адвокатом/-кою чи іншим/-ою помічником/-цею та в будь-який час;
Забезпечити, щоб обмеження чи сила були застосовані тільки у випадках, коли дитина несе безпосередню загрозу або шкоду собі або іншим, “і тільки тоді, коли всі інші засоби контролю були вичерпані”;
Забезпечити відповідність будь-якого дисциплінарного заходу принципу поваги до гідності дитини та основним цілям інституційного догляду;
Дозволити незалежним та кваліфікованим інспекторам/-кам проводити перевірки на регулярній основі.^¹¹⁷

Досудове тримання під вартою. Діти мають право оскаржити законність позбавлення їх волі протягом 24 годин з моменту затримання.^¹¹⁸ Держави повинні регулярно переглядати практику досудового ув’язнення.^¹¹⁹

Діти-мігранти. Несупроводжувані або розлучені діти, як правило, не повинні бути затримані. Держави не можуть виправдовувати затримання “виключно на підставі того, що дитина не має супроводу або розлучена, або на підставі її міграційного статусу чи статусу проживання, або на підставі відсутності такого статусу”.^¹²⁰

Держави повинні дотримуватися статті 31(1) Конвенції про статус біженців 1951 року, яка передбачає, що держави не повинні накладати санкції на біженців/-ок з території, де їхньому життю або свободі загрожує небезпека внаслідок переслідування, які “в’їжджають або перебувають на їхній території без дозволу, за умови, що вони негайно звернулися до владних органів і пред’явили поважну причину щодо свого незаконного в’їзду або перебування”.^¹²¹

Більше того, держави повинні:

Провести оцінку найкращих інтересів, щоб вирішити, відповідно до Керівних принципів альтернативного догляду за дітьми, який тип влаштування буде найбільш прийнятним. Держави повинні надавати пріоритет рішенням щодо догляду на рівні громади;^¹²²
Коли діти мають супровід, поважати те, що необхідність зберегти одну сім’ю разом не є обґрунтуванням для позбавлення дитини волі. Якщо найкращі інтереси дитини вимагають збереження сім’ї разом, держави повинні обирати рішення, не пов’язані з позбавленням волі, для всієї сім’ї;^¹²³
Утримуватися від криміналізації або застосування до дітей каральних заходів, таких як затримання, через їхній міграційний статус або міграційний статус їхніх батьків, що “ніколи не відповідає найкращим інтересам дитини”;^¹²⁴
Дозволити незалежним державним органам, а також організаціям громадянського суспільства “здійснювати регулярний моніторинг місць позбавлення волі”.^¹²⁵

III.10 Держави повинні забезпечити, щоб діти не вербувалися та не використовувалися сторонами конфлікту🔗

Відповідно до статті 38, держави повинні забезпечити, щоб особи, які не досягли п’ятнадцятирічного віку, не брали безпосередньої участі у воєнних діях. Держави повинні утримуватися від призову до своїх збройних сил осіб, які не досягли п’ятнадцятирічного віку. При наборі на військову службу осіб, які досягли 15-річного віку, але не досягли 18-річного віку, держави повинні віддавати перевагу найстаршим за віком призовникам/-цям.

Комітет, однак, закликав держави заборонити “вербування або використання підлітків у будь-яких військових діях, а також у мирних переговорах або переговорах про припинення вогню та угодах з озброєними групами”, і натомість залучати підлітків до мирних рухів та заходів, у яких беруть участь їхні ровесники/-ці, щодо ненасильницького вирішення конфліктів, що базуються на місцевих громадах. . ^¹²⁶

Комітет висловив занепокоєння через повідомлення про вербування хлопчиків з метою здійснення над ними сексуальної експлуатації та зловживання, а також випадками сексуального насильства, включаючи зґвалтування, щодо дівчат, яких примушували до шлюбу з членами озброєних груп.^¹²⁷ Він також відзначив, як цифрове середовище може використовуватися недержавними групами, “в тому числі збройними групами, визнаними терористичними або жорстоко-екстремістськими”, для вербування та експлуатації дітей. ^¹²⁸

Держави також повинні:

Звільнити зі своїх збройних сил дітей-солдатів та реінтегрувати їх у суспільстві, а також поширити цю діяльність на недержавні групи;
Видати національну реєстраційну картку або оригінал свідоцтва про народження як “мінімальний критерій перевірки віку”, прийнятний для збройних сил, і припинити пропонувати заохочення “тим, хто набирає новобранців”.^¹²⁹ Держави не повинні призивати на військову службу осіб, вік яких викликає сумніви.^¹³⁰

ФПЗК. Згідно з ФПЗК, держави мають ширші зобов’язання. Вони зобов’язані:

Вжити всіх можливих заходів для забезпечення того, щоб військовослужбов(и)ці їхніх збройних сил віком до 18 років не брали безпосередньої участі у бойових діях”;^¹³¹
Забезпечити, щоб особи молодше 18 років не підлягали примусовому призову до збройних сил, “включаючи поліцію та комітети самооборони”; ^¹³²
Забезпечити, щоб добровільний призов до національних збройних сил був справді добровільним і “здійснювався за інформованою згодою батьків або законних опікунів/-ок”. Особи повинні бути повністю поінформовані про обов’язки військової служби та “надати достовірні докази свого віку до прийняття на військову службу”; ^¹³³
Вжити “всіх можливих заходів” для запобігання вербування та використання у бойових діях осіб молодше 18 років недержавними збройними формуваннями, “приватними охоронними компаніями та оборонними підрядниками”. ^¹³⁴

Крім того, держави повинні:

Прийняти план дій відповідно до резолюцій Ради Безпеки та забезпечити його ефективне виконання.^¹³⁵ Держави повинні забезпечити план необхідними людськими, технічними та фінансовими ресурсами, консультуватися з Канцелярією Спеціального представника Генерального секретаря з питань дітей та збройних конфліктів, а також з міжнародними та національними організаціями, що займаються питаннями захисту дітей;^¹³⁶
Звільняти осіб, підозрюваних у вербуванні або використанні дітей у військових діях чи інших серйозних порушеннях прав людини;^¹³⁷
Надавати пріоритет і вирішувати питання про звільнення, реабілітацію та реінтеграцію дітей, пов’язаних із недержавними збройними силами або озброєними групами, “у всіх мирних переговорах або угодах про припинення вогню з озброєними групами”. Держави повинні гарантувати, що недержавні озброєні групи звільнять усіх дітей перед “інтеграцією в армію або поліцію та будь-якими пов’язаними з цим навчальними програмами”. Держави повинні не надавати жодної військової, фінансової чи матеріально-технічної підтримки місцевим ополченцям, “підозрюваним у вербуванні чи використанні дітей або вчиненні інших порушень прав людини”;^¹³⁸
Усунути першопричини вербування дітей шляхом виділення достатніх фінансових ресурсів на процес роззброєння, демобілізації та реінтеграції, а також шляхом “впровадження ефективної стратегії подолання бідності”.^¹³⁹

Часто школи слугують центром для вербування. Держава повинна:

Не вважати дітей, які навчаються у військових школах, членами/-кинями збройних сил. Держави повинні заборонити військову підготовку для всіх дітей до 18 років у військових школах,^¹⁴⁰ та зменшити кількість шкіл, що перебувають під керівництвом їхніх збройних сил;^¹⁴¹
Вжити заходів для припинення вербування незаконними збройними формуваннями дітей у школах, включаючи схеми захисту для вчителів; ^¹⁴²
Негайно припинити окупацію шкіл збройними силами “і забезпечити суворе дотримання гуманітарного права і принципу розрізнення”;
Швидко та неупереджено розслідувати випадки захоплення шкіл збройними силами та належним чином відсторонити, притягнути до відповідальності та покарати винних відповідними санкціями.^¹⁴³

III.11 Держави повинні регулювати торгівлю зброєю🔗

III.12 Держави повинні ознайомлювати своє населення з особливостями СНПК🔗

Відповідно до статті 42, держави повинні широко розповсюджувати КПД серед дорослих і дітей.^¹⁴⁵ Держави повинні перекладати КПД і роботу Комітету “відповідними мовами, а також створювати належні для дітей версії та формати, доступні для осіб з інвалідністю” (наприклад, шрифтом Брайля).^¹⁴⁶

Держави також повинні включати КПД і роботу Комітету в програми підготовки фахівців, які працюють з дітьми, і зробити їх доступними для всіх національних і місцевих правозахисних установ, інших правозахисних організацій громадянського суспільства,^¹⁴⁷ підприємств,^¹⁴⁸ і в шкільні програми.^¹⁴⁹ Держави повинні залучати засоби масової інформації до розповсюдження КПД. ^¹⁵⁰

Метою такого ознайомлення можуть бути такі аспекти:

“Сприяти розширенню прав і можливостей дівчат, кидати виклик патріархальним та іншим шкідливим гендерним нормам і практикам”,^¹⁵¹ для подолання нерівності, “яка підтримує та увічнює застосування насильства” в усіх середовищах; ^¹⁵²
Кидати виклик негативному сприйняттю хлопчиків, просувати позитивну маскулінність та визнавати гендерний вимір насильства, з яким вони стикаються;^¹⁵³
Боротися з ксенофобією, расизмом і дискримінацією та “сприяти соціальному прийняттю та повній інтеграції сімей, які постраждали від міжнародної міграції, в приймаюче суспільство”. При цьому держави повинні приділяти особливу увагу “гендерним та будь-яким іншим проблемам і вразливостям, які можуть перетинатися”;^¹⁵⁴
Надавати інформацію про “безпечну та шанобливу соціальну та сексуальну поведінку”. За участю підлітків^¹⁵⁵ держави повинні надавати їм “як у школі, так і поза нею” доступ до сексуальної та репродуктивної інформації, “в тому числі про планування сім’ї та контрацептиви, небезпеку ранньої вагітності, профілактику ВІЛ/СНІДу, а також профілактику та лікування інфекцій, що передаються статевим шляхом (ІПСШ)”;^¹⁵⁶
Розвивати культуру миру, ненасильства та гендерної рівності серед дітей та суспільства шляхом забезпечення “освіти у сфері прав людини і, зокрема, освіти у сфері миру для всіх дітей у школі”.^¹⁵⁷

Навчання для професіоналів. Держави повинні забезпечити навчання для всіх, хто залучений/-а до процесу імплементації КПД: для державних службовців, парламентарів і членів судової системи, а також для всіх, хто працює з дітьми та для них. ^¹⁵⁸

Метою навчання має бути усвідомлення “статусу дитини як носія прав людини, підвищення рівня знань і розуміння Конвенції та заохочення до активного дотримання всіх її положень”. Держави повинні включити КПД “у програми професійної підготовки, кодекси поведінки та освітні програми”.^¹⁵⁹

Держави повинні надати чіткі інструкції збройним силам і силовим структурам щодо запобігання будь-яким можливим вбивствам і пораненням дітей відповідно до принципів міжнародного гуманітарного права: розрізнення, пропорційності та перестороги.^¹⁶⁰

Крім того, держави повинні навчати всіх осіб, які працюють з дітьми, виявляти фактори ризику для конкретних осіб або груп дітей та осіб, які здійснюють догляд за ними, а також виявляти ознаки жорстокого поводження, щоб якомога раніше вжити відповідних заходів.^¹⁶¹ Держави повинні забезпечити, щоб медичні працівники та вчителі не були зобов’язані дотримуватися правил конфіденційності у випадках сексуального насильства, та зобов’язати їх повідомляти про подібні випадки.^¹⁶²

III.13 Держави повинні створити національний правозахисний механізм, який допоможе їм викорінити СНПК🔗

Незалежні національні правозахисні установи (НПЗУ) є важливим механізмом просування та забезпечення виконання КПД.^¹⁶³ Задля ефективного функціонування НПЗУ, держави повинні:^¹⁶⁴

Створювати НПЗУ відповідно до Принципів, які стосуються статусу національних установ, що займаються заохоченням і захистом прав людини (Паризьких принципів);
Закріпити НПЗУ на рівні конституцій, якщо це можливо. НПЗУ повинні принаймні бути передбачені законодавством;
Забезпечити відповідність мандату НПЗУ положенням КПД;
Забезпечити, щоб процес створення НПЗУ був “консультативним, інклюзивним та прозорим” і включав державу, законодавчу владу та громадянське суспільство”; ^¹⁶⁵
Забезпечити, щоб НПЗУ мали належну інфраструктуру, фінансування, персонал, приміщення та свободу від форм фінансового контролю, які можуть вплинути на їхню незалежність.

Для того, щоб забезпечити ефективне виконання покладених на НПЗУ обов’язків, держави повинні надати їм наступні повноваження:^¹⁶⁶

Повноваження розглядати індивідуальні скарги і заяви та проводити розслідування, в тому числі ті, що подаються від імені дітей або безпосередньо ними;
Повноваження підтримувати дітей, які подають позови до суду, включаючи повноваження подавати позови з питань, що стосуються дітей, від їхнього імені, “та втручатися в судові справи з метою інформування суду про питання прав людини, пов’язані з цією справою”;
Повноваження активно співпрацювати з усіма групами дітей, зокрема з найбільш вразливими та такими, що мають неблагополучне становище. НПЗУ повинні бути “географічно та фізично доступними для всіх дітей”;
Повноваження робити незалежний внесок у процес звітування за КПД та іншими відповідними міжнародними документами, “а також контролювати достовірність урядових звітів перед міжнародними договірними органами”.

III.14 Держави повинні співпрацювати з іншими суб’єктами для викорінення СНПК🔗

Преамбула та положення КПД містять посилання на “важливість міжнародного співробітництва для поліпшення умов життя дітей у кожній країні”, особливо в країнах, що розвиваються. Держави повинні співпрацювати з іншими суб’єктами, як національними, так і міжнародними, “для реалізації прав дітей за межами своїх територіальних кордонів”.^¹⁶⁷

Громадянське суспільство. Держави повинні залучати всі сектори суспільства і тісно співпрацювати з неурядовими організаціями, при цьому поважаючи їхню автономію.^¹⁶⁸ Аби досягнути цього, держави повинні:

Надати можливість групам громадянського суспільства працювати ефективно, без перешкод.^¹⁶⁹ Держави повинні вжити заходів для забезпечення того, щоб правозахисники/-ці, “в тому числі ті, які працюють безпосередньо над захистом прав дітей, і ті, які допомагають жінкам і дівчатам, які зазнали насильства”, могли безпечно виконувати свою роботу. Держави повинні оперативно розслідувати випадки залякування та переслідування правозахисників/-ць або членів/-кинь організацій громадянського суспільства та притягати винних до відповідальності;^¹⁷⁰
Зобов’язати всі дитячі заклади створити місця, де діти можуть поділитися своїм досвідом та думками щодо протидії насильству над дітьми;^¹⁷¹
Відповідно до дослідження Генерального секретаря з питань насильства над дітьми, підтримувати та заохочувати дитячі організації та ініціативи під керівництвом дітей, спрямовані на боротьбу з насильством, а також залучати ці організації “до розробки, впровадження та оцінки програм і заходів з протидії насильству”.^¹⁷²

Міжнародне співробітництво. Міжнародна співпраця необхідна “для вирішення питань захисту дітей, які виходять за межі національних кордонів”, включаючи:

Конфлікт, “який виходить за межі кордонів”;
Транскордонне переміщення дітей, незалежно від того, чи з сім’єю вони чи без супроводу, як добровільне, так і під примусом, що може наражати дітей на ризик заподіяння шкоди; і
Транскордонна торгівля дітьми для трудової, сексуальної експлуатації, усиновлення чи інших цілей.^¹⁷³

Відповідно до статті 34, держави повинні вживати двосторонні і багатосторонні заходи для запобігання сексуальній експлуатації та зловживанню над дітьми, включаючи спонукання або примус дитини “до участі в будь-якій незаконній сексуальній діяльності”, “експлуатацію дітей у проституції або іншій незаконній сексуальній практиці”, а також “у порнографічних виставах і матеріалах”.

Держави повинні:

Поширювати інформацію між державами-учасницями, приділяючи особливу увагу “країнам, що розвиваються, які потребують допомоги у створенні та/або фінансуванні програм, спрямованих на захист і реалізацію прав дітей”;
Заохочувати добровільні внески інших держав, регіональну та двосторонню допомогу, а також внески з приватних джерел;^¹⁷⁴
Там, де можливості уряду обмежені, приймати допомогу ЮНІСЕФ, Всесвітньої організації охорони здоров’я, Фонду народонаселення ООН, ЮНЕЙДС та інших відповідних міжнародних органів, організацій та агенцій і сприяти їхньому залученню.^¹⁷⁵ Держави повинні співпрацювати з механізмами ООН з прав людини та підзвітності та надавати їм необмежений доступ для розслідування порушень прав людини, пов’язаних з конфліктом.^¹⁷⁶

Відповідно до ФПЗК, держави повинні співпрацювати одна з одною та міжнародними організаціями, в тому числі шляхом технічного співробітництва та фінансової допомоги, для запобігання діяльності, що суперечить ФПЗК, а також для реабілітації та реінтеграції потерпілих від дій, що суперечать ФПЗК, в суспільство.^¹⁷⁷

Відповідно до ФПТД, держави повинні підтримувати одна одну в розслідуванні, кримінальних справах або процедурах екстрадиції щодо дій, які суперечать ФПТД, “включаючи допомогу в отриманні доказів, які в них наявні і є необхідними для судового розгляду”.^¹⁷⁸

III.15 Держави повинні ратифікувати інші договори міжнародного права для ліквідації СНПК🔗

Держави повинні ратифікувати Факультативні протоколи до КПД, а також інші міжнародні та регіональні документи з прав людини, які забезпечують захист дітей, включаючи Конвенцію про права осіб з інвалідністю та Конвенцію проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання.^¹⁷⁹

Інші міжнародні договори, які держави повинні ратифікувати, включають, але не обмежуються ними:

Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права та факультативні протоколи до них;
Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок та Факультативний протокол до неї;
Конвенція про захист усіх осіб від насильницьких зникнень;^¹⁸⁰
Міжнародна конвенція про захист прав усіх трудящих-мігрантів та членів їхніх сімей;
Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти корупції;^¹⁸¹
Конвенція про статус біженців 1951 року та Протокол до неї 1967 року;^¹⁸²
Конвенція про статус апатридів 1954 року та Конвенція про скорочення безгромадянства 1961 року;^¹⁸³
Женевські конвенції та додаткові протоколи до них;^¹⁸⁴
Римський статут;^¹⁸⁵
Договір про торгівлю зброєю;^¹⁸⁶
Конвенція про касетні боєприпаси;
Протокол проти незаконного виготовлення та обігу вогнепальної зброї, її складових частин і компонентів, а також боєприпасів до неї, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності;
Конвенція про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва і передачі протипіхотних мін та про їхнє знищення;
Конвенція про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних ушкоджень або мають невибіркову дію (з протоколами I, II і III);^¹⁸⁷
Гаазька конвенція про захист дітей та співробітництво з питань міждержавного усиновлення 1993 року;^¹⁸⁸
Міжамериканська конвенція про запобігання, покарання та викорінення насильства щодо жінок;^¹⁸⁹
Конвенція Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства.^¹⁹⁰

III.16 Держави повинні здійснювати моніторинг СНПК та звітувати Комітету про заходи, вжиті для його викорінення🔗

Згідно зі статтею 44, держави повинні звітувати про заходи, які вони вжили для виконання КПД. Вони повинні робити це протягом двох років після набуття чинності КПД для них і надалі кожні п’ять років. У своїх доповідях держави повинні вказувати фактори і труднощі, що впливають на ступінь реалізації положень КПД.

Комітет відзначив позитивний внесок наукових досліджень і збору даних у звітах держав для “визначення можливостей запобігання та інформування політики і практики”.^¹⁹¹ Держави повинні забезпечити, щоб:

Дані були достатніми, надійними та деталізованими;
Дані охоплювали весь період дитинства, аж до 18 років;
Дані включали як якісні, так і кількісні дослідження;^¹⁹²
Дані були доступними для всіх зацікавлених сторін, включаючи дітей, з дотриманням прав на конфіденційність і стандартів захисту даних;^¹⁹³
Збір даних відбувався скоординовано на всій території, яка підпадає під юрисдикцію держави;^¹⁹⁴
Збір даних проводився у співпраці з відповідними науково-дослідницькими інститутами,^¹⁹⁵ організаціями громадянського суспільства та іншими зацікавленими сторонами;^¹⁹⁶
Збір даних був забезпечений достатніми ресурсами;^¹⁹⁷
Дані з питань, пов’язаних із захистом, збиралися “у сфері охорони здоров’я та соціальних послуг, освіти, а також у судовій та правоохоронній сферах”.^¹⁹⁸

Згідно зі статтею 44(6), держави повинні робити свої звіти доступними для широкого загалу, “наприклад, шляхом перекладу на всі мови, у відповідних формах для дітей та людей з обмеженими можливостями”. Держави повинні публікувати доповіді на своїх веб-сайтах.^¹⁹⁹

Правосуддя та відповідальність🔗

III.17 Держави повинні ефективно розслідувати та переслідувати випадки СНПК🔗

Згідно зі статтею 19(2), держави повинні вживати всіх необхідних заходів для захисту дітей від усіх форм насильства, включаючи повідомлення про випадки насильства, передачу їх на розгляд і розслідування. Держави повинні переслідувати правопорушників/-ць та карати їх відповідними, ефективними та належними санкціями.^²⁰⁰

Механізми подання скарг. Держави повинні розробити безпечні, розголошені для широкого загалу, такі, що передбачають збереження конфіденційності, фінансово прийнятні та доступні механізми підтримки, включаючи цілодобові безкоштовні гарячі лінії, для дітей, їхніх представників/-ць та інших осіб, які можуть повідомляти про насильство щодо дітей. При створенні механізмів звітності держави повинні: ^²⁰¹

Поширювати інформацію, аби полегшити подання скарг. Держави повинні оприлюднювати ефективні судові та позасудові механізми правового захисту від порушень прав дітей;
Забезпечити присутність механізму звітування у розслідуваннях та судових процесах;
Створити відповідні служби підтримки для дітей та сімей;
Навчати та підтримувати персонал щодо отримання та передачі інформації, отриманої завдяки системам звітувань. Держави повинні вимагати від фахівців, які працюють з дітьми, повідомляти про випадки, підозри або ризик насильства. Держави повинні забезпечити, щоб “засудженим злочинцям було заборонено працювати з дітьми”;^²⁰²
Створити національну базу даних про всі випадки насильства над дітьми, зокрема сексуального зловживання над дітьми, “та провести комплексну оцінку масштабів, причин і характеру такого насильства”.^²⁰³

Розслідування. Під час розслідування держави повинні дотримуватися підходу, що враховує права дитини та її інтереси, та уникати завдання дітям додаткової шкоди. ^²⁰⁴

Держави повинні проводити розслідування відповідно до “Керівництва з ефективного розслідування та документування катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (Стамбульський протокол) та Міжнародного протоколу з документування та розслідування сексуального насильства в умовах конфлікту“.^²⁰⁵

Відповідно до ФПТД, невизначеність щодо справжнього віку потерпілої особи не може перешкоджати ініціюванню кримінальної справи.^²⁰⁶

Участь судової влади. Захист і подальший розвиток дитини та забезпечення її найкращих інтересів повинні бути основною ціллю при прийнятті рішень: держави повинні надавати пріоритет мінімальному втручанню, якого потребують обставини. ^²⁰⁷

Держави повинні створити “спеціалізовані суди та кримінальні процедури у справах неповнолітніх або сімейних справах”, включаючи “спеціалізовані підрозділи в поліції, судовій системі та прокуратурі”.^²⁰⁸

Держави повинні забезпечити, щоб усі механізми правосуддя, які мають справу з дітьми, включаючи звичаєві, племінні, корінні або інші системи правосуддя, були ознайомлені з положеннями КПД та застосовували їх.^²⁰⁹

З метою забезпечення належної процедури, держави повинні:^²¹⁰

Забезпечити, аби діти та їхні батьки були швидко та належно проінформовані;
Поводитися з дітьми, які постраждали від насильства, “доброзичливо і тактовно протягом усього процесу правосуддя, беручи до уваги їхню особисту ситуацію, потреби, вік, стать, інвалідність та рівень зрілості, а також повністю поважаючи їхню фізичну, психічну та моральну недоторканність”. Відповідно до ФПТД, держави повинні захищати приватне життя та особистість потерпілих дітей і “уникати неналежного поширення інформації, яка може призвести до ідентифікації постраждалих дітей”. Держави також повинні захищати дітей, їхні сім’ї та свідків від їхнього імені від залякувань та помсти;^²¹¹
Швидко призначати покарання у всіх провадженнях, що стосуються дітей, які постраждали від насильства;
Надавати потерпілій дитині та дитині-свідку злочину можливість повністю реалізувати своє право на вільне вираження поглядів “відповідно до резолюції 2005/20 Економічної та Соціальної Ради ООН “Керівні принципи, що стосуються правосуддя в питаннях, пов’язаних з участю дітей-потерпілих і свідків злочинів””; ^²¹²
Зменшити залежність від свідчень як основи для кримінального переслідування^²¹³, але, за необхідності, розширити використання відео-допиту потерпілих дітей^²¹⁴ та допустити його як доказ у судовому процесі;^²¹⁵
Поінформувати потерпілу дитину та дитину-свідка злочину про доступ до правової допомоги,^²¹⁶ медичних, психологічних та соціальних послуг, роль потерпілої дитини та/або свідка, способи проведення “допиту”, наявні механізми підтримки, місця та час проведення слухань, наявність захисних заходів, можливості отримати відшкодування, а також положення про оскарження.^²¹⁷

Підприємства. Держави повинні розглянути можливість запровадження кримінальної відповідальності – “або іншої форми юридичної відповідальності, що має такий самий стримуючий ефект” – для підприємств у випадках, що стосуються серйозних порушень прав дитини. Юрисдикцію щодо таких серйозних порушень повинні мати національні суди. ^²¹⁸

Держави повинні дозволити дітям та їхнім представникам/-цям “ініціювати провадження від свого імені та мати доступ до правової допомоги та підтримки адвокатів/-ок та інших осіб, які працюють у сфері правозахисту”.^²¹⁹

Для великої кількості дітей, які зазнали схожу шкоду від дій бізнесу, держави повинні дозволити колективні скарги, такі як групові позови та судові процеси в інтересах суспільства. Також повинні бути доступні позасудові механізми, такі як медіація, примирення та арбітраж.^²²⁰

ФПТД. Згідно зі статтею 4 ФПТД, держава повинна вживати всіх необхідних заходів для розслідування та судового переслідування всіх злочинів, пов’язаних з торгівлею дітьми, дитячою проституцією та дитячою порнографією, якщо вони скоєні на її території. ^²²¹

Держава також може розслідувати і переслідувати такі злочини, коли:

Підозрювана особа є громадянином/-кою цієї держави;
Підозрювана особа має постійне місце проживання на її території; та
Потерпіла особа є громадянином/-кою цієї держави.^²²²

Держава повинна розпочати розслідування та кримінальне переслідування, “коли підозрювана особа перебуває на її території і вона не видає його або її іншій державі-учасниці на тій підставі, що злочин було вчинено одним з її громадян”.^²²³

Держави повинні розглядати всі злочини, пов’язані з торгівлею дітьми, дитячою проституцією та дитячою порнографією, як злочини, що тягнуть за собою екстрадицію. Держави повинні розглядати їх “з метою видачі між державами-учасницями так, як якщо б вони були вчинені не тільки в місці, де вони мали місце”, але й на території держав, необхідних для їх розслідування та судового переслідування. Якщо запит про екстрадицію подається у зв’язку з такими злочинами, і якщо запитувана держава не здійснює або не бажає здійснювати екстрадицію на підставі громадянства правопорушника/-ці, ця держава повинна переслідувати правопорушника/-цю в судовому порядку.^²²⁴

III.18 Держави повинні створити сприятливу для дітей систему правосуддя для дітей-правопорушників🔗

Згідно зі статтею 40, держави повинні поводитися з кожною дитиною-підозрюваною у спосіб, що відповідає її гідності та цінності.

Держави повинні ставитися до дітей, які були завербовані терористичними або насильницькими екстремістськими групами, як до потерпілих. Якщо держава вирішує пред’явити обвинувачення таким дітям, вона повинна застосувати систему дитячого правосуддя^²²⁵ (тобто систему, яка застосовується до дітей, які досягли мінімального віку кримінальної відповідальності, але не досягли 18 років на момент скоєння злочину). ^²²⁶

Держави повинні дотримуватися стандартів ООН у сфері ювенальної юстиції, включаючи Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх (Пекінські правила), Керівні принципи ООН щодо попередження злочинності серед неповнолітніх (Ер-Ріядські керівні принципи), Правила ООН, що стосуються захисту неповнолітніх, позбавлених волі, Віденські керівні принципи щодо дій в інтересах дітей в системі кримінального правосуддя, День дискусії Комітету 1995 року з питань відправлення правосуддя щодо неповнолітніх^²²⁷ та Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються поводження з в’язнями (Правила Нельсона Мандели).^²²⁸

Як правило, держави повинні зосередитися на реабілітації та реінтеграції дітей-правопорушників. Державам слід звернути увагу на соціальні фактори та першопричини^²²⁹ та провести дослідження для розробки стратегій запобігання,^²³⁰ “в тому числі при виконанні резолюцій Ради Безпеки, пов’язаних з боротьбою з тероризмом”. При цьому державам слід звертатися до Типових стратегій і практичних заходів ООН щодо ліквідації насильства щодо дітей у сфері запобігання злочинності та кримінального правосуддя. ^²³¹

Держави повинні обирати заходи щодо поводження з дітьми без використання судового розгляду як “найкращий спосіб поводження з дітьми в більшості випадків”, навіть у разі вчинення тяжких злочинів, якщо це доречно.^²³² Згідно зі статтею 40(4), заходи включають “розпорядження про догляд, керівництво та нагляд; консультування; пробацію; прийомну сім’ю; програми освіти та професійної підготовки та інші альтернативи інституційному догляду”. Держави також можуть розробляти програми на рівні громади, такі як громадські роботи, “сімейні конференції та інші варіанти відновного правосуддя, включаючи відшкодування збитків потерпілим”.^²³³

Згідно зі статтею 40(3)(а), держави повинні не притягати до кримінальної відповідальності дітей, які на момент вчинення правопорушення не досягли мінімального віку кримінальної відповідальності в рамках кримінального судочинства.^²³⁴ Хоча “найбільш поширеним мінімальним віком кримінальної відповідальності на міжнародному рівні є 14 років”, держави повинні віддавати перевагу більш високому порогу мінімального віку, наприклад, 15 або 16 років. ^²³⁵

Якщо дитині висунуто обвинувачення у кримінальному провадженні, держави повинні забезпечити їй наступні гарантії:^²³⁶

Держави повинні швидко і прямо інформувати дітей про висунуті проти них звинувачення і надавати їм правову або іншу відповідну допомогу в підготовці та представленні свого захисту;
Держави повинні забезпечити невідкладне вирішення цього питання компетентним, незалежним і неупередженим органом у ході справедливого слухання при наявності правової або іншої відповідної допомоги та, за необхідності, батьків або законних опікунів/-ок дитини;
Держави повинні не примушувати дітей давати свідчення або визнавати свою провину;
Держави повинні дозволити дітям допитувати свідків, які виступають проти них, а також забезпечити участь і допит свідків від їхнього імені;
Держави повинні дозволити дітям оскаржувати несприятливі рішення.

Комітет також рекомендує, аби держави:

Не застосовували смертну кару та довічне ув’язнення за злочини, скоєні особами молодше 18 років;^²³⁷
Проводили всі слухання за участю дітей, які перебувають у конфлікті з законом, за зачиненими дверима;^²³⁸
Розглядали справи дітей у спеціалізованих системах правосуддя щодо дітей та утримувались від звернення до військових трибуналів та судів з питань державної безпеки;^²³⁹
Переконалися, що діти з інвалідністю не потрапляють до системи дитячої юстиції.^²⁴⁰

III.19 Держави повинні забезпечити дітям, які постраждали від СНПК, доступ до правосуддя🔗

Держави повинні переглянути та, за необхідності, скасувати всі заходи та практики, які перешкоджають доступу потерпілих дітей до правосуддя, в тому числі:

Строки давності;^²⁴¹
Корупція та відсутність механізмів підзвітності;^²⁴²
Законодавство, яке визнає захист честі “як виправдання або пом’якшувальний фактор при вчиненні злочинів в ім’я так званої честі”; ^²⁴³
Розгляд сексуальної орієнтації або гендерної ідентичності постраждалої особи як пом’якшувального фактору;^²⁴⁴
Злочини, які криміналізують дітей “за те, що вони стали потерпілими від комерційної сексуальної експлуатації, і так звані моральні злочини, такі як секс поза шлюбом”;^²⁴⁵
Дрібні правопорушення, такі як невідвідування школи, втеча з дому або порушення громадського порядку;^²⁴⁶
Криміналізація дій підлітків, які вступають у статеві стосунки за згодою, та інших статусних правопорушень, які не вважаються злочинами, якщо їх вчиняють дорослі;^²⁴⁷
Закони, які криміналізують бідних та маргіналізованих підлітків;^²⁴⁸
Політика, яка призводить до виключення з базових послуг, таких як охорони здоров’я та освіти.^²⁴⁹

Гуманітарна реакція🔗

III.20 Держави повинні надавати дітям, які постраждали від СНПК, належну допомогу🔗

Відповідно до статті 39, держави повинні вживати всіх необхідних заходів для сприяння фізичному і психологічному відновленню та соціальній реінтеграції потерпілих дітей. Відновлення та реінтеграція повинні відбуватися в середовищі, “яке сприяє здоров’ю, самоповазі та гідності дитини”. Під час конфлікту держави повинні захищати від нападів заклади охорони здоров’я.^²⁵⁰

Згідно зі статтею 24, держави визнають право дитини “на найбільш досконалі послуги системи охорони здоров’я та засоби лікування хвороб і відновлення здоров’я”. Держави повинні надавати дітям доступ до конфіденційних медичних консультацій та порад без згоди батьків, незалежно від віку дитини, якщо це необхідно для її безпеки або благополуччя. ^²⁵¹

Держави повинні надавати послуги “в максимально можливій мірі всім дітям, які проживають в межах їхніх кордонів, без дискримінації”.^²⁵² Держави не повинні вимагати від дітей-мігрантів пред’являти посвідку на проживання або реєстрацію притулку. Держави повинні усунути адміністративні та фінансові бар’єри для доступу до послуг, “у тому числі шляхом прийняття альтернативних засобів підтвердження особи та місця проживання, таких як докази у вигляді свідчень”. Держави повинні “заборонити обмін даними про пацієнтів між медичними установами та імміграційними органами”.^²⁵³

Підлітки. Держави повинні надавати медичні послуги, враховуючи інтереси та потреби підлітків,^²⁵⁴ звертаючи увагу на наступне:^²⁵⁵

Доступність. Первинна медична допомога повинна включати послуги, які враховують інтереси та потреби підлітків, з особливою увагою до сексуального та репродуктивного здоров’я і психічного здоров’я;
Відкритість для всіх. Медичні заклади, товари та послуги повинні бути відомі та легко доступні (економічно, фізично та соціально) для всіх підлітків. Держави повинні усунути всі бар’єри для товарів, інформації та консультування з питань сексуального та репродуктивного здоров’я і прав, такі як необхідність згоди третьої сторони.^²⁵⁶ Держави повинні надавати інформацію в альтернативних форматах для забезпечення її доступності, особливо для підлітків з інвалідністю;^²⁵⁷
Якість. Держави повинні забезпечити, аби заклади з охорони здоров’я наймали компетентний персонал, який був би навчений догляду за підлітками.^²⁵⁸

Надаючи медичні послуги, держави повинні:

Отримати добровільну та проінформовану згоду підлітка, незалежно від того, чи потрібна згода батьків або опікунів/-ок;^²⁵⁹
Забезпечити доступ до послуг у сфері сексуального та репродуктивного здоров’я;^²⁶⁰
Дозволити матерям-підліткам продовжувати здобувати освіту;^²⁶¹
Скасувати криміналізацію абортів та забезпечити найкращі інтереси вагітних підлітків при прийнятті рішень, пов’язаних з абортами;^²⁶²
Періодично переглядати питання переведення підлітків до лікарень або психіатричних закладів.^²⁶³

ВІЛ/СНІД. Хоча питання дітей та ВІЛ/СНІДу сприймається переважно як медична проблема, воно охоплює набагато ширше коло питань.^²⁶⁴ Держави повинні:

Розповсюджувати на широкий загал інформацію про профілактику та лікування ВІЛ/СНІДу, адаптовану до віку, рівня та можливостей дітей.^²⁶⁵ Держави повинні проводити інформаційні кампанії, “у поєднанні з консультуванням дітей та механізмами запобігання і раннього виявлення насильства та жорстокого поводження”, в регіонах, що постраждали від конфліктів та стихійних лих;^²⁶⁶
Скасувати обов’язкове тестування дітей на ВІЛ/СНІД.^²⁶⁷ Держави повинні забезпечити, щоб ВІЛ-статус дитини не розголошувався третім особам, у тому числі батькам, якщо дитина не надала на те згоду;^²⁶⁸
Забезпечити дітей комплексним лікуванням та доглядом, включаючи антиретровірусні та інші препарати, діагностику та відповідні технології для лікування ВІЛ/СНІДу. Держави повинні вести переговори з фармацевтичною індустрією, “щоб зробити необхідні ліки доступними на місцевому рівні за найнижчими цінами”.^²⁶⁹

Реєстрація народження. Відсутність реєстрації народження може мати багато негативних наслідків для реалізації прав дитини, таких як дитячі шлюби, торгівля людьми, примусове вербування та дитяча праця. Держави повинні забезпечити негайну реєстрацію всіх дітей при народженні та видачу свідоцтв про народження, незалежно від їхнього міграційного статусу або міграційного статусу їхніх батьків, та:^²⁷⁰

Сприяти пізній реєстрації народження та не допускати фінансових санкцій за несвоєчасну реєстрацію;^²⁷¹
Усунути юридичні та практичні перешкоди для реєстрації народження, “в тому числі шляхом заборони обміну даними між медичними працівниками/-цями або державними службовцями, відповідальними за реєстрацію в імміграційних органах; і не вимагати від батьків надання документів щодо їхнього міграційного статусу”. Держави повинні не допускати судового переслідування у випадках підробки документів та видавати виправлені документи;^²⁷²
Здійснювати перегляд законодавства, яке не дозволяє жінкам передавати своє громадянство дітям.^²⁷³

Діти, народжені внаслідок зґвалтування. Держави повинні надавати молодим жінкам і дівчатам, яких використовували як солдатів, та їхнім дітям ефективну допомогу з реінтеграції, що відповідає їхнім комплексним медичним, економічним і психологічним потребам. Заходи не повинні сприяти стигматизації та ізоляції, з якими стикаються колишні дівчата-солдати.^²⁷⁴

Держави повинні розробити індивідуальні плани, що враховують інтереси дитини, щоб забезпечити дітям, народженим внаслідок зґвалтування, “рівний доступ до професійної підготовки, життєвих навичок та соціально-економічної підтримки, спорту та дозвілля, релігії та культурних заходів”. Програми “повинні включати психосоціальну підтримку та консультування, в тому числі для сімей”.^²⁷⁵

Держави повинні забезпечити доступ до безпечного та захищеного житла, а також створити заклади для негайного або ж довгострокового альтернативного догляду для дітей, які не можуть залишатися зі своїми матерями або громадами.^²⁷⁶

Держави повинні підтримувати “навчання навичкам, що приносять фінансовий дохід, можливості для отримання засобів до існування, доступ до гідної роботи з метою сприяння фінансовій незалежності від своїх сімей та громад” для матерів, які постраждали від сексуального насильства, та дітей, народжених внаслідок зґвалтування, “при переході до дорослого життя”.^²⁷⁷

Відшкодування🔗

III.21 Держави повинні надавати дітям, які постраждалим від СНПК, ефективні засоби правового захисту та відшкодування🔗

Держави повинні забезпечити ефективні засоби правового захисту та відшкодування за порушення прав дитини, у тому числі з боку третіх осіб. Держави повинні ввести в дію “кримінальні, цивільні або адміністративні механізми, що враховують інтереси дитини та про які знають діти та їхні представники, які є швидкими, справді наявними та доступними, і які забезпечують належне відшкодування за завдану шкоду”.^²⁷⁸

Щоб визначити рівень або форму необхідного відшкодування, “механізми повинні враховувати, що діти можуть бути більш вразливими до наслідків порушення їхніх прав, ніж дорослі”.^²⁷⁹ Належне відшкодування включає реституцію, компенсацію та сатисфакцію, вибачення, виправлення, доступ до служб психологічного відновлення або інші заходи.^²⁸⁰

Що стосується порушень у цифровому середовищі, то механізми правового захисту повинні враховувати вразливість дітей та необхідність швидкого припинення наявної та майбутньої шкоди, в тому числі шляхом видалення протиправного контенту.^²⁸¹

Держави-учасниці повинні гарантувати неповторення порушень, “в тому числі шляхом реформування відповідних законів і політичних планів та їхньої ефективної імплементації”.^²⁸²

Примітка для читачів(-ок)

Через взаємозв'язок і взаємозалежність усіх прав людини, читачам слід звернутися до розділу "Міжнародне право прав людини", підрозділу "Конвенція проти катувань", щоб знайти детальне пояснення різних форм відшкодування, коли вони є доречними, і як вони призначені для виправлення завданої шкоди безпосередньо на користь жертв/потерпілих. Додаткові ресурси про відшкодування можна знайти в розділі "Додаткова література".

Попереднє5. Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання Наступне7. Конвенція про права осіб з інвалідністю (КПІ)

Примітки

Офіс Спеціального представника Генерального секретаря з питань сексуального насильства в умовах конфлікту, "Офіс Спеціального представника Генерального секретаря з питань сексуального насильства в умовах конфлікту та Комітет з прав дитини об'єднують зусилля для захисту та заохочення прав дітей, які постраждали від сексуального насильства, пов'язаного з конфліктом" (14 лютого 2020 р.) <www.un.org/sexualviolenceinconflict/press-release/office-of-the-special-representative-of-the-secretary-general-on-sexual-violence-in-conflict-and-committee-on-the-rights-of-the-child-join-together-to-protect-and-promote-the-rights-of-children-impact>. Доступно 12 травня 2023 р.
Редакція, "Конвенція про права дитини: Вступна записка" (Аудіовізуальна бібліотека міжнародного права ООН) <https://legal.un.org/avl/ha/crc/crc.html>, доступ 2 березня 2023 року.
Створена відповідно до статті 43 КПР.
КПР, стаття 5.
Комітет КПЛ, "Зауваження загального порядку № 20 (2016) щодо здійснення прав дитини у підлітковому віці" (6 грудня 2016 р.), UN Doc CRC/C/GC/20, п. 18.
Комітет КПЛ, "Зауваження загального порядку № 20 (2016) щодо здійснення прав дитини у підлітковому віці" (6 грудня 2016 р.), UN Doc CRC/C/GC/20, п. 5.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 13 (2011): Право дитини на свободу від усіх форм насильства" (18 квітня 2011 року), UN Doc CRC/C/GC/13, виноска 9.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 13 (2011): Право дитини на свободу від усіх форм насильства" (18 квітня 2011 року), UN Doc CRC/C/GC/13, п. 31.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 13 (2011): Право дитини на свободу від усіх форм насильства" (18 квітня 2011 року), UN Doc CRC/C/GC/13, п. 25.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 13 (2011): Право дитини на свободу від усіх форм насильства" (18 квітня 2011 року), UN Doc CRC/C/GC/13, п. 25.
Комітет КПР, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до пункту 1 статті 12 Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини, що стосується торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії. Заключні зауваження: Сьєрра-Леоне" (14 жовтня 2010 р.), UN Doc CRC/C/OPSC/SLE/CO/1, пп. 33-34.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 13 (2011): Право дитини на свободу від усіх форм насильства" (18 квітня 2011 року), UN Doc CRC/C/GC/13, п. 25; КПДЗ, ст. 2, згідно з якою торгівля дітьми "означає будь-яку дію або операцію, за допомогою якої дитина передається однією особою або групою осіб іншій особі за винагороду або будь-яку іншу винагороду", дитяча проституція "означає використання дитини в сексуальній діяльності за винагороду або будь-яку іншу форму винагороди", а дитяча порнографія "означає будь-яке зображення, будь-якими засобами, дитини, яка бере участь у реальних або імітованих відверто сексуальних діях, або будь-яке зображення статевих органів дитини, що використовується переважно для цілей сексуального характеру". У своїх Керівних принципах щодо реалізації КПДД Комітет визнав, що "деякі терміни, що використовуються в міжнародних і регіональних документах з прав дитини, такі як "дитяча порнографія" або "дитяча проституція", поступово замінюються". Ці терміни можуть вводити в оману і натякати на те, "що дитина може дати згоду на таку практику, применшуючи тяжкість злочинів або перекладаючи провину на дитину". У світлі цього Комітет закликав держави-учасниці та інші відповідні зацікавлені сторони звернути увагу на Термінологічні вказівки щодо захисту дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства "для отримання рекомендацій щодо термінології, яка повинна використовуватися при розробці законодавства та політики, спрямованих на запобігання та захист від сексуальної експлуатації та сексуального насильства над дітьми". Комітет запропонував державам замінити термін "дитяча проституція" на "сексуальна експлуатація дітей у проституції", а "дитина-повія" або "дитина-секс-працівник" на "діти, які займаються проституцією" або "діти, яких експлуатують у проституції".
Комітет з прав дитини, "Керівні принципи щодо здійснення Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини, що стосується торгівлі дітьми, дитячої проституції та дитячої порнографії" (10 вересня 2019 року), UN Doc CRC/C/156, п. 15.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 16 (2013) щодо зобов'язань держави стосовно впливу бізнес-сектору на права дитини" (17 квітня 2013 р.), UN Doc CRC/C/GC/16, п. 49.
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо п'ятої періодичної доповіді Сирійської Арабської Республіки" (6 березня 2019 року), UN Doc CRC/C/SYR/CO/5, п. 4.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 13 (2011): Право дитини на свободу від усіх форм насильства" (18 квітня 2011 року), UN Doc CRC/C/GC/13, п. 62.
При цьому державам слід взяти до уваги завдання 5.2 (щодо ліквідації всіх форм насильства щодо всіх жінок і дівчат у державній і приватній сферах) і 16.2 (щодо припинення жорстокого поводження, експлуатації, торгівлі та всіх форм насильства щодо дітей і катувань) Цілей сталого розвитку, див. Комітет з прав людини, "Заключні зауваження до об'єднаної п'ятої та шостої періодичної доповіді Еквадору" (26 жовтня 2017 р.), UN Doc CRC/C/ECU/CO/5-6, пункти 25 і 27.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 13 (2011): Право дитини на свободу від усіх форм насильства" (18 квітня 2011 року), UN Doc CRC/C/GC/13, п. 37.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 13 (2011): Право дитини на свободу від усіх форм насильства" (18 квітня 2011 року), UN Doc CRC/C/GC/13, п. 73.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 13 (2011): Право дитини на свободу від усіх форм насильства" (18 квітня 2011 р.), UN Doc CRC/C/GC/13, п. 41(e).
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 13 (2011): Право дитини на свободу від усіх форм насильства" (18 квітня 2011 року), UN Doc CRC/C/GC/13, п. 35.
КПД, стаття 19(1); Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 13 (2011): Право дитини на свободу від усіх форм насильства" (18 квітня 2011 року), UN Doc CRC/C/GC/13, п. 33.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 13 (2011): Право дитини на свободу від усіх форм насильства" (18 квітня 2011 року), UN Doc CRC/C/GC/13, п. 34.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 5 (2003): Загальні заходи щодо здійснення Конвенції про права дитини (статті 4, 42 та 44, пункт 6)" (27 листопада 2003 р.), UN Doc CRC/GC/2003/5, п. 1.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 5 (2003): Загальні заходи щодо здійснення Конвенції про права дитини (статті 4, 42 та 44, пункт 6)" (27 листопада 2003 року), UN Doc CRC/GC/2003/5, п. 15.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 5 (2003): Загальні заходи щодо здійснення Конвенції про права дитини (статті 4, 42 та 44, пункт 6)" (27 листопада 2003 року), UN Doc CRC/GC/2003/5, п. 21.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 4 (2003) "Здоров'я та розвиток підлітків у контексті Конвенції про права дитини" (1 липня 2003 р.), UN Doc CRC/GC/2003/4, п. 20.
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо об'єднаних четвертої та п'ятої періодичних доповідей Колумбії" (6 березня 2015 року), UN Doc CRC/C/COL/CO/4-5, п. 32 (a).
КПР, стаття 51(2).
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 5 (2003): Загальні заходи щодо здійснення Конвенції про права дитини (статті 4, 42 та 44, пункт 6)" (27 листопада 2003 року), UN Doc CRC/GC/2003/5, п. 13.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 16 (2013) щодо зобов'язань держави стосовно впливу бізнес-сектору на права дитини" (17 квітня 2013 р.), UN Doc CRC/C/GC/16, п. 39.
Комітет КПР, "Зауваження загального порядку № 16 (2013) щодо зобов'язань держави стосовно впливу бізнес-сектору на права дитини" (17 квітня 2013 р.), UN Doc CRC/C/GC/16, п. 39; OPSC, ст. 3(1).
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 22 (2017) Комітету з прав дитини щодо загальних принципів, що стосуються прав людини дітей у контексті міжнародної міграції" (16 листопада 2017 р.), UN Doc CRC/C/GC/22, п. 12.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 22 (2017) Комітету з прав дитини щодо загальних принципів, що стосуються прав людини дітей у контексті міжнародної міграції" (16 листопада 2017 р.), UN Doc CRC/C/GC/22, п. 12.
Комітет з прав дитини, "Заключні зауваження щодо доповіді, поданої Марокко відповідно до пункту 1 статті 8 Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини, що стосується участі дітей у збройних конфліктах" (13 листопада 2014 року), UN Doc CRC/C/OPAC/MAR/CO/1, пункт 24.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 13 (2011): Право дитини на свободу від усіх форм насильства" (18 квітня 2011 р.) UN Doc CRC/C/GC/13, п. 26; Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 16 (2013) про зобов'язання держави щодо впливу підприємницького сектору на права дитини" (17 квітня 2013 р.) UN Doc CRC/C/GC/16, п. 2; Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку №. 17 (2013) про право дитини на відпочинок, дозвілля, ігри, рекреаційну діяльність, культурне життя та мистецтво (стаття 31)" (17 квітня 2013 р.), UN Doc CRC/C/GC/17, п. 57(b); Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 21 (2017) про дітей, які перебувають у ситуації вулиці" (21 червня 2017 р.), UN Doc CRC/C/GC/21, п. 15.
КПД, стаття 2; Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 5 (2003): Загальні заходи щодо здійснення Конвенції про права дитини (статті 4, 42 та 44, пункт 6)" (27 листопада 2003 року), UN Doc CRC/GC/2003/5, пункт 44.
Комітет КПР, "Зауваження загального порядку № 25 (2021) про права дітей у зв'язку з цифровим середовищем" (2 березня 2021 року) UN Doc CRC/C/GC/25.
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо другої періодичної доповіді Центральноафриканської Республіки" (8 березня 2017 року), UN Doc CRC/C/CAF/CO/2, п. 21.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 16 (2013) щодо зобов'язань держави стосовно впливу підприємницького сектору на права дитини" (17 квітня 2013 р.), UN Doc CRC/C/GC/16, п. 8.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 16 (2013) щодо зобов'язань держави стосовно впливу підприємницького сектору на права дитини" (17 квітня 2013 р.), UN Doc CRC/C/GC/16, п. 3.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 5 (2003): Загальні заходи щодо здійснення Конвенції про права дитини (статті 4, 42 та 44, пункт 6)" (27 листопада 2003 року), UN Doc CRC/GC/2003/5, пункт 44.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 16 (2013) щодо зобов'язань держави стосовно впливу бізнес-сектору на права дитини" (17 квітня 2013 р.), UN Doc CRC/C/GC/16, пп. 27-29.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 16 (2013) щодо зобов'язань держави стосовно впливу бізнес-сектору на права дитини" (17 квітня 2013 р.), UN Doc CRC/C/GC/16, п. 38.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 16 (2013) щодо зобов'язань держави стосовно впливу бізнес-сектору на права дитини" (17 квітня 2013 р.), UN Doc CRC/C/GC/16, п. 43.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 16 (2013) щодо зобов'язань держави стосовно впливу бізнес-сектору на права дитини" (17 квітня 2013 р.), UN Doc CRC/C/GC/16, п. 45.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 16 (2013) щодо зобов'язань держави стосовно впливу бізнес-сектору на права дитини" (17 квітня 2013 р.), UN Doc CRC/C/GC/16, п. 64.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 16 (2013) щодо зобов'язань держави стосовно впливу підприємницького сектору на права дитини" (17 квітня 2013 року), UN Doc CRC/C/GC/16, п. 50.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 16 (2013) щодо зобов'язань держави стосовно впливу підприємницького сектору на права дитини" (17 квітня 2013 р.), UN Doc CRC/C/GC/16, п. 52.
Комітет КПР, "Зауваження загального порядку № 25 (2021) про права дітей у зв'язку з цифровим середовищем" (2 березня 2021 року), UN Doc CRC/C/GC/25, п. 48.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 16 (2013) щодо зобов'язань держави стосовно впливу підприємницького сектору на права дитини" (17 квітня 2013 р.), UN Doc CRC/C/GC/16, п. 51.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 16 (2013) щодо зобов'язань держави стосовно впливу підприємницького сектору на права дитини" (17 квітня 2013 р.), UN Doc CRC/C/GC/16, п. 42.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 16 (2013) щодо зобов'язань держави стосовно впливу бізнес-сектору на права дитини" (17 квітня 2013 р.), UN Doc CRC/C/GC/16, п. 58.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 16 (2013) щодо зобов'язань держави стосовно впливу бізнес-сектору на права дитини" (17 квітня 2013 р.), UN Doc CRC/C/GC/16, п. 60.
Комітет КПР, "Зауваження загального порядку № 25 (2021) про права дітей у зв'язку з цифровим середовищем" (2 березня 2021 року), UN Doc CRC/C/GC/25, п. 80.
Комітет з прав дитини, "Керівні принципи щодо здійснення Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини, що стосується торгівлі дітьми, дитячої проституції та дитячої порнографії" (10 вересня 2019 року), UN Doc CRC/C/156, пункти 37 і 57.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 5 (2003): Загальні заходи щодо здійснення Конвенції про права дитини (статті 4, 42 та 44, пункт 6)" (27 листопада 2003 року), UN Doc CRC/GC/2003/5, пп. 40-41.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 5 (2003): Загальні заходи щодо здійснення Конвенції про права дитини (статті 4, 42 та 44, пункт 6)" (27 листопада 2003 року), UN Doc CRC/GC/2003/5, пп. 40-41.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 5 (2003): Загальні заходи щодо здійснення Конвенції про права дитини (статті 4, 42 та 44, пункт 6)" (27 листопада 2003 року), UN Doc CRC/GC/2003/5, п. 12.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 22 (2017) Комітету з прав дитини щодо загальних принципів, що стосуються прав людини дітей у контексті міжнародної міграції" (16 листопада 2017 р.), UN Doc CRC/C/GC/22, п. 32(b).
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 5 (2003): Загальні заходи щодо здійснення Конвенції про права дитини (статті 4, 42 та 44, пункт 6)" (27 листопада 2003 року), UN Doc CRC/GC/2003/5, п. 12.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 22 (2017) Комітету з прав дитини щодо загальних принципів, що стосуються прав людини дітей у контексті міжнародної міграції" (16 листопада 2017 р.), UN Doc CRC/C/GC/22, п. 31.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 22 (2017) Комітету з прав дитини щодо загальних принципів, що стосуються прав людини дітей у контексті міжнародної міграції" (16 листопада 2017 р.), UN Doc CRC/C/GC/22, п. 31.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 14 (2013) про право дитини на першочергове врахування її найкращих інтересів (пункт 1 статті 3)" (29 травня 2013 року), UN Doc CRC/C/GC/14, пункт 48.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 14 (2013) про право дитини на першочергове врахування її найкращих інтересів (пункт 1 статті 3)" (29 травня 2013 року), UN Doc CRC/C/GC/14, с. 13-17.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 14 (2013) про право дитини на першочергове врахування її найкращих інтересів (пункт 1 статті 3)" (29 травня 2013 року), UN Doc CRC/C/GC/14, с. 18-20.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 14 (2013) про право дитини на першочергове врахування її найкращих інтересів (пункт 1 статті 3)" (29 травня 2013 року), UN Doc CRC/C/GC/14, с. 18-20.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 12 (2009): Право дитини бути вислуханою" (20 липня 2009 р.), UN Doc CRC/C/GC/12, п. 19.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 12 (2009): Право дитини бути вислуханою" (20 липня 2009 року), UN Doc CRC/C/GC/12, пп. 20-21.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 12 (2009): Право дитини бути вислуханою" (20 липня 2009 р.), UN Doc CRC/C/GC/12, п. 22.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 12 (2009): Право дитини бути вислуханою" (20 липня 2009 р.), UN Doc CRC/C/GC/12, п. 26.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 12 (2009): Право дитини бути вислуханою" (20 липня 2009 року), UN Doc CRC/C/GC/12, пп. 28-30.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 12 (2009): Право дитини бути вислуханою" (20 липня 2009 р.), UN Doc CRC/C/GC/12, пп. 32 і 34.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 12 (2009): Право дитини бути вислуханою" (20 липня 2009 р.), UN Doc CRC/C/GC/12, пп. 35-37.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 5 (2003): Загальні заходи щодо здійснення Конвенції про права дитини (статті 4, 42 та 44, пункт 6)" (27 листопада 2003 року), UN Doc CRC/GC/2003/5, п. 12.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 5 (2003): Загальні заходи щодо здійснення Конвенції про права дитини (статті 4, 42 та 44, пункт 6)" (27 листопада 2003 року), UN Doc CRC/GC/2003/5, пп. 29-30.
Комітет КПЛ, "Зауваження загального порядку № 20 (2016) щодо здійснення прав дитини у підлітковому віці" (6 грудня 2016 р.), UN Doc CRC/C/GC/20, п. 79.
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження до об'єднаної п'ятої та шостої періодичної доповіді України" (27 жовтня 2022 року), UN Doc CRC/C/UKR/CO/5-6, параграф 10(a).
Комітет КПЛ, "Зауваження загального порядку № 20 (2016) щодо здійснення прав дитини у підлітковому віці" (6 грудня 2016 р.), UN Doc CRC/C/GC/20, п. 80.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 12 (2009): Право дитини бути вислуханою" (20 липня 2009 р.), UN Doc CRC/C/GC/12, п. 119.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 5 (2003): Загальні заходи щодо здійснення Конвенції про права дитини (статті 4, 42 та 44, пункт 6)" (27 листопада 2003 року), UN Doc CRC/GC/2003/5, п. 12.
Комітет з прав людини, "Зауваження загального порядку № 11 (2009) "Діти корінних народів та їхні права за Конвенцією" (12 лютого 2009 року), UN Doc CRC/C/GC/11, параграф 29.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 22 (2017) Комітету з прав дитини щодо загальних принципів, що стосуються прав людини дітей у контексті міжнародної міграції" (16 листопада 2017 р.), UN Doc CRC/C/GC/22, п. 23.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 18 Комітету з прав дитини щодо шкідливих практик" (14 листопада 2014 року), UN Doc CRC/C/GC/18, п. 73(b).
Комітети КЛДЖ та КПР, "Забезпечення запобігання, захисту та допомоги дітям, які народилися внаслідок зґвалтування, пов'язаного з конфліктом, та їхнім матерям: Спільна заява КЛДЖ та КПР" (19 листопада 2021 р.), с. 3-6.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 22 (2017) Комітету з прав дитини щодо загальних принципів, що стосуються прав людини дітей у контексті міжнародної міграції" (16 листопада 2017 р.), UN Doc CRC/C/GC/22, п. 9.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 23 (2017) Комітету з прав дитини щодо зобов'язань держав стосовно прав людини дітей у контексті міжнародної міграції в країнах походження, транзиту, призначення та повернення" (16 листопада 2017 р.), UN Doc CRC/C/GC/23, п. 40.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 23 (2017) Комітету з прав дитини щодо зобов'язань держав стосовно прав людини дітей у контексті міжнародної міграції в країнах походження, транзиту, призначення та повернення" (16 листопада 2017 р.), UN Doc CRC/C/GC/23, п. 13.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 23 (2017) Комітету з прав дитини щодо зобов'язань держав стосовно прав людини дітей у контексті міжнародної міграції в країнах походження, транзиту, призначення та повернення" (16 листопада 2017 р.), UN Doc CRC/C/GC/23, п. 43.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 6 (2005): Поводження з несупроводжуваними та розлученими дітьми за межами країни їхнього походження" (1 вересня 2005 р.), UN Doc CRC/GC/2005/6, п. 66.
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо об'єднаних другої-четвертої періодичних доповідей Іраку" (3 березня 2015 року), UN Doc , пункти 75 (a) та (e).
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 6 (2005): Поводження з несупроводжуваними та розлученими дітьми за межами країни їхнього походження" (1 вересня 2005 р.), UN Doc CRC/GC/2005/6, п. 69.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 6 (2005): Поводження з несупроводжуваними та розлученими дітьми за межами країни їхнього походження" (1 вересня 2005 р.) UN Doc CRC/GC/2005/6, пп. 70-72.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 6 (2005): Поводження з несупроводжуваними та розлученими дітьми за межами країни їхнього походження" (1 вересня 2005 р.) UN Doc CRC/GC/2005/6, пп. 74-75.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 12 (2009): Право дитини бути вислуханою" (20 липня 2009 р.), UN Doc CRC/C/GC/12, п. 124.
Повідомлення № 76/2019 R.Y.S. проти Іспанії, Висновки, ухвалені Комітетом КПР відповідно до Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо процедури повідомлень (17 серпня 2021 року), UN Doc CRC/C/86/D/76/2019, п. 8.3.
КПР, статті 3 і 12.
Повідомлення № 76/2019 R.Y.S. проти Іспанії, Висновки, ухвалені Комітетом КПР відповідно до Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо процедури повідомлень (17 серпня 2021 року), UN Doc CRC/C/86/D/76/2019, пп. 8.9-9.
Повідомлення № 76/2019 R.Y.S. проти Іспанії, Висновки, ухвалені Комітетом КПР відповідно до Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо процедури повідомлень (17 серпня 2021 року), UN Doc CRC/C/86/D/76/2019, пп. 8.3-8.4 та 8.8.
Повідомлення № 76/2019 R.Y.S. проти Іспанії, Висновки, ухвалені Комітетом КПР відповідно до Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо процедури повідомлень (17 серпня 2021 року), UN Doc CRC/C/86/D/76/2019, пп. 8.3-8.8 і 9.
КПР, статті 6 і 37.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 6 (2005): Поводження з несупроводжуваними та розлученими дітьми за межами країни їхнього походження" (1 вересня 2005 р.), UN Doc CRC/GC/2005/6, п. 74.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 22 (2017) Комітету з прав дитини щодо загальних принципів, що стосуються прав людини дітей у контексті міжнародної міграції" (16 листопада 2017 р.), UN Doc CRC/C/GC/22, п. 32(g).
КПД, ст. 3; Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 22 (2017) Комітету з прав дитини щодо загальних принципів, що стосуються прав людини дітей у контексті міжнародної міграції" (16 листопада 2017 р.), UN Doc CRC/C/GC/22, п. 33.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 22 (2017) Комітету з прав дитини щодо загальних принципів, що стосуються прав людини дітей у контексті міжнародної міграції" (16 листопада 2017 р.), UN Doc CRC/C/GC/22, п. 32(k).
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 6 (2005): Поводження з несупроводжуваними та розлученими дітьми за межами країни їхнього походження" (1 вересня 2005 р.), UN Doc CRC/GC/2005/6, п. 53.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 6 (2005): Поводження з несупроводжуваними та розлученими дітьми за межами країни їхнього походження" (1 вересня 2005 р.), UN Doc CRC/GC/2005/6, п. 28.
Комітет КПЛ, "Зауваження загального порядку № 24 (2019) щодо прав дітей у системі правосуддя щодо дітей" (18 вересня 2019 року), UN Doc CRC/C/GC/24, п. 85.
Комітет КПЛ, "Зауваження загального порядку № 24 (2019) щодо прав дітей у системі правосуддя щодо дітей" (18 вересня 2019 року), UN Doc CRC/C/GC/24, п. 85.
Комітет КПЛ, "Зауваження загального порядку № 24 (2019) щодо прав дітей у системі правосуддя щодо дітей" (18 вересня 2019 року), UN Doc CRC/C/GC/24, п. 88.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 24 (2019) щодо прав дітей у системі правосуддя щодо дітей" (18 вересня 2019 року), UN Doc CRC/C/GC/24, п. 89.
Комітет КПЛ, "Зауваження загального порядку № 24 (2019) щодо прав дітей у системі правосуддя щодо дітей" (18 вересня 2019 року), UN Doc CRC/C/GC/24, п. 85.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 21 (2017) щодо дітей, які опинилися на вулиці" (21 червня 2017 року), UN Doc CRC/C/GC/21, параграф 44.
КПР, стаття 37(c).
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 24 (2019) щодо прав дітей у системі правосуддя щодо дітей" (18 вересня 2019 року), UN Doc CRC/C/GC/24, пп. 92-93.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 24 (2019) щодо прав дітей у системі правосуддя щодо дітей" (18 вересня 2019 року), UN Doc CRC/C/GC/24, п. 94.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 24 (2019) щодо прав дітей у системі правосуддя щодо дітей" (18 вересня 2019 року), UN Doc CRC/C/GC/24, п. 95.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 24 (2019) щодо прав дітей у системі правосуддя щодо дітей" (18 вересня 2019 року), UN Doc CRC/C/GC/24, п. 90.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 24 (2019) щодо прав дітей у системі правосуддя щодо дітей" (18 вересня 2019 року), UN Doc CRC/C/GC/24, пп. 87 і 90.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 6 (2005): Поводження з несупроводжуваними та розлученими дітьми за межами країни їхнього походження" (1 вересня 2005 р.), UN Doc CRC/GC/2005/6, п. 61.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 6 (2005): Поводження з несупроводжуваними та розлученими дітьми за межами країни їхнього походження" (1 вересня 2005 р.), UN Doc CRC/GC/2005/6, п. 62.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 22 (2017) Комітету з прав дитини щодо загальних принципів, що стосуються прав людини дітей у контексті міжнародної міграції" (16 листопада 2017 р.), UN Doc CRC/C/GC/22, п. 32(f).
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 23 (2017) Комітету з прав дитини щодо зобов'язань держав стосовно прав людини дітей у контексті міжнародної міграції в країнах походження, транзиту, призначення та повернення" (16 листопада 2017 р.), UN Doc CRC/C/GC/23, п. 11.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 23 (2017) Комітету з прав дитини щодо зобов'язань держав стосовно прав людини дітей у контексті міжнародної міграції в країнах походження, транзиту, призначення та повернення" (16 листопада 2017 року), UN Doc CRC/C/GC/23, пункти 7 і 9.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 23 (2017) Комітету з прав дитини щодо зобов'язань держав стосовно прав людини дітей у контексті міжнародної міграції в країнах походження, транзиту, призначення та повернення" (16 листопада 2017 р.), UN Doc CRC/C/GC/23, п. 12.
Комітет КПЛ, "Зауваження загального порядку № 20 (2016) щодо здійснення прав дитини у підлітковому віці" (6 грудня 2016 р.), UN Doc CRC/C/GC/20, п. 82.
Комітет з прав дитини, "Заключні зауваження щодо доповіді, поданої Єменом відповідно до пункту 1 статті 8 Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини, що стосується участі дітей у збройних конфліктах" (26 лютого 2014 року), UN Doc CRC/C/OPAC/YEM/CO/1, пункт 27.
Комітет КПР, "Зауваження загального порядку № 25 (2021) про права дітей у зв'язку з цифровим середовищем" (2 березня 2021 року), UN Doc CRC/C/GC/25, п. 83.
Комітет КПР, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 44 Конвенції. Заключні зауваження: М'янма" (14 березня 2012 р.), UN Doc CRC/C/MMR/CO/3-4, п. 82.
Комітет з прав дитини, "Заключні зауваження щодо доповіді, поданої Єменом відповідно до пункту 1 статті 8 Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини, що стосується участі дітей у збройних конфліктах" (26 лютого 2014 року), UN Doc CRC/C/OPAC/YEM/CO/1, пункт 19.
OPAC, стаття 1.
OPAC, ст. 2; Комітет КПР, "Заключні зауваження щодо доповіді, поданої Перу відповідно до статті 8(1) Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах" (7 березня 2016 р.), UN Doc CRC/C/OPAC/PER/CO/1, п. 20.
OPAC, стаття 3.
OPAC, ст. 4; Комітет КПР, "Заключні зауваження щодо доповіді, поданої Перу відповідно до статті 8(1) Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах" (7 березня 2016 р.), UN Doc CRC/C/OPAC/PER/CO/1, п. 18.
Комітет КПР, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 8 Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини, що стосується участі дітей у збройних конфліктах. Заключні зауваження: Судан" (8 жовтня 2010 р.), UN Doc CRC/C/OPAC/SDN/CO/1, п. 24(c).
Комітет КПР, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до пункту 1 статті 8 Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини, що стосується участі дітей у збройних конфліктах". Заключні зауваження: Демократична Республіка Конго" (7 березня 2012 року), UN Doc CRC/C/OPAC/COD/CO/1, п. 15.
Комітет КПР, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до пункту 1 статті 8 Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини, що стосується участі дітей у збройних конфліктах". Заключні зауваження: Демократична Республіка Конго" (7 березня 2012 року), UN Doc CRC/C/OPAC/COD/CO/1, п. 31.
Комітет КПР, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до пункту 1 статті 8 Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини, що стосується участі дітей у збройних конфліктах". Заключні зауваження: Демократична Республіка Конго" (7 березня 2012 року), UN Doc CRC/C/OPAC/COD/CO/1, п. 33.
Комітет КПР, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 8 Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини, що стосується участі дітей у збройних конфліктах. Заключні зауваження: Судан" (8 жовтня 2010 р.), UN Doc CRC/C/OPAC/SDN/CO/1, пп. 28(a)-(b).
Комітет з прав дитини, "Заключні зауваження щодо доповіді, поданої Перу відповідно до статті 8(1) Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах" (7 березня 2016 року), UN Doc CRC/C/OPAC/PER/CO/1, п. 16.
Комітет з прав дитини, "Заключні зауваження щодо доповіді, поданої Перу відповідно до статті 8(1) Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах" (7 березня 2016 року), UN Doc CRC/C/OPAC/PER/CO/1, п. 16.
Комітет КПР, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 8 Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини, що стосується участі дітей у збройних конфліктах. Заключні зауваження: Колумбія" (21 червня 2010 року), UN Doc CRC/C/OPAC/COL/CO/1, п. 40.
Комітет КПР, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 8 Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини, що стосується участі дітей у збройних конфліктах. Заключні зауваження: Колумбія" (21 червня 2010 року), UN Doc CRC/C/OPAC/COL/CO/1, п. 40.
Комітет КПР, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 8 Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини, що стосується участі дітей у збройних конфліктах. Заключні зауваження: Колумбія" (21 червня 2010 року), UN Doc CRC/C/OPAC/COL/CO/1, п. 50.
Комітет з прав дитини, "Заключні зауваження щодо доповіді, поданої Іраком відповідно до пункту 1 статті 12 Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини, що стосується торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії" (5 березня 2015 року), UN Doc CRC/C/OPSC/IRQ/CO/1, параграф 35.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 22 (2017) Комітету з прав дитини щодо загальних принципів, що стосуються прав людини дітей у контексті міжнародної міграції" (16 листопада 2017 р.), UN Doc CRC/C/GC/22, п. 53; Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 17 (2013) щодо права дитини на відпочинок, дозвілля, ігри, рекреаційну діяльність, культурне життя і мистецтво (стаття 31)" (17 квітня 2013 р.), UN Doc CRC/C/GC/17, п. 60.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 18 Комітету з прав дитини щодо шкідливих практик" (14 листопада 2014 р.) UN Doc CRC/C/GC/18, п. 88; Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 5 (2003 р.): Загальні заходи щодо здійснення Конвенції про права дитини (статті 4, 42 та 44, пункт 6)" (27 листопада 2003 року), UN Doc CRC/GC/2003/5, п. 53.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 16 (2013) щодо зобов'язань держави стосовно впливу бізнес-сектору на права дитини" (17 квітня 2013 р.), UN Doc CRC/C/GC/16, п. 82.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 18 Комітету з прав дитини щодо шкідливих практик" (14 листопада 2014 р.) UN Doc CRC/C/GC/18, п. 88; Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 5 (2003 р.): Загальні заходи щодо здійснення Конвенції про права дитини (статті 4, 42 та 44, пункт 6)" (27 листопада 2003 року), UN Doc CRC/GC/2003/5, п. 53.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 5 (2003): Загальні заходи щодо здійснення Конвенції про права дитини (статті 4, 42 та 44, пункт 6)" (27 листопада 2003 р.), UN Doc CRC/GC/2003/5, п. 70.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 4 (2003) "Здоров'я та розвиток підлітків у контексті Конвенції про права дитини" (1 липня 2003 р.), UN Doc CRC/GC/2003/4, п. 24.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 13 (2011): Право дитини на свободу від усіх форм насильства" (18 квітня 2011 року), UN Doc CRC/C/GC/13, п. 72(b).
Комітет КПЛ, "Зауваження загального порядку № 20 (2016) щодо здійснення прав дитини у підлітковому віці" (6 грудня 2016 р.), UN Doc CRC/C/GC/20, п. 30.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 22 (2017) Комітету з прав дитини щодо загальних принципів, що стосуються прав людини дітей у контексті міжнародної міграції" (16 листопада 2017 р.), UN Doc CRC/C/GC/22, п. 23.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 4 (2003) "Здоров'я та розвиток підлітків у контексті Конвенції про права дитини" (1 липня 2003 р.), UN Doc CRC/GC/2003/4, п. 28.
КПД, статті 7, 17 і 24; Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 4 (2003) "Здоров'я і розвиток підлітків у контексті Конвенції про права дитини" (1 липня 2003 р.), UN Doc CRC/GC/2003/4, пункти 26 і 28.
Комітет КПР, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до пункту 1 статті 8 Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини, що стосується участі дітей у збройних конфліктах". Заключні зауваження: Демократична Республіка Конго" (7 березня 2012 року), UN Doc CRC/C/OPAC/COD/CO/1, п. 29.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 5 (2003): Загальні заходи щодо здійснення Конвенції про права дитини (статті 4, 42 і 44, пункт 6)" (27 листопада 2003 року), UN Doc CRC/GC/2003/5, п. 53; Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 18 Комітету з прав дитини щодо шкідливих практик" (14 листопада 2014 року), UN Doc CRC/C/GC/18, пп. 73 (b) і 49.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 5 (2003): Загальні заходи щодо здійснення Конвенції про права дитини (статті 4, 42 та 44, пункт 6)" (27 листопада 2003 р.), UN Doc CRC/GC/2003/5, п. 53.
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження до об'єднаної п'ятої та шостої періодичної доповіді України" (27 жовтня 2022 року), UN Doc CRC/C/UKR/CO/5-6, параграф 17.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 13 (2011): Право дитини на свободу від усіх форм насильства" (18 квітня 2011 року), UN Doc CRC/C/GC/13, п. 48.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 18 Комітету з прав дитини щодо шкідливих практик" (14 листопада 2014 року), UN Doc CRC/C/GC/18, п. 73(b); Комітет з прав дитини, "Заключні зауваження щодо об'єднаних четвертої та п'ятої періодичних доповідей Колумбії" (6 березня 2015 року), UN Doc CRC/C/COL/CO/4-5, п. 30(c).
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 2 (2002): Роль незалежних національних правозахисних установ у заохоченні та захисті прав дитини" (15 листопада 2002 р.), UN Doc CRC/GC/2002/2, п. 1.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 2 (2002): Роль незалежних національних правозахисних установ у заохоченні та захисті прав дитини" (15 листопада 2002 р.), UN Doc CRC/GC/2002/2, пп. 8-10.
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо четвертої періодичної доповіді Ємену" (25 лютого 2014 року), UN Doc CRC/C/YEM/CO/4, параграф 20.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 2 (2002): Роль незалежних національних правозахисних установ у заохоченні та захисті прав дитини" (15 листопада 2002 р.) UN Doc CRC/GC/2002/2.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 16 (2013) щодо зобов'язань держави стосовно впливу бізнес-сектору на права дитини" (17 квітня 2013 р.), UN Doc CRC/C/GC/16, п. 41.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 5 (2003): Загальні заходи щодо здійснення Конвенції про права дитини (статті 4, 42 і 44, пункт 6)" (27 листопада 2003 року), UN Doc CRC/GC/2003/5, пункти 56 і 58.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 3 (2003): ВІЛ/СНІД та права дитини" (17 березня 2003 р.), UN Doc CRC/GC/2003/3, п. 42.
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо об'єднаних другої-четвертої періодичних доповідей Іраку" (3 березня 2015 року), UN Doc CRC/C/IRQ/CO/2-4, пп. 15-16.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 12 (2009): Право дитини бути вислуханою" (20 липня 2009 р.), UN Doc CRC/C/GC/12, п. 120.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 12 (2009): Право дитини бути вислуханою" (20 липня 2009 р.), UN Doc CRC/C/GC/12, п. 121.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 13 (2011): Право дитини на свободу від усіх форм насильства" (18 квітня 2011 року), UN Doc CRC/C/GC/13, п. 76.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 9 (2006): Права дітей з інвалідністю" (27 лютого 2007 року), UN Doc CRC/C/GC/9, п. 22.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 6 (2005): Поводження з несупроводжуваними та розлученими дітьми за межами країни їхнього походження" (1 вересня 2005 р.), UN Doc CRC/GC/2005/6, п. 43; див. також КПД, ст. 22(2).
Комітети КЛДЖ та КПР, "Забезпечення запобігання, захисту та допомоги дітям, які народилися внаслідок зґвалтування, пов'язаного з конфліктом, та їхнім матерям: Спільна заява КЛДЖ та КПР" (19 листопада 2021 р.), с. 3.
OPAC, стаття 7(1).
OPSC, стаття 6(1).
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 22 (2017) Комітету з прав дитини щодо загальних принципів, що стосуються прав людини дітей у контексті міжнародної міграції" (16 листопада 2017 р.), UN Doc CRC/C/GC/22, п. 55(e); Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 13 (2011): Право дитини на свободу від усіх форм насильства" (18 квітня 2011 р.), UN Doc CRC/C/GC/13, п. 41.
Комітет КПЛ, "Заключні зауваження щодо Другої періодичної доповіді Святого Престолу" (25 лютого 2014 р.), UN Doc CRC/C/VAT/CO/2, п. 62.
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо об'єднаних другої-четвертої періодичних доповідей Іраку" (3 березня 2015 року), UN Doc CRC/C/IRQ/CO/2-4, параграф 14.
Комітет з прав дитини, "Заключні зауваження щодо доповіді, поданої Іраком відповідно до пункту 1 статті 8 Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини, що стосується участі дітей у збройних конфліктах" (5 березня 2015 року), UN Doc CRC/C/OPAC/IRQ/CO/1, п. 38(e).
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо об'єднаних другої-четвертої періодичних доповідей Іраку" (3 березня 2015 року), UN Doc CRC/C/IRQ/CO/2-4, параграф 32 (e).
Комітет КПД, "Заключні зауваження щодо другої доповіді Сполучених Штатів Америки, поданої відповідно до статті 8 Факультативного протоколу до Конвенції про участь дітей у збройних конфліктах" (26 червня 2013 року), UN Doc CRC/C/OPAC/USA/CO/2, параграф 30.
Комітет КПР, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до пункту 1 статті 8 Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини, що стосується участі дітей у збройних конфліктах". Заключні зауваження: Демократична Республіка Конго" (7 березня 2012 року), UN Doc CRC/C/OPAC/COD/CO/1, п. 37.
Комітет з прав дитини, "Заключні зауваження щодо доповіді, поданої Алжиром відповідно до статті 8(1) Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах" (22 червня 2018 року), UN Doc CRC/C/OPAC/DZA/CO/1, п. 39(b).
Комітет КПР, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 44 Конвенції. Заключні зауваження: М'янма" (14 березня 2012 р.), UN Doc CRC/C/MMR/CO/3-4, п. 84.
Комітет КПР, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 44 Конвенції. Заключні зауваження: Острови Кука" (22 лютого 2012 р.), UN Doc CRC/C/COK/CO/1, п. 42.
Комітет КПР, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 8 Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини, що стосується участі дітей у збройних конфліктах. Заключні зауваження: Колумбія" (21 червня 2010 року), UN Doc CRC/C/OPAC/COL/CO/1, п. 36.
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо об'єднаних п'ятої та шостої періодичних доповідей Норвегії" (4 липня 2018 року), UN Doc CRC/C/NOR/CO/5-6, пункт 18(g).
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 13 (2011): Право дитини на свободу від усіх форм насильства" (18 квітня 2011 р.), UN Doc CRC/C/GC/13, п. 47(d)(i).
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 5 (2003): Загальні заходи щодо здійснення Конвенції про права дитини (статті 4, 42 та 44, пункт 6)" (27 листопада 2003 року), UN Doc CRC/GC/2003/5, п. 48.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 22 (2017) Комітету з прав дитини щодо загальних принципів, що стосуються прав людини дітей у контексті міжнародної міграції" (16 листопада 2017 р.), UN Doc CRC/C/GC/22, пп. 16-17.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 18 Комітету з прав дитини щодо шкідливих практик" (14 листопада 2014 року), UN Doc CRC/C/GC/18, п. 39(b).
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 5 (2003): Загальні заходи щодо здійснення Конвенції про права дитини (статті 4, 42 та 44, пункт 6)" (27 листопада 2003 року), UN Doc CRC/GC/2003/5, п. 48.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 22 (2017) Комітету з прав дитини щодо загальних принципів, що стосуються прав людини дітей у контексті міжнародної міграції" (16 листопада 2017 р.), UN Doc CRC/C/GC/22, п. 16.
Комітет КПР, "Зауваження загального порядку № 25 (2021) про права дітей у зв'язку з цифровим середовищем" (2 березня 2021 року), UN Doc CRC/C/GC/25, п. 30.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 18 Комітету з прав дитини щодо шкідливих практик" (14 листопада 2014 року), UN Doc CRC/C/GC/18, п. 39(a).
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 5 (2003): Загальні заходи щодо здійснення Конвенції про права дитини (статті 4, 42 та 44, пункт 6)" (27 листопада 2003 року), UN Doc CRC/GC/2003/5, п. 72.
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження до об'єднаних четвертої та п'ятої періодичних доповідей Колумбії" (6 березня 2015 року), UN Doc CRC/C/COL/CO/4-5, пункти 28(h) та 30(c).
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 13 (2011): Право дитини на свободу від усіх форм насильства" (18 квітня 2011 року), UN Doc CRC/C/GC/13, пп. 49-50.
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження до другої періодичної доповіді Кот-д'Івуару" (12 липня 2019 року), UN Doc CRC/C/CIV/CO/2, п. 32(b).
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження до об'єднаної п'ятої та шостої періодичної доповіді України" (27 жовтня 2022 року), UN Doc CRC/C/UKR/CO/5-6, п. 23(c).
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 13 (2011): Право дитини на свободу від усіх форм насильства" (18 квітня 2011 року), UN Doc CRC/C/GC/13, п. 51.
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження до об'єднаної п'ятої та шостої періодичної доповіді України" (27 жовтня 2022 року), UN Doc CRC/C/UKR/CO/5-6, п. 23(f).
OPSC, стаття 8(2).
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 13 (2011): Право дитини на свободу від усіх форм насильства" (18 квітня 2011 року), UN Doc CRC/C/GC/13, п. 54.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 13 (2011): Право дитини на свободу від усіх форм насильства" (18 квітня 2011 року), UN Doc CRC/C/GC/13, п. 56.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 24 (2019) щодо прав дітей у системі правосуддя щодо дітей" (18 вересня 2019 року), UN Doc CRC/C/GC/24, пп. 102 і 104.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 13 (2011): Право дитини на свободу від усіх форм насильства" (18 квітня 2011 року), UN Doc CRC/C/GC/13, п. 54.
OPSC, ст. 8; Комітет КПР, "Керівні принципи щодо здійснення Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини, що стосується торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії" (10 вересня 2019 р.), UN Doc CRC/C/156, п. 76.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 12 (2009): Право дитини бути вислуханою" (20 липня 2009 р.), UN Doc CRC/C/GC/12, п. 64.
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо другої періодичної доповіді Центральноафриканської Республіки" (8 березня 2017 року), UN Doc CRC/C/CAF/CO/2, п. 41(b).
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо п'ятої періодичної доповіді Данії" (26 жовтня 2017 року), UN Doc CRC/C/DNK/CO/5, п. 21(a).
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо об'єднаних п'ятої та шостої періодичних доповідей Філіппін" (26 жовтня 2022 року), UN Doc CRC/C/PHL/CO/5-6, п. 23(f).
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 6 (2005): Поводження з несупроводжуваними та розлученими дітьми за межами країни їхнього походження" (1 вересня 2005 р.) UN Doc CRC/GC/2005/6, п. 63; Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку №. 16 (2013) про зобов'язання держави щодо впливу бізнес-сектору на права дитини" (17 квітня 2013 р.), UN Doc CRC/C/GC/16, п. 61(c); Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо об'єднаних третьої-п'ятої періодичних доповідей Демократичної Республіки Конго" (28 лютого 2017 р.), UN Doc CRC/C/COD/CO/3-5, п. 26(e).
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 12 (2009): Право дитини бути вислуханою" (20 липня 2009 р.), UN Doc CRC/C/GC/12, п. 64.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 16 (2013) щодо зобов'язань держави стосовно впливу бізнес-сектору на права дитини" (17 квітня 2013 р.), UN Doc CRC/C/GC/16, п. 70.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 16 (2013) щодо зобов'язань держави стосовно впливу бізнес-сектору на права дитини" (17 квітня 2013 р.), UN Doc CRC/C/GC/16, п. 68.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 16 (2013) щодо зобов'язань держави стосовно впливу бізнес-сектору на права дитини" (17 квітня 2013 р.), UN Doc CRC/C/GC/16, п. 71.
OPSC, ст. 3(1): пропозиція, передача або прийняття дитини для її сексуальної експлуатації будь-яким способом, "пропозиція, отримання, придбання або надання дитини для дитячої проституції" та "виробництво, розповсюдження, розповсюдження, імпорт, експорт, пропозиція, продаж або володіння ... дитячою порнографією".
OPSC, стаття 4(2).
OPSC, стаття 4(3).
OPSC, стаття 5.
Комітет КПР, "Зауваження загального порядку № 25 (2021) про права дітей у зв'язку з цифровим середовищем" (2 березня 2021 року), UN Doc CRC/C/GC/25, п. 83.
Комітет КПЛ, "Зауваження загального порядку № 24 (2019) щодо прав дітей у системі правосуддя щодо дітей" (18 вересня 2019 року), UN Doc CRC/C/GC/24, п. 29.
Комітет КПР, "Розгляд доповідей, поданих державами-учасницями відповідно до статті 44 Конвенції. Заключні зауваження: Пакистан" (27 жовтня 2003 р.) UN Doc CRC/C/15/Add.217, п. 81.
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо об'єднаних третьої-п'ятої періодичних доповідей Демократичної Республіки Конго" (28 лютого 2017 року), UN Doc CRC/C/COD/CO/3-5, параграф 23.
Комітет КПЛ, "Зауваження загального порядку № 20 (2016) щодо здійснення прав дитини у підлітковому віці" (6 грудня 2016 р.), UN Doc CRC/C/GC/20, п. 88.
Комітет КПЛ, "Зауваження загального порядку № 24 (2019) щодо прав дітей у системі правосуддя щодо дітей" (18 вересня 2019 року), UN Doc CRC/C/GC/24, п. 9.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 24 (2019) про права дітей у системі правосуддя щодо дітей" (18 вересня 2019 року), UN Doc CRC/C/GC/24, п. 101.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 24 (2019) про права дітей у системі правосуддя щодо дітей" (18 вересня 2019 року), UN Doc CRC/C/GC/24, п. 16; Комітет з прав дитини, "Керівні принципи щодо здійснення Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини, що стосується торгівлі дітьми, дитячої проституції та дитячої порнографії" (10 вересня 2019 року), UN Doc CRC/C/156, п. 71.
Комітет КПЛ, "Зауваження загального порядку № 24 (2019) щодо прав дітей у системі правосуддя щодо дітей" (18 вересня 2019 року), UN Doc CRC/C/GC/24, п. 17.
Див. також Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо четвертої періодичної доповіді Ємену" (25 лютого 2014 р.), UN Doc CRC/C/YEM/CO/4, п. 34(c).
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 24 (2019) щодо прав дітей у системі правосуддя щодо дітей" (18 вересня 2019 року), UN Doc CRC/C/GC/24, пп. 21-22.
КПД, стаття 40(2).
Комітет з прав дитини, "Заключні зауваження щодо доповіді, поданої Іраком відповідно до пункту 1 статті 8 Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах" (5 березня 2015 року), UN Doc CRC/C/OPAC/IRQ/CO/1, п. 34(a).
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 12 (2009): Право дитини бути вислуханою" (20 липня 2009 р.), UN Doc CRC/C/GC/12, п. 61.
Комітет КПЛ, "Зауваження загального порядку № 24 (2019) щодо прав дітей у системі правосуддя щодо дітей" (18 вересня 2019 року), UN Doc CRC/C/GC/24, п. 96.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 24 (2019) щодо прав дітей у системі правосуддя щодо дітей" (18 вересня 2019 року), UN Doc CRC/C/GC/24, п. 28.
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо другої періодичної доповіді Святого Престолу" (25 лютого 2014 р.), UN Doc CRC/C/VAT/CO/2, п. 61(e).
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо об'єднаних другої-четвертої періодичних доповідей Іраку" (3 березня 2015 року), UN Doc CRC/C/IRQ/CO/2-4, параграф 13.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 18 Комітету з прав дитини щодо шкідливих практик" (14 листопада 2014 року), UN Doc CRC/C/GC/18, п. 55(c).
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо об'єднаних другої-четвертої періодичних доповідей Іраку" (3 березня 2015 року), UN Doc CRC/C/IRQ/CO/2-4, параграф 27.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 21 (2017) щодо дітей, які опинилися на вулиці" (21 червня 2017 року), UN Doc CRC/C/GC/21, п. 14.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 24 (2019) щодо прав дітей у системі правосуддя щодо дітей" (18 вересня 2019 року), UN Doc CRC/C/GC/24, п. 12.
Комітет КПР, "Зауваження загального порядку № 24 (2019) про права дітей у системі правосуддя щодо дітей" (18 вересня 2019 року), UN Doc CRC/C/GC/24, п. 12; див. також Комітет КПР, "Зауваження загального порядку № 25 (2021) про права дітей у зв'язку з цифровим середовищем" (2 березня 2021 року), UN Doc CRC/C/GC/25, п. 118.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 4 (2003) "Здоров'я та розвиток підлітків у контексті Конвенції про права дитини" (1 липня 2003 р.), UN Doc CRC/GC/2003/4, п. 12.
Комітет КПЛ, "Зауваження загального порядку № 21 (2017) щодо дітей, які опинилися на вулиці" (21 червня 2017 року), UN Doc CRC/C/GC/21, параграф 26.
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження до об'єднаної п'ятої та шостої періодичної доповіді України" (27 жовтня 2022 року), UN Doc CRC/C/UKR/CO/5-6, параграф 30.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 12 (2009): Право дитини бути вислуханою" (20 липня 2009 р.), UN Doc CRC/C/GC/12, п. 101.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 6 (2005): Поводження з несупроводжуваними та розлученими дітьми за межами країни їхнього походження" (1 вересня 2005 р.), UN Doc CRC/GC/2005/6, п. 21.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 23 (2017) Комітету з прав дитини щодо зобов'язань держав стосовно прав людини дітей у контексті міжнародної міграції в країнах походження, транзиту, призначення та повернення" (16 листопада 2017 р.), UN Doc CRC/C/GC/23, п. 56.
КПР, статті 24 і 39.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 4 (2003) "Здоров'я та розвиток підлітків у контексті Конвенції про права дитини" (1 липня 2003 р.), UN Doc CRC/GC/2003/4, п. 41.
КПР, статті 13 і 17; Комітет КПР, "Зауваження загального порядку № 20 (2016) щодо здійснення прав дитини у підлітковому віці" (6 грудня 2016 р.), UN Doc CRC/C/GC/20, п. 60.
Комітет КПЛ, "Зауваження загального порядку № 20 (2016) щодо здійснення прав дитини у підлітковому віці" (6 грудня 2016 р.), UN Doc CRC/C/GC/20, п. 61.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 4 (2003) "Здоров'я та розвиток підлітків у контексті Конвенції про права дитини" (1 липня 2003 р.), UN Doc CRC/GC/2003/4, п. 42.
Комітет КПЛ, "Зауваження загального порядку № 20 (2016) щодо здійснення прав дитини у підлітковому віці" (6 грудня 2016 р.), UN Doc CRC/C/GC/20, п. 39.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 4 (2003) "Здоров'я та розвиток підлітків у контексті Конвенції про права дитини" (1 липня 2003 р.), UN Doc CRC/GC/2003/4, п. 31.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 4 (2003) "Здоров'я та розвиток підлітків у контексті Конвенції про права дитини" (1 липня 2003 р.), UN Doc CRC/GC/2003/4, п. 31.
Комітет КПЛ, "Зауваження загального порядку № 20 (2016) щодо здійснення прав дитини у підлітковому віці" (6 грудня 2016 р.), UN Doc CRC/C/GC/20, п. 60.
КПД, стаття 25; Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 4 (2003) "Здоров'я та розвиток підлітків у контексті Конвенції про права дитини" (1 липня 2003 р.), UN Doc CRC/GC/2003/4, п. 29.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 3 (2003): ВІЛ/СНІД та права дитини" (17 березня 2003 року), UN Doc CRC/GC/2003/3, п. 5.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 3 (2003): ВІЛ/СНІД та права дитини" (17 березня 2003 р.), UN Doc CRC/GC/2003/3, п. 16.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 3 (2003): ВІЛ/СНІД та права дитини" (17 березня 2003 р.), UN Doc CRC/GC/2003/3, п. 38.
КПР, стаття 16.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 3 (2003): ВІЛ/СНІД та права дитини" (17 березня 2003 року), UN Doc CRC/GC/2003/3, пп. 23-24.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 3 (2003): ВІЛ/СНІД та права дитини" (17 березня 2003 р.), UN Doc CRC/GC/2003/3, п. 28.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 23 (2017) Комітету з прав дитини щодо зобов'язань держав стосовно прав людини дітей у контексті міжнародної міграції в країнах походження, транзиту, призначення та повернення" (16 листопада 2017 року), UN Doc CRC/C/GC/23, пп. 20-21.
Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 20 (2016) щодо здійснення прав дитини у підлітковому віці" (6 грудня 2016 р.), UN Doc CRC/C/GC/20, п. 41; Комітет КПД, "Зауваження загального порядку № 9 (2006): Права дітей з інвалідністю" (27 лютого 2007 року), UN Doc CRC/C/GC/9, п. 36.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 23 (2017) Комітету з прав дитини щодо зобов'язань держав стосовно прав людини дітей у контексті міжнародної міграції в країнах походження, транзиту, призначення та повернення" (16 листопада 2017 року), UN Doc CRC/C/GC/23, пп. 21-22.
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо п'ятої періодичної доповіді Сирійської Арабської Республіки" (6 березня 2019 року), UN Doc CRC/C/SYR/CO/5, пункти 23(c) і 24(c).
Комітети КЛДЖ та КПР, "Забезпечення запобігання, захисту та допомоги дітям, які народилися внаслідок зґвалтування, пов'язаного з конфліктом, та їхнім матерям: Спільна заява КЛДЖ та КПР" (19 листопада 2021 р.), с. 5.
Комітети КЛДЖ та КПР, "Забезпечення запобігання, захисту та допомоги дітям, які народилися внаслідок зґвалтування, пов'язаного з конфліктом, та їхнім матерям: Спільна заява КЛДЖ та КПР" (19 листопада 2021 р.), с. 5.
Комітети КЛДЖ та КПР, "Забезпечення запобігання, захисту та допомоги дітям, які народилися внаслідок зґвалтування, пов'язаного з конфліктом, та їхнім матерям: Спільна заява КЛДЖ та КПР" (19 листопада 2021 р.), с. 5.
Комітети КЛДЖ та КПР, "Забезпечення запобігання, захисту та допомоги дітям, які народилися внаслідок зґвалтування, пов'язаного з конфліктом, та їхнім матерям: Спільна заява КЛДЖ та КПР" (19 листопада 2021 р.), с. 5.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 16 (2013) щодо зобов'язань держави стосовно впливу бізнес-сектору на права дитини" (17 квітня 2013 р.), UN Doc CRC/C/GC/16, п. 30.
Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 16 (2013) щодо зобов'язань держави стосовно впливу бізнес-сектору на права дитини" (17 квітня 2013 р.), UN Doc CRC/C/GC/16, пп. 30-31.
Комітет КПР, "Зауваження загального порядку № 25 (2021) про права дітей у зв'язку з цифровим середовищем" (2 березня 2021 року), UN Doc CRC/C/GC/25, п. 46.
Комітет КПР, "Зауваження загального порядку № 25 (2021) про права дітей у зв'язку з цифровим середовищем" (2 березня 2021 року), UN Doc CRC/C/GC/25, п. 46.
Комітет КПР, "Зауваження загального порядку № 25 (2021) про права дітей у зв'язку з цифровим середовищем" (2 березня 2021 року), UN Doc CRC/C/GC/25, п. 46.

Конвенція про права дитини (КПД)

I. Вступ 🔗

I.1 Діти, які підпадають під дію КПД🔗

I.2 СНПК відповідно до КПД🔗

II. Нормативно-правова база 🔗

III. Зобов’язання🔗

Попередження🔗

III.1 Держави повинні криміналізувати СНПК🔗

III.2 Зобов’язання держав за КПД повинні виконуватися як на їхній території, так і за її межами🔗

III.3 Держави повинні протидіяти СНПК, вчиненому недержавними суб’єктами🔗

III.4 Децентралізація влади не скасовує і не зменшує обсяг зобов’язань держав за КПД🔗

III.5 Держави повинні забезпечувати найкращі інтереси дитини при викоріненні СНПК🔗

III.6 Держави повинні забезпечити право дітей на вираження поглядів та враховувати їх у процесі викорінення СНПК🔗

III.7 Особливого захисту від СНПК потребують діти, які стикаються з множинними, перехресними формами дискримінації🔗

III.8 Особливого захисту від СНПК потребують діти-мігранти🔗

III.9 Держави повинні не затримувати дітей🔗

III.10 Держави повинні забезпечити, щоб діти не вербувалися та не використовувалися сторонами конфлікту🔗

III.11 Держави повинні регулювати торгівлю зброєю🔗

III.12 Держави повинні ознайомлювати своє населення з особливостями СНПК🔗

III.13 Держави повинні створити національний правозахисний механізм, який допоможе їм викорінити СНПК🔗

III.14 Держави повинні співпрацювати з іншими суб’єктами для викорінення СНПК🔗

III.15 Держави повинні ратифікувати інші договори міжнародного права для ліквідації СНПК🔗

III.16 Держави повинні здійснювати моніторинг СНПК та звітувати Комітету про заходи, вжиті для його викорінення🔗

Правосуддя та відповідальність🔗

III.17 Держави повинні ефективно розслідувати та переслідувати випадки СНПК🔗

III.18 Держави повинні створити сприятливу для дітей систему правосуддя для дітей-правопорушників🔗

III.19 Держави повинні забезпечити дітям, які постраждали від СНПК, доступ до правосуддя🔗

Гуманітарна реакція🔗

III.20 Держави повинні надавати дітям, які постраждали від СНПК, належну допомогу🔗

Відшкодування🔗

III.21 Держави повинні надавати дітям, які постраждалим від СНПК, ефективні засоби правового захисту та відшкодування🔗

Примітки

Партнери

У співпраці з