Міжнародне право прав людини

Конвенціяпро ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (далі – Конвенція (eng.CEDAW)

I. Вступ🔗

Видатні досягнення Комітету у сприянні встановленню міжнародних стандартів у сфері прав жінок, у тому числі через його заключні положення, розробку загальних рекомендацій та судової практики, що випливає з індивідуальних скарг та розслідувань відповідно до Факультативного протоколу, високо цінуються і мають вирішальне значення для реалізації основоположних прав жінок у всіх куточках земної кулі. Незважаючи на те, що багато чого було досягнуто, багато чого ще має бути зроблено для забезпечення прав жінок.1

Сільвія Піментель, Голова Комітету з ліквідації дискримінації щодо жінок (2011-12)

Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок була прийнята Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй (ООН) 18 грудня 1979 року. Конвенція набула чинності 3 вересня 1981 року “як перший глобальний і всеосяжний юридично обов’язковий міжнародний договір, спрямований на ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок за ознакою статі та гендерною ознакою”.2 Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок здійснює моніторинг виконання державами Конвенції.3

Примітка для читачів(-ок)
Для отримання роз'яснень щодо повноважень Комітету та інших міжнародних правових механізмів, які можуть бути доступні для забезпечення виконання державою своїх зобов'язань за Конвенцією, будь ласка, зверніться до глави "Ратифікація та виконання договорів" розділу "Міжнародне право в галузі прав людини".

I.1 Сексуальне насильство відповідно до Конвенції🔗

Відповідно до статті 1, “дискримінація щодо жінок” означає будь-яке розрізнення, вилучення або обмеження за ознакою статі, що має наслідком або метою заперечення жінок, незалежно від їхнього сімейного стану, на основі рівноправності чоловіків і жінок, їхніх прав та основоположних свобод “у політичній, економічній, соціальній, культурній, громадянській або будь-якій іншій сфері”. Дискримінація щодо жінок включає в себе гендерно зумовлене насильство.4

Хоча гендерно зумовлене насильство зазвичай передбачає насильство, скоєне проти будь-яких осіб через їхню стать і соціально сконструйовані гендерні ролі, згідно з Конвенцією цей термін набуває більш жінкоцентричного фокусу: Комітет визначив його як “насильство, спрямоване проти жінки через те, що вона є жінкою, або таке, що непропорційно впливає на жінок”.5 Його заборона перетворилася на принцип звичаєвого міжнародного права.6

“Гендерно зумовлене насильство” чітко окреслює причини та наслідки насильства щодо жінок. Це явище посилює розуміння такого насильства як соціальної, а не індивідуальної проблеми, на яку “впливають і часто загострюють культурні, економічні, ідеологічні, технологічні, політичні, релігійні, соціальні та екологічні чинники”.7 Воно вимагає комплексного реагування, яке виходить за рамки реагування на конкретні події (в тому числі конфлікти), окремих злочинців та потерпілих/постраждалих.8 Сексуальне насильство є проявом гендерно зумовленого насильства.9

Всі акти сексуального насильства можуть бути прирівняні до катувань або жорстокого, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження. Комітет схвально процитував заяву Міжамериканського суду з прав людини про те, що “сильні страждання потерпілої особи є невід’ємною ознакою згвалтування, навіть якщо немає доказів фізичних ушкоджень або хвороби”.10 Суд підтвердив, що вимоги щодо мети та наміру для кваліфікації актів гендерно зумовленого насильства як катування “задовольняються, коли дії або бездіяльність мають гендерну специфіку або вчиняються проти особи за ознакою статі”. При визначенні того, що є гендерно-обумовленим насильством у вигляді катування або жорстоким поводженням, “необхідний гендерно-чутливий підхід, щоб зрозуміти рівень болю і страждань, яких зазнають жінки”.11

I.2 Коли сексуальне насильство пов’язане з конфліктом?🔗

Зосередженість Конвенції на жінках і дівчатах мотивована тим, що, на відміну від інших верств населення, вони в першу чергу і все частіше стають об’єктами сексуального насильства, “в тому числі як тактика ведення війни з метою приниження, домінування, вселення страху”, розосередження та/або насильницького переміщення членів(-кинь) громади чи етнічної групи”. Сексуальне насильство продовжується навіть після припинення бойових дій: для більшості жінок у постконфліктних умовах насильство не припиняється з офіційним припиненням вогню або підписанням мирної угоди, а часто посилюється в постконфліктному середовищі.12 Оскільки більша вразливість жінок і дівчат до СНПК зумовлена гендерною нерівністю, яка була і є економічно, соціально та культурно зумовленою, Конвенція вимагає від держав комплексного підходу до вирішення цієї проблеми.

Конфлікти посилюють існуючу гендерну нерівність. Зростаюча гендерна нерівність наражає жінок на підвищений ризик сексуального насильства з боку як державних, так і недержавних суб’єктів;13 сексуальне насильство справді є поширеним явищем під час гуманітарних криз.14 Воно “трапляється скрізь, наприклад, у будинках, місцях позбавлення волі та таборах для внутрішньо переміщених жінок і біженців; воно трапляється в будь-який час, наприклад, під час виконання повсякденних справ, таких як збирання води та дров, по дорозі до школи чи на роботу”.15 За відсутності схем соціального захисту та в умовах відсутності продовольчої безпеки в поєднанні з безкарністю за гендерно зумовлене насильство, “жінки та дівчата часто піддаються сексуальному насильству та експлуатації, намагаючись отримати доступ до їжі та задовольнити інші базові потреби для членів сім’ї та для себе”.16

Комітет заявив, що термін “конфлікт” можна тлумачити як такий, що включає в себе різноманітні обставини: “запобігання конфлікту, міжнародні та неміжнародні збройні конфлікти, ситуації іноземної окупації та інші форми окупації, а також постконфліктну фазу”17. Значення терміну “конфлікт” у Конвенції ширше, ніж у МГП, оскільки він також може охоплювати “внутрішні заворушення, тривалі громадянські заворушення низької інтенсивності, політичні заворушення, етнічне та міжобщинне насильство, надзвичайний стан і придушення масових повстань, війну проти тероризму” та організовану злочинність.18

Як правило, “високий рівень насильства щодо жінок” повинен викликати занепокоєння.19 Комітет визнав, що перехід від конфлікту до постконфліктного стану “часто не є лінійним і може включати припинення конфлікту, а потім знову перетикання в конфлікт, і цей цикл може тривати протягом тривалого часу”.20 Тим не менш, Конвенція продовжує застосовуватися так само, як і в мирний час. У ситуаціях, які відповідають визначення межі міжнародного і неміжнародного збройного конфлікту, Конвенція і МГП “застосовуються одночасно, а їхні різні засоби захисту є взаємодоповнюючими”.21

II. Нормативно-правова база🔗

Примітка для читачів(-ок)
Щодо авторитетності та питання обов'язковості роботи Комітету див. розділ "Міжнародне право в галузі прав людини", "Вступ", та розділ "Вступ", секція "Методологія".

III. Зобов’язання🔗

Попередження🔗

III.1 Держави повинні криміналізувати СНПК🔗

III.2 Держави повинні інкорпорувати Конвенцію у національне законодавство🔗

III.3 Для ефективного захисту жінок та дівчат від СНПК держави повинні враховувати інші інструменти міжнародного права при виконанні своїх зобов’язань за Конвенцією🔗

III.4 Зобов’язання держав за Конвенцією повинні виконуватися як на їхній території, так і за її межами🔗

III.5 Децентралізація влади не скасовує і не зменшує зобов’язань держав щодо СНПК🔗

III.6 Держави повинні протидіяти СНПК, вчиненому приватними суб’єктами🔗

III.7 Особливого захисту від СНПК потребують жінки, які стикаються з множинними, перехресними формами дискримінації🔗

III.8 Держави повинні усунути основні причини СНПК та інформувати про це суспільство🔗

III.9 Держави повинні забезпечити дівчатам безпечний доступ до освіти🔗

III.10 Держави повинні забезпечити жінкам доступ до безпечної зайнятості🔗

III.11 Держави повинні викорінювати торгівлю людьми🔗

III.12 Держави повинні регулювати торгівлю зброєю🔗

III.13 Держави повинні збирати дані про СНПК🔗

III.14 Держави повинні залучати жінок, у тому числі постраждалих/потерпілих від СНПК, до процесу прийняття політичних рішень та планування розвитку🔗

III.15 Держави повинні звітувати перед Комітетом про заходи, які вони вжили для ліквідації СНПК🔗

III.16 Держави повинні ратифікувати всі міжнародні документи, що стосуються захисту жінок та дівчат🔗

III.17 Держави повинні покладатися на міжнародне співробітництво для викорінення СНПК🔗

Правосуддя та підзвітність🔗

III.18 Держави повинні ефективно розслідувати та переслідувати СНПК🔗

III.19 Держави повинні забезпечити потерпілим/постраждалим від СНПК доступ до правосуддя🔗

III.20 Держави повинні скасувати всі практики та правові положення, що дискримінують жінок🔗

III.21 Держави повинні захищати та допомагати жінкам, які заявляють про СНПК та є його свідками, до, під час та після судового розгляду 🔗

Гуманітарне реагування 🔗

III.22 Держави повинні надавати постраждалим/потерпілим від СНПК належну допомогу.🔗

Репарації🔗

III.23 Держави повинні надавати потерпілим/постраждалим від СНПК засоби правового захисту🔗

вмісту сторінки

Партнери

Postcode Loterij logo UKaid logo FIGO logo ICSC logo

У співпраці з