Організація Об’єднаних Націй з питань миру та безпеки
I. Вступ🔗
Зобов’язання Ради Безпеки однозначно полягає в тому, щоб задіяти всі інструменти для того, щоб розірвати, здавалося б, нескінченні цикли сексуального насильства і безкарності.
Праміла Паттен, Спеціальна представниця Генерального секретаря ООН з питань сексуального насильства1
Організація Об’єднаних Націй (ООН) є міжурядовою організацією, заснованою після Другої світової війни 51-ю країною “з метою позбавлення прийдешніх поколінь від лиха війни”.2 У своїй діяльності ООН керується цілями та принципами, що містяться в її основоположному документі – Статуті ООН,3 такими як підтримання міжнародного миру та безпеки, розвиток дружніх відносин між народами, спільне вирішення міжнародних проблем та заохочення прав людини.4 Майже всі існуючі держави ратифікували Статут ООН. 5
З самого початку свого існування ООН заохочувала розвиток міжнародного права та брала участь в цьому з метою регулювання міжнародних відносин і створення “умов, за яких можуть підтримуватися справедливість і повага до зобов’язань, що випливають з договорів та інших джерел міжнародного права”.6 Вона робить це через свої головні органи, зокрема Генеральну Асамблею ООН (ГА ООН), Раду Безпеки ООН (РБ ООН), Міжнародний Суд ООН (МС ООН) та Секретаріат.
ГА ООН є головним дорадчим, нормотворчим та представницьким органом ООН. Всі держави-члени ООН представлені в ГА ООН, яка функціонує як форум для багатостороннього обговорення міжнародних питань, охоплених Статутом ООН.7
Примітка для читачів(-ок)
Наша увага до Ради Безпеки в цьому розділі зумовлена її провідною та обов'язковою роллю у визначенні наявності загрози миру або акту агресії, а також заходів, які можуть знадобитися у відповідь, згідно з розділами VI і VII Статуту ООН.
Рада, що складається з 5 постійних і 10 непостійних членів, несе головну відповідальність, згідно зі Статутом ООН, за підтримання міжнародного миру і безпеки.8 Її рішення є обов’язковими для виконання всіма членами ООН.9
Міжнародний суд ООН є головним судовим органом ООН. Його роль полягає у вирішенні, відповідно до Статуту та міжнародного права, правових спорів, переданих йому державами, та наданні консультативних висновків з правових питань, переданих йому уповноваженими органами та спеціалізованими установами ООН.10
Секретаріат складається з Генерального секретаря та співробітників(-ць) ООН, які виконують повсякденну роботу ООН відповідно до мандатів її головних органів. Генеральний секретар є символом ідей ООН і захисником інтересів усіх народів світу.11 Відповідно до Статуту ООН, Генеральний секретар уповноважений доводити до відома Ради будь-яке питання, що може становити загрозу підтримці міжнародного миру і безпеки.12
I.1 СНПК відповідно до резолюцій РБ ООН🔗
В основоположній резолюції від 2008 року, Резолюції 1820, Рада Безпеки ООН заявила, що СНПК використовується як “тактика ведення війни з метою приниження, домінування, наведення страху, розосередження та/або насильницького переміщення цивільних членів громади або етнічної групи”.13 У 2009 році Рада найрішучішим чином засудила “всі форми сексуального та іншого насильства, вчиненого проти цивільних осіб під час збройного конфлікту”, і визнала, що в контексті збройного конфлікту, як міжнародного, так і неміжнародного, цивільні особи (зокрема, жінки і діти) потребують захисту як група населення, що перебуває в зоні ризику.14 З того часу Рада висловила занепокоєння з приводу СНПК, скоєного, наприклад, у Демократичній Республіці Конго,15 Центральноафриканській Республіці,16 Сомалі,17 Малі,18 Ємені,19 та Судані. 20
Рада зазначила, що жінки та дівчата “становлять переважну більшість тих, хто зазнає негативного впливу збройних конфліктів, у тому числі як біженки та внутрішньо переміщені особи, і все частіше стають об’єктом для комбатантів і озброєних формувань”.21 Захист і гарантування прав жінок і дівчат під час війни та сприяння їхній участі в мирних процесах мають важливе значення для досягнення міжнародного миру і безпеки.22 Рада також визнала, що чоловіки і хлопчики можуть стати потерпілими від СНПК, в тому числі в місцях позбавлення волі і в межах озброєних формувань.23
Крім того, Рада визнала, що сексуальне насильство, “як відомо, є частиною стратегічних цілей та ідеології певних терористичних груп, використовується як тактика тероризму та інструмент для збільшення їхньої влади через підтримку фінансування, вербування та знищення громад”.24
I.2 Реакція РБ ООН на СНПК🔗
Відповідно до Глави VII Статуту, Рада має повноваження встановлювати “існування будь-якої загрози миру, порушення миру або акту агресії”, а також давати рекомендації або визначати заходи “для підтримання або відновлення міжнародного миру і безпеки”.25 Перш ніж зробити це, Рада може вимагати від усіх зацікавлених сторін дотримання будь-яких тимчасових заходів, які вона вважає необхідними: невиконання може призвести до більш жорсткої реакції.26
Рішення з процедурних питань приймаються дев’ятьма членами Ради, які повинні проголосувати “за”. Для прийняття рішень з непроцедурних питань необхідно, щоб дев’ять членів Ради проголосували “за”, включно з постійними членами (тобто Китаєм, Францією, Росією, Сполученим Королівством та Сполученими Штатами Америки).27
Заходи з підтримання або відновлення міжнародного миру та безпеки, як правило, вважаються непроцесуальними питаннями,28 і включають в себе заходи з підтримання або відновлення міжнародного миру та безпеки:
Заходи, “не пов’язані із застосуванням збройної сили”, такі як “повне або часткове переривання економічних відносин, залізничного, морського, повітряного, поштового, телеграфного, радіо та інших засобів зв’язку, а також розрив дипломатичних відносин”. Рада може звернутися до членів ООН із закликом застосувати такі заходи;29
Якщо такі заходи виявляться недостатніми, застосовуються “дії повітряних, морських або сухопутних сил”. Дії включають “демонстрації, блокаду та інші операції повітряних, морських або сухопутних сил членів Організації Об’єднаних Націй”.30
СНПК, як практика, що може досягати жахливого рівня жорстокості, яка зберігається після припинення бойових дій і “перешкоджає відновленню міжнародного миру і безпеки”, може вимагати вжиття таких заходів, щоб уникнути значного загострення ситуацій збройного конфлікту.31 Тому РБ ООН постійно включає такі ситуації до свого порядку денного, щоб, за необхідності, вжити відповідних заходів для їх врегулювання.32 Наприклад, вона вимагала від усіх сторін збройного конфлікту негайно припинити всі акти сексуального насильства.33 Рада зробила це, нагадавши про зобов’язання держав відповідно до Пекінської декларації та Платформи дій, підтвердивши зобов’язання держав-учасниць Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок та Факультативного протоколу до неї (закликавши держави, які ще не зробили цього, розглянути можливість їх ратифікації або приєднання до них), а також взявши до уваги Загальну рекомендацію 30 щодо жінок у запобіганні конфліктам, конфліктних і постконфліктних ситуаціях, прийняту Комітетом з ліквідації дискримінації щодо жінок .34
Примітка для читачів(-ок)
втручання Ради не скасовує зобов'язань держав запобігати вчиненню СНПК на своїй території або, якщо воно вже відбулося, переслідувати винних у його скоєнні. "Першочергово держави несуть відповідальність за дотримання та забезпечення прав людини своїх громадян, а також усіх осіб, які перебувають на їхній території".
Серед інших способів, за допомогою яких Рада Безпеки реагувала на загрози миру, можна назвати наступні:
Режими санкцій для конкретних держав, включаючи цілеспрямовані та поетапні заходи проти сторін збройного конфлікту, які вчиняють СНПК;35
Призначення Спеціального представника Генерального секретаря з питань сексуального насильства в умовах конфлікту;
Застосування сили.
I.2.1 Санкції🔗
Санкції – це невійськовий захід, до якого все частіше вдається Рада Безпеки ООН. Оскільки санкції приймаються відповідно до повноважень Ради Безпеки згідно з Главою VII Статуту ООН,36 всі члени ООН зобов’язані застосовувати їх, коли це вимагається. З 1966 року Рада встановила 31 режим санкцій.
Санкції Ради Безпеки набували різних форм, переслідуючи різні цілі. Заходи варіювалися від всеосяжних економічних і торговельних санкцій до більш цілеспрямованих заходів, таких як ембарго на постачання зброї, заборони на поїздки, фінансові та товарні обмеження. Рада Безпеки застосовує санкції для підтримки мирних переходів, стримування неконституційних змін, обмеження тероризму, захисту прав людини і сприяння нерозповсюдженню ядерної зброї.
Санкції не діють, не досягають успіху і не зазнають поразки на порожньому місці. Вони є найбільш ефективними для підтримання або відновлення міжнародного миру і безпеки, коли застосовуються як частина комплексної стратегії, що охоплює миротворчість, розбудову і встановлення миру. Всупереч припущенню, що санкції є каральними, багато режимів покликані підтримувати уряди і регіони, які працюють на шляху до мирного переходу.37
Рада запровадила адресні санкції проти осіб, які вчиняли СНПК та підтримували вчинення цього злочину.38 У резолюції 2467 Рада підтвердила свій намір при прийнятті рішення про запровадження або продовження адресних санкцій у ситуаціях збройного конфлікту розглянути можливість включення до них критеріїв, що стосуються актів зґвалтування та інших форм сексуального насильства.39
Нижче наведено чотири режими, які прямо визначають сексуальне та гендерно зумовлене насильство як порушення міжнародного права, що вимагає застосування санкцій.
I.2.1.1. Ситуація в Демократичній Республіці Конго (ДРК)🔗
У Резолюції 1493 (2003) РБ ООН закликала сторони конфлікту припинити порушення міжнародного гуманітарного права (МГП). П’ять років потому Рада “рішуче засудила продовження насильства, зокрема сексуального насильства, спрямованого проти жінок у Демократичній Республіці Конго”40 і окреслила вчинення СНПК як критерій для запровадження санкцій. 41
У 2016 році Рада прийняла Резолюцію 2293, в якій знову “з великим занепокоєнням у зв’язку з постійними серйозними порушеннями прав людини та порушенням міжнародного гуманітарного права проти цивільних осіб у східній частині ДРК”, включаючи “сексуальне і гендерно зумовлене насильство, а також широкомасштабне вербування і використання дітей, що здійснюються озброєними групами”. Ця Резолюція поновила раніше введені санкції.42
Рада також закликала “Уряд ДРК продовжувати повне виконання і поширення по всьому військовому ланцюжку командування, в тому числі у віддалених районах, своїх зобов’язань відповідно до плану дій, підписаному з ООН, і захищати дівчат і хлопців від сексуального насильства”.43 Вона схвалила зусилля, “докладені урядом ДРК для боротьби з сексуальним насильством в умовах конфлікту і його запобігання, в тому числі той прогрес, що був досягнутий у боротьбі з безкарністю”. Рада закликала ДРК “продовжувати виконувати свої зобов’язання за планом дій щодо припинення сексуального насильства і порушень, скоєних її збройними силами, і продовжувати зусилля в цьому напрямку, відзначаючи, що невиконання цих зобов’язань може призвести до того, що [Збройні сили Демократичної Республіки Конго] будуть знову згадуватися в майбутніх доповідях Генерального секретаря про сексуальне насильство”.44
I.2.1.2. Ситуація в Сомалі🔗
У Резолюції 2002 від 2011 року Рада включила сексуальне та гендерно зумовлене насильство як критерії для запровадження адресних санкцій. Рада найрішучішим чином засудила “всі акти насильства, зловживань і порушень, включаючи сексуальне і гендерно зумовлене насильство, що вчиняються проти цивільних осіб, у тому числі дітей, в порушення застосовних норм міжнародного права”.45 Рада підкреслила, що “винні повинні бути притягнуті до відповідальності, посилаючись на всі відповідні резолюції про жінок, мир і безпеку, про дітей і збройні конфлікти, а також про захист цивільних осіб у збройних конфліктах”.46
I.2.1.3. Ситуація в Південному Судані🔗
У 2015 році Рада встановила режим санкцій проти Південного Судану і включила зґвалтування і сексуальне насильство до списку заборонених дій.47 Рада рішуче засудила “минулі і триваючі порушення прав людини, зловживання і порушення міжнародного гуманітарного права”, включаючи зґвалтування та інші форми сексуального і гендерно зумовленого насильства, вчинені всіма сторонами, “в тому числі збройними групами і національними силами безпеки, а також підбурювання до вчинення таких зловживань і порушень”. Рада підкреслила, що “особи, відповідальні за порушення міжнародного гуманітарного права і порушення прав людини, повинні бути притягнуті до відповідальності, і що уряд Південного Судану несе головну відповідальність за захист свого населення від геноциду, воєнних злочинів, етнічних чисток і злочинів проти людяності”.48
Рада також засудила “використання засобів масової інформації для передачі мови ненависті та повідомлень, що підбурюють до сексуального насильства проти певної етнічної групи, що потенційно може відігравати значну роль у сприянні масовому насильству та загостренню конфлікту”49 і закликала уряд “вжити належних заходів для протидії такій діяльності”.50 Рада закликала всі сторони натомість сприяти зміцненню миру та примиренню між громадами.51
I.2.1.4. Ситуація в Центральноафриканській Республіці🔗
У 2014 році Рада Безпеки Резолюцією 2134 ухвалила адресні санкції проти осіб, які підривають мир, становлять загрозу політичним процесам і вчиняють звірства, включаючи сексуальне насильство.52 Рада висловила занепокоєння “численними і зростаючими порушеннями міжнародного гуманітарного права і широкомасштабними порушеннями прав людини”, включаючи сексуальне насильство над жінками і дітьми та зґвалтування, “скоєні як колишніми членами “Селеки”, так і групами ополченців, зокрема відомими як “анти-Балака”. 53
Рада вирішила, що мандат Об’єднаного представництва ООН з розбудови миру в Центральноафриканській Республіці має бути посилений і оновлений шляхом включення в нього питань просування і захисту прав людини, а також “моніторинг, допомогу в розслідуванні і звітування Раді, в тому числі про порушення і зловживання, скоєні проти дітей, а також про порушення, скоєні проти жінок, включаючи всі форми сексуального насильства в умовах збройного конфлікту, зокрема шляхом призначення радників(-ць) із захисту дітей і радників(-ць) із захисту жінок”.54
I.2.2 Спеціальний представник Генерального секретаря ООН з питань сексуального насильства в умовах конфлікту🔗
Обов’язкові до виконання резолюції Ради з питань СНПК доповнюються роботою Офісу Спеціального представника Генерального секретаря з питань сексуального насильства в умовах конфлікту, створеного резолюцією РБ ООН 1888 (2009 рік).55 Спеціальний представник має повноваження для ефективної боротьби з СНПК як на рівні штаб-квартири, так і на рівні держав:
Забезпечити послідовне та стратегічне лідерство;
Посилити існуючі координаційні механізми ООН;
Долучатися до адвокаційної роботи зі сторонами збройного конфлікту, громадянським суспільством та урядами, в тому числі з представниками(-цями) військових та судових органів;
Сприяти співпраці та координації зусиль між усіма зацікавленими сторонами, насамперед через міжвідомчу ініціативу “Дії ООН проти сексуального насильства в умовах конфлікту” – мережу з 24 організацій системи ООН, що має на меті покласти край сексуальному насильству “під час та після збройного конфлікту”;56
Співпрацювати з країнами-членами ООН для розробки спільних комплексних стратегій боротьби з сексуальним насильством між урядом та ООН, консультуючись з усіма відповідними зацікавленими сторонами;57
Забезпечувати додаткові брифінги та документацію щодо сексуального насильства під час збройних конфліктів для Ради Безпеки.58 Основною функцією Канцелярії Спеціального представника є підготовка щорічної доповіді Генерального секретаря з питань СНПК, в якій основна увага приділяється країнам, щодо яких є достовірна інформація. Доповідь містить детальну інформацію про сторони збройного конфлікту, яких “обґрунтовано підозрюють у вчиненні“ актів сексуального насильства. Усі перелічені сторони повинні співпрацювати з Управлінням для розробки “конкретних зобов’язань і планів дій з конкретними термінами виконання для усунення порушень”, інакше вони ризикують бути виключеними з миротворчих операцій ООН.59
З 2017 року офіс очолює Спеціальна представниця пані Праміла Паттен з Маврикію, яка визначила три стратегічні пріоритети в рамках свого мандату, а саме: “i) перетворення культури безкарності на культуру справедливості та підзвітності шляхом послідовного та ефективного судового переслідування; ii) сприяння національній відповідальності та лідерству для сталого реагування, орієнтованого на постраждалих; та iii) усунення першопричин СНПК, невидимими рушіями якого є структурна гендерна нерівність та дискримінація, бідність та маргіналізація в часи війни та миру”.60
Спеціальна представниця підкреслила роботу, проведену Радою щодо протидії СНПК, у всіх своїх резолюціях:
“Резолюції щодо сексуального насильства формулюють елементи режиму відповідності, щоб впливати на поведінку злочинців і потенційних злочинців. Резолюції посилюють міжнародне гуманітарне право, яке чітко вказує на те, що навіть війна має межі, а сексуальне насильство виходить за рамки прийнятної поведінки, навіть у розпал бою. Ці межі були узгоджені на міжнародному рівні і повинні дотримуватися повсюдно. Вони включають категоричну заборону всіх форм сексуального насильства, яке ніколи не може бути виправдане або амністоване”.
Примітка для читачів(-ок)
Офіс Спеціальної представниці Генерального секретаря з питань сексуального насильства в умовах конфлікту розробив низку важливих інструментів для держав і міжнародних суб'єктів у боротьбі з СНПК. З цими ресурсами можна ознайомитися в розділі "Додаткова література".
Крім того, Спеціальна представниця зазначила, що сексуальне насильство “є порушенням, про яке постійно і масово не повідомляють”, а тому наявні дані є лише “верхівкою айсберга”. Її офіс рекомендував Раді “негайно мобілізуватися на основі нашого спільного переконання, що навіть один випадок сексуального насильства є неприйнятним”.61
I.2.3 Застосування сили, гуманітарна інтервенція та відповідальність за захист🔗
У своїх міжнародних відносинах всі члени ООН повинні утримуватися від загрози силою або її застосування як проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з цілями ООН.62 Відповідно до Статуту ООН існує лише два винятки з цього правила:
Держави можуть застосовувати силу для самозахисту від збройного нападу.63 Застосування сили у відповідь, в тому числі як покарання, помста або репресія, не є законною;64
Відповідно до статті 42 Статуту, Рада може прямо уповноважити держави, зокрема ті держави, що діють через міжнародні організації, застосовувати силу після того, як визначить існування будь-якої загрози миру, порушення миру або акту агресії. Після закінчення холодної війни Рада неодноразово санкціонувала застосування сили.65
Третій, але суперечливий виняток, про який “не згадується в Статуті і, ймовірно, міститься, якщо взагалі міститься, у звичаєвому міжнародному праві”, передбачає право держав застосовувати силу для відвернення гуманітарної катастрофи в іншій державі (тобто гуманітарну інтервенцію) без дозволу Ради Безпеки.66 Його прихильники вважають, що у випадках кричущих порушень МГП та/або міжнародного права прав людини державний суверенітет і заборона на застосування сили повинні поступатися гуманітарним імперативам.67
Усвідомлюючи суперечливий характер гуманітарної інтервенції, а також широко розкритиковану військову інтервенцію НАТО в Косово,68 на Всесвітньому саміті ООН 2005 року, держави-члени ООН натомість взяли на себе зобов’язання дотримуватися принципу відповідальності за захист (responsibility to protect (R2P).69 Вони вирішили, що згідно з цим принципом:
Кожна окрема держава несе відповідальність за захист свого населення від масових злочинів (тобто геноциду, воєнних злочинів, етнічних чисток і злочинів проти людяності);
Міжнародне співтовариство має заохочувати і допомагати державам у виконанні цієї відповідальності, в тому числі “до початку криз і конфліктів”, а також підтримувати ООН у створенні потенціалу раннього попередження;
Відповідно до Статуту ООН, міжнародне співтовариство несе відповідальність за використання дипломатичних, гуманітарних та інших мирних засобів для захисту населення від масових злочинів. Якщо держава явно не здатна захистити своє населення від таких злочинів, а мирні засоби є недостатніми, міжнародне співтовариство має своєчасно і рішуче вжити колективних заходів через Раду Безпеки і відповідно до Статуту, включаючи Главу VII, для захисту населення цієї держави.70
Хоча застосування відповідальності за захист обмежується злочинами, пов’язаними з масовими звірствами, ООН має широкий спектр інструментів для боротьби з цими порушеннями. Вони включають в себе:
Превентивні заходи, в тому числі “системи моніторингу та попередження вчинення масових злочинів, інституційну розбудову та дипломатичні заходи”;
Захисні заходи після скоєння злочинів, зокрема табори для біженців(-ок), примусові заходи проти злочинців, такі як адресні індивідуальні санкції щодо пересування і доходів, а також застосування сили через Раду як крайній засіб;
Post hoc заходи реагування на масові злочини, включаючи створення міжнародних слідчих комісій, передачу справ до Міжнародного кримінального суду для судового переслідування та сприяння місцевим зусиллям у встановленні істини та примирення.71
II. Нормативно-правова база🔗
Резолюції Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй включають резолюції щодо:
Порядку денного “Жінки, мир, безпека”
Дітей та збройних конфліктів
III. Зобов’язання за резолюціями РБ ООН🔗
Попередження🔗
III.1 Держави повинні криміналізувати СНПК🔗
Національні органи влади повинні “розвивати законодавство в напрямку посилення відповідальності за сексуальне насильство”.72 Національні слідчі та судові системи держав-членів відіграють важливу роль у запобіганні та викоріненні сексуального насильства в умовах конфлікту, а також у забезпеченні притягнення винних до відповідальності.73 Таким чином, криміналізація СНПК є важливим кроком у боротьбі з СНПК.
Законодавство може мати превентивне значення з точки зору таких двох аспектів:
По-перше, криміналізація гендерно зумовленого насильства та жорстокості вказує на те, що є і що не є прийнятною поведінкою в суспільстві, зміцнюючи нормативні цінності та сприяючи верховенству права;
По-друге, ці закони та інституції також можуть мати превентивне значення, оскільки надійні механізми покарання за гендерно зумовлене насильство та злочини, пов’язані зі звірствами, є необхідним першим кроком у забезпеченні притягнення до відповідальності, якщо такі дії відбуваються.74
Для того, щоб максимально розширити можливості держав у боротьбі з СНПК, національна правова база повинна включати відповідні аспекти міжнародного кримінального права та МГП.75
III.2 Держави-учасниці збройного конфлікту повинні припинити СНПК проти цивільного населення 🔗
Усі сторони збройного конфлікту повинні негайно припинити всі акти сексуального насильства проти цивільних осіб,76 особливо жінок і дівчат. Це ж саме стосується постконфліктних ситуацій.77
III.3 Держави-учасниці збройного конфлікту повинні всебічно поважати міжнародне право, що застосовується до прав та захисту жінок і дівчат🔗
Усі сторони збройного конфлікту повинні всебічно поважати міжнародне право, що застосовується до прав і захисту цивільних осіб, особливо жінок і дівчат, зокрема згідно з нормами міжнародного права:
Женевські конвенції 1949 року та Додаткові протоколи до них 1977 року;
Конвенція про статус біженців 1951 року та Протокол до неї 1967 року;
Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок 1979 року (CEDAW) та Факультативний протокол до неї 1999 року; а також
Конвенція Організації Об’єднаних Націй про права дитини 1989 року та два факультативні протоколи до неї від 25 травня 2000 року. 78
Крім того, держави повинні враховувати відповідні положення Римського статуту Міжнародного кримінального суду.79
III.4 Держави повинні бути інклюзивними у своїх зусиллях щодо протидії СНПК🔗
Держави повинні прийняти “підхід, орієнтований на постраждалих, у запобіганні та реагуванні на сексуальне насильство в конфліктних і постконфліктних ситуаціях”. Вони повинні забезпечити, щоб запобігання та реагування були недискримінаційними та цілеспрямованими. Крім того, вони повинні поважати права і надавати пріоритет потребам постраждалих/потерпілих, включаючи групи, які є особливо вразливими або можуть цілеспрямовано зазнати насильства, “особливо в контексті їхнього здоров’я, освіти та участі в житті суспільства”.80
Біженці(-ки) та внутрішньо переміщені особи є особливо вразливою групою. Цивільні особи, особливо жінки та діти, становлять переважну більшість тих, хто зазнає негативного впливу збройного конфлікту, в тому числі як біженці(-ки) та внутрішньо переміщені особи.81 Держави-учасниці збройного конфлікту повинні враховувати особливі потреби жінок і дівчат у таборах і поселеннях біженців(-ок), у тому числі при їхньому плануванні.82
III.5 Держави повинні вживати спеціальних заходів для захисту свого населення, особливо жінок та дівчат, від СНПК🔗
Держави повинні “вживати спеціальних заходів для захисту жінок і дівчат від гендерно зумовленого насильства, зокрема зґвалтування та інших форм сексуального насильства, а також від усіх інших форм насильства в умовах збройного конфлікту”.83 Відповідні заходи включають, серед іншого, такі:
Застосування відповідних військових дисциплінарних заходів та дотримання принципу відповідальності командування;
Навчання військовослужбовців щодо категоричної заборони всіх форм сексуального насильства над цивільними особами (що включає в себе видання чітких наказів по ланцюгу командування про заборону сексуального насильства, а також заборону сексуального насильства в кодексах поведінки, військових польових статутах або аналогічних документах);84
Виявлення та звільнення жінок і дітей, “які були насильно викрадені до збройних груп і збройних сил”, з їхнього середовища;85
Розвінчання міфів, які підживлюють сексуальне насильство;
Перевірка збройних сил та сил безпеки на предмет зґвалтувань та інших форм сексуального насильства, що мали місце в минулому;
Евакуація жінок і дітей, яким загрожує сексуальне насильство, у безпечне місце;86
Підтримка спроможності груп громадянського суспільства посилювати неформальні механізми захисту на рівні громад від сексуального насильства в конфліктних і постконфліктних ситуаціях.87
Застосування цих спеціальних заходів має особливе значення в умовах збройного конфлікту, оскільки сексуальне насильство відбувається “в континуумі взаємопов’язаних і повторюваних форм насильства щодо жінок і дівчат”:88 Збройний конфлікт посилює частоту і жорстокість інших форм гендерно зумовленого насильства.89 З цією метою держави повинні зміцнювати “верховенство права та відповідальність як центральний аспект стримування та запобігання злочинам, пов’язаним із сексуальним насильством”.90
Крім того, держави повинні захищати чоловіків і хлопчиків, які піддаються ризику СНПК або постраждали від нього, розробляючи і зміцнюючи політику, яка пропонує відповідні заходи реагування на постраждалих чоловіків і кидає виклик культурним припущенням про невразливість чоловіків до такого насильства.91 Моніторинг, аналіз та звітність щодо СНПК повинні більш послідовно зосереджуватися на гендерній специфіці сексуального насильства в конфліктних і постконфліктних ситуаціях щодо всіх постраждалих груп населення в усіх ситуаціях, що викликають занепокоєння, включаючи чоловіків і хлопчиків.92
III.6 Держави повинні вживати спеціальних заходів для захисту дітей від СНПК🔗
Рада рішуче засудила використання дітей у збройних конфліктах, включаючи їх вербування та використання в конфлікті як порушення міжнародного права.93 Всі сторони збройних конфліктів повинні “вживати спеціальних заходів для захисту дітей, особливо дівчат, від зґвалтувань та інших форм сексуального насильства і насильства за ознакою статі”.94 Уряди відіграють головну роль і несуть основну відповідальність за надання захисту і допомоги всім дітям, які постраждали від збройного конфлікту, і повинні зміцнювати національний потенціал у цьому відношенні.95
Освіта. Рада висловила глибоке занепокоєння тим, що дівчата зазнають нападів під час спроб отримати доступ до освіти та/або продовжити навчання в школі, а також по дорозі до школи та зі школи. Напади включають зґвалтування та інші форми сексуального насильства, такі як сексуальне рабство, погрози нападів, викрадення, примусові шлюби, торгівлю людьми, а також стигматизацію та серйозні наслідки для їхнього здоров’я, які можуть ще більше перешкоджати продовженню їхньої освіти. Держави повинні сприяти створенню сприятливого та безпечного середовища для забезпечення безпечного доступу до освіти. 96
III.7 Держави повинні впроваджувати Порядок денний щодо жінок, миру та безпеки та залучати громадянське суспільство, особливо жінок, до мирних процесів🔗
Рада визнала “прогрес, якого було досягнуто, а також можливість і необхідність набагато більшої імплементації Порядку денного з питань жінок, миру і безпеки”, висловивши занепокоєння з приводу перешкод, що зберігаються на шляху до його повного виконання. Рада з особливою настороженістю поставилася до:
Частої недостатньої представленості жінок у багатьох офіційних процесах та органах, пов’язаних з підтриманням міжнародного миру та безпеки;
Відносно низької кількості жінок на керівних посадах у національних, регіональних і міжнародних інституціях, пов’язаних з політикою, миром і безпекою, а також відсутністю адекватного гуманітарного реагування з урахуванням ґендерних аспектів і підтримки лідерських ролей жінок у цих умовах;
Недостатнього фінансування програми “Жінки, мир, безпека” і, як наслідок, негативного впливу на підтримання міжнародного миру і безпеки.97
Держави повинні впроваджувати Порядок денний щодо жінок, миру та безпеки98 щодо:
Забезпечення та сприяння повній, рівноправній та конструктивній участі жінок на всіх етапах мирних процесів, у тому числі шляхом актуалізації гендерної проблематики; 99
Сприяння повному, рівноправному та конструктивному залученню та участі жінок у мирних переговорах із самого початку, як у складі делегацій сторін, так і в механізмах, створених для реалізації та моніторингу угод;
Підтримки зусиль, у тому числі своєчасної підтримки жінок для розширення їхньої участі та розбудови потенціалу в мирних процесах, “для вирішення проблеми нерівного представництва та участі жінок у порядку денному миру та безпеки”100 та всіх політичних процесах, включаючи мирні переговори.101
Гендерні підходи в мирних процесах. Держави повинні враховувати гендерну перспективу на всіх етапах мирних процесів, включаючи врегулювання конфліктів і розбудову миру,102 та “у всіх гуманітарних програмах”. Вони повинні робити це, забезпечуючи доступ до захисту та повного спектру медичних, юридичних, психосоціальних послуг і послуг із забезпечення засобів до існування без дискримінації, а також надаючи жінкам і жіночим групам можливість брати повноцінну участь у гуманітарній діяльності та підтримуючи їхню лідерську роль у ній. 103
Щоб посилити спроможність держав протидіяти СНПК, усі суб’єкти, залучені до мирних угод, повинні прийняти ґендерну перспективу, яка охоплює всі аспекти:
Особливі потреби жінок і дівчат під час репатріації та переселення, а також реабілітації, реінтеграції та постконфліктної відбудови;
Заходи, що підтримують мирні ініціативи місцевих жінок та процеси врегулювання конфліктів на рівні корінних народів, а також залучають жінок до реалізації мирних угод; а також
Заходи, що забезпечують захист та повагу до прав людини жінок та дівчат, особливо в частині, що стосується конституції, виборчої системи, поліції та судової системи.104
Забезпечення участі громадянського суспільства. Держави повинні засуджувати акти дискримінації, переслідування та насильства щодо громадянського суспільства та журналістів(-ок), які повідомляють про СНПК, та підвищувати обізнаність про його першопричину, а саме структурну гендерну нерівність та дискримінацію. Держави повинні розробляти та впроваджувати заходи для їхнього захисту та надання їм можливості виконувати свою роботу.105
Крім того, державам слід об’єднати зусилля з лідер(к)ами на національному та місцевому рівнях, у тому числі з традиційними та релігійними лідер(к)ами, які можуть бути краще обізнані з місцевими особливостями та звичаями. Держави повинні заохочувати їх “відігравати більш активну роль в інформуванні громад про сексуальне насильство, щоб уникнути маргіналізації та стигматизації потерпілих, допомагати їм у соціальній реінтеграції та боротися з культурою безкарності за ці злочини”.106
III.8 Держави повинні включати гендерні підходи в контексті миротворчих операцій та навчання з метою запобігання та реагування на СНПК🔗
Рада висловила підтримку заходам, що спрямовані на “включення гендерних підходів в миротворчі операції”.107 Зокрема, вона закликала Генерального секретаря забезпечити, щоб, де це доречно, “польові операції включали гендерний компонент”,108 а також сприяти залученню жінок до миротворчих місій. Рада визнала, що жінки і діти можуть відчувати себе в більшій безпеці, працюючи з жінками в миротворчих місіях і повідомляючи про випадки жорстокого поводження з ними.109 Це може допомогти миротворчому і гуманітарному персоналу запобігати, розпізнавати і реагувати на сексуальне насильство та інші форми насильства над цивільними особами.110 Хоча в принципі це зобов’язання стосується лише ООН, воно також охоплює обов’язки та рекомендації, адресовані державам, які діють як члени ООН.
Відповідно, держави-члени повинні включити керівні принципи і матеріали щодо захисту, прав і особливих потреб жінок “у свої національні програми підготовки військового і цивільного поліцейського персоналу до розгортання”. 111
Рада також запропонувала запровадити “політику нульової толерантності до сексуальної експлуатації та насильства в миротворчих операціях Організації Об’єднаних Націй”.112 Країни, що надають війська і поліцію, повинні “вжити відповідних превентивних заходів, включаючи підготовку перед розгортанням і на театрі бойових дій, а також інші заходи для забезпечення повної відповідальності у випадках такої поведінки за участю їхнього персоналу”.113
Крім того, країни, що надають війська і поліцію, повинні підвищити обізнаність і готовність свого персоналу, який бере участь у миротворчих операціях ООН, захищати цивільне населення, в тому числі жінок і дітей, і запобігати сексуальному насильству щодо жінок і дівчат у конфліктних і постконфліктних ситуаціях, у тому числі, де це можливо, шляхом залучення більшої кількості жінок-миротвориць або жінок-поліцейських.114
У зв’язку з цим, державам слід посилити спроможність сектору безпеки та оборони у запобіганні сексуальному насильству, а також зобов’язати “військових, поліцію, прикордонників та інші державні сили безпеки та оборони” розробити конкретні плани дій з цією метою.115
III.9 Держави повинні підтримувати гендерно-чутливу діяльність жіночих організацій, спрямовану на боротьбу з СНПК🔗
Щоб сприяти рівній та повній участі жінок, держави повинні просувати та розширювати права і можливості жінок, а також підтримувати жіночі організації та мережі.116 Державна підтримка має охоплювати “добровільну фінансову, технічну та матеріально-технічну підтримку зусиль з підготовки кадрів з урахуванням гендерних аспектів”,117 включаючи зусилля фондів та програм, таких як ООН Жінки та ЮНІСЕФ. 118
Держави повинні продовжувати підтримувати гендерно-чутливу діяльність в усіх процесах і секторах постконфліктного миробудівництва та відновлення,119 та підтримувати такі програми через міжнародне співробітництво у сфері розвитку, що пов’язане з розширенням прав і можливостей жінок та гендерною рівністю. 120
Правосуддя та підзвітність🔗
III.10 Держави повинні оперативно та етично розслідувати випадки СНПК🔗
Оперативне розслідування. Держави повинні розширити доступ до правосуддя для жінок у конфліктних і постконфліктних ситуаціях, у тому числі шляхом оперативного розслідування сексуального та гендерно зумовленого насильства, скоєного цивільними особами або військовослужбовцями.121 Національні органи влади повинні “розвивати законодавство в напрямку посилення відповідальності за сексуальне насильство”.122 Національні слідчі та судові системи держав-членів відіграють вирішальну роль у притягненні винних до відповідальності. 123
Зокрема, держави повинні взяти на себе і виконувати конкретні зобов’язання щодо своєчасного розслідування передбачуваних зловживань для притягнення винних до відповідальності.124 Послідовне та ретельне розслідування злочинів, пов’язаних із сексуальним насильством, має вирішальне значення для стримування та запобігання вчиненню таких злочинів;125 Держави повинні боротися з уявленнями про те, що СНПК є культурним феноменом, неминучим наслідком війни або менш тяжким злочином.126
Держави зобов’язані покласти край безкарності та переслідувати винних у геноциді, злочинах проти людяності та воєнних злочинах, у тому числі пов’язаних із сексуальним та іншим насильством щодо жінок і дівчат.129 “Припинення безкарності має важливе значення для того, щоб суспільство, яке перебуває в конфлікті або відновлюється після конфлікту, могло примиритися з минулими зловживаннями, вчиненими проти цивільних осіб, які постраждали від збройного конфлікту, і запобігти таким зловживанням у майбутньому”.
З цією метою держави можуть розглянути різні механізми правосуддя і примирення, “включаючи національні, міжнародні та “змішані” кримінальні суди і трибунали, а також комісії з встановлення істини і примирення”.130 Такі механізми можуть сприяти не лише індивідуальній відповідальності за злочини, але й миру, правді, примиренню і правам потерпілих.131 Цивільні керівники та військові командири зобов’язані використовувати свій авторитет і повноваження для запобігання сексуальному насильству, в тому числі шляхом боротьби з безкарністю. 132
Однак Рада із занепокоєнням відзначила, що лише обмежена кількість осіб, які вчинили СНПК, були притягнуті до відповідальності,133 і що під час збройних конфліктів і постконфліктних ситуацій національні системи правосуддя можуть бути значно ослаблені.134 Держави повинні прийняти “комплексний підхід до правосуддя перехідного періоду у збройних конфліктах і постконфліктних ситуаціях, що охоплює весь спектр судових і несудових заходів, залежно від обставин”.135 Необхідно зробити більше, щоб гарантувати, що заходи перехідного правосуддя стосуватимуться повного спектру порушень прав людини, зокрема жінок, а також диференційованого впливу на жінок і дівчат внаслідок таких порушень і жорстокого поводження, а також примусового переміщення, насильницьких зникнень і знищення цивільної інфраструктури”.136
III.12 Державам слід утримуватися від застосування положень про амністію у випадках СНПК🔗
СНПК може проявлятися як воєнний злочин, злочин проти людяності або злочин геноциду.137 У таких випадках138 держави повинні “забезпечити всім потерпілим від сексуального насильства, особливо жінкам і дівчатам, рівний захист перед законом і рівний доступ до правосуддя”139 і виключити застосування положень про амністію. 140
Спеціальна представниця також підкреслила, що боротьба з СНПК включає в себе “забезпечення чіткої заборони амністії за злочини сексуального насильства”.141
III.13 Держави повинні провести комплексні правові та судові реформи, щоб забезпечити потерпілим/постраждалим від СНПК доступ до правосуддя🔗
Держави повинні провести комплексні правові та судові реформи відповідно до міжнародного права з метою посилення законодавства та відповідальності за сексуальне насильство.142 Реформи мають бути впроваджені без зволікань, щоб притягнути винних у вчиненні СНПК до відповідальності та забезпечити потерпілим “доступ до правосуддя, гідне ставлення до них протягом усього процесу правосуддя, захист та відшкодування за їхні страждання”.143
Такі реформи, якщо їх ще не впроваджено, можуть включати закони про захист потерпілих і свідків, а також передбачати у разі потреби надання правової допомоги потерпілим/постраждалим. Крім того, держави можуть створити спеціалізовані поліцейські підрозділи та суди для боротьби з СНПК, а також усунути процедурні перешкоди на шляху до правосуддя для потерпілих, зокрема:
Обмежувальні строки позовної давності для подання позовів;
Вимоги до підтвердження, що дискримінують потерпілих як свідків та заявників;
Виключення або дискредитація свідчень постраждалих/потерпілих з боку працівників правоохоронних органів, а також під час судових та інших проваджень;
Відсутність приміщень для проведення закритих слухань.144
Рівні права постраждалих/потерпілих від СНПК. У національному законодавстві держави повинні визнати рівні права всіх осіб, які постраждали від СНПК, “включаючи жінок, дівчат і дітей, які народилися внаслідок сексуального насильства під час збройного конфлікту”, відповідно до їхніх зобов’язань за Конвенцією про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок та Конвенцією про права дитини.145
Зокрема, держави повинні усунути перешкоди у доступі до правосуддя в умовах конфлікту та постконфліктних ситуаціях, з якими стикаються жінки, дівчата та їхні діти, народжені внаслідок СНПК (такі як “економічна та соціальна маргіналізація, фізичні та психологічні травми, відсутність громадянства, дискримінація та відсутність доступу до відшкодування збитків”).146 Вони повинні робити це через правові та судові реформи, щоб сформувати гендерно-чутливі правову, судову та безпекову сфери.147
Гуманітарне реагування🔗
III.14 Держави повинні надавати належну комплексну допомогу потерпілим/постраждалим від СНПК🔗
Держави повинні підтримувати розвиток і зміцнення потенціалу національних інституцій, зокрема судової системи та системи охорони здоров’я, а також місцевих мереж громадянського суспільства з метою надання сталої допомоги потерпілим від сексуального насильства під час збройних конфліктів і в постконфліктних ситуаціях. 148
Держави повинні забезпечити потерпілим/постраждалим від сексуального насильства, “вчиненого певними сторонами збройного конфлікту, в тому числі недержавними збройними формуваннями, визнаними терористичними”, доступ до національних програм допомоги та відшкодування збитків, а також до медичної, психосоціальної допомоги, безпечного притулку, засобів до існування та правової допомоги.
Послуги повинні враховувати “умови жінок з дітьми, народженими в результаті сексуального насильства, вчиненого під час конфлікту, а також для чоловіків і хлопчиків, які могли стати потерпілими від сексуального насильства під час конфлікту, в тому числі в місцях позбавлення волі”.149 В ідеалі це “сприятиме зняттю соціокультурної стигми, пов’язаної з цією категорією злочинів, і полегшить зусилля з реабілітації та реінтеграції”.150
Після консультацій з жіночими організаціями держави повинні забезпечити, щоб послуги відповідали потребам і пріоритетам жінок і дітей, охоплюючи, серед іншого, “підтримку більшої фізичної безпеки та кращих соціально-економічних умов через освіту, діяльність, що приносить дохід, доступ до базових послуг, зокрема послуг охорони здоров’я, включаючи сексуальне та репродуктивне здоров’я, репродуктивні права та психічне здоров’я”,151 “у тому числі щодо вагітності, яка виникла внаслідок зґвалтування”.152
Враховуючи зв’язок між СНПК та ВІЛ-інфекцією, а також непропорційний тягар ВІЛ-інфекції та СНІДу для жінок і дівчат як постійну перешкоду та виклик на шляху до гендерної рівності, держави повинні “підтримувати розвиток і зміцнення потенціалу національних систем охорони здоров’я та мереж громадянського суспільства з метою надання сталої допомоги жінкам і дівчатам, які живуть з ВІЛ-інфекцією та СНІДом або постраждали від них в умовах збройних конфліктів і постконфліктних ситуацій“. 153
Репарації🔗
III.15 Держави повинні надавати постраждалим/потерпілим від СНПК репарації🔗
Держави повинні надавати постраждалим/потерпілим від СНПК репарації,154 згідно з відповідними положеннями міжнародного права “про право на репарації за порушення індивідуальних прав”.155 Такі положення охоплюють компенсацію, реституцію, сатисфакцію, гарантії неповторення156 та реабілітацію постраждалих.157 Якщо держави вважають це необхідним, вони можуть звернутися за підтримкою до ООН у цьому питанні.158
UK
EN
FR
ES
