Конвенція про права осіб з інвалідністю (КПІ)
I. Вступ🔗
Конвенція стала результатом десятиліть роботи Організації Об’єднаних Націй, спрямованої на зміну ставлення та підходів до осіб з інвалідністю. Вона піднімає на новий рівень рух, який спочатку розглядав осіб з інвалідністю як “об’єктів” благодійності, медичного лікування та соціального захисту до розгляду осіб з інвалідністю як “суб’єктів” з правами, здатними відстоювати ці права і приймати рішення, що стосуються їхнього життя, на основі їхньої вільної та інформованої згоди, а також бути активними учасниками суспільства.1
Конвенція про права осіб з інвалідністю (КПІ) була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 13 грудня 2006 року і набула чинності 3 травня 2008 року.2 Комітет з прав осіб з інвалідністю здійснює нагляд за виконанням державами КПІ.3
I.1 СНПК відповідно до КПІ🔗
Конвенція закріплює і захищає права всіх осіб з інвалідністю, тобто групи, яка включає “тих, хто має довготривалі фізичні, психічні, інтелектуальні або сенсорні порушення, які у взаємодії з різними бар’єрами можуть перешкоджати їхній повній та ефективній участі в житті суспільства нарівні з іншими”.4 Такі бар’єри особливо відчутні під час конфліктів: конфлікти “підвищують ризики, з якими стикаються люди з інвалідністю, коли вони шукають допомоги, підтримки та захисту, і вони [конфлікти] впливають на доступ до основних послуг і можуть призвести до їхнього занепаду. У місцях існування послуг, відсутність комунікаційних стратегій часто позбавляє осіб з інвалідністю можливості їх виявлення та використання”.5
СНПК є одним з багатьох ризиків, що впливають на осіб з інвалідністю,6 особливо на жінок і дітей. У своїй преамбулі КПІ підкреслює, “що жінки та дівчата з інвалідністю часто зіткаються з більшим ризиком, як вдома, так і поза його межами, насильства, травм або зловживань, байдужого або недбалого поводження, жорстокого поводження або експлуатації”, а також наголошує на необхідності враховувати гендерні аспекти в просуванні прав людини та основних свобод осіб з інвалідністю.
СНПК, як форма насильства щодо осіб з інвалідністю, може порушувати статті 11 (про захист осіб з інвалідністю в ситуаціях ризику), 15 (про свободу від катувань або жорстокого, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання), 16 (про право осіб з інвалідністю на свободу від експлуатації, насильства та зловживань) та/або 17 (про захист недоторканності осіб з інвалідністю). Неспроможність вирішити проблему СНПК є неспроможністю “забезпечити та сприяти повній реалізації всіх прав людини та основоположних свобод для всіх осіб з інвалідністю”. 7
II. Нормативно-правова база🔗
- Конвенція про права осіб з інвалідністю
- Факультативний протокол до Конвенції про права осіб з інвалідністю
- Комітет з прав осіб з інвалідністю
- Загальні зауваження
- Рішення
- Заключні зауваження
III. Зобов’язання🔗
Попередження🔗
III.1 Держави повинні криміналізувати СНПК🔗
Держави повинні вжити “всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних, освітніх та інших заходів” для захисту осіб з інвалідністю від будь-яких форм експлуатації, насильства та зловживань, “включаючи їхні гендерні аспекти”, “як вдома, так і за його межами”; держави повинні забезпечити їхню “фізичну та психічну цілісність нарівні з іншими”. 8
Згідно зі статтею 11, держави повинні гарантувати, що всі заходи, вжиті “для забезпечення захисту і безпеки осіб з інвалідністю в ситуаціях ризику, включаючи збройні конфлікти і надзвичайні гуманітарні ситуації”, “відповідають їхнім зобов’язанням за міжнародним правом, включаючи міжнародне гуманітарне право і міжнародне право прав людини”.9 Для забезпечення того, щоб законодавство, яке криміналізує сексуальне насильство, захищало осіб з інвалідністю в умовах конфлікту, держави мають привести це законодавство у відповідність до принципів міжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людини.
Внутрішнє законодавство. Для ефективного викорінення СНПК держави повинні включити Конвенцію до свого законодавства10 та “вжити всіх необхідних заходів, у тому числі законодавчих, для зміни або скасування чинних законів, положень, звичаїв і практики, які становлять дискримінацію щодо осіб з інвалідністю”. 11
Відповідно до КПІ, “дискримінація за ознакою інвалідності” передбачає будь-яке розрізнення, виключення чи обмеження за ознакою інвалідності, метою або наслідком якого є применшення чи заперечення прав та основоположних свобод осіб з інвалідністю в будь-якій сфері нарівні з іншими. Вона включає всі форми дискримінації, в тому числі відмову в належному пристосуванні”.12
Держави повинні гармонізувати законодавство та політику, які пов’язані з інвалідністю, з КПІ, в тому числі шляхом перенесення у внутрішнє законодавство правозахисної моделі інвалідності13 та “офіційного визначення інвалідності, сформульованого відповідно до статті 1 Конвенції”. 14
Стаття 5 про рівність і недискримінацію також вимагає “інклюзивних законів, політики і практики в надзвичайних ситуаціях”. Держави повинні “розробити всеосяжну стратегію і план дій, забезпечені прозорими і стійкими фінансовими ресурсами для здійснення Конвенції, з чітко встановленими часовими термінами, у тісній, змістовній і повністю доступній консультації з організаціями людей з інвалідністю”.15
Застереження. Забороняються застереження, які є несумісними з цілями і метою КПІ.16 Прикладом може бути застереження до статті 12(4) щодо рівного визнання перед законом.17
III.2 Зобов’язання держав за КПІ застосовуються як на їхній території, так і за її межами🔗
Положення КПІ поширюються на всі частини держави без будь-яких обмежень або винятків.18 Комітет зазначив, що “модель прав людини щодо інвалідності” повинна бути прийнята “в усіх сферах політики, на всіх рівнях і в усіх регіонах усіх делегованих урядів, юрисдикцій та/або територій”, що знаходяться під контролем держави. Імплементація КПІ не обмежується лише територією держави.19
III.3 Держави повинні протидіяти СНПК, вчиненому приватними суб’єктами🔗
Держави зобов’язані “вживати всіх належних заходів для ліквідації дискримінації за ознакою інвалідності з боку будь-якої особи, організації або приватного підприємства”, “наприклад, постачальників/-ць послуг”.20 Це включає “запобігання насильству або порушенням прав людини, захист постраждалих і свідків від порушень, розслідування, переслідування, і покарання винних, у тому числі приватних суб’єктів, а також забезпечення доступу до засобів правового захисту і відшкодування збитків у разі порушення прав людини”.21
III.4 Держави повинні забезпечити інклюзивне середовище для осіб з інвалідністю для ефективного викорінення СНПК🔗
КПІ визнає вирішальну роль, яку відіграє інклюзивне середовище в наданні особам з інвалідністю можливості та розширенні їхніх прав та основних свобод. Конференція держав-учасниць КПІ22 зазначила, що Конвенція вимагає від держав-учасниць забезпечити, щоб середовище, програми та послуги “були повністю інклюзивними для осіб з інвалідністю завдяки універсальному дизайну, усуненню перешкод для доступності, наданню розумного пристосування та допоміжних технологій, ліквідації дискримінації та рівному визнання перед законом”. 23
Відповідно до статті 2, “універсальний дизайн” вимагає, щоб усі середовища, програми та послуги “були придатні для використання всіма людьми, наскільки це можливо, без необхідності адаптації або спеціального дизайну”. Однак універсальний дизайн не повинен “виключати допоміжні пристрої для окремих груп осіб з інвалідністю, якщо це необхідно”. Розумне пристосування, з іншого боку, означає необхідну і відповідну зміну і пристосування, що не накладає непропорційний або надмірний тягар, якщо це необхідно в конкретному випадку, для забезпечення особам з інвалідністю їхніх прав людини та основних свобод нарівні з іншими. Відсутність “універсального дизайну” та “розумного пристосування” створює соціальну ізоляцію, яка, в свою чергу, “породжує стигматизацію, сегрегацію та дискримінацію, що може призвести до насильства, експлуатації та зловживань на додаток до негативних стереотипів, які посилюють цикл маргіналізації для осіб з інвалідністю”.24
“Універсальний дизайн” і “розумне пристосування” мають вирішальне значення під час конфліктів, оскільки особи з інвалідністю “непропорційно потерпають від потрясінь та їхніх наслідків, катастроф та інших надзвичайних ситуацій. Вони можуть стикатися з більшою кількістю перешкод під час евакуації через відсутність доступного транспорту, притулків або засобів зв’язку”. У такому випадку, інклюзивність може бути “питанням життя і смерті”.25 Згідно зі статтею 9 КПІ, держави повинні вживати заходів для сприяння доступності об’єктів і послуг, відкритих для громадськості. Вони можуть робити це шляхом передачі “сигналів тривоги через альтернативні способи зв’язку та інформації”,26 визнання “мови жестів офіційною мовою держави-учасниці”,27 забезпечення “вивісок, надрукованих шрифтом Брайля та у формі, що легко читається”, полегшення доступності будівель та сприяння “розробці та виробництву доступних інформаційно-комунікаційних технологій, включаючи інтернет”. 28
Крім того, держави повинні забезпечити особам з інвалідністю доступ нарівні з іншими до фізичного середовища, включаючи “будівлі, дороги, транспорт та інші внутрішні та зовнішні об’єкти, в тому числі школи, житло, медичні установи та робочі місця”, а також до інформаційних, комунікаційних та інших послуг, “включаючи електронні послуги та служби екстреної допомоги”. 29
Установи. Комітет зазначає, що “особи, позбавлені волі в таких місцях, як психіатричні заклади, на підставі доведених або підозрюваних порушень, піддаються більш високому рівню насильства, а також жорстокому, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню, ізолюються і наражаються на ризик сексуального насильства і торгівлі людьми в установах по догляду і спеціальних навчальних закладах”.30 Жінки, зокрема, стикаються з “примусовим роздяганням чоловічим персоналом проти волі відповідної жінки; примусовим введенням психіатричних препаратів; і передозуванням, що може знизити здатність описувати та/або пам’ятати сексуальне насильство”.31 Держави повинні визнати інституціоналізацію формою насильства над особами з інвалідністю та скасувати всі форми інституціоналізації, припинити нові переміщення в установи та утримуватися від інвестування в установи.32
В умовах конфлікту вкрай важливо, щоб держави забезпечили “облік усіх осіб з інвалідністю, які проживають в закладах стаціонарного догляду для осіб з інвалідністю, та пріоритетність їхньої евакуації з установ, розташованих у місцях проведення збройних дій”.33 Держави повинні продовжувати і прискорювати зусилля із закриття установ і негайно включати прискорену деінституалізацію в зусилля з відновлення у конструктивній співпраці з особами з інвалідністю та їхніми представниками.34 Держави повинні забезпечити, щоб після надзвичайних ситуацій установи не перебудовувалися та не заселялися. Держави повинні надавати достатні фінансові та людські ресурси для забезпечення того, щоб особи з інвалідністю не залишалися осторонь процесів реагування та відновлення; заходи для цього включають переведення фінансування з інституцій на підтримку та послуги на рівні громади.35
III.5 Особливого захисту від СНПК потребують особи з інвалідністю, які стикаються з множинними, перехресними формами дискримінації🔗
“Повага до особливостей осіб з інвалідністю і прийняття їх як компонента людського розмаїття та людства” є одним із принципів КПІ.36 Держави повинні дбати про особливі потреби осіб з інвалідністю та пам’ятати про численні перехресні способи дискримінації певних осіб,37 в тому числі за ознаками “віку, інвалідності, етнічного, корінного, національного або соціального походження, гендерної ідентичності, політичних або інших переконань, раси, статусу біженця/-ки, мігранта/-ки або шукача/-ки притулку, релігії, статі та сексуальної орієнтації”. 38
Жінки. У своїй Преамбулі КПІ наголошує на необхідності включення гендерної перспективи в усі починання, спрямовані на просування прав людини та основоположних свобод осіб з інвалідністю (таких як право на свободу від насильства). Держави також повинні вживати всіх необхідних заходів для забезпечення всебічного розвитку, просування та розширення прав і можливостей жінок, щоб гарантувати їхні права людини та основні свободи, викладені в Конвенції, включаючи виділення відповідних людських, технічних та бюджетних ресурсів з цією метою.39
Для забезпечення того, щоб усі заходи здійснювалися з урахуванням гендерних аспектів, держави повинні “інтегрувати гендерні аспекти у своє законодавство, державну політику та програми, а також у всі структури”.40 Крім того, вони повинні безпосередньо звертатися до жінок і дівчат з інвалідністю, повністю враховувати їхні погляди і гарантувати, що вони не будуть піддаватися будь-яким репресіям за вираження своїх поглядів і проблем, “особливо щодо сексуального і репродуктивного здоров’я і прав, а також гендерно зумовленого насильства, включаючи сексуальне насильство”.41
В умовах конфлікту жінки та дівчата з інвалідністю піддаються підвищеному ризику сексуального та гендерно зумовленого насильства порівняно з іншими жінками та дівчатами.42 Для забезпечення того, щоб жінки та дівчата з інвалідністю не були позбавлені “доступу до гуманітарної підтримки та послуг для захисту від насильства та експлуатації”,43 держави повинні застосовувати міжсекторальний підхід до включення питань інвалідності в законодавство, політику та програми, що стосуються готовності до надзвичайних ситуацій, реагування на них та відновлення після них.44 Це включає, зокрема, “пріоритетний доступ до програм допомоги з урахуванням потреб осіб з інвалідністю, медичних послуг, послуг у сфері сексуального та репродуктивного здоров’я, реабілітації, допоміжних засобів, персональної допомоги, житла, працевлаштування та послуг на рівні громади”, але не обмежується ними.45
Діти. Згідно зі статтею 7, держави повинні вживати всіх необхідних заходів для забезпечення дітям з інвалідністю прав та основних свобод “нарівні з іншими дітьми”. У всіх діях, що стосуються дітей з інвалідністю, першочерговим завданням має бути забезпечення їхніх найкращих інтересів. Крім того, держави повинні забезпечити, “щоб діти з інвалідністю мали право вільно виражати свої погляди з усіх питань, що їх стосуються”, щоб їхнім поглядам приділялася належна увага “відповідно до їхнього віку і зрілості, нарівні з іншими дітьми”, і щоб їм надавалася “допомога, пов’язана з інвалідністю і відповідна віку, для реалізації цього права”.
Щоб запобігти приховуванню, покинутості, нехтуванню та сегрегації, держави:
- Повинні надавати “своєчасну та всебічну інформацію, послуги та підтримку дітям з інвалідністю та їхнім сім’ям”;46
- Мають забезпечити реєстрацію всіх дітей з інвалідністю при народженні;47
- Повинні забезпечити, щоб дитина не розлучалася з батьками проти їхньої волі, за винятком випадків, коли компетентні органи після судового розгляду визначають, що це відповідає найкращим інтересам дитини. У жодному разі дитина не може бути розлучена з батьками “на підставі інвалідності дитини, одного або обох батьків”.48 Це особливо важливо “в гуманітарних ситуаціях, коли діти з більшою ймовірністю можуть бути розлучені зі своїми опікунами та іншими особами, які надають їм підтримку”.49
Мігранти/-ки. Держави зобов’язані “враховувати питання інвалідності в міграційній політиці та політиці щодо біженців, а також в усіх заходах із надання гуманітарної допомоги”, а також забезпечувати всіх співробітників/-ць цивільної оборони, аварійно-рятувальних служб і всіх потенційних учасників гуманітарних надзвичайних ситуацій” навчанням з питань обізнаності щодо інвалідності. . 50
Держави повинні забезпечити доступність, розумне пристосування та заходи підтримки для шукачів/-ок притулку та біженців/-ок з інвалідністю на пунктах перетину кордону, а також у місцях прийому та розміщення, включаючи “доступні та зрозумілі способи інформування та комунікації”.51
Конференція держав-учасниць заявила, що “Конвенція застосовується в межах територіальної юрисдикції держави-учасниці незалежно від громадянства осіб з інвалідністю, які потребують захисту, і тому зобов’язання держав-учасниць за Конвенцією поширюються на осіб з інвалідністю, які перебувають в процесі перетину кордонів”.52
Затримані. За будь-яких обставин затримання наражає осіб з інвалідністю на підвищений ризик сексуального насильства. Відповідно до статті 14, держави повинні забезпечити, щоб особи з інвалідністю нарівні з іншими користувалися правом на свободу та особисту недоторканність і не були позбавлені свободи незаконно або свавільно. Будь-яке позбавлення волі повинно відповідати закону, а наявність інвалідності ніколи не може бути виправданням для позбавлення волі.
Держави повинні “вжити негайних заходів для усунення експлуатації одиночного ув’язнення, ізоляції, фізичних і хімічних засобів обмеження та інших обмежувальних практик у місцях позбавлення волі”.53
III.6 Держави повинні ознайомлювати населення щодо особливостей СНПК та осіб з інвалідністю🔗
Згідно зі статтею 8(1), для створення середовища, яке приймає і захищає осіб з інвалідністю, держави зобов’язуються вживати негайних, ефективних і належних заходів, аби:
- Підвищувати обізнаність всього суспільства, в тому числі на рівні сім’ї, щодо осіб з інвалідністю та виховувати повагу до їхніх прав і гідності;
- “Боротися зі стереотипами, упередженнями та шкідливими практиками щодо осіб з інвалідністю, в тому числі за ознакою статі та віку, в усіх сферах життя”. Жінки з інвалідністю особливо піддаються впливу множинних стереотипів, які можуть бути шкідливими.54 Освіта відіграє життєво важливу роль “у боротьбі з традиційними уявленнями про гендер, які увічнюють патріархальні та патерналістські суспільні норми”. Держави-учасниці повинні забезпечити доступ дівчат і жінок з інвалідністю до освітніх і реабілітаційних послуг та утримання їх у цих послугах, у тому числі шляхом усунення “шкідливих гендерних стереотипів та/або стереотипів щодо інвалідності у підручниках і навчальних програмах”;55
- Сприяти підвищенню обізнаності про можливості та внесок осіб з інвалідністю.
Заходи з цією метою включають:
- Ініціативи та підтримку ефективних кампаній з інформування громадськості, спрямованих на “виховання прийняття прав осіб з інвалідністю”, “сприяння позитивному сприйняттю та підвищенню рівня обізнаності суспільства щодо осіб з інвалідністю” та “сприяння визнанню навичок, здобутків та здібностей осіб з інвалідністю”. Держави повинні “усунути використання образливих і принизливих висловлювань, коли йдеться про осіб з інвалідністю” і “сприяти видимості осіб з інвалідністю в суспільстві”;56
- Виховання на всіх рівнях системи освіти, в тому числі у всіх дітей з раннього віку, поваги до прав осіб з інвалідністю. Держави також повинні перекладати Конвенцію і Факультативний протокол до неї, а також роботу Комітету місцевими мовами і широко розповсюджувати їх у доступних форматах;57
- Заохочення засобів масової інформації до шанобливого зображення осіб з інвалідністю;
- Сприяння просвітницьким програмам щодо осіб з інвалідністю та прав осіб з інвалідністю.
Конфліктні ситуації “мають непропорційний вплив на право на інклюзивну освіту”. Держави повинні прийняти “інклюзивні стратегії щодо зменшення ризику стихійних лих для забезпечення всебічної безпеки шкіл у надзвичайних ситуаціях, які є чутливими для учнів та учениць з інвалідністю”. Відповідно до статті 11 про ситуації ризику та гуманітарні надзвичайні ситуації, “і з огляду на підвищений ризик сексуального насильства в таких умовах”, держави повинні вжити заходів для забезпечення того, щоб навчальне середовище було безпечним і доступним для жінок і дівчат з інвалідністю. Учням та ученицям з інвалідністю “не можна відмовляти в доступі до навчальних закладів на тій підставі, що їх евакуація в надзвичайних ситуаціях буде неможливою, і необхідно забезпечити розумне пристосування”.58
Навчання. Держави повинні сприяти навчанню фахівців/-чинь і персоналу, які працюють з особами з інвалідністю, правам, визнаним у КПІ, “з метою кращого надання допомоги та послуг, гарантованих цими правами”.59
Важливе значення має навчання “розпізнаванню всіх форм експлуатації, насильства та зловживань”.60 Зокрема, держави повинні “сприяти належному навчанню осіб, які працюють у сфері здійснення правосуддя, в тому числі співробітників/-ць поліції і тюремного персоналу”.61 Комітет рекомендує “підвищувати рівень обізнаності органів влади, державних службовців, фахівців/-чинь, засобів масової інформації, широкої громадськості, а також осіб з інвалідністю та їхніх сімей. Усі заходи з підвищення обізнаності повинні проводитися у тісній співпраці з особами з інвалідністю через організації, що представляють їхні інтереси”.62
III.7 Держави повинні дозволити особам з інвалідністю брати участь у викоріненні СНПК🔗
Держави повинні “тісно консультуватися з особами з інвалідністю, включаючи дітей з інвалідністю, та активно залучати їх через їхні представницькі організації”, “у розробці та впровадженні законодавства і політики з метою реалізації [КПІ], а також в інших процесах прийняття рішень з питань, що стосуються осіб з інвалідністю”.63 Вираз “питання, що стосуються осіб з інвалідністю” охоплює “весь спектр законодавчих, адміністративних та інших заходів, які можуть прямо чи опосередковано впливати на права осіб з інвалідністю”. 64
Крім того, держави повинні взяти на себе зобов’язання активно сприяти “створенню середовища, в якому особи з інвалідністю можуть ефективно і повноцінно брати участь у веденні державних справ без дискримінації і нарівні з іншими, а також заохочувати їхню участь у державних справах”.65
Держави повинні надавати особливого значення поглядам осіб з інвалідністю через їхні представницькі організації, підтримувати спроможність і розширення прав і можливостей таких організацій, а також “забезпечувати, щоб пріоритет надавався з’ясуванню їхніх поглядів у процесах прийняття рішень”.66 Держави повинні створювати середовище, що сприяє створенню та функціонуванню цих організацій “шляхом прийняття політичної бази, сприятливої для їх створення та стабільної діяльності”. Це включає гарантування їхньої незалежності та автономії від держави, створення, впровадження та доступ до належних механізмів фінансування, включаючи державне фінансування та міжнародне співробітництво, а також надання підтримки, в тому числі технічної допомоги, для розширення прав і можливостей та розбудови потенціалу”.67
Консультації з особами з інвалідністю повинні починатися “на ранніх стадіях і забезпечувати внесок у кінцевий продукт у всіх процесах прийняття рішень”, а також включати організації, що представляють “широке розмаїття осіб з інвалідністю на місцевому, національному, регіональному та міжнародному рівнях”.68 Вкрай важливо, щоб жінки та дівчата були залучені через організації, які їх представляють, до “розробки, реалізації та моніторингу всіх програм, які мають вплив на їхнє життя”.69 З цією метою держави повинні скасувати “будь-який закон або політику, які перешкоджають жінкам з інвалідністю ефективно та повноцінно брати участь у політичному та громадському житті нарівні з іншими”,70 наприклад, практику “залякування, переслідування або репресій проти осіб та організацій, які просувають їхні права відповідно до Конвенції на національному та міжнародному рівнях”.71
Що стосується конфліктних ситуацій, Комітет закликав держави “реформувати плани і протоколи реагування на надзвичайні ситуації, консультуючись з організаціями, чию діяльність ведуть особи з інвалідністю, щоб зробити їх інклюзивними і доступними для осіб з інвалідністю при їх розробці та реалізації”.72 У постконфліктний період особи з інвалідністю “значною мірою виключені із заходів щодо розбудови миру, часто через упередження”. Конференція держав-учасниць зазначила, що осіб з інвалідністю “необхідно цілеспрямовано залучати до мирних процесів, щоб вони могли брати активну участь у формуванні та виконанні угод, обмінюватися знаннями та навичками, створювати рухи та асоціації, а також ставати частиною процесу розбудови миру”.73
III.8 Держави повинні створити національний правозахисний механізм для виконання своїх зобов’язань за КПІ та сприяти викоріненню СНПК🔗
“Для запобігання виникненню всіх форм експлуатації, насильства та зловживань”, держави повинні “забезпечити, щоб усі установи та програми, призначені для обслуговування осіб з інвалідністю, перебували під ефективним контролем незалежних органів влади”.74 Держави повинні “підтримувати, зміцнювати, призначати або створювати в межах держави-учасниці структуру, що включає один або декілька незалежних механізмів, залежно від обставин”, для заохочення, захисту та моніторингу виконання КПІ. 75
При створенні такого механізму держави повинні враховувати “принципи, що стосуються статусу та функціонування національних установ, які займаються захистом і заохоченням прав людини” (Паризькі принципи). Важливо, що відповідно до статті 33(3), “громадянське суспільство, зокрема особи з інвалідністю та організації, що представляють їхні інтереси”, повинні бути залучені та “брати повну участь у процесі моніторингу “.
III.9 Держави повинні співпрацювати з іншими суб’єктами на міжнародному рівні для викорінення СНПК🔗
Визнаючи важливість міжнародного співробітництва та його підтримки національних зусиль з імплементації КПІ, держави-учасниці повинні вживати заходів між собою, а також співпрацювати з відповідними міжнародними та регіональними організаціями та громадянським суспільством, “зокрема, організаціями, чию діяльність ведуть особи з інвалідністю”. Такі заходи можуть включати:76
- Забезпечення того, щоб міжнародне співробітництво, включаючи міжнародні програми розвитку, було інклюзивним і доступним для всіх людей з інвалідністю;77
- Сприяння та підтримку розбудови потенціалу, в тому числі шляхом обміну та спільного використання інформації, досвіду, навчальних програм та найкращих практик;
- Сприяння співпраці у сфері досліджень та доступу до науково-технічних знань;
- Надання, за необхідності, технічної та економічної допомоги, в тому числі шляхом полегшення доступу до доступних і допоміжних технологій та обміну ними, а також шляхом передачі технологій.
Держави-окупанти. Під час конфлікту окупаційна влада повинна забезпечити представникам/-цям і співробітникам/-цям міжнародних правозахисних і гуманітарних установ, “включаючи спеціалізовані установи Організації Об’єднаних Націй”, своєчасний, необмежений і безпечний доступ до осіб з інвалідністю, які перебувають на їхній території або в окупованих ними районах, а також надати таким установам повний список переміщених осіб і їхнє місцезнаходження.78
III.10 Держави повинні ратифікувати інші міжнародні договори для ефективного викорінення СНПК🔗
Комітет рекомендував державам ратифікувати наступне:
- “Інші міжнародні договори з прав людини, включаючи Факультативний протокол до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання”;79
- “Конвенцію про статус апатридів (1954) та Конвенцію про скорочення безгромадянства (1961)”;80
- “Міжнародний пакт про громадянські і політичні права та Другий факультативний протокол до нього”;81
- Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок та Факультативний протокол до неї;
- Марракеський договір;82
- Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульська конвенція), де це можливо.83
III.11 Держави повинні збирати дані про заходи, вжиті для викорінення СНПК, та звітувати про них Комітету🔗
Відповідно до статті 31(1), держави “зобов’язуються здійснювати збирання належної інформації, зокрема статистичних і дослідних даних, що дають їм змогу розробляти й здійснювати стратегії для цілей виконання [КПІ]”, включаючи дані “про випадки насильства і жорстокого поводження з особами з інвалідністю, особливо з жінками і дітьми”. 84
Процес збору та зберігання цієї інформації повинен забезпечувати конфіденційність і повагу до приватного життя осіб з інвалідністю. Крім того, він повинен “відповідати міжнародно визнаним нормам захисту прав людини і основоположних свобод та етичним принципам збору і використання статистичних даних”.85
Зібрана інформація повинна бути структурована, в тому числі “за статтю, віком, етнічною приналежністю, сільським/міським населенням, типом порушення та соціально-економічним статусом”.86 Вона повинна використовуватися для оцінки виконання державами-учасницями КПІ, а також “для виявлення та усунення бар’єрів, з якими стикаються особи з інвалідністю при здійсненні своїх прав”. Держави також повинні поширювати цю статистику та забезпечувати її доступність для осіб з інвалідністю.87
Комітет рекомендував державам, які перебувають у конфлікті:
- Забезпечити облік усіх осіб з інвалідністю, а також збирати та обмінюватися даними з структуризацією за статтю, віком та інвалідністю;
- Забезпечити, щоб усі сектори інтегрували збір даних з структурою за статтю, віком та інвалідністю “у свої інтервенції та прагнули залучити всі групи населення, що постраждали від конфлікту, включаючи жінок та дітей з інвалідністю”;
- Вимагати використання “маркерів гендеру та інвалідності при розподілі коштів на гуманітарні інтервенції”.88
Держави можуть включати всі зібрані ними дані у свої доповіді Комітету. Відповідно до статті 35, держави повинні подавати Комітету “всебічну доповідь про заходи, вжиті для виконання своїх зобов’язань за [КПІ], і про прогрес, досягнутий у цьому відношенні, протягом двох років після набуття чинності [КПІ] для відповідної держави-учасниці”. Після цього держави повинні подавати наступні доповіді “щонайменше кожні чотири роки і далі, коли цього вимагатиме Комітет”.
Правосуддя та відповідальність🔗
III.12 Держави повинні розслідувати та переслідувати СНПК🔗
Визнаючи, що “особи з інвалідністю мають право на визнання їхньої правосуб’єктності будь-де” і “користуються правоздатністю нарівні з іншими в усіх аспектах життя”,89 Держави повинні прийняти ефективне законодавство і політику, включаючи такі, що орієнтовані на жінок і дітей, для виявлення, розслідування і, за необхідності, переслідування і належного покарання випадків експлуатації, насильства і зловживання щодо осіб з інвалідністю. 90
Держави повинні гарантувати “відповідні форми допомоги та підтримки, що враховують гендерні та вікові особливості, особам з інвалідністю, їхнім сім’ям та особам, які здійснюють догляд, у тому числі шляхом надання інформації та навчання про те, як уникати, розпізнавати та повідомляти про випадки експлуатації, насильства та зловживання”. Послуги із захисту повинні враховувати вік, стать та інвалідність. 91
Крім того, незалежні та конфіденційні механізми подання скарг повинні бути доступними для всіх осіб з інвалідністю в будь-яких умовах.92
III.13 Держави повинні забезпечити потерпілим від СНПК доступ до правосуддя🔗
Відповідно до статті 13, держави “повинні забезпечити, щоб усі особи з інвалідністю мали правоздатність і дієздатність у судах” і користувалися ефективним доступом до правосуддя нарівні з іншими, “у тому числі шляхом надання процесуальних і вікових пристосувань”, щоб сприяти їхній ефективній ролі як прямих і непрямих учасників/-ць, у тому числі як свідків, у всіх судових слуханнях, включаючи слідчі та інші попередні стадії. 93
Посилаючись на Міжнародні принципи та керівні положення щодо доступу осіб з інвалідністю до правосуддя (2020),94 пристосування держав включають:
- Скасування всіх законів, що заперечують правоздатність осіб з інвалідністю;95
- “Суттєві права на правову допомогу, підтримку, процесуальні та вікові пристосування”;96
- Усунення бар’єрів, з якими стикаються жінки та дівчата з інвалідністю через стереотипи, дискримінацію та відсутність процедурних і розумних пристосувань, таких як “відсутність або складні чи принизливі процедури повідомлення, направлення потерпілих до соціальних служб, а не до засобів правового захисту” та обмежувальні процесуальні норми щодо свідків та потерпілих.97 Держави повинні скасувати закони, правила, звичаї та практику, які дискримінують жінок з інвалідністю;
- Вирішення проблеми відсутності доступності правової інформації та процедур повідомлення про порушення і зловживання. Наприклад, жінки та дівчата з інвалідністю, які зазнають гендерно зумовленого насильства, “часто не знають про свої права та доступні їм засоби правового захисту”. Держави повинні “вжити заходів для підвищення правової обізнаності осіб з інвалідністю” та надавати інформацію в доступних форматах, “включаючи шрифт Брайля, тактильні носії, звичайну мову, мову, що легко читається, та мову жестів”;98
- Забезпечення участі осіб з інвалідністю в системі правосуддя як позивачів/-ок, потерпілих, відповідачів/-ок, суддів, присяжних та адвокатів/-ок.99
Гуманітарна реакція🔗
III.14 Держави повинні надавати особам з інвалідністю, які піддаються ризику СНПК або постраждали від СНПК, належний догляд🔗
Держави повинні забезпечувати захист і безпеку осіб з інвалідністю в ситуаціях ризику, в тому числі під час збройних конфліктів.100 Це означає:101
- “Включити на рівних засадах осіб з інвалідністю в національні протоколи реагування на надзвичайні ситуації”. Комітет закликав держави реформувати плани і протоколи реагування на надзвичайні ситуації, консультуючись з організаціями, чию діяльність ведуть особи з інвалідністю, щоб вони мали доступ до безпечної, добровільної евакуації в обраний ними район;102
- “Повністю визнавати осіб з інвалідністю у сценаріях евакуації”, “зокрема дітей з інвалідністю, які проживають у закладах стаціонарного догляду”103 та “жінок і дівчат з інвалідністю, як цивільних осіб, так і колишніх комбатантів, які постраждали від сексуального насильства під час конфлікту”.104 Держави повинні надавати пріоритет особам з інвалідністю під час екстреної евакуації, забезпечуючи їм можливість взяти з собою допоміжні пристрої та обладнання під час евакуації або; якщо ж це неможливо, замінити їх;105
- Передбачити доступні інформаційні та комунікаційні лінії допомоги та гарячі лінії. Держави повинні забезпечити доступність всієї інформації, пов’язаної з надзвичайними ситуаціями, офіційними мовами, в тому числі мовами корінних народів,106 та “у форматах, доступних для всіх осіб з інвалідністю, незалежно від типу порушення, в тому числі для осіб, з порушенням слуху – мовою жестів, для осіб з інтелектуальними порушеннями та осіб з психосоціальними порушеннями – доступною для читання та простою мовою”;107
- Забезпечити, щоб гуманітарна допомога розподілялася у доступний, недискримінаційний спосіб для осіб з інвалідністю в умовах надзвичайних гуманітарних ситуацій;108
- Систематично реєструвати внутрішньо переміщених осіб з інвалідністю та забезпечувати їм належний рівень життя на час конфлікту, в тому числі шляхом гарантування доступу до програм соціального захисту (особливо для “жінок і дівчат з інвалідністю та осіб похилого віку з інвалідністю”) та надання потерпілим від сексуального насильства доступного притулку;109
- Забезпечити наявність і доступність водопостачання, санітарії та гігієни для осіб з інвалідністю в притулках для осіб з інвалідністю та таборах для біженців “або інших комунальних притулках і неформальних поселеннях” відповідно до статей 28 (про достатній рівень життя та соціальний захист) і 9 (про доступність);110
- Забезпечити доступність через універсальний дизайн у всіх планах і стратегіях післявоєнної реконструкції та відбудови.111
Охорона здоров’я. Відповідно до статті 25, держави визнають, що особи з інвалідністю мають право на “найвищий досяжний рівень охорони здоров’я без дискримінації за ознакою інвалідності”. Держави повинні вжити всіх необхідних заходів для забезпечення доступу осіб з інвалідністю до медичних послуг, “які враховують гендерні особливості, включаючи реабілітацію, пов’язану зі здоров’ям”. Зокрема, вони повинні112
- Надавати особам з інвалідністю такий самий обсяг, якість і рівень безкоштовної або доступної медичної допомоги та програм, “як і іншим особам, у тому числі у сфері сексуального і репродуктивного здоров’я та програм громадського здоров’я, орієнтованих на населення”. Оскільки відсутність доступу до інформації про сексуальне та репродуктивне здоров’я може підвищити ризик жінок зазнати сексуального насильства, медичні послуги та програми повинні включати інформацію про “материнське здоров’я, контрацептиви, планування сім’ї, інфекції, що передаються статевим шляхом, профілактику ВІЛ, безпечні аборти та догляд після аборту, безпліддя та можливості зачаття, а також рак репродуктивної системи”, відповідно до переглянутого Міжнародного технічного керівництва з питань статевого виховання (2018 р.) Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури; 113
- Надавати “невідкладні медичні послуги особам з інвалідністю, які постраждали від сексуального насильства”114 та “вжити заходів, необхідних для забезпечення поваги до автономії та рішень жінок з інвалідністю, забезпечення прав жінок щодо репродуктивного здоров’я, забезпечення доступу до безпечних абортів та захисту жінок з інвалідністю від примусової стерилізації та примусових абортів”; 115
- Побудувати доступні центри відновлення після гендерно зумовленого насильства для жінок з інвалідністю;116
- Надавати ті медичні послуги, яких потребують особи з інвалідністю саме у зв’язку з їхньою інвалідністю, “включаючи раннє виявлення та втручання, за необхідності, а також послуги, спрямовані на мінімізацію та запобігання подальшій інвалідності, в тому числі серед дітей та людей похилого віку”;117
- Надавати медичні послуги “якомога ближче до місця проживання людей, у тому числі в сільській місцевості” і в “культурно належний спосіб”;118
- Вимагати від медичних працівників надавати особам з інвалідністю медичну допомогу такої ж якості, як і іншим, у тому числі на основі вільної та інформованої згоди, шляхом “підвищення обізнаності про права людини, гідність, автономію та потреби осіб з інвалідністю через навчання та оприлюднення етичних стандартів для державної та приватної системи охорони здоров’я”.119 Всі особи з інвалідністю, особливо жінки і діти, повинні мати можливість самостійно приймати рішення, за бажанням, з підтримкою, “щодо медичного та/або терапевтичного лікування”.120 З цією метою в медичних установах повинні бути доступні перекладачі жестової мови;121
- Заборонити дискримінацію осіб з інвалідністю при наданні медичного страхування та страхування життя;
- “Запобігати відмові на основі дискримінації в наданні медичної допомоги або медичних послуг, а також харчів та напоїв на підставі інвалідності”.
У ситуаціях конфлікту держава також повинна:
- Згідно з пропозицією Конференції держав-учасниць, надавати особам з інвалідністю “критично важливу інформацію про громадське здоров’я в альтернативних і відповідних форматах, таких як сурдопереклад, субтитрування, звичайна мова і легкий для читання формат, відповідно до статей 9 (Доступність), 21 (Свобода вираження поглядів і переконань та доступ до інформації) і 25 (Охорона здоров’я)”;122
- Забезпечити потерпілим від конфлікту доступ до “послуг з охорони здоров’я та реабілітації”, включаючи додаткову медичну допомогу у зв’язку з набутою інвалідністю, “особливо особам з психічними розладами та психологічними потребами”;123
- Відповідно до Основних принципів захисту цивільного населення під час збройних конфліктів та міжнародного гуманітарного права, негайно припинити напади на цивільне населення та цивільну інфраструктуру, “включаючи лікарні, клініки, реабілітаційні центри, пологові будинки, машини швидкої допомоги та медичних працівників”.124
Відшкодування🔗
Комітет завжди рекомендує державам надавати потерпілим від сексуального насильства засоби правового захисту,125 включаючи відповідну компенсацію.126 Засоби правового захисту також включають реабілітацію.127 Відповідно до статті 16(4), держави повинні “вживати всіх необхідних заходів для сприяння фізичному, когнітивному та психологічному відновленню, реабілітації та соціальній реінтеграції осіб з інвалідністю, які стали потерпілими будь-якої форми експлуатації, насильства або зловживань, у тому числі шляхом надання послуг із захисту”. Таке відновлення та реінтеграція повинні відбуватися “в середовищі, яке сприяє здоров’ю, добробуту, самоповазі, гідності та автономії особи і враховує гендерні та вікові потреби”.
Згідно зі статтею 26, держави повинні організовувати, зміцнювати і розширювати абілітаційні (тобто такі, що дозволяють особам з інвалідністю “досягати і підтримувати максимальну незалежність, повну фізичну, розумову, соціальну і професійну спроможність, а також повну інтеграцію та участь у всіх аспектах життя”) і реабілітаційні послуги та програми, “особливо у сферах охорони здоров’я, зайнятості, освіти та соціальних послуг”. Ці послуги та програми повинні:
- Починатися на якомога більш ранній стадії;
- Базуватися на мультидисциплінарній оцінці індивідуальних потреб і сильних сторін;
- Підтримувати участь та залучення “в громаді та в усіх аспектах життя суспільства”;
- Бути добровільними;
- Бути доступними для осіб з інвалідністю якомога ближче до їх власних громад, у тому числі в сільській місцевості.128
Особи, які пережили інституціоналізацію. Забезпечуючи відшкодування, держави повинні визнавати всі порушення прав людини, спричинені інституціоналізацією осіб з інвалідністю. Держави повинні вживати заходів, які спрямованих на мінімізацію порушень та їхнього впливу на життя особи під час та після інституалізації, включаючи поточну, побічну та перехресну шкоду, у співпраці з тими, хто пережили інституалізацію.129 Заходи включають:
- Офіційні вибачення перед потерпілими;
- Автоматичну компенсацію потерпілим, яка є пропорційною завданій шкоді та побічним збиткам і не підриває права потерпілих на судовий розгляд або доступ до інших форм правосуддя;
- Юридичні та соціальні послуги для сприяння реінтеграції потерпілих у громаду, включаючи медичні послуги;
- Криміналізацію інституалізації;
- Пристосування відшкодування до потреб, втрат, позбавлень та довгострокових бажань і прагнень постраждалих від насильства;
- Створення комісій зі встановлення істини для розслідування та сприяння розумінню інституціоналізації та шкоди, завданої всім потерпілим. 130
Примітки
-
Департамент з економічних і соціальних питань, <www.un.org/development/desa/disabilities/convention-on-the-rights-of-persons-with-disabilities.html> (Організація Об'єднаних Націй), доступ 2 березня 2023 року.
-
M. A. Stein and J. E. Lord, "Конвенція про права осіб з інвалідністю: Вступна записка" (Аудіовізуальна бібліотека міжнародного права ООН, лютий 2023 року) <https://legal.un.org/avl/ha/crpd/crpd.html>, доступ 2 березня 2023 року.
-
Комітет створений відповідно до статті 34 Конвенції про права осіб з інвалідністю.
-
Конференція держав-учасниць Конвенції про права осіб з інвалідністю, "Включення та повна участь осіб з інвалідністю в гуманітарній діяльності" (27 березня 2017 року), UN Doc CRPD/CSP/2017/3, параграф 2.
-
Комітет з прав осіб з інвалідністю, "Доповідь Комітету з прав осіб з інвалідністю про роботу його двадцять сьомої сесії (15 серпня - 9 вересня 2022 року)" (13 жовтня 2022 року), UN Doc CRPD/C/27/2, параграфи 46-47.
-
Див. також Конференцію держав-учасниць Конвенції про права осіб з інвалідністю, "Включення та повна участь осіб з інвалідністю в гуманітарній діяльності" (27 березня 2017 року), UN Doc CRPD/CSP/2017/3, параграф 4.
-
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо первинної доповіді Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії" (3 жовтня 2017 року), UN Doc CRPD/C/GBR/CO/1, пункти 7(a) та (c).
-
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо первинної доповіді Франції" (4 жовтня 2021 року), UN Doc CRPD/C/FRA/CO/1, п. 8(b).
-
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо початкової доповіді Сінгапуру" (5 жовтня 2022 року), UN Doc CRPD/C/SGP/CO/1, пункти 5(c) та 6(c).
-
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо первинної доповіді Норвегії" (7 травня 2019 року), UN Doc CRPD/C/NOR/CO/1, параграф 6.
-
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо початкової доповіді Сінгапуру" (5 жовтня 2022 року), UN Doc CRPD/C/SGP/CO/1, п. 8(a).
-
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо первинної доповіді Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії" (3 жовтня 2017 року), UN Doc CRPD/C/GBR/CO/1, п. 7(a).
-
КПІ, стаття 4(1)(e); Комітет КПІ, "Зауваження загального порядку № 7 (2018) щодо участі осіб з інвалідністю, в тому числі дітей з інвалідністю, через їхні представницькі організації, у здійсненні та моніторингу Конвенції" (9 листопада 2018 року), UN Doc CRPD/C/GC/7, параграф 51.
-
Комітет з прав людини, "Зауваження загального порядку № 3 (2016), стаття 6: Жінки та дівчата з інвалідністю" (25 листопада 2016 року), UN Doc CRPD/C/GC/3, параграф 26.
-
Відповідно до статті 40, Конференція держав-учасниць може збиратися для розгляду будь-якого питання щодо здійснення КПІ в необов'язковому порядку.
-
Конференція держав-учасниць Конвенції про права осіб з інвалідністю "Сприяння створенню інклюзивного середовища для повного здійснення Конвенції про права осіб з інвалідністю" (29 вересня 2020 року), UN Doc CRPD/CSP/2020/4, п. 4.
-
Комітет з прав людини, "Зауваження загального порядку № 5 (2017) про незалежне життя та участь у житті громади" (27 жовтня 2017 року), UN Doc CRPD/C/GC/5, п. 5.
-
Конференція держав-учасниць Конвенції про права осіб з інвалідністю "Сприяння створенню інклюзивного середовища для повного здійснення Конвенції про права осіб з інвалідністю" (29 вересня 2020 року), UN Doc CRPD/CSP/2020/4, п. 19.
-
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження до об'єднаної другої та третьої періодичної доповіді Угорщини" (20 травня 2022 року), UN Doc CRPD/C/HUN/CO/2-3, параграф 23(a).
-
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо первинної доповіді Боліваріанської Республіки Венесуела" (20 травня 2022 року), UN Doc CRPD/C/VEN/CO/1, параграф 39(b).
-
Конференція держав-учасниць Конвенції про права осіб з інвалідністю, "Сприяння створенню інклюзивного середовища для повного здійснення Конвенції про права осіб з інвалідністю" (29 вересня 2020 року), UN Doc CRPD/CSP/2020/4, п. 5.
-
Комітет з прав людини, "Зауваження загального порядку № 3 (2016), стаття 6: Жінки та дівчата з інвалідністю" (25 листопада 2016 р.), UN Doc CRPD/C/GC/3, п. 53. Комітет рекомендував державам прискорити "деінституалізацію всіх осіб з інвалідністю, які залишаються в інтернатних установах для осіб з інвалідністю", "та забезпечити незалежний моніторинг цього процесу за тісного залучення організацій осіб з інвалідністю". Якщо деінституалізація ще не відбулася, держави-учасниці "повинні забезпечити, щоб усі заклади та програми, призначені для обслуговування осіб з інвалідністю, ефективно контролювалися незалежними органами влади". Комітет з прав осіб з інвалідністю, "Доповідь Комітету з прав осіб з інвалідністю про роботу його двадцять сьомої сесії (15 серпня - 9 вересня 2022 року)" (13 жовтня 2022 року) UN Doc CRPD/C/27/2 параграф 37(a).
-
Комітет з прав людини, "Зауваження загального порядку № 3 (2016), стаття 6: Жінки та дівчата з інвалідністю" (25 листопада 2016 року), UN Doc CRPD/C/GC/3, параграф 53.
-
Комітет з прав людини, "Керівні принципи деінституціалізації, в тому числі в умовах надзвичайних ситуацій" (10 жовтня 2022 року), UN Doc CRPD/C/5, пункти 6 і 8.
-
Комітет з прав осіб з інвалідністю, "Доповідь Комітету з прав осіб з інвалідністю про роботу його двадцять сьомої сесії (15 серпня - 9 вересня 2022 року)" (13 жовтня 2022 року) UN Doc CRPD/C/27/2 параграф 37(c).
-
Комітет з прав людини, "Керівні принципи деінституціалізації, в тому числі в умовах надзвичайних ситуацій" (10 жовтня 2022 року), UN Doc CRPD/C/5, пункти 107 і 109.
-
Комітет з прав людини, "Керівні принципи деінституціалізації, в тому числі в умовах надзвичайних ситуацій" (10 жовтня 2022 року), UN Doc CRPD/C/5, параграф 113.
-
КПІ, ст. 3(d). Див. також КПІ, Преамбула, де визнається "різноманітність осіб з інвалідністю".
-
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо первинної доповіді Гаїті" (13 квітня 2018 року), UN Docs CRPD/C/HTI/CO/1, параграф 30.
-
Комітет з прав людини, "Зауваження загального порядку № 3 (2016), стаття 6: Жінки та дівчата з інвалідністю" (25 листопада 2016 року), UN Doc CRPD/C/GC/3, параграф 3.
-
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо первинної доповіді Уганди" (12 травня 2016 року), UN Doc CRPD/C/UGA/CO/1, п. 11(c).
-
Комітет з прав людини, Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок, Комітет з прав дитини та Спеціальний доповідач з прав осіб з інвалідністю, "Вжиття заходів для ліквідації гендерно зумовленого насильства щодо жінок та дівчат з інвалідністю, ЗАРАЗ" (3 грудня 2021 р.), с. 6.
-
Комітет з прав людини, "Зауваження загального порядку № 3 (2016), стаття 6: Жінки та дівчата з інвалідністю" (25 листопада 2016 року), UN Doc CRPD/C/GC/3, параграф 23.
-
Комітет з прав людини, "Керівні принципи деінституціалізації, в тому числі в умовах надзвичайних ситуацій" (10 жовтня 2022 року), UN Doc CRPD/C/5, параграф 111.
-
Конференція держав-учасниць Конвенції про права осіб з інвалідністю, "Захист прав осіб з інвалідністю під час збройних конфліктів та гуманітарних надзвичайних ситуацій" (30 березня 2021 року), UN Doc CRPD/CSP/2021/2, п. 17.
-
Для обговорення інтерсекціональності див. розділ "Вступ", підрозділ "Інтерсекціональний підхід до міжнародного права".
-
Комітет з прав людини, "Керівні принципи деінституціалізації, в тому числі в умовах надзвичайних ситуацій" (10 жовтня 2022 року), UN Doc CRPD/C/5, параграф 111.
-
Комітет з прав людини, "Зауваження загального порядку № 3 (2016), стаття 6: Жінки та дівчата з інвалідністю" (25 листопада 2016 року), UN Doc CRPD/C/GC/3, п. 35. Про наслідки, які відсутність реєстрації народження може мати для дітей, див. Комітет з прав дитини, "Зауваження загального порядку № 23 (2017) Комітету з прав дитини щодо зобов'язань держав стосовно прав людини дітей у контексті міжнародної міграції в країнах походження, транзиту, призначення та повернення" (16 листопада 2017 р.), UN Doc CRC/C/GC/23, пп. 20-21.
-
Конференція держав-учасниць Конвенції про права осіб з інвалідністю, "Захист прав осіб з інвалідністю під час збройних конфліктів та гуманітарних надзвичайних ситуацій" (30 березня 2021 року), UN Doc CRPD/CSP/2021/2, параграф 33.
-
Комітет з прав осіб з інвалідністю, "Доповідь Комітету з прав осіб з інвалідністю про роботу його двадцять сьомої сесії (15 серпня - 9 вересня 2022 року)" (13 жовтня 2022 року) UN Doc CRPD/C/27/2 пункт 27(e).
-
Конференція держав-учасниць Конвенції про права осіб з інвалідністю, "Захист прав осіб з інвалідністю під час збройних конфліктів та гуманітарних надзвичайних ситуацій" (30 березня 2021 року), UN Doc CRPD/CSP/2021/2, п. 9.
-
Конференція держав-учасниць Конвенції про права осіб з інвалідністю, "Захист прав осіб з інвалідністю під час збройних конфліктів та гуманітарних надзвичайних ситуацій" (30 березня 2021 року), UN Doc CRPD/CSP/2021/2, п. 9.
-
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження до об'єднаної другої та третьої періодичної доповіді Нової Зеландії" (26 вересня 2022 року), UN Doc CRPD/C/NZL/CO/2-3, параграф 30.
-
Комітет з прав людини, "Зауваження загального порядку № 3 (2016), стаття 6: Жінки та дівчата з інвалідністю" (25 листопада 2016 року), UN Doc CRPD/C/GC/3, параграф 47.
-
Комітет з прав людини, "Зауваження загального порядку № 4 (2016) про право на інклюзивну освіту" (25 листопада 2016 року), UN Doc CRPD/C/GC/4, п. 46.
-
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо первинної доповіді Гаїті" (13 квітня 2018 року), UN Docs CRPD/C/HTI/CO/1, пп. 5(b) та 15(d).
-
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо первинної доповіді Індії" (29 жовтня 2019 року), UN Doc CRPD/C/IND/CO/1, пункт 19(c); Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо первинної доповіді Сінгапуру" (5 жовтня 2022 року), UN Doc CRPD/C/SGP/CO/1, пункт 66.
-
Комітет з прав людини, "Зауваження загального порядку № 4 (2016) про право на інклюзивну освіту" (25 листопада 2016 року), UN Doc CRPD/C/GC/4, п. 14.
-
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо первинної доповіді Норвегії" (7 травня 2019 року), UN Doc CRPD/C/NOR/CO/1, п. 28(a).
-
Комітет з прав людини, "Зауваження загального порядку № 5 (2017) про незалежне життя та участь у житті громади" (27 жовтня 2017 року), UN Doc CRPD/C/GC/5, параграф 77.
-
Комітет з прав осіб з інвалідністю, "Зауваження загального порядку № 7 (2018) щодо участі осіб з інвалідністю, включаючи дітей з інвалідністю, через їхні представницькі організації, у здійсненні та моніторингу Конвенції" (9 листопада 2018 року), UN Doc CRPD/C/GC/7, пункт 18.
-
Комітет з прав людини, "Зауваження загального порядку № 7 (2018) щодо участі осіб з інвалідністю, включаючи дітей з інвалідністю, через їхні представницькі організації, у здійсненні та моніторингу Конвенції" (9 листопада 2018 року), UN Doc CRPD/C/GC/7, пункт 13.
-
Комітет з прав людини, "Зауваження загального порядку № 7 (2018) щодо участі осіб з інвалідністю, включаючи дітей з інвалідністю, через їхні представницькі організації, у здійсненні та моніторингу Конвенції" (9 листопада 2018 року), UN Doc CRPD/C/GC/7, параграф 94(b).
-
Комітет з прав людини, "Зауваження загального порядку № 7 (2018) щодо участі осіб з інвалідністю, включаючи дітей з інвалідністю, через їхні представницькі організації, у здійсненні та моніторингу Конвенції" (9 листопада 2018 року), UN Doc CRPD/C/GC/7, параграф 15.
-
Комітет з прав людини, "Зауваження загального порядку № 3 (2016), стаття 6: Жінки та дівчата з інвалідністю" (25 листопада 2016 року), UN Doc CRPD/C/GC/3, параграф 63(c).
-
Комітет з прав людини, "Зауваження загального порядку № 3 (2016), стаття 6: Жінки та дівчата з інвалідністю" (25 листопада 2016 року), UN Doc CRPD/C/GC/3, параграф 64(a).
-
Комітет з прав людини, "Зауваження загального порядку № 7 (2018) щодо участі осіб з інвалідністю, включаючи дітей з інвалідністю, через їхні представницькі організації, у здійсненні та моніторингу Конвенції" (9 листопада 2018 року), UN Doc CRPD/C/GC/7, п. 94(c).
-
Комітет з прав осіб з інвалідністю, "Доповідь Комітету з прав осіб з інвалідністю про роботу його двадцять сьомої сесії (15 серпня - 9 вересня 2022 року)" (13 жовтня 2022 року) UN Doc CRPD/C/27/2 пункт 31.
-
Конференція держав-учасниць Конвенції про права осіб з інвалідністю, "Захист прав осіб з інвалідністю під час збройних конфліктів та гуманітарних надзвичайних ситуацій" (30 березня 2021 року), UN Doc CRPD/CSP/2021/2, параграф 18.
-
Комітет з прав людини, "Зауваження загального порядку № 3 (2016), стаття 6: Жінки та дівчата з інвалідністю" (25 листопада 2016 року), UN Doc CRPD/C/GC/3, пункт 63(e).
-
Комітет з прав осіб з інвалідністю, "Доповідь Комітету з прав осіб з інвалідністю про роботу його двадцять сьомої сесії (15 серпня - 9 вересня 2022 року)" (13 жовтня 2022 року) UN Doc CRPD/C/27/2 пункт 45(b) (доступно за посиланням https://documents.un.org).
-
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо початкової доповіді Кувейту" (18 жовтня 2019 року), UN Doc CRPD/C/KWT/CO/1, параграф 5.
-
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо первинної доповіді Індії" (29 жовтня 2019 року), UN Doc CRPD/C/IND/CO/1, параграф 39(b).
-
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо початкової доповіді Сінгапуру" (5 жовтня 2022 року), UN Doc CRPD/C/SGP/CO/1, параграф 20.
-
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо первинної доповіді Ісламської Республіки Іран" (10 травня 2017 року), UN Doc CRPD/C/IRN/CO/1, пункти 15(d) і 57.
-
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо первинної доповіді Кіпру" (8 травня 2017 року), UN Doc CRPD/C/CYP/CO/1, параграф 40.
-
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо первинної доповіді Гаїті" (13 квітня 2018 року), UN Docs CRPD/C/HTI/CO/1, параграф 30(d).
-
Комітет з прав людини, "Зауваження загального порядку № 7 (2018) щодо участі осіб з інвалідністю, включаючи дітей з інвалідністю, через їхні представницькі організації, у здійсненні та моніторингу Конвенції" (9 листопада 2018 року), UN Doc CRPD/C/GC/7, параграф 91.
-
Комітет з прав осіб з інвалідністю, "Доповідь Комітету з прав осіб з інвалідністю про роботу його двадцять сьомої сесії (15 серпня - 9 вересня 2022 року)" (13 жовтня 2022 року) UN Doc CRPD/C/27/2 пункти 37(c), 51(b) і (c)).
-
КПІ, стаття 16(5); Комітет КПІ, "Заключні зауваження щодо первинної доповіді Норвегії" (7 травня 2019 року), UN Doc CRPD/C/NOR/CO/1, пункт 28(b).
-
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо первинної доповіді Уганди" (12 травня 2016 р.), UN Doc CRPD/C/UGA/CO/1, п. 31(a); Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо первинної доповіді Боснії і Герцеговини" (2 травня 2017 р.), UN Doc CRPD/C/BIH/CO/1, п. 30; Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо первинної доповіді Кіпру" (8 травня 2017 року), UN Doc CRPD/C/CYP/CO/1, п. 40; Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо первинної доповіді Індонезії" (12 жовтня 2022 року), UN Doc CRPD/C/IDN/CO/1, п. 37(b).
-
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо початкової доповіді Сінгапуру" (5 жовтня 2022 року), UN Doc CRPD/C/SGP/CO/1, параграф 28.
-
Комітет з прав людини, "Зауваження загального порядку № 7 (2018) щодо участі осіб з інвалідністю, включаючи дітей з інвалідністю, через їхні представницькі організації, у здійсненні та моніторингу Конвенції" (9 листопада 2018 року), UN Doc CRPD/C/GC/7, параграф 94(a); Комітет з прав людини, "Зауваження загального порядку № 5 (2017) щодо самостійного життя та залучення до життя у громаді" (27 жовтня 2017 року), UN Doc CRPD/C/GC/5, параграф 15(a).
-
Комітет з прав людини, "Зауваження загального порядку № 5 (2017) про незалежне життя та участь у житті громади" (27 жовтня 2017 року), UN Doc CRPD/C/GC/5, параграф 81.
-
Комітет з прав людини, Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок, Комітет з прав дитини та Спеціальний доповідач з прав осіб з інвалідністю, "Вжиття заходів для ліквідації гендерно зумовленого насильства щодо жінок та дівчат з інвалідністю, ЗАРАЗ" (3 грудня 2021 р.), с. 4-5.
-
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо первинної доповіді Гаїті" (13 квітня 2018 року), UN Docs CRPD/C/HTI/CO/1, пункти 25 (d) і (b).
-
Комітет з прав людини, "Зауваження загального порядку № 7 (2018) щодо участі осіб з інвалідністю, включаючи дітей з інвалідністю, через їхні представницькі організації, у здійсненні та моніторингу Конвенції" (9 листопада 2018 року), UN Doc CRPD/C/GC/7, параграф 81.
-
Комітет з прав людини, "Зауваження загального порядку № 6 (2018) щодо рівності та недискримінації" (26 квітня 2018 року), UN Doc CRPD/C/GC/6, параграф 46.
-
Комітет з прав осіб з інвалідністю, "Доповідь Комітету з прав осіб з інвалідністю про роботу його двадцять сьомої сесії (15 серпня - 9 вересня 2022 року)" (13 жовтня 2022 року) UN Doc CRPD/C/27/2 параграф 45(a).
-
Комітет з прав осіб з інвалідністю, "Доповідь Комітету з прав осіб з інвалідністю про роботу його двадцять сьомої сесії (15 серпня - 9 вересня 2022 року)" (13 жовтня 2022 року) UN Doc CRPD/C/27/2 параграф 25(a).
-
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо первинної доповіді Колумбії" (30 вересня 2016 року), UN Doc CRPD/C/COL/CO/1, параграф 45(a).
-
Комітет з прав осіб з інвалідністю, "Доповідь Комітету з прав осіб з інвалідністю про роботу його двадцять сьомої сесії (15 серпня - 9 вересня 2022 року)" (13 жовтня 2022 року) UN Doc CRPD/C/27/2 пункт 39.
-
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо об'єднаної другої та третьої періодичної доповіді Мексики" (20 квітня 2022 року), UN Doc CRPD/C/MEX/CO/2-3, параграф 32(b).
-
Комітет з прав осіб з інвалідністю, "Доповідь Комітету з прав осіб з інвалідністю про роботу його двадцять сьомої сесії (15 серпня - 9 вересня 2022 року)" (13 жовтня 2022 року) UN Doc CRPD/C/27/2 пункт 27(b).
-
Комітет з прав людини, "Зауваження загального порядку № 6 (2018) щодо рівності та недискримінації" (26 квітня 2018 року), UN Doc CRPD/C/GC/6, параграф 46.
-
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо первинної доповіді Республіки Корея" (29 жовтня 2014 року), UN Doc CRPD/C/KOR/CO/1, пп. 31-32.
-
Конференція держав-учасниць КПІ, "Захист прав осіб з інвалідністю під час збройних конфліктів та гуманітарних надзвичайних ситуацій" (30 березня 2021 р.), UN Doc CRPD/CSP/2021/2, п. 23; Комітет КПІ, "Зауваження загального порядку №. 5 (2017) про незалежне життя та залучення до суспільства" (27 жовтня 2017 р.), UN Doc CRPD/C/GC/5, п. 16(a); Комітет з прав людини, "Зауваження загального порядку № 4 (2016) про право на інклюзивну освіту" (25 листопада 2016 р.), UN Doc CRPD/C/GC/4, п. 54.
-
Комітет з прав осіб з інвалідністю, "Доповідь Комітету з прав осіб з інвалідністю про роботу його двадцять сьомої сесії (15 серпня - 9 вересня 2022 року)" (13 жовтня 2022 року) UN Doc CRPD/C/27/2 пункт 55.
-
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо первинної доповіді Польщі" (29 жовтня 2018 року), UN Doc CRPD/C/POL/CO/1, параграф 10(c).
-
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо об'єднаної другої та третьої періодичної доповіді Мексики" (20 квітня 2022 року), UN Doc CRPD/C/MEX/CO/2-3, параграф 59(b).
-
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо первинної доповіді Польщі" (29 жовтня 2018 року), UN Doc CRPD/C/POL/CO/1, параграф 44(e).
-
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо первинної доповіді Кенії" (30 вересня 2015 року), UN Doc CRPD/C/KEN/CO/1, параграф 32(d).
-
КПІ, стаття 25(c); Комітет КПІ, "Доповідь Комітету з прав осіб з інвалідністю про роботу його двадцять сьомої сесії (15 серпня - 9 вересня 2022 року)" (13 жовтня 2022 року) UN Doc CRPD/C/27/2 пункт 49.
-
Комітет з прав людини, "Зауваження загального порядку № 3 (2016), стаття 6: Жінки та дівчата з інвалідністю" (25 листопада 2016 року), UN Doc CRPD/C/GC/3, параграф 44.
-
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо первинної доповіді Уганди" (12 травня 2016 року), UN Doc CRPD/C/UGA/CO/1, параграф 51(b).
-
Конференція держав-учасниць Конвенції про права осіб з інвалідністю, "Захист прав осіб з інвалідністю під час збройних конфліктів та гуманітарних надзвичайних ситуацій" (30 березня 2021 року), UN Doc CRPD/CSP/2021/2, п. 25.
-
Конференція держав-учасниць Конвенції про права осіб з інвалідністю, "Захист прав осіб з інвалідністю під час збройних конфліктів та гуманітарних надзвичайних ситуацій" (30 березня 2021 року), UN Doc CRPD/CSP/2021/2, п. 24.
-
Комітет з прав осіб з інвалідністю, "Доповідь Комітету з прав осіб з інвалідністю про роботу його двадцять сьомої сесії (15 серпня - 9 вересня 2022 року)" (13 жовтня 2022 року) UN Doc CRPD/C/27/2 пункт 49.
-
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо первинної доповіді України" (2 жовтня 2015 року), UN Doc CRPD/C/UKR/CO/1, параграф 12.
-
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо первинної доповіді Боснії і Герцеговини" (2 травня 2017 року), UN Doc CRPD/C/BIH/CO/1, параграф 29.
-
Комітет з прав людини, "Заключні зауваження щодо первинної доповіді Боснії і Герцеговини" (2 травня 2017 року), UN Doc CRPD/C/BIH/CO/1, параграф 31.
-
Комітет з прав людини, "Керівні принципи деінституціалізації, в тому числі в умовах надзвичайних ситуацій" (10 жовтня 2022 року), UN Doc CRPD/C/5, пункти 118 і 122.
-
Комітет з прав людини, "Керівні принципи деінституціалізації, в тому числі в умовах надзвичайних ситуацій" (10 жовтня 2022 року), UN Doc CRPD/C/5, пп. 115-121.