Система Африканського Союзу
I. Вступ🔗
Сексуальне насильство має жахливі наслідки, як фізичні, так і психологічні, для потерпілих, їхніх близьких, свідків та суспільства. Аби ефективно побороти таку пошесть, необхідно об’єднати всю нашу міць та заповзятливість; та як би там не було – основна відповідальність лежить на державах.
Люсі Асуагбор, Спеціальна Доповідачка з питань Прав Жінок в Африці1
Африканський Союз (АС) – це континентальна організація із 55-ти держав-учасниць, яких складають країни Африканського континенту. Раніше відомий як Організація африканської єдності, АС “керується власним баченням “Інтегрованої, процвітаючої та мирної Африки, якою керують власні громадяни(-ки), і яка представляє динамічну силу на світовій арені“. У межах АС кілька органів займаються судовими та правовими питаннями, а також питаннями прав людини.2 У цьому підрозділі ми зосередимося на основних із них: Африканській комісії з прав людини і народів (АКПЛН) та Африканському суді з прав людини і народів (АСЛН).
Створена відповідно до Африканської хартії прав людини і народів (центрального елементу захисту прав людини в АС),3 Комісія здійснює моніторинг за виконанням державами своїх зобов’язань у сфері дотримання прав людини в рамках системи АС.
Створений відповідно до Протоколу до Африканської хартії прав людини і народів про заснування Африканського суду з прав людини і народів (“Протокол про Африканський суд”), мандат Суду доповнює мандат Комісії. Висновки Суду, на відміну від висновків Комісії, є обов’язковими для сторін у справі.4
І.1 Сексуальне насильство в африканській системі🔗
Комісія визнала, що сексуальне насильство є “однією з основних форм порушення прав людини, яка стала розповсюдженою під час конфліктних і кризових ситуацій на континенті, і від якої зазвичай потерпають жінки”.5 Що не менш важливо, Комісія наголосила, що сексуальне насильство заборонено ”незалежно від статі чи гендеру потерпілої особи і кривдника, та від відносин між ними”.6
Більше того, Комісія підкреслила, що сексуальне насильство не обмежується фізичним насильством, і що на додаток до дій, які вже охоплені Римським статутом і доповіддю Генерального секретаря ООН,7 воно також може набувати форми сексуальних домагань, примусу до зґвалтування, замаху на зґвалтування, сексуального нападу, анальних і вагінальних тестів на незайманість, насильницьких дій щодо геніталій особи (таких як припікання, ураження електричним струмом або завдання ударів), примусової порнографії, примусового оголення, примусової мастурбації та будь-яких інших примусових дотиків, які потерпіла особа змушена здійснювати відносно себе або третьої особи, кастрації, примусового обрізання і каліцтва жіночих статевих органів та інших небезпечних махінацій,8 та погроз щодо сексуального насильства, які використовуються для тероризування групи або спільноти.9
Навіть попри те, що Хартія не містить положень, у яких прямо згадується сексуальне насильство, та все ж воно забороняється статтею 4, яка захищає життя і цілісність особи, а також статтею 5, яка:
- Закріплює право кожної особи “на повагу до гідності, яка притаманна людині”;10
- Захищає “фізичну та психічну цілісність особи”;11
- Забороняє “всі форми експлуатації та приниження людської гідності”, зокрема, “рабство, работоргівлю, катування, жорстокі, нелюдські або такі, що принижують гідність, види покарання та поводження”.12
Людська гідність є невід’ємним базовим правом, яким наділена кожна людина, незалежно від її розумових здібностей або інвалідності, без будь-якої дискримінації.13 Катування та жорстоке, нелюдське, або таке, що принижує гідність поводження і покарання (“жорстоке поводження”) порушують людську гідність і включають в себе “не тільки дії, які призводять до серйозних фізичних або психологічних страждань”, але й ті, що принижують особу чи змушують її діяти проти своєї волі чи совісті.14
І хоч зґвалтування може являти собою порушення статті 5,15 та все ж немає чітких критеріїв для з’ясування, коли ж саме сексуальне насильство може становити катування або жорстоке поводження. Комісія ж дійшла висновку, що держави повинні тлумачити заборону катувань і жорстокого поводження так широко, як це можливо, “аби охопити якомога ширший спектр фізичних і психічних зловживань”.16
Чи підпадає діяння під дію статті 5 – “залежить від усіх обставин справи, таких як: тривалість поводження, його фізичний або психічний вплив, а в деяких випадках – стать, вік і стан здоров’я потерпілої особи”.17 Катування, як більш суворий вид жорстокого поводження, є умисним і систематичним заподіянням фізичного або психологічного болю і страждань із метою покарання, залякування або збору інформації. Метою катування є “контроль над населенням шляхом знищення окремих осіб, їхніх лідерів(-ок) і залякування цілих громад”.18
У справі “Єгипетська ініціатива за особисті права (ЄІОП) та ІНТЕРРАЙТС проти Арабської Республіки Єгипет” Комісія постановила, що різні агресивні дії сексуального характеру, такі як зривання одягу з жінок, торкання їхніх “інтимних частин” та паплюження їх образливими іменами – у сукупності становлять фізичну та емоційну травму і мають фізичні та психічні наслідки, відповідно.19 Аналізуючи рівень страждань, спричинених такими діями, Комісія зазначила, що вони були достатньо суворими, щоб встановити нелюдське та таке, що принижує гідність поводження, і, таким чином, порушити статтю 5.20
Згідно з Протоколом Мапуту, сексуальне насильство забороняється як форма насильства над жінками.21
I.2 Існування зв’язку між сексуальним насильством і конфліктом🔗
Наявність зв’язку між сексуальним насильством і конфліктом не є обов’язковою для отримання захисту в рамках африканської системи. 22
Комісія, однак, зазначила, що наявність конфлікту ж повинна викликати підозру: “потерпілі від сексуального насильства особи не можуть дати свою згоду в умовах загального насильства і масових звірств, у яких вчиняються міжнародні злочини”. Як наслідок, згода не повинна презюмуватися у випадках СНПК. 23
Більше того, про конфлікт тут йдеться в значно ширшому розумінні, аніж у МГП. Комісія описала конфлікт як такий, що охоплює “насильницькі та тривалі політичні та/або соціальні суперечки”, а також включає інші кризові ситуації, які не є збройним конфліктом, – “такі, як умови значної нестабільності або насильства, що не супроводжується застосуванням організованих збройних сил”.24 Оскільки Хартія не містить застереження про відступ (від її положень), держави не можуть використовувати конфлікти, надзвичайні ситуації або особливі обставини для виправдання “обмеження прав і свобод, закріплених у Хартії”.25
Протокол Мапуту подібно визнає, що сексуальне насильство може виникнути як у мирний час, так і під час збройного конфлікту. Відповідно до Протоколу, насильство над жінками складається з “усіх дій, вчинених проти жінок, які завдають або можуть завдати їм фізичної, сексуальної, психологічної та економічної шкоди, включаючи погрозу вчинення таких дій”, “у приватному чи публічному житті, в мирний час і під час збройних конфліктів або війни”.26 Таким чином, насильство щодо жінок прямо охоплює СНПК.
I.3 Хто є потерпілою особою?🔗
Особа є потерпілою “незалежно від того, чи було встановлено, затримано, притягнуто до кримінальної відповідальності або засуджено особу, яка вчинила порушення, а також незалежно від будь-яких родинних чи інших відносин між особою, яка вчинила порушення, та потерпілою від нього особою”. Поняття “потерпіла особа” також включає постраждалих близьких родичів(-ок), “осіб, під опікою яких перебуває потерпіла особа” або утриманців(-ок) потерпілої/-го, особливо дітей, народжених в результаті зґвалтування,27 а так само й осіб, які зазнали шкоди, надаючи допомогу потерпілим або запобігаючи віктимізації.28
Будь-яка особа, незалежно від її гендеру, може стати потерпілою від сексуального і гендерно зумовленого насильства. І хоча сексуальне і гендерно зумовлене насильство переважно вчиняється щодо жінок та дівчат – акти сексуального насильства щодо чоловіків та хлопців, осіб з психосоціальними порушеннями, лесбійок, геїв, бісексуалів(-ок), тренсгендерів(-ок) та інтерсексуалів(-ок) викликають однакову стурбованість.29
II. Нормативно-правова база🔗
- Африканська хартія прав людини і народів
- Протокол до Африканської хартії про права жінок в Африці (Мапутський протокол)
- Протокол до Африканської хартії прав людини і народів про створення Африканського суду з прав людини і народів
- Африканська хартія прав і добробуту дитини (ACRWC)
- Африканська комісія
- Звернення
- Загальні зауваження
- Вказівки
- Рішення (резолюції)
III. Зобов’язання за Африканською хартією прав людини і народів🔗
Запобігання🔗
III.1 Держави зобов’язані вжити законодавчих або інших заходів для захисту осіб від СНПК🔗
Африканська хартія прав людини та народів охоплює права, які можуть бути порушені у випадках сексуального насильства, такі як: право на особисту недоторканність,30 право на повагу до гідності, яка притаманна людині (стаття 5, як зазначено у вступі), право на доступ до правосуддя,31 та принцип недискримінації. 32
Згідно зі статтею 1, держави зобов’язані визнавати такі права та вживати законодавчих або інших заходів задля їх здійснення.33 Відповідно до Керівних принципів і заходів Комісії щодо заборони та запобігання катуванням, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню і покаранню в Африці (Керівні принципи острова Роббен), держави повинні:
- Забезпечити, щоб дії, які підпадають під визначення катувань “на основі статті 1 Конвенції ООН проти катувань“, вважалися правопорушеннями в національних правових системах держав;34
- Криміналізувати всі форми сексуального та гендерно-обумовленого насильства;35
- Забороняти та запобігати “використанню, виробництву та торгівлі обладнанням або речовинами, призначеними для катувань або жорстокого поводження”.36
Приватні суб’єкти. Відповідно до статті 1, держави повинні захищати своїх громадян(-ок) не тільки за допомогою належного законодавства і його ефективного застосування, проте, також здійснюючи їх захист від насильства з боку приватних осіб.37 Під час конфлікту заборона катувань і жорстокого поводження також поширюється на дисидентські збройні формування та інші організовані недержавні сили.38
Держави можуть порушувати Хартію діями недержавних суб’єктів, якщо:
- Державі бракує належної обачності в запобіганні чи реагуванні на порушення;39
- Держава є співучасником порушень, про які йдеться;
- Держава має достатній контроль над недержавними акторами;
- Держава не розслідує ці порушення;40 або
- Держава не вживає заходів для надання потерпілим/постраждалим особам відшкодування.41
Іншими словами, держави порушують Хартію, якщо вони нехтують забезпеченням її прав, “навіть якщо держава або її представники не є безпосередньою причиною такого порушення”.42
III.2 Держави повинні навчати своє населення щодо СНПК🔗
Згідно зі статтею 25, держави повинні просувати та забезпечувати через навчання, освіту та публікації розуміння та повагу до прав і свобод, що містяться в Хартії.
Держави повинні створювати освітні програми і матеріали, що “сприяють гендерній рівності, боротьбі з дискримінацією та насильством над жінками і кидають виклик сексистським та гендерним стереотипам”. Ці програми та матеріали повинні:
- Включати спеціальні модулі зі статевого виховання, всіх форм сексуального насильства, його причин та наслідків, а також сексуального та репродуктивного здоров’я;
- Вдосконалюватися фахівцями, відповідати віку та бути адаптованими до навчальних можливостей молоді;
- Бути забезпеченими на всіх освітніх рівнях у всіх школах, університетах та інших навчальних установах.43
Більше того, Держави повинні заохочувати та підтримувати:
- Громадські просвітницькі ініціативи, “інформаційно-просвітницькі кампанії щодо прав затриманих осіб і заборони та запобігання катуванням”.44
Кампанії з підвищення обізнаності про сексуальне насильство повинні охоплювати його причини, різні форми, яких воно набуває, “та його наслідки”. Ці кампанії повинні боротися з уявленням про те, що сексуальне насильство є правопорушеням “проти честі особи, її сім’ї або громади”. Вони повинні інформувати людей про закони, прийняті задля “боротьби з насильством над жінками та/або сексуальним насильством, їхні положення та засоби правового захисту повинні бути доступні потерпілим особам відповідно до цих законів”;45
- Роботу неурядових організацій та медіа “у сфері державної освіти, поширення інформації та підвищення обізнаності щодо заборони і превенції катуванням та іншим формам жорстокого поводження”.46 Держави повинні навчати маркетологів(-гинь), журналістів(-ок) та інших фахівців(-чинь) у сфері комунікацій протидії сексуальному насильству, його причинам та наслідкам.47
Підготовка. Держави повинні запровадити та підтримувати навчання, яке відображає стандарти прав людини та акцентує увагу на проблемах вразливих груп.48 Навчання має бути спрямоване на боротьбу з сексуальним насильством та його наслідками в різних професійних і державних установах, а також громадах.49
Держави повинні розробляти, просувати і підтримувати кодекси поведінки та етики, а також навчальні посібники для співробітників правоохоронних органів і служб безпеки, включаючи персонал, задіяний у миротворчих операціях, та інших відповідних осіб, які контактують з особами, позбавленими волі, таких як, наприклад, адвокати(-ки) та медичний персонал.50
Держави також повинні забезпечити підготовку фахівців(-чинь), зокрема вчителів(-ьок), викладачів(-ок) та інших працівників(-ць) сфери освіти, психологів(-инь) і соціальних працівників(-ць), традиційних і релігійних лідерів(-ок) та інших зацікавлених осіб у релігійних установах і приватному секторі.51
III.3 Спеціальний захист від СНПК належить особам, вразливим до дискримінації 🔗
Відповідно до статті 2, кожна людина повинна мати право користуватися правами і свободами, визнаними в Хартії, “без будь-якої різниці, як то: раси, етнічної групи, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження або інших обставин”. Відповідно до принципу недискримінації, держави повинні забезпечувати рівне ставлення до особи або групи осіб, незалежно від їх конкретних характеристик. 52
Згідно зі статтею 18(4), держави повинні забезпечувати “осіб похилого віку та осіб з інвалідністю” спеціальними заходами захисту “відповідно до їхніх фізичних і моральних потреб”. Крім того, держави повинні приділяти “особливу увагу забороні та запобіганню катуванням і жорстокому поводженню за ознакою статі, а також катуванням і жорстокому поводженню з молодими людьми”.53
Імплементуючи Хартію, держави повинні пам’ятати про потреби тих, хто “став вразливим” до дискримінації за такими ознаками, як “раса, колір шкіри, етнічне походження, вік, релігійні переконання або приналежність, політичні або інші погляди, національне або соціальне походження, стать, сексуальна орієнтація, гендерна ідентичність, інвалідність (у тому числі психосоціальна та інтелектуальна інвалідність), стан здоров’я, економічний статус або статус корінних народів, причини, за якими особа перебуває в ув’язненні (у тому числі звинувачення в політичних злочинах або терористичних актах), статус осіб, які просять про надання притулку, біженців(-ок) та інших осіб, які перебувають під міжнародним захистом, або будь-якими іншими ознаками, які мають несприятливе значення для людини або суспільства”.54 Держави повинні визнавати та боротися з перехресною дискримінацією, що ґрунтується на поєднанні цих ознак.55
Жінки. Відповідно до статті 18(3), держави зобов’язані забезпечити усунення дискримінації проти жінок і захист їхніх прав. Комісія ж визнала насильство проти жінок формою дискримінації проти жінок, що включає сексуальне насильство.56 Спільно зі статтею 2, стаття 18(3) вимагає від держав-учасниць захист жінок від дискримінації.57
У справі “Єгипетська ініціатива за особисті права” (EIPR), яка стосувалася “систематичного сексуального насильства, спрямованого на жінок”,58 Комісія зауважила, що сексуальне насильство, якого зазнали потерпілі особи, було гендерно-специфічним, і становило дискримінацію за ознакою статі.59
Аби дійти такого висновку, Комісія проаналізувала, чи було б ставлення до жінок і чоловіків схожим та “чесним і справедливим”, якщо жінки і чоловіки були б в однаковій ситуації? Оскільки це не так, Комісія встановила порушення статті 2 та 18(3).60
Діти. Згідно зі статтею 18(3), держави зобов’язані забезпечувати захист прав дітей.
Комісія зазначила, що сексуальне насильство проти дітей включає сексуальні домагання та експлуатацію дітей, “так само, як дитяча проституція, використання дітей у порнографічній діяльності та сценах чи публікаціях, а також, виробництво, поширення, трансляцію, імпорт, експорт, пропозицію, продаж чи володіння порнографічними матеріалами, що створені за участі дітей”.61 Повинна бути презумпція незгоди неповнолітніх, які не досягли віку сексуальної згоди, тобто, 16 років.62
Відповідно до Африканської хартії прав і добробуту дитини (Африканська хартія прав дитини), держави повинні дотримуватися норм МГП під час збройних конфліктів, які впливають також на дітей63 та забезпечувати їхній захист і догляд.64
Відповідно до статті 16 Африканської хартії прав дитини, держави зобов’язані вживати конкретних законодавчих, адміністративних, соціальних і освітніх заходів для захисту дітей від усіх форм катувань і жорстокого поводження, поки вони перебувають під опікою батьків, законних опікунів(-ок), шкільної адміністрації або будь-яких інших осіб, які здійснюють догляд за ними. Крім того, згідно зі статтею 27, держави повинні захищати дітей від усіх форм сексуальної експлуатації та сексуального насильства і, зокрема, вживати заходів для їх запобігання;
- Спонукання, примус або заохочення дитини до будь-якої сексуальної активності;
- Використання дітей у проституції або іншій секcуальній діяльності;
- Використання дітей у порнографічній діяльності, постановках та матеріалах.
Мігранти. Відповідно до статті 5, держави-учасниці повинні утримуватися від повернення осіб у місце, де їхня особиста недоторканність може опинитися під загрозою.
III.4 Особливий захист від СНПК мають особи, позбавлені волі🔗
Держави повинні розробити правила моніторингу за утриманням під вартою всіх осіб, позбавлених волі. Зокрема, держави мають встановити низку базових гарантій, які повинні застосовуватися з моменту першого позбавлення волі особи, включно з:
- Правом на повідомлення про
затримання родичу або іншій відповідній третій особі; - Правом на незалежне медичне обстеження;
- Правом на доступ до адвоката;
- Повідомленням про вищезазначені права мовою, яку особа розуміє.65
Гарантії під час досудового процесу. Держави повинні:
- Встановити правила поводження з усіма особами, позбавленими волі, відповідно до Зводу принципів ООН щодо захисту всіх осіб, які піддаються затриманню чи ув’язненню будь-яким чином ;
- Заборонити використання несанкціонованих місць ув’язнення та покарати посадових осіб, які утримують увʼязнених “в таємному та/або неофіційному місці несвободи”;
- Заборонити тримання особи під вартою без зв’язку із зовнішнім світом;
- Негайно інформувати затриманих осіб про причини їхнього затримання;
- Оперативно повідомляти заарештованих осіб про будь-які обвинувачення проти них;
- Негайно доставляти осіб, позбавлених волі, до судових органів і забезпечувати їм право захищати себе або користуватися допомогою адвоката(-ки), “бажано, за власним вибором”;
- Вести комплексні письмові записи всіх допитів, “у тому числі щодо осіб, присутніх під час допиту”.
- Забезпечити, щоб будь-які свідчення, отримані “із застосуванням катувань, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання”, не приймалися як докази, “за винятком випадків, коли вони використовуються проти осіб, обвинувачених у застосуванні катувань, як доказ того, що ці свідчення були зроблені”;
- Вести комплексний письмовий облік осіб, позбавлених волі, у кожному місці несвободи, із зазначенням “дати, часу, місця та причини затримання”;
- Забезпечити всім особам, позбавленим волі, доступ до юридичних та медичних послуг і допомоги, а також право на побачення з членами сім’ї та листування з ними;
- Забезпечити усім особам, позбавленим волі, можливість оскарження законності свого затримання.66
Умови тримання під вартою. Держави повинні:
- Поводитися з усіма особами, позбавленими волі, відповідно до Мінімальних стандартних правил ООН щодо поводження з в’язнями;
- Покращити умови утримання в місцях несвободи, які не відповідають міжнародним стандартам;
- Утримувати осіб, які перебувають під вартою до суду, “окремо від засуджених”;
- Утримувати неповнолітніх, жінок та інші вразливі групи у відповідних та окремих місцях позбавлення волі;
- Зменшити переповненість місць несвободи.67
Механізми нагляду. Держави повинні:
- Забезпечувати та підтримувати незалежність та неупередженість судової влади відповідно до Основних принципів ООН щодо незалежності судових органів;
- Створити та підтримувати ефективні та доступні механізми подання скарг, які є незалежними від місць несвободи та правоохоронних органів, і здатні отримувати та розслідувати заяви про катування та жорстоке поводження;
- Створювати, підтримувати та зміцнювати незалежні національні інституції, такі як “комісії з прав людини, омбудсмени та парламентські комісії”, які мають право відвідувати місця позбавлення волі та запобігати катуванням і жорстокому поводженню, відповідно до Паризьких принципів ООН, що стосуються статусу та функціонування національних установ, які займаються захистом і заохоченням прав людини;
- Заохочувати та сприяти візитам НУО до місць несвободи;
- Розглянути можливість ратифікації Факультативного протоколу до Конвенції ООН проти катувань, щоб дозволити Підкомітету з питань запобігання катуванням відвідувати всі місця, де держави утримують осіб;
- Розглянути можливість розробки регіональних механізмів запобігання катуванню і жорстокому поводженню.68
Держави повинні стати учасниками(-цями) відповідних міжнародних і регіональних документів з прав людини та “забезпечити повну імплементацію цих документів у національне законодавство”. Щоб надати громадянам(-кам) “максимальний обсяг доступу до створених ними механізмів захисту прав людини”, держави повинні ратифікувати наступні документи:
- Протокол до Африканської хартії прав людини і народів про створення Африканського суду з прав людини і народів;
- Конвенцію ООН проти катувань, жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання без застережень, “визнаючи юрисдикцію Комітету проти катувань відповідно до статей 21 і 22, і визнаючи компетенцію Комітету проводити розслідування відповідно до статті 20”;
- Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, “без застережень”;
- Міжнародний пакт про громадянські і політичні права та Перший факультативний протокол до нього, “без застережень”;
- Римський статут.69
III.6 Держави повинні заохочувати та підтримувати співпрацю з міжнародними механізмами щодо припинення СНПК🔗
Для ефективного запобігання катуванням і жорстокому поводженню та реагування на них, держави повинні співпрацювати з:
- Комісією. Держави повинні також заохочувати і підтримувати роботу Спеціального доповідача з питань в’язниць та умов утримання під вартою в Африці, Спеціального доповідача з питань свавільних страт, страт без належного судового розгляду та позасудових страт в Африці і Спеціального доповідача з питань прав жінок в Африці;
- Договірними органами ООН з прав людини, тематичними та спеціальними процедурами Комісії ООН з прав людини, а також Спеціальним доповідачем ООН з питань катувань.70
Правосуддя та підзвітність🔗
III.7 Держави зобов’язані ефективно розслідувати випадки СНПК та притягати винних до відповідальності🔗
Відповідно до статті 5, держави зобов’язані ефективно розслідувати всі акти катувань і жорстокого поводження та карати винних. Держави повинні:
- Створити легкодоступні та повністю незалежні механізми з отримання заяв про катування та жорстоке поводження;
- Ініціювати розслідування, коли особи, які заявляють про катування чи жорстоке поводження, або виглядають такими, що зазнали їх, постають перед компетентними органами; а також,
- Проводити розслідування “оперативно, неупереджено та ефективно” відповідно до Посібника ООН з ефективного розслідування та документування катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (Стамбульський протокол). 71
Аби сприяти зверненням про сексуальне насильство, держави повинні:
- Створити конфіденційні, безкоштовні національні номери екстреної допомоги, які завжди будуть доступними і надаватимуть інформацію про послуги та перенаправлятимуть до них;
- Постійно призначати соціальних працівників у поліцейських відділках, щоб гарантувати, що потерпілі/постраждалі не зазнають повторної віктимізації;72
- Забезпечувати потерпілих/постраждалих осіб можливістю, коли це доречно, “викладати свої погляди та занепокоєння на кожній стадії провадження” у безпечний та конфіденційний спосіб.73
До прикладу, у справі “Єгипетська ініціатива за особисті права” (EIPR) та Інтеррайтс проти Арабської Республіки Єгипет“, Комісія вирішила, що держава не провела розслідування та не притягнула до відповідальності винних у гендерно обумовлених порушеннях прав жінок, включаючи сексуальне насильство.74 Непроведенням ефективного розслідування держава продемонструвала відсутність бажання вживати заходів, яке не може бути виправданим браком достатньої інформації для проведення належного розслідування.75 Таке непроведення розслідування, зокрема, і компрометує міжнародну відповідальність держав, “як у випадку злочинів, скоєних представниками держави, так і у випадку злочинів, скоєних приватними особами”.76
Що стосується винесення вироку, то держави повинні оперативно застосовувати санкції, “які відображають тяжкість злочину”.77 Зокрема, держави повинні “передбачати покарання, пропорційні тяжкості акту сексуального насильства”, беручи до уваги “будь-які обтяжуючі обставини”, у тому числі вразливість постраждалої/потерпілої особи, нехтуючи несуттєвими факторами, такими як сексуальна поведінка постраждалої/потерпілої особи до, або після насильства, та статус постраждалої/потерпілої особи як членкині певної групи.78
Екстрадиція. Держави повинні зробити катування злочином, що тягне за собою екстрадицію, прийняти необхідне законодавство для притягнення до відповідальності або екстрадиції осіб, які підозрюються у вчиненні катувань,79 і забезпечити, щоб екстрадиція таких осіб “відбувалася оперативно”.80
Згідно зі статтею 7, кожен має право на розгляд його справи в суді, що включає в себе наступне:
- Право на оскарження до компетентних національних органів дій, що порушують їхні основні права;
- Право на презумпцію невинуватості “доки вину не буде доведено компетентним судом або трибуналом”;
- Право на захист, включаючи право бути захищеним адвокатом(-кою) за власним вибором;
- Право бути судимим “упродовж розумного строку неупередженим судом або трибуналом”.
Відповідно до статті 26, держави-учасниці повинні гарантувати розгляд справ незалежними суддями. Занепокоєння та інтереси потерпілих осіб можуть бути розглянуті тільки в рамках неупередженого судового розгляду, який відповідає Принципам і керівним положенням Комісії щодо права на справедливий судовий розгляд і правову допомогу в Африці.
Згідно зі статтею 7(1)(а), держави повинні забезпечити постраждалих/потерпілих осіб безперешкодним доступом до суду для розгляду їхніх справ.81 Якщо держави створюють перешкоди, які заважають постраждалим/потерпілим отримати доступ до суду для розгляду справ про порушення прав людини, вони відмовляють постраждалим/потерпілим від порушень прав людини в праві на розгляд їхніх справ. 82
Крім цього, держави повинні забезпечувати постраждалих/потерпілих можливістю оскаржити рішення, коли це необхідно для отримання повного відшкодування.83 Незабезпечення права на апеляцію “суперечить керівним принципам і духу Африканської хартії”.84
Серед інших перешкод для правосуддя, які держави повинні усунути, є такі:
- Захист вищого керівництва. Накази вищого керівництва ніколи не повинні слугувати виправданням або законним приводом для актів катувань або жорстокого поводження. Держави повинні забезпечити можливість уникнення покарання “за невиконання наказу про вчинення дій, що становлять катування або жорстоке поводження”; 85
- Закони про амністію;86
- Імунітет. Обсяг імунітетів для іноземних громадян(-ок) повинен бути настільки обмеженим, наскільки це можливо за міжнародним правом;87
- Позовна давність (тобто період часу, після закінчення якого юридичні дії вже неможливі, якщо потерпіла/постраждала особа не вжила заходів для забезпечення своїх прав). Держави не повинні застосовувати позовну давність до найтяжчих сексуальних злочинів;88
- Правила доказування, які не відображають належним чином “труднощі обґрунтування тверджень про жорстоке поводження під час тримання під вартою”. Якщо кримінальне обвинувачення не може бути підтримане через необхідний високий рівень доказової бази, держави повинні вживати інших форм цивільного, дисциплінарного чи адміністративного впливу;89
- Закони про державну таємницю та відшкодування збитків “використовуються для приховування відповідальності держави за широкомасштабні акти катувань під час конфліктів та репресій”. Крім того, після завершення роботи комісій з встановлення істини або інших механізмів правосуддя перехідного періоду, держави повинні увіковічнити пам’ять і вшанувати потерпілих від катувань і жорстокого поводження;90
- Релігійні закони, які суперечать “міжнародним стандартам справедливого суду”. Держави повинні забезпечити кожній особі право бути судимою світським судом;91
- Бар’єри на шляху до правосуддя, спричинені “стигматизацією, почуттям провини або сорому, страхом відплати, а також відсутністю підтримки або браком інформації про наявну підтримку” у випадках сексуального насильства.92
III.9 Держави повинні захищати постраждалих/потерпілих від СНПК від подальшого насильства🔗
Під час судового розгляду. Держави повинні захищати ймовірних потерпілих від катувань та жорстокого поводження, свідків, тих осіб, які проводять розслідування, інших захисників(-ць) прав людини і сім’ї від насильства, погроз насильства чи будь-яких інших форм залякування або репресій, які можуть виникнути через повідомлення або у зв’язку з розслідуванням.93 Держави-учасниці повинні вжити заходів для забезпечення захисту в ефективний і незалежний спосіб.94
Такі належні заходи включають накази про захист “потерпілих осіб у ситуаціях безпосередньої небезпеки”,95 законодавство, яке криміналізує погрози, переслідування, залякування і бездіяльність державних службовців, “а також створення незалежних наглядових інституцій за всіма місцями позбавлення волі”.96
Відповідно до стандартів належної правової процедури, держави повинні усунути ймовірних виконавців або співучасників катувань і жорстокого поводження “з будь-якої посади, пов’язаної з контролем або владою, прямою чи опосередкованою, над заявниками, потерпілими особами, свідками та їхніми сім’ями, а також над особами, які проводять розслідування”. 97
У випадках сексуального насильства держави повинні вживати таких заходів захисту, як:
- Захист особистої інформації постраждалих/потерпілих осіб, включаючи “вилучення імен та місцезнаходження потерпілих і свідків зі стенограм слухань, заборони учасникам процесу розкривати таку інформацію третім особам, а також використання псевдонімів”;
- Надання постраждалим/потерпілим особам можливості “брати участь у слуханнях у безпечному середовищі”. Держави повинні захищати постраждалих/потерпілих від обвинувачених, осіб, використовуючи:
- Окремі зали очікування для постраждалих/потерпілих та злочинців;
- Захисні кабіни для свідків;
- Супровід поліції за необхідності;
- Спеціальні методи збору свідчень та/або показань, включаючи відеоконференції та зміну голосу або зображення особи, яка говорить;
- Камери або системи відеоконференцій для зйомки слухань;
- Забезпечення таких умов, щоб допит “не травмував потерпілих”;
- Закриті слухання;
- Забезпечення постраждалих/потерпілих та свідків безпечним житлом “під час судового процесу та після нього”.98
Поза межами судового розгляду. Держави повинні забезпечувати постраждалих/потерпілих захистом і підтримкою від сексуального насильства незалежно від того, чи залучені вони до судового процесу, чи дають свідчення проти кривдника. Підтримка повинна включати доступні, конфіденційні, достатні, належним чином фінансовані та професійно укомплектовані притулки для потерпілих від сексуального насильства та їхніх дітей.
Інші послуги підтримки включають правову допомогу, медичну допомогу, “включаючи доступ до судово-медичної експертизи”, охорону сексуального та репродуктивного здоров’я, профілактику та лікування ВІЛ, психологічну та фінансову підтримку, допомогу з житлом, професійну підготовку, освіту та підтримку у працевлаштуванні. Держави повинні забезпечити ці послуги належними людськими та фінансовими ресурсами і достатньою кількістю добре підготовленого персоналу.99
Гуманітарне Реагування🔗
III.10 Держави повинні надавати постраждалим/потерпілим від СНПК належну допомогу🔗
Медична допомога. Держави повинні забезпечити постраждалих/потерпілих від сексуального насильства медичними послугами для пом’якшення та/або усунення наслідків насильства, якого вони зазнали. Ці послуги повинні включати:
- Лікування гінекологами, проктологами та урологами можливих травм, включаючи інфекції, що передаються статевим шляхом, ВІЛ і травматичні та акушерсько-гінекологічні нориці;
- Тести на вагітність і контрацепцію, включаючи екстрену контрацепцію, яка запобігає зачаттю;
- Медикаментозні аборти, післяабортний догляд та психологічна підтримка.
Держави не повинні вимагати від постраждалих/потерпілих подання скарги або повідомлення про насильство в поліцію, щоб отримати доступ до цих послуг.100
Соціальна підтримка. Держави повинні допомагати постраждалим/потерпілим у досягненні автономності, шляхом полегшення їх доступу до:
- (Нового) житла;
- Послуг з догляду за їхніми дітьми, включаючи доступ до щоденного нагляду, освіти та охорони здоров’я, особливо – для дітей, народжених внаслідок зґвалтування;
- Фінансової допомоги; та
- Допомоги в поверненні до роботи або її отриманні.101
Держави повинні співпрацювати з організаціями громадянського суспільства, зацікавленими сторонами приватного сектору та технічними партнерами, щоб допомогти постраждалим/потерпілим від сексуального насильства у відновленні контролю над своїм життям, у тому числі, шляхом надання їм допомоги в отриманні нових навичок та доступу до нових можливостей, “наприклад, через діяльність, що приносить дохід”.102
Репарації🔗
III.11 Держави повинні надавати постраждалим/потерпілим від СНПК репарації🔗
І хоч Хартія прямо не згадує про репарації, стаття 7 вказує на те, що кожна людина повинна мати право на розгляд її справи. Комісія роз’яснила, що стаття 7 “охоплює право кожної особи на доступ до відповідних судових органів, компетентних розглядати її справи, і на отримання належної та швидкої правової допомоги”.103 Допомога має бути “доступною, ефективною та достатньою”. Засіб правового захисту вважається достатнім, “якщо він здатний задовольнити скаргу”.104 Він є ефективним, якщо пропонує перспективу успіху.105 А також, є доступним, якщо його можна використовувати без перешкод.106 Держави повинні “запровадити судові, квазісудові, адміністративні, традиційні та інші процеси, які дозволять потерпілим особам отримати доступ до відшкодування та отримати його”. Держави повинні надати своїм інституціям необхідний правовий мандат і незалежність, а також належні фінансові, людські, технічні та інші ресурси для забезпечення ефективного відшкодування шкоди. Обмеженість ресурсів не може бути виправданням для держави в її неспроможності забезпечити потерпілим особам комплексне відшкодування.107
Держави повинні зробити процедури та механізми відшкодування шкоди доступними для “дискримінованих, маргіналізованих або неблагополучних осіб чи груп”.108 Зокрема, держави повинні надавати постраждалим/потерпілим правову допомогу, включаючи “юридичне представництво, правову допомогу, юридичні консультації, правову освіту та інформацію, механізми альтернативного вирішення спорів та процеси відновного правосуддя”. ОГС, громадські організації та інші можуть доповнювати послуги, що пропонуються державними установами.109
Держави повинні надавати відшкодування постраждалим/потерпілим особам від катувань і жорстокого поводження незалежно від того:
- Чи може та чи було порушене успішне кримінальне переслідування;
- Чи було встановлено, затримано, розслідувано, притягнуто до відповідальності або засуджено кривдника; 110
- Де були застосовані катування та жорстоке поводження. Держави повинні зробити відшкодування доступним “для потерпілих осіб, які зазнали катувань та іншого жорстокого поводження за межами їхньої території”;111
- Чи катування і жорстоке поводження вчиняються державою, чи недержавними суб’єктами. Держави “повинні надавати потерпілим особам відшкодування за дії та бездіяльність, які можуть бути приписані державі”.112
Держави повинні “завжди захищати гідність потерпілих осіб і забезпечувати, щоб вони перебували в центрі процесу відшкодування”. Держави також повинні дозволити постраждалим/потерпілим відігравати “активну роль у процесі отримання відшкодування, не боячись стигматизації та репресій”.113 Крім того, держави повинні адаптувати відшкодування, необхідне для реалізації прав і потреб “окремих потерпілих осіб і постраждалих спільнот”, до конкретного африканського контексту, включаючи “загальну діяльність поліції, затримання і ув’язнення, пост- і поточні конфліктні ситуації, спадщину колоніального досвіду і боротьбу з тероризмом”.114
Забезпечуючи відшкодуванням, держави повинні ставитися до постраждалих/потерпілих “в індивідуальному порядку, без дискримінації” та враховувати гендерну природу катувань та іншого жорстокого поводження, “включаючи особливі наслідки сексуального та гендерного насильства, обтяжливий вплив катувань та іншого жорстокого поводження на дітей та унікальний досвід людей з інвалідністю, які зазнали катувань та іншого жорстокого поводження”.115
У випадках сексуального насильства держави повинні встановлювати комплексні репараційні заходи, які:
- Задовольняють потреби постраждалих/потерпілих від сексуального насильства;
- Розглядають усі форми сексуального насильства та всі наслідки, включаючи фізичні, психологічні, матеріальні, фінансові та соціальні наслідки, негайні або інші, яких зазнали постраждалі/потерпілі від сексуального насильства;
- Виходять за рамки безпосередніх причин і наслідків сексуального насильства і мають на меті усунення дискримінації та структурної і політичної нерівності, які негативно впливають на життя постраждалих/потерпілих осіб, “особливо жінок і дівчат”.116
Ненадання засобів правового захисту у випадках катувань або жорстокого поводження є порушенням статті 5.117 Держави повинні забезпечити “надання ефективних засобів правового захисту особам, потерпілим від порушень прав людини, включаючи реституцію та компенсацію”.118 Окрім реституції та компенсації, відшкодування включає реабілітацію та сатисфакцію, у тому числі право на встановлення істини, а також гарантії неповторення.
Реституція. Зважаючи на специфіку кожної справи, реституційні заходи повинні “мати на меті повернення потерпілої особи назад до тієї ситуації, у якій вона перебувала до моменту вчинення над нею насильства”.119 У випадках сескуального насильства реституція може включати:
- Реалізацію та користування правами людини, зокрема правами на гідність, безпеку та здоров’я, включаючи сексуальні та репродуктивні права;
- Задоволення від сімейного життя; і
- Повернення до праці та навчання. 120
Якщо вразливість та маргіналізація постраждалих/потерпілих сприяли порушенню і передували йому, держави повинні доповнити відновлювальні заходи заходами, спрямованими на “структурні причини вразливості та маргіналізації, включаючи будь-які види дискримінації”, наприклад, заходами, спрямованими на усунення соціально-економічної несприятливості, спричиненої репресивними режимами.121
Компенсація. Компенсація повинна бути “справедливою, належною та пропорційною матеріальній, нематеріальній та іншій завданій шкоді”. Вона має бути “достатньою для відшкодування будь-якої економічно-оцінюваної шкоди, завданої внаслідок катувань та інших видів жорстокого поводження”. Вона може охоплювати, де це доречно:
- Правову допомогу або спеціалізовану допомогу, “та інші витрати, пов’язані з поданням позову про відшкодування шкоди”;
- Відшкодування медичних витрат та надання коштів на покриття майбутніх медичних або реабілітаційних послуг, необхідних постраждалій/потерпілій особі для якомога більш повної реабілітації;
- Матеріальні та нематеріальні збитки внаслідок завданої фізичної та моральної шкоди;
- Втрату заробітку та потенціалу заробітку через інвалідність, спричинену катуваннями або жорстоким поводженням;
- Втрачені можливості, “такі як працевлаштування та освіта”. 122
При визначенні компенсації держави повинні оцінювати неоплачувану домашню працю жінок і дівчат за її справедливою вартістю.123
Реабілітація. Реабілітацію розуміють як “відновлення функцій або набуття нових навичок, необхідних у зв’язку зі зміною обставин, у яких опинилася потерпіла особа”. “Вона спрямована на забезпечення максимально можливої самодостатності та функціонування потерпілої особи (індивідуального та/або колективного)” і може включати коригування фізичного та соціального оточення потерпілої/постраждалій. 124
Реабілітація має бути спрямована на відновлення, наскільки це можливо, автономності постраждалій/потерпілій особі та їхніх фізичних, розумових, соціальних, культурних, духовних і професійних здібностей, а також на повну інтеграцію та участь у житті суспільства”. Держава повинна застосовувати комплексний, довгостроковий та інтегрований підхід до реабілітації та надавати постраждалим/потерпілим спеціалізовані послуги, що відповідають їхнім потребам:
- Доступні;
- Доречні;
- Легкодоступні в конфіденційний спосіб, коли необхідно, та на відповідних мовах;
- Ті, що враховують “силу і стійкість потерпілої особи, а також ризик повторної травматизації”.125
Сатисфакція та право на правду. Сатисфакція включає в себе право на правду, визнання державою покладеної на неї відповідальності, ефективне реєстрування скарг, розслідування та обвинувачення. Окрім цього, Сатисфакція охоплює:
- Заходи, спрямовані на припинення триваючих порушень;
- Перевірку фактів і повне, публічне розкриття правди. Держави повинні створити умови, аби таке розкриття фактів у подальшому не могло заподіяти шкоди або загрожувати “безпеці та інтересам потерпілої особи, її родичам, свідкам, чи особам, які втрутилися, аби допомогти потерпілій особі або запобігти подальшим порушенням”;
- Пошук зниклих постраждалих/потерпілих, викрадених дітей і тіл загиблих, допомогу у відновленні, ідентифікації та перепохованні тіл потерпілих у відповідності з висловленими або передбачуваними побажаннями потерпілої особи чи її родини;
- Офіційні заяви чи судові рішення, які відновлюють гідність, репутацію і права постраждалої/потерпілої особи, а також осіб, що тісно з нею пов’язані;
- Судові і адміністративні санкції проти порушників;
- Публічні вибачення, включаючи визнання фактів і прийняття відповідальності; а також
- Вшанування пам’яті та данину всім постраждалим.126
Гарантії неповторення. “Загальною метою гарантій неповторення є злам структурних причин насильства в суспільстві”, які часто сприяють утворенню середовища, де катування та жорстоке поводження відбуваються та не піддаються публічному засудженню або належному покаранню. Отож, держави повинні забезпечити відповідні гарантії, в тому числі:
- Навчання державних службовців, “зокрема, працівників правоохоронних органів, збройних сил та сил безпеки, щодо обов’язків держав-учасниць Африканської хартії”, та щодо заборони катувань і жорстокого поводження, “а також стосовно особливих потреб маргіналізованого, знедоленого, дискримінованого населення”;
- Забезпечення незалежних механізмів розслідування “з достатніми можливостями, навичками, повноваженнями та ресурсами задля ефективного розслідування заяв про катування та інших видів жорстокого поводження”;
- Покарання “як окремих виконавців, так і тих, хто займає командні та/або керівні посади”;
- Забезпечення судового процесу “у відповідності до міжнародних належних процесуальних стандартів, справедливості та неупередженості”;
- Зміцнення незалежності судової влади;
- “Перегляд і реформування законів, що сприяють катуванню, чи допускають його та інші жорстокі види поводження;127 а також
- Проведення реформ у секторі безпеки, “що сприятимуть громадському контролю, даватимуть змогу навчати відповідний персонал і підвищувати обізнаність населення щодо відповідних регіональних та міжнародних стандартів”. 128
Комісії з правди, справедливості та примирення. Держави, які не в змозі забезпечувати постраждалих/потерпілих від сексуального насильства правдою, справедливістю та репараціями – повинні вжити засобів перехідного правосуддя, “зокрема, створюючи Комісію з правди, справедливості та примирення (КПСП) чи інші подібні органи”. Ці комісії, у будь-якому разі, повинні “доповнювати механізми правосуддя і репарацій”; проте, за жодних обставин вони не можуть заміняти “судові розгляди чи будь-які інші процеси, що дають змогу потерпілим отримати відшкодування”.
Держави повинні доручати цим комісіям “дослідження і встановлення правди стосовно проявів сексуального насильства, їхніх мотивів та обставин, за яких вони були вчинені, а також, стосовно заходів правосуддя та відшкодування потерпілим, від таких проявів”, як у публічних, так і в приватних звітах.
Держави повинні забезпечити достатню кількість жінок серед персоналу КПСП, та, окрім цього , і навчання персоналу щодо застосування гендерно-чутливого підходу, “орієнтованого на потерпілих від сексуального насильства, який приділяє особливу увагу цим потерпілим, особливо жінкам і дівчатам, проте, так само й чоловікам і хлопчикам”.129
IV. Зобов’язання згідно з Протоколом до Африканської хартії з прав людини і народів щодо прав жінок в Африці (Протокол Мапуту)🔗
Запобігання🔗
IV.1 Держави повинні прийняти та впровадити належні заходи задля усунення СНПК🔗
Відповідно до Протоколу Мапуту, держави повинні приймати та впроваджувати належні заходи, аби:
- Захищати право кожної жінки на повагу до її гідності та захищати жінок від усіх форм насильства, особливо, насильства сексуального та вербального;130
- Прийняти та забезпечити виконання законів з метою заборони всіх форм насильства проти жінок, включаючи небажаний чи примусовий секс, та не зважаючи на те, відбулося насильство в приватному чи публічному місці.131 Держави повинні криміналізувати всі форми сексуального насильства;132
- Виявити передумови та наслідки насильства проти жінок, запобігати йому та викорінювати його;133
- Забезпечувати належне фінансування та інші ресурси для реалізації та моніторингу за діями, спрямованими на запобігання та викорінення насильства проти жінок.134 Держави повинні, також, надати необхідні ресурси і поліції, “щоб вона могла запобігати актам сексуального насильства та здійснювати контроль над ними”.135
IV.2 Держави повинні захищати жінок під час збройних конфліктів у відповідності до норм міжнародного гуманітарного права🔗
Згідно зі статтею 11, держави-учасниці зобов’язані, у відповідності до норм міжнародного гуманітарного права, захищати під час збройного конфлікту цивільних осіб, включаючи жінок, незалежно від населення, до якого вони належать.
Особливо, держави зобов’язуються:
- Захищати жінок, які шукають притулку, біженок, тих, хто повертається, і внутрішньо переміщених осіб від усіх форм насильства, зґвалтувань та інших форм сексуальної експлуатації;
- Розглядати такі акти воєнних злочинів, геноциду та/або злочинів проти людства; а також
- Притягувати всіх кривдників “до компетентного кримінального суду”.
IV.3 Особливий захист від СНПК надається жінкам, які перебувають під загрозою дискримінації🔗
Відповідно до Протоколу Мапуту, держави повинні враховувати потреба груп жінок, які перебувають під загрозою порушення прав людини через їхню різноманітну ідентичність. Захищаючи репродуктивні права цих жінок, держави не повинні тільки читати або тлумачити ізольовано положення Протоколу Мапуту, які “стосуються перехресних аспектів прав людини жінок, таких як гендерна нерівність, гендерно-зумовлене насильство, шкідливі звичаї та доступ до соціально-економічних прав”.136
Дівчата. Відповідно до статті 11(4), держави повинні вжити всіх необхідних заходів, щоб жодна дитина, особливо, дівчата віком до 18 років, не брала безпосередньої участі у воєнних діях і не була завербована в якості солдата. Дівчата, які перебувають у процесі вербування або беруть участь у воєнних діях, часто зазнають сексуального насильства з боку озброєних груп, включаючи зґвалтування та сексуальне рабство.
Жінки похилого віку. Згідно зі статтею 22(б), держави зобов’язані забезпечити і права на свободу від насильства для жінок похилого віку, “включаючи сексуальне насильство, дискримінацію за ознакою віку та право на гідне поводження”.
Жінки з інвалідністю. Відповідно до статті 23(б), держави повинні забезпечити право жінок з інвалідністю на свободу від насильства, “включаючи сексуальне насильство, дискримінацію за ознакою інвалідності та право на гідне поводження”.
Жінки в скруті. Згідно зі статтею 24, держави зобов’язані надавати жінкам, які перебувають у скруті, особливий захист. Зокрема, держави повинні забезпечити захист бідних жінок і жінок, які є головами сімей, у тому числі жінок з маргіналізованих груп населення,та створити умови, що відповідають їхньому стану та їхнім особливим фізичним, економічним і соціальним потребам. Держави також повинні забезпечити вагітним жінкам, жінкам, які годують грудьми, або жінкам, які перебувають в ув’язненні, умови, що відповідають їхньому стану, і право на гідне поводження з ними.
IV.4 Держави повинні навчати своє населення проблемі СНПК🔗
Держави повинні вживати належних та ефективних заходів, щоб “активно просувати миротворчій освіті через навчальні програми та соціальну комунікацію з метою викорінення елементів традиційних і культурних переконань, усталеності і стереотипів, які легітимізують і зміцнюють стійкість і терпимість до насильства над жінками”.137 Держави повинні розвивати чутливість населення, коли мова йде про передумови і наслідки ВІЛ/СНІДу, “особливо, підтримуючи ініціативи громадянського суспільства у цій сфері”.138
Навчання. Держави повинні забезпечити умови, за яких поліція та військові сили, так само, як і всі працівники судової системи, можуть отримувати належне навчання у сфері міжнародного гуманітарного права, прав жінок та дітей.139
Зокрема, держави повинні пропонувати “належну підготовку працівникам у системі кримінальної юстиції з питань розслідування та обвинувачення в злочинах, пов’язаних із сексуальним чи гендерно зумовленим насильством, включаючи поліцію, судмедекспертів, прокурорів, адвокатів та суддів”.140
IV.5 Держави повинні забезпечувати та контролювати ефективне виконання Протоколу Мапуту щодо проблем, пов’язаних із СНПК 🔗
Відповідно до статті 26, держави повинні забезпечити виконання Протоколу на національному рівні та підтримувати таке виконання, шляхом належного фінансуванням та забезпеченням інших ресурсів.
У своїх періодичних звітах141 держави повинні описувати законодавчі та інші заходи, вжиті задля виконання Протоколу.
Наприклад, Комісія, у співпраці з Університетом Преторії, випустила документ із методичними рекомендаціями щодо звітності держав за Протоколом.142
Правосуддя та Підзвітність🔗
IV.6 Держави-учасниці повинні належним чином та ефективно карати осіб, які вчинили СНПК🔗
Відповідно до статті 4(2), держави повинні вжити належних та ефективних “законодавчих, адміністративних, соціальних та економічних заходів,” аби викорінити всі форми насильства проти жінок та покарати винних.
Відповідно до статті 11(3), держави зобов’язуються притягувати до кримінальної відповідальності осіб, винних у всіх формах насильства, зґвалтуванні та інших формах сексуальної експлуатації, “до компетентної кримінальної юрисдикції”.
IV.7 Держави-учасниці повинні забезпечити постраждалих/потерпілих від СНПК осіб доступом до правосуддя🔗
Згідно зі статтею 8, держави зобов’язані:
- Забезпечити жінкам ефективний доступ до судових та юридичних послуг, включаючи правову допомогу;
- Підтримувати місцеві, національні, регіональні та континентальні ініціативи, що забезпечують доступ жінок до правових послуг;
- Створити належні освітні та інші відповідні структури для підвищення обізнаності суспільства про права жінок;
- Надати правозастосовним органам на всіх рівнях можливість ефективно тлумачити та забезпечувати дотримання прав на гендерну рівність;
- Забезпечити рівне представництво жінок у судовій системі та правоохоронних органах;
- Реформувати існуючі дискримінаційні закони та практики для просування та захисту прав жінок.
Гуманітарне реагування🔗
IV.8 Держави-учасниці повинні забезпечувати сексуальні та репродуктивні права постраждалим/потерпілим від СНПК🔗
Як визначено в статті 14, держави повинні поважати та підтримувати “право на здоров’я жінок, що включає в себе і сексуальне, і репродуктивне здоров’я”. Право жінок на здоров’я включає:
- Право контролювати свою народжуваність;
- Право вирішувати, “чи мати дітей, яку кількість дітей та інтервал між їх народженням”;
- Право обирати “будь-який метод контрацепції”;
- Право на самозахист та “захист від інфекцій, що передаються статевим шляхом, включаючи ВІЛ/СНІД”;
- Право бути поінформованою про свій стан здоров’я та стан здоров’я свого партнера “відповідно до міжнародно визнаних стандартів та найкращих практик”;
- Право на “освіту з питань планування сім’ї”. Держави повинні зробити таку освіту “доступною, прийнятною та якісною”.143
Держави повинні забезпечувати жінок:
- Належними, недорогими та доступними медичними послугами, “включаючи інформаційні, освітні та комунікаційні програми”, особливо в сільській місцевості;
- Передпологовими, пологовими та післяпологовими послугами з охорони здоров’я та нутриціології “під час вагітності та в період грудного вигодовування”;
- Медичним абортом “у випадках сексуального насильства, зґвалтування, інцесту, а також у випадках, коли продовження вагітності загрожує психічному та фізичному здоров’ю матері або життю матері чи плоду”. Держави не повинні піддавати жінок кримінальному переслідуванню або іншим “правовим санкціям за те, що вони скористалися медичними послугами, які призначені тільки для них, такими як аборт і постабортний догляд”.144 Більше того, держави не повинні карати медичний персонал за надання цих послуг. 145
Держави, зокрема, повинні запобігати втручанню третіх сторін у сексуальні та репродуктивні права жінок,146 і забезпечувати недискримінаційну реалізацію таких прав.147
Репарації🔗
IV.9 Держави повинні надавати постраждалим/потерпілим від СНПК особам належні засоби правового захисту🔗
У статті 25 йдеться про те, що держави зобов’язані надавати належні засоби правового захисту будь-якій жінці, права і свободи якої, передбачені Протоколом, були порушені. Держави повинні забезпечити, щоб засоби правового захисту визначалися компетентними судовими, адміністративними чи законодавчими органами або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим законом.
Відповідно до статті 4(2)(f), держави повинні вжити заходів для створення механізмів і доступних послуг “для ефективного інформування, реабілітації та відшкодування шкоди потерпілим від насильства щодо жінок”, включаючи кампанії “з підвищення обізнаності про існуючі засоби правового захисту у випадках сексуального насильства”, а також “ефективні та доступні програми відшкодування шкоди”, які передбачають залучення і жінок до їх розробки, ухвалення та реалізації.148
Окрім компенсації та реабілітації, репарації можуть також включати реституцію, сатисфакцію та гарантії неповторення. Програми репарацій мають бути спрямовані на комплексне подолання наслідків насильства щодо жінок. У конфліктних ситуаціях держави повинні залучати постраждалих/потерпілих “протягом усього процесу постконфліктного миротворення та консолідації суспільства”.149
Примітки
-
АКПЛН, "Рекомендації щодо боротьби з сексуальним насильством та його наслідками в Африці" (2017), с. 6.
-
АС, "Про Африканський Союз" (АС) <https://au.int/en/overview>, доступ 3 березня 2023 року.
-
АКПЛН, ‘Вирішення питань прав людини в конфліктних ситуаціях: до більш систематичної та ефективної ролі Африканської комісії з прав людини і народів’ (2019) п. X.
-
АКПЛН, "Рекомендації щодо боротьби з сексуальним насильством та його наслідками в Африці" (2017), с. 14.
-
Див. розділ 5.1 Вступу до Посібника; Римський статут, статті 8(b)(xxii) та 8(e)(vi); РБ ООН, "Доповідь Генерального секретаря: Сексуальне насильство, пов'язане з конфліктом" (29 березня 2022 року), Док. ООН S/2022/272, п. 4.
-
АКПЛН, "Рекомендації щодо боротьби з сексуальним насильством та його наслідками в Африці" (2017), с. 14-15.
-
АКПЛН, Суданська правозахисна організація та Центр з питань житлових прав та виселення (COHRE) проти Судану, повідомлення 279/03-296/05 (2009), п. 155.
-
АКПЛН, Пурохіт і Мур проти Гамбії, повідомлення 241/01 (2003) п. 57.
-
АКПЛН, International Pen, Проект з конституційних прав, Інтеррайтс від імені Кена Саро-Віва-молодшого та Організації громадянських свобод проти Нігерії, Повідомлення 137/94, 139/94, 154/96 та 161/97 (1998), п. 79.
-
АКПЛН, Суданська правозахисна організація та Центр з питань житлових прав та виселення (COHRE) проти Судану, повідомлення 279/03-296/05 (2009), п. 157.
-
АКПЛН, Кертіс Добблер проти Судану, повідомлення 236/2000 (2003), п. 37.
-
АКПЛН, Huri-Laws проти Нігерії, повідомлення 225/98 (2000), п. 41; Ірландія проти Сполученого Королівства, заява № 5310/71 (ЄСПЛ, 18 січня 1978 р.), п. 162.
-
АКПЛН, Суданська правозахисна організація та Центр з питань житлових прав та виселення (COHRE) проти Судану, повідомлення 279/03-296/05 (2009), п. 156.
-
АКПЛН, Єгипетська ініціатива з особистих прав (ЄІПЛ) та Інтеррайтс проти Арабської Республіки Єгипет, повідомлення 323/2006 (2013), пп. 131-136 та 201.
-
АКПЛН, Єгипетська ініціатива з особистих прав (ЄІПЛ) та Interights проти Арабської Республіки Єгипет, повідомлення 323/2006 (2013), п. 202.
-
АКПЛН, Суданська правозахисна організація та Центр з питань житлових прав та виселення (COHRE) проти Судану, повідомлення 279/03-296/05 (2009), п. 165.
-
АКПЛН, "Рекомендації щодо боротьби з сексуальним насильством та його наслідками в Африці" (2017), с. 38.
-
АКПЛН, "Вирішення питань прав людини в конфліктних ситуаціях: до більш систематичної та ефективної ролі Африканської комісії з прав людини і народів" (2019), с. X.
-
АКПЛН, Суданська правозахисна організація та Центр з питань житлових прав та виселення (COHRE) проти Судану повідомлення 279/03-296/05 (2009), п. 165; Керівні принципи острова Роббен, ст. 9.
-
АКПЛН, "Рекомендації щодо боротьби з сексуальним насильством та його наслідками в Африці" (2017), с. 16.
-
АКПЛН, "Загальний коментар № 4 щодо Африканської хартії прав людини і народів: право на відшкодування для постраждалих від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів покарання чи поводження (стаття 5))" (2017), п. 17.
-
АКПЛН, ‘Загальний коментар № 4 щодо Африканської хартії прав людини і народів: право на відшкодування для постраждалих від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів покарання чи поводження (стаття 5)’ (2017) п. 59.
-
Африканська хартія, стаття 4: "Людина є недоторканною. Кожна людина має право на повагу до її життя і недоторканності її особи. Ніхто не може бути свавільно позбавлений цього права".
-
Африканська хартія, стаття 7(1): "Кожна людина має право на те, щоб її справа була розглянута. Це право включає: (а) право на оскарження в компетентних національних органах дій, що порушують його основні права, визнані і гарантовані чинними конвенціями, законами, правилами і звичаями; (б) право вважатися невинним, доки його винність не буде встановлена компетентним судом або трибуналом; (в) право на захист, включаючи право на захист захисника, обраного ним самим; (г) право бути судимим упродовж розумного строку безстороннім судом або трибуналом".
-
Африканська хартія, стаття 2: "Кожна людина повинна мати права і свободи, визнані і гарантовані цією Хартією, без будь-якої різниці, як то: раси, етнічної групи, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища"; Африканська хартія, стаття 8(3): "Держава забезпечує ліквідацію будь-якої дискримінації щодо жінок, а також захист прав жінки і дитини, як це передбачено в міжнародних деклараціях і конвенціях".
-
АКПЛ, Центр дій на захист соціальних та економічних прав та інші проти Нігерії (справа SERAC), повідомлення 155/96 (2001), п. 57.
-
АКПЛН, ‘Загальний коментар № 4 щодо Африканської хартії прав людини і народів: право на відшкодування для постраждалих від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів покарання чи поводження (стаття 5)’ (2017) para 61.
-
АКПЛН, Центр дій щодо соціальних і економічних прав проти Нігерії (справа SERAC), повідомлення 155/96 (2001) п. 57.
-
АКПЛН, "Загальний коментар № 4 щодо Африканської хартії прав людини і народів: право на відшкодування для постраждалих від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів покарання чи поводження (стаття 5)" (2017), п. 64.
-
АКПЛН, Форум неурядових організацій з прав людини в Зімбабве проти Зімбабве, повідомлення 245/02 (2006) п. 144.
-
АКПЛН, Єгипетська ініціатива з особистих прав (ЄІПЛ) та Інтеррайтс проти Арабської Республіки Єгипет, Повідомлення 323/2006 (2013), п. 156.
-
АКПЛН, Форум правозахисних НУО Зімбабве проти Зімбабве Повідомлення 245/02 (2006), п. 144 і 146.
-
АКПЛ, Єгипетська ініціатива з особистих прав (ЄІПЛ) та Інтеррайтс проти Арабської Республіки Єгипет, Повідомлення 323/2006 (2013), п. 156.
-
АКПЛН, ‘Рекомендації щодо боротьби з сексуальним насильством та його наслідками в Африці’ (2017) с. 21.
-
АКПЛН, ‘Рекомендації щодо боротьби з сексуальним насильством та його наслідками в Африці’ (2017) сс. 20-21.
-
АКПЛН, ‘Рекомендації щодо боротьби з сексуальним насильством та його наслідками в Африці’ (2017) с. 21.
-
АКПЛН, "Рекомендації щодо боротьби з сексуальним насильством та його наслідками в Африці" (2017), с. 22.
-
АКПЛН, "Рекомендації щодо боротьби з сексуальним насильством та його наслідками в Африці" (2017), с. 22.
-
АКПЛН, "Рекомендації щодо боротьби з сексуальним насильством та його наслідками в Африці" (2017), с. 22.
-
АКПЛН, Єгипетська ініціатива з особистих прав (ЄІПЛ) та Interights проти Арабської Республіки Єгипет, Повідомлення 323/2006 (2013), п. 119.
-
АКПЛН, "Загальний коментар № 4 щодо Африканської хартії прав людини і народів: право на відшкодування для постраждалих від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів покарання чи поводження (стаття 5))" (2017), п. 20.
-
АКПЛН, "Принципи та керівні положення щодо реалізації економічних, соціальних і культурних прав в Африканській хартії прав людини і народів" (2010), с. 16.
-
АКПЛН, Єгипетська ініціатива з особистих прав (ЄІПЛ) та Interights проти Арабської Республіки Єгипет, Повідомлення 323/2006 (2013) п. 165.
-
АКПЛН, Єгипетська ініціатива з особистих прав (ЄІПЛ) та Interights проти Арабської Республіки Єгипет, Повідомлення 323/2006 (2013) п. 119.
-
АКПЛН, Єгипетська ініціатива з особистих прав (ЄІПЛ) та Interights проти Арабської Республіки Єгипет, Повідомлення 323/2006 (2013) п. 152.
-
АКПЛН, Єгипетська ініціатива з особистих прав (ЄІПЛ) та Interights проти Арабської Республіки Єгипет, Повідомлення 323/2006 (2013), п. 140 і 153.
-
АКПЛН, Єгипетська ініціатива з особистих прав (ЄІПЛ) та Interights проти Арабської Республіки Єгипет, Повідомлення 323/2006 (2013), п. 129 і 138-139.
-
АКПЛН, "Рекомендації щодо боротьби з сексуальним насильством та його наслідками в Африці" (2017).
-
АКПЛН, ‘Рекомендації щодо боротьби з сексуальним насильством та його наслідками в Африці’ (2017) p 35.
-
АКПЛН, "Рекомендації щодо боротьби з сексуальним насильством та його наслідками в Африці" (2017), с. 24.
-
АКПЛН, "Рекомендації щодо боротьби з сексуальним насильством та його наслідками в Африці" (2017), с. 34.
-
АКПЛН, Єгипетська ініціатива з особистих прав (ЄІПЛ) та Інтеррайтс проти Арабської Республіки Єгипет, Повідомлення 323/2006 (2013), п. 163.
-
АКПЛН, Єгипетська ініціатива з особистих прав (ЄІПЛ) та Інтеррайтс проти Арабської Республіки Єгипет, Повідомлення 323/2006 (2013), п. 163.
-
АКПЛН, Єгипетська ініціатива з особистих прав (ЄІПЛ) та Інтеррайтс проти Арабської Республіки Єгипет, Повідомлення 323/2006 (2013), п. 163.
-
АКПЛН, "Рекомендації щодо боротьби з сексуальним насильством та його наслідками в Африці" (2017), с. 36.
-
АКПЛН, "Загальний коментар № 4 щодо Африканської хартії прав людини і народів: право на відшкодування для постраждалих від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів покарання чи поводження (стаття 5)" (2017), п. 27.
-
АКПЛН, Кеннет Гуд проти Республіки Ботсвана Повідомлення 313/05 (2010), п. 169.
-
АКПЛН, Кеннет Гуд проти Республіки Ботсвана Повідомлення 313/05 (2010), п. 169.
-
АКПЛН, Єгипетська ініціатива з особистих прав (ЄІПЛ) та Інтеррайтс проти Арабської Республіки Єгипет, Повідомлення 323/2006 (2013), п. 219.
-
АКПЛН, Єгипетська ініціатива з особистих прав (ЄІПЛ) та Інтеррайтс проти Арабської Республіки Єгипет, Повідомлення 323/2006 (2013), п. 220.
-
АКПЛН, "Загальний коментар № 4 щодо Африканської хартії прав людини і народів: право на відшкодування для постраждалих від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів покарання чи поводження (стаття 5)" (2017), п. 28.
-
АКПЛН, "Рекомендації щодо боротьби з сексуальним насильством та його наслідками в Африці" (2017), с. 37.
-
АКПЛН, “Загальний коментар № 4 щодо Африканської хартії прав людини і народів: право на відшкодування для постраждалих від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів покарання чи поводження (стаття 5)" (2017), п. 68.
-
АКПЛН, Amnesty International та інші проти Судану, повідомлення 48/90-50/91-52/91-89/93 (2018), п. 73.
-
АКПЛН, "Загальний коментар № 4 щодо Африканської хартії прав людини і народів: право на відшкодування для постраждалих від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів покарання чи поводження (стаття 5)" (2017), пп. 60-61.
-
АКПЛН, "Рекомендації щодо боротьби з сексуальним насильством та його наслідками в Африці" (2017), с. 25.
-
АКПЛН, "Рекомендації щодо боротьби з сексуальним насильством та його наслідками в Африці" (2017), с. 25.
-
АКПЛН, "Загальний коментар № 4 щодо Африканської хартії прав людини і народів: право на відшкодування для постраждалих від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів покарання чи поводження (стаття 5)" (2017), п. 31.
-
АКПЛН, "Загальний коментар № 4 щодо Африканської хартії прав людини і народів: право на відшкодування для постраждалих від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів покарання чи поводження (стаття 5)" (2017), п. 31.
-
АКПЛН, "Рекомендації щодо боротьби з сексуальним насильством та його наслідками в Африці" (2017), с. 35-36.
-
АКПЛН, "Рекомендації щодо боротьби з сексуальним насильством та його наслідками в Африці" (2017), с. 25.
-
АКПЛН, "Рекомендації щодо боротьби з сексуальним насильством та його наслідками в Африці" (2017), с. 26.
-
АКПЛН, "Рекомендації щодо боротьби з сексуальним насильством та його наслідками в Африці" (2017), с. 28.
-
АКПЛН, "Рекомендації щодо боротьби з сексуальним насильством та його наслідками в Африці" (2017), с. 28.
-
АКПЛН, Форум правозахисних НУО Зімбабве проти Зімбабве Повідомлення 245/2002 (2006), п. 213; АКПЛН, "Загальний коментар № 4 щодо Африканської хартії прав людини і народів: право на відшкодування для постраждалих від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів покарання чи поводження (стаття 5))" (2017), п. 26.
-
АКПЛН, Суданська правозахисна організація та Центр з питань житлових прав та виселення (COHRE) проти Судану, Повідомлення 279/03-296/05 (2009), п. 99.
-
АКПЛН, Суданська правозахисна організація та Центр з питань житлових прав та виселення (COHRE) проти Судану, Повідомлення 279/03-296/05 (2009), п. 99.
-
АКПЛН, Суданська правозахисна організація та Центр з питань житлових прав та виселення (COHRE) проти Судану, Повідомлення 279/03-296/05 (2009), п. 99.
-
АКПЛН, ‘Загальний коментар № 4 щодо Африканської хартії прав людини і народів: право на відшкодування для постраждалих від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів покарання чи поводження (стаття 5)’ (2017) пп. 21-22 та 34.
-
АКПЛН, "Загальний коментар № 4 щодо Африканської хартії прав людини і народів: право на відшкодування для постраждалих від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів покарання чи поводження (стаття 5))" (2017), пп. 21-22.
-
АКПЛН, "Загальний коментар № 4 щодо Африканської хартії прав людини і народів: право на відшкодування для постраждалих від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів покарання чи поводження (стаття 5))" (2017), п. 24.
-
Керівні принципи острова Роббен, стаття 50; АКПЛН, "Загальний коментар № 4 щодо Африканської хартії прав людини і народів: право на відшкодування для постраждалих від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів покарання чи поводження (стаття 5))" (2017), п. 33.
-
АКПЛН, "Загальний коментар № 4 щодо Африканської хартії прав людини і народів: право на відшкодування для постраждалих від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів покарання чи поводження (стаття 5))" (2017), п. 27.
-
АКПЛН, "Загальний коментар № 4 щодо Африканської хартії прав людини і народів: право на відшкодування для постраждалих від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів покарання чи поводження (стаття 5))" (2017), п. 33.
-
АКПЛН, "Загальний коментар № 4 щодо Африканської хартії прав людини і народів: право на відшкодування для постраждалих від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів покарання чи поводження (стаття 5))" (2017), пп. 18-19.
-
АКПЛН, "Загальний коментар № 4 щодо Африканської хартії прав людини і народів: право на відшкодування для постраждалих від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів покарання чи поводження (стаття 5))" (2017), пп. 10-11.
-
АКПЛН, "Загальний коментар № 4 щодо Африканської хартії прав людини і народів: право на відшкодування для постраждалих від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів покарання чи поводження (стаття 5))" (2017), пп. 18-19.
-
АКПЛН, "Рекомендації щодо боротьби з сексуальним насильством та його наслідками в Африці" (2017), с. 42.
-
АКПЛН, Суданська правозахисна організація та Центр з питань житлових прав та виселення (COHRE) проти Судану, повідомлення 279/03-296/05 (2009), п. 168.
-
АКПЛН, Суданська правозахисна організація та Центр з питань житлових прав та виселення (COHRE) проти Судану (2009), повідомлення 279/03-296/05 (2009), п. 229(4).
-
АКПЛН, ‘Загальний коментар № 4 щодо Африканської хартії прав людини і народів: право на відшкодування для постраждалих від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів покарання чи поводження (стаття 5)’ (2017) п. 36.
-
АКПЛН, "Рекомендації щодо боротьби з сексуальним насильством та його наслідками в Африці" (2017), с. 42.
-
АКПЛН, "Загальний коментар № 4 щодо Африканської хартії прав людини і народів: право на відшкодування для постраждалих від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів покарання чи поводження (стаття 5)" (2017), п. 36.
-
АКПЛН, "Загальний коментар № 4 щодо Африканської хартії прав людини і народів: право на відшкодування для постраждалих від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів покарання чи поводження (стаття 5)" (2017), пп. 37-39.
-
АКПЛН, "Рекомендації щодо боротьби з сексуальним насильством та його наслідками в Африці" (2017), с. 43.
-
АКПЛН, "Загальний коментар № 4 щодо Африканської хартії прав людини і народів: право на відшкодування для постраждалих від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів покарання чи поводження (стаття 5)" (2017), пп. 40-43.
-
АКПЛН, "Загальний коментар № 4 щодо Африканської хартії прав людини і народів: право на відшкодування для постраждалих від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів покарання чи поводження (стаття 5)" (2017), пп. 40-43.
-
АКПЛН, ‘Загальний коментар № 4 щодо Африканської хартії прав людини і народів: право на відшкодування для постраждалих від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів покарання чи поводження (стаття 5)’ (2017) п. 44.
-
АКПЛН, ‘Загальний коментар № 4 щодо Африканської хартії прав людини і народів: право на відшкодування для постраждалих від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів покарання чи поводження (стаття 5)’ (2017) пп.45-46.
-
АКПЛН, ‘Загальний коментар № 4 щодо Африканської хартії прав людини і народів: право на відшкодування для постраждалих від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів покарання чи поводження (стаття 5)’ (2017) п. 71.
-
АКПЛН, ‘Рекомендації щодо боротьби з сексуальним насильством та його наслідками в Африці’ (2017) сс. 39-40.
-
АКПЛН, Резолюція 111 про право на засоби правового захисту та відшкодування шкоди жінкам і дівчатам, які постраждали від сексуального насильства (2007) АКПЛН/Рез..111(XXXXII)07.
-
АКПЛН, Резолюція 103 про становище жінок у Демократичній Республіці Конго (2006) АКПЛН/Рез..103(XXXX)06 p 190.
-
АКПЛН, "Загальні коментарі № 1 до статті 14 (1) (d) і (e) Протоколу до Африканської хартії прав людини і народів щодо прав жінок в Африці" (2012), п. 7.
-
АКПЛН, Резолюція 103 про становище жінок у Демократичній Республіці Конго (2006) АКПЛН/Рез.103(XXXX)06 с. 190.
-
АКПЛН, Резолюція 111 про право на засоби правового захисту та відшкодування шкоди жінкам і дівчатам, які постраждали від сексуального насильства (2007) АКПЛН/Рез.111(XXXXII)07.
-
АКПЛН, Резолюція 283 про становище жінок і дітей у збройних конфліктах (2014) АКПЛН/Рез. 283(LV)2014.
-
АКПЛН та Центр з прав людини (Університет Преторії), Гайдлайн для держав, які звітують згідно з Протоколом до Африканської хартії прав людини і народів щодо прав жінок в Африці’ (Центр з прав людини, 2016) <www.maputoprotocol.up.ac.za/images/files/instruments/state_reporting_guidelines_pages.pdf> доступно 24 січня 2023 року.
-
АКПЛН, "Загальний коментар № 2 до статті 14(1)(a), (b), (c) і (f) і статті 14(2)(a) і (c)) Протоколу до Африканської хартії про права людини та Права людей щодо прав жінок в Африці"" (2014 р.), п. 41.
-
АКПЛН, "Загальний коментар № 2 до статті 14(1)(a), (b), (c) і (f) і статті 14(2)(a) і (c)) Протоколу до Африканської хартії про права людини та Права людей щодо прав жінок в Африці"" (2014 р.), п. 32.
-
АКПЛН, "Загальний коментар № 2 до статті 14(1)(a), (b), (c) і (f) і статті 14(2)(a) і (c)) Протоколу до Африканської хартії про права людини та Права людей щодо прав жінок в Африці"" (2014 р.), п. 32.
-
АКПЛН, "Загальний коментар № 2 до статті 14(1)(a), (b), (c) і (f) і статті 14(2)(a) і (c)) Протоколу до Африканської хартії про права людини та Права людей щодо прав жінок в Африці"" (2014 р.), п. 43.
-
АКПЛН, "Загальний коментар № 2 до статті 14(1)(a), (b), (c) і (f) і статті 14(2)(a) і (c)) Протоколу до Африканської хартії про права людини та Права людей щодо прав жінок в Африці"" (2014), пп. 44 і 31.
-
АКПЛН, Резолюція 111 про право на засоби правового захисту та відшкодування шкоди жінкам і дівчатам, які постраждали від сексуального насильства (2007) АКПЛН/Рез.111(XXXXII)07.
-
АКПЛН, Резолюція 283 про становище жінок і дітей у збройних конфліктах (2014) АКПЛН/Рез. 283(LV)2014.