Регіональні системи захисту прав людини

Міжамериканська система захисту прав людини

I. Вступ🔗

Створена Організацією американських держав (далі – ОАД, міжнародна організація, заснована в 1948 році з метою досягнення “порядку, миру і справедливості” серед її держав-членів),1 Міжамериканська система захисту прав людини почала існувати з прийняттям Американської декларації прав і обов’язків людини в Боготі в 1948 році. Там же ОАД прийняла Статут ОАД, який проголошує, що “фундаментальні права людини” є одними з принципів, на яких заснована ОАД. 2

В рамках міжамериканської системи прав людини три договори мають особливе відношення до СНПК: Американська конвенція з прав людини, Міжамериканська конвенція про запобігання катуванням і покарання за них та Міжамериканська конвенція про запобігання, покарання та викорінення насильства щодо жінок (Конвенція Белен-ду-Пара).

Міжамериканська комісія з прав людини (МАКПЛ)3 стежить за виконанням державами Американської конвенції. Її основна функція – “сприяти повазі та захисту прав людини”.4 Міжамериканський суд з прав людини (МАСПЛ)5 також здійснює обов’язковий моніторинг виконання державами Американської конвенції.

Примітка для читачів(-ок)
Про авторитет і питання обов'язковості роботи Комісії та Суду, а також про заходи, які Комісія та Суд можуть вживати для забезпечення виконання державами своїх зобов'язань у сфері прав людини, див. розділ "Ратифікація та виконання договорів", підрозділ "Міжамериканська система захисту прав людини".

I.1 Сексуальне насильство в міжамериканській системі🔗

Суд постановив, що сексуальне насильство охоплює дії сексуального характеру, вчинені проти будь-якої особи без її згоди. Окрім фізичного проникнення в тіло людини, сексуальне насильство може включати дії, які не передбачають проникнення або будь-якого фізичного контакту.6 Сексуальне насильство порушує право людини на гуманне поводження, яке охоплює її фізичну та психічну недоторканність, і може становити катування та жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання (“жорстоке поводження”) згідно зі статтею 5 Американської конвенції та Міжамериканської конвенції про запобігання катуванням і покарання за них. 7

Беручи до уваги рішення вже неіснуючої Європейської комісії з прав людини, Комісія визначила, що поводження є нелюдським, якщо воно “навмисно спричиняє сильні психічні або психологічні страждання” і є невиправданим, і таким, що принижує гідність, якщо воно сильно принижує людину перед іншими або змушує її діяти проти її волі чи бажань. 8

Комісія також зі схваленням процитувала практику Європейського суду з прав людини, в якій зазначено, що поводження має досягти мінімального рівня жорстокості, щоб вважатися “нелюдським або таким, що принижує гідність”. Цей рівень є відносним і залежить від обставин кожної справи,9 включаючи “характеристики дії, тривалість, використаний метод або спосіб заподіяння страждань, потенційні фізичні та психічні наслідки, а також статус особи, яка зазнала цих страждань, включаючи її вік, стать та фізичний стан”.10

Суд також керувався практикою Європейського суду з прав людини, який встановив, що психологічні та моральні страждання можуть вважатися нелюдськими “навіть за відсутності фізичних ушкоджень”. Такий аспект жорстокого поводження, як приниження гідності, характеризується викликаними страхом, тривогою та почуттям неповноцінності з метою принизити постраждалу, зламати її фізичний та моральний опір. Ця ситуація “посилюється вразливістю особи, яка незаконно утримується під вартою”.11

Кваліфікація дій як катувань або жорстокого поводження залежить насамперед від “інтенсивності заподіяних страждань”: катування є особливо тяжкою формою нелюдського поводження, що здійснюється “з метою отримання інформації або зізнань, або з метою покарання”. Класифікація повинна здійснюватися в кожному конкретному випадку з урахуванням характеру дій, тривалості страждань, а також фізичного і психічного впливу та особистих обставин кожної конкретної потерпілої/постраждалої особи.12 Хоча Американська конвенція не містить визначення катувань, Комісія часто посилається на визначення катувань, що міститься в Міжамериканській конвенції про запобігання катуванням і покарання за них, щоб виявити порушення статті 5 Американської конвенції. 13

Згідно зі статтею 2 Міжамериканської конвенції про запобігання катуванням і покарання за них, катуванням вважається будь-яка дія, що вчиняється умисно з метою заподіяння фізичного або морального болю чи страждання особі під час кримінального розслідування, для залякування, особистого покарання, як запобіжний захід, покарання або з будь-якою іншою метою. Катування також включає методи, спрямовані на знищення особистості потерпілої або зменшення її фізичних чи розумових здібностей, навіть за відсутності фізичного болю або душевних страждань. Катуванням не вважається фізичний або моральний біль чи страждання, які є невід’ємними або виключно наслідком законних заходів.

Таким чином, жорстоке поводження є катуванням, якщо воно: i) умисне; ii) спричиняє сильні фізичні або психічні страждання; iii) вчиняється з метою залякування, приниження гідності, приниження, покарання або контролю над потерпілою.14 Суд встановив, що сексуальне насильство часто відповідає цим критеріям.

У справі “Фернандес Ортега проти Мексики” Суд визначив, що зґвалтування, якого зазнала потерпіла/постраждала і яке вчинили мексиканські солдати, є катуванням: це був умисний і свідомий акт,15 і був надзвичайно травматичним досвідом, який мав тяжкі наслідки, включаючи значну фізичну та психологічну шкоду, який принижував постраждалу.16 Зґвалтування спричиняє сильні страждання, “навіть якщо немає жодних ознак фізичних ушкоджень або захворювань”. Крім того, жінки-постраждалі від зґвалтування також переживають складні психологічні та соціальні наслідки.17 Суд постановив, що “покарання постраждалої за те, що вона не надала необхідної інформації” під час допиту було конкретною метою зґвалтування.18 Суд також зазначив, що “зґвалтування, як і катування, має й інші цілі, включаючи залякування, приниження гідності, покарання або контроль над особою”.19

Суд постановив, що зґвалтування може становити катування, навіть якщо воно ґрунтується лише на одному факті і відбувається за межами державних установ, наприклад, у будинку постраждалої.20 Тим не менш, сексуальне насильство, вчинене представниками держави, залишається особливо неприйнятним. Сексуальне насильство, зокрема зґвалтування, вчинене представниками держави як навмисна і цілеспрямована форма соціального контролю, є катуванням. Сексуальне насильство, вчинене представниками держави та під їхньою опікою, є серйозним і гідним осуду діянням.21

Хоча сексуальне насильство може трапитися із будь-ким,22 жінки перебувають під особливою загрозою. Згідно з Конвенцією Белен-ду-Пара, сексуальне насильство заборонене як “парадигмальна форма насильства щодо жінок”.23 Згідно зі статтею 1 Конвенції Белен-ду-Пара, насильство щодо жінок охоплює “будь-яку дію або поведінку за ознакою статі, що спричиняє смерть або фізичну, сексуальну чи психологічну шкоду або страждання жінкам, як у державній, так і в приватній сфері”. Насильство щодо жінок є не лише порушенням прав людини, але й “посяганням на людську гідність”. Воно є проявом “історично нерівних владних відносин між жінками та чоловіками”, які “пронизують усі верстви суспільства, незалежно від класу, раси чи етнічної групи, доходу, культури, рівня освіти, віку чи релігії”. 24

I.2 Коли сексуальне насильство є таким, що пов’язане з конфліктом?🔗

Міжамериканська система прав людини застосовується як у мирний час, так і в час конфлікту і доповнює міжнародне гуманітарне право.25 Міжнародне гуманітарне право не перешкоджає застосуванню міжнародного права прав людини”.26 Міжнародне право прав людини повністю діє під час міжнародних і неміжнародних збройних конфліктів. 27

Відповідно, сексуальне насильство не обов’язково має бути пов’язане з конфліктом для застосування Міжамериканських конвенцій.28 Крім того, заборона катувань і жорстокого поводження є абсолютною і не допускає відступів навіть у таких ситуаціях, як “війна, загроза війни, боротьба з тероризмом або будь-яким іншим злочином, внутрішній надзвичайний стан, заворушення або конфлікт, призупинення дії конституційних гарантій, внутрішня політична нестабільність або інші надзвичайні ситуації або катастрофи”.29

Комісія та Суд неодноразово розглядали конфліктні ситуації, пов’язані з СНПК.30 Суд, зокрема, встановив, що ситуації заворушень, конфліктів, масових вбивств або соціального контролю роблять певні групи більш вразливими до сексуального насильства, і що таке насильство використовується як символічний засіб приниження, покарання або підкорення іншої сторони.31 Під час конфлікту сексуальне насильство не лише безпосередньо впливає на потерпілих/постраждалих, але й “може бути спрямоване на те, щоб вплинути на суспільство”.32 У справі про різанину Лас Дос Еррес Суд конкретно встановив, що зґвалтування жінок було державною практикою, що здійснювалася в контексті масових вбивств, спрямованих на знищення жіночої гідності “на культурному, соціальному, сімейному та індивідуальному рівнях”. 33

II. Нормативно-правова база🔗

III. Зобов’язання🔗

Запобігання🔗

III.1 Держави повинні забезпечити, щоб жодна особа, яка перебуває під їхньою юрисдикцією, не зазнала СНПК 🔗

III.2 Держави повинні протидіяти СНПК, вчиненому приватними особами та групами🔗

III.3 Особливого захисту від СНПК потребують особи, які стикаються з комбінованими, перехресними формами дискримінації🔗

III.4 Особливий захист від СНПК надається негромадянам та іноземцям🔗

III.5 Особливий захист від СНПК мають особи, позбавлені волі🔗

III.6 Держави повинні інформувати своє населення про СНПК🔗

Правосуддя та підзвітність 🔗

III.7 Держави повинні розслідувати та переслідувати СНПК🔗

III.8 Держави повинні здійснювати провадження протягом розумного строку🔗

III.9 Держави повинні уникати повторної віктимізації постраждалих від СНПК під час судового розгляду🔗

III.10 Держави повинні забезпечити, щоб жінки-постраждалі від СНПК мали доступ до гендерно чутливого судочинства🔗

III.11 Держави повинні забезпечити, щоб діти-постраждалі від СНПК мали доступ до процедур, що враховують їхні інтереси 🔗

III.12 Держави повинні забезпечити постраждалим від СНПК та їхнім сім’ям доступ до правосуддя🔗

Гуманітарне реагування🔗

III.13 Держави повинні реабілітувати потерпілих/постраждалих від СНПК 🔗

Репарації🔗

III.14 Держави повинні надавати постраждалим від СНПК відшкодування🔗

вмісту сторінки

Партнери

Postcode Loterij logo UKaid logo FIGO logo ICSC logo

У співпраці з