Міжнародне право прав людини

Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (МПГПП)

I. Вступ🔗

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (МПГПП) встановлює засади для захисту громадянських і політичних прав. Він був прийнятий Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 16 грудня 1966 року і набув чинності 23 березня 1976 року.1 Комітет з прав людини (КПЛ) здійснює контроль за виконанням Пакту державами .2

Примітка для читачів(-ок)
Для більш детального огляду повноважень Комітету та інших міжнародно-правових механізмів забезпечення виконання державою своїх зобов'язань за МПГПП, будь ласка, зверніться до глави "Ратифікація та виконання договорів" розділу "Міжнародне право в галузі прав людини".

I.1 СНПК відповідно до МПГПП🔗

Комітет рішуче засудив сексуальне насильство як “крайню форму гендерно зумовленого насильства”3, яке також може мати ознаки катування або жорстокого, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання (“жорстоке поводження”), всупереч таким положеням:

  • Статті 7 (Конвенції про катування та жорстоке поводження).4 Оскільки Пакт не містить чіткого визначення форм поведінки, охоплених статтею 7, а Комітет не надав вичерпного переліку практик, що суперечать статті 7, і не встановив чітких відмінностей між різними видами покарання або поводження,5 держави повинні визначати самостійно, чи має та чи інша дія ознаки катування або жорстокого поводження в кожному конкретному випадку індивідуально. Однак Комітет роз’яснив, що “стаття 7 стосується не лише дій, які спричиняють фізичний біль, але й дій, які завдають потерпілій особі психологічних страждань”. 6 Крім того, Комітет зазначив, що згвалтування, пов’язане з конфліктом, може бути прирівняне до катувань, особливо у випадках групових згвалтувань чи згвалтувань, скоєних під час утримання під вартою;7
  • Статті 17 (Про право на недоторканність приватного і сімейного життя).8 Комітет встановив, що зґвалтування, вчинене в умовах конфлікту представниками держави – є безпідставним втручанням у приватне життя та сексуальну автономію потерпілої особи.9
Примітка для читачів(-ок)
Комітет розглядає сексуальне насильство в першу чергу через призму статті 7 Конвенції про катування. Тому всі посилання на катування та жорстоке поводження в цьому підрозділі стосуються і СНПК.

Комітет зазначив, що положення Пакту про громадянські та політичні права діють і у ситуаціях збройного конфлікту, доповнюючи міжнародне гуманітарне право.10 Комітет також визнав, що сексуальне насильство часто використовується як засіб ведення війни як окремими озброєними групами, так і державними збройними силами,11 від якого найбільше потерпають жінки.12

II. Нормативно-правова база🔗

Примітка для читачів(-ок)
Для більш детальної інформації щодо повноважень та питань обов'язковості роботи Комітету див. розділ "Міжнародне право прав людини", підрозділ "Вступ", а також розділ "Вступ", підрозділу "Методологія".

III. Зобов’язання🔗

Запобігання🔗

III.1 Держави повинні гарантувати кожній особі, що перебуває під їхньою юрисдикцією, захист від СНПК🔗

III.2 Держава повинна прийняти необхідні законодавчі та інші заходи для боротьби з СНПК🔗

III.3 Держави повинні інформувати своє населення про проблему СНПК🔗

III.4 Держави повинні здійснювати контроль за виконанням заходів, спрямованих на боротьбу зі СНПК, та звітувати про їх виконання Комітету з питань запобігання катуванням та сексуальному насильству🔗

Правосуддя та підзвітність🔗

III.5 Держави повинні розслідувати та переслідувати СНПК🔗

III.6 Держави повинні забезпечити постраждалим від СНПК особам доступ до правосуддя🔗

Гуманітарне реагування🔗

III.7 Держави повинні надавати постраждалим від СНПК особам належну допомогу🔗

Відшкодування шкоди65🔗

III.8 Держави повинні надавати постраждалим від СНПК особам доступ до ефективних засобів правового захисту🔗

вмісту сторінки

Партнери

Postcode Loterij logo UKaid logo FIGO logo ICSC logo

У співпраці з